3. Критерії науковості знання. Відмінність науки від інших галузей культури

У чому складаються принципові відмінності науки від інших галузей культури?

Щоб відповісти даний запитання слід звернутися до такої категорії, як критерії науковості. Питання критеріях науковості традиційний для теорії пізнання. Його постановка пов'язана з прагненням з'ясувати гносеологічну природу наукового знання, який володіє певної специфікою проти численними продуктами пізнання.

Дослідження співвідношення «знання» і «думки», «знання» і «здогади», «знання і набутий «суб'єктивного припущення, і т.д. з єдиною метою перебування найістотніших особливостей, ознак науковості сягають античності, де їх отримують стала вельми поширеною різне втілення. Суть питання, яким задавалися античні мислителі, полягає у виявленні передумов пізнавальної відособленості наукового знання на порівнянні з іншими результатами пізнання і принципів, яким має керуватися суб'єкт прагнучи до наукового знання, долаючи здогади, думки, особистісні переконання.

Як основи вирішення цього питання на античності формулювалися теоретично - пізнавальні ідеали, які, відбиваючи сутнісні риси наукового знання, набирали характеру настановних орієнтирів дослідницької діяльності суб'єкта пізнання. Так, вже у ті часи було обґрунтоване подання про відомої регулятивної шкалою гносеологічної оцінки знання – критеріїв науковості [18, с. 63].

Критерій науковості– це правила, якими оцінюється відповідність (невідповідність) деяких знань узагальненим гносеологічним уявленням про встановлених стандартах наукового знання.

Вони зумовлюють якісну визначеність тих підстав, з позицій яких ту чи іншу знання розцінюють як наукове і зараховується до розряду наукового знання.

На цей час запропоновано чимало трактувань еталонів науковості. Природно, часто вони не збігаються. Але навіть серед всіх таких різних тлумачень можна вичленувати щодо єдині типізовані властивості науковості.

До типових гносеологічних ознак науковості знання, відповідно до критеріїв науковості, відносять: істинність, раціональність, методичність, інтерсуб'єктивність, системність[15, с. 81].

Правдивість.Під істинністю знання традиційно розуміється відповідність його пізнаваному предмета. За підсумками ознаки істинності формулюється що доповнює його ознака предметності знання, саме: будь-яке знання має бути знанням предметним, т. е. Характеризується ставленням наявному поза нею пізнаваному, бо якщо ні пізнаваного, то немає і. Проте істинність властива як науковому знання. Вона може включати до практичного – буденного знання, думки, здогади тощо. У цьому слід краще визначитися з поняттям істини.

Поняття істини висловлює змістовний бік певної форми знання з погляду її об'єктивності і безвідносно до суб'єктивної оцінки якості та визнанню. Поняття знання висловлює форму визнання істини, яка передбачає наявність якісних підстав, залежно від достатності які є різноманітні форми визнання істини: думка, віра, практично повсякденне знання, наукові знання.

У разі наукового знання непросто повідомляється про істинності тієї чи іншої змісту, але наводяться підстави, з яких це зміст істинно. Тому, як ознаки, характеризуючи істинність наукового знання, свідчить про ознаки її достатньої обґрунтованості на відміну недостатньою обґрунтованості інших модифікацій пізнання [13, с. 297].

Принцип достатнього обґрунтування вважають фундаментом будь-якої науки.

• Інтерсуб'єктивність. Ця ознака висловлює властивість загальної значущості, загальнообов'язковості, загальності знання на відмінність, наприклад, від думки, характеризується не загальної значущості, індивідуальністю. У цьому сенсі між істиною знання і набутий істинами інших модифікацій пізнання намічається таке розмежування. Істинно практичного – буденного знання, ще віри і т. п. Залишаються «персональними», оскільки ставляться по недостатнім у тому підставах. Що ж до істин наукового знання, всі вони універсальні, «безособові» і належать до форм знання, побудованим на визнання істини по об'єктивно достатнім підставах.

Ознака інтерсуб'єктивності конкретизується завдяки запровадженню ознаки відтворюваності. Останній свідчить про властивість інваріантності знання, одержуваного під час пізнання всяким суб'єктом. Навпаки, якщо знання перестав бути інваріантним будь-кого який володіє нормальними здібностями суб'єкта, вона може на науковість. Проте критерій відтворюваності не підміняє критерію об'єктивності знання. І тут, ті, хто стверджує протилежне, беруть неспроможні позиції. Об'єктивність може бути зведена загальної значимості тому, сто саме остання виступає похідною з першої. У насправді, загальної значущості знання є результатом його обґрунтованості. Знання ж вважають обґрунтованим, є підставу стверджувати, що істинність (достовірність) його встановлено. У цьому встановлення істинності знання передбачає застосування таких доказових коштів, що породжують суб'єктивну переконаність у об'єктивності знання, упевненість у володінні істиною. Звідси, з об'єктивності і логічного обґрунтованості (доказовості), знання набуває незалежний від індивіда характер, стає інтерсуб'єктивним, загальнозначущим[13, с. 303].

• Системність. Збори розрізнених знань, не об'єднаних в зв'язну систему, ще утворює науку. У основі наукових знань лежать певні вихідні становища, закономірності, дозволяють об'єднувати відповідні знання на єдину систему. Знання перетворюються на наукові, коли цілеспрямоване збирання фактів та його опис доводиться рівня їхнього вмикання до системи понять, у складі теорії. Вже давнини набуває науковий характер філософія, логіка.

Системність характеризує різноманітні форми знання (результати пізнання). Зазвичай, вона пов'язують із організованістю наукового, художнього та повсякденного знання. Проте трактування системності як організованості знання вимагає уточнення.

Системна організованість знання обумовлена певної його обґрунтованістю. Оскільки обґрунтування передбачає встановлення відносин координування й субординації між внутрішніми елементами об основаного, остільки вона передбачає організацію останнього. У цьому сенсі відома організованість (і навіть обґрунтованість) властива як науковому, ай не науковому типам знання [13, с. 316].

Різниця між визначеністю наукового і повсякденного знань за ознакою системності доцільно шукати по дорозі виявлення якісних особливостей їх системного ладу.

Виявляється, практичного – буденного знання отримує обґрунтування з повсякденного досвіду, з деяких індуктивної встановлених рецептурних правил, які мають необхідної доказової силою, немає суворої примусу, логічного демонстративності тощо. буд. Обґрунтованість ж наукового знання така, що породжує безсумнівність у правдивості її змісту, бо організація обґрунтування у сфері науки на противагу сфері практично – буденного знання має сувору дедуктивну структуру. Ця структура забезпечує також властивість дискурсивності знання.

• Дискусивність наукового знання виходить з примусової послідовності понять і суджень, заданої логічним строєм знання (дедуктивної структурою), формує почуття суб'єктивної впевненості у володінні істиною. Тому акти наукового знання супроводжуються упевненістю суб'єкта у достовірності її змісту. Саме тому під знанням розуміють форму суб'єктивного права на істину. У разі науки цього права перетворюється на обов'язок суб'єкта визнавати логічно обґрунтовану, дискурсивно - доказову, організовану, «систематично пов'язану» істину [13, с. 322].

Наука відрізняється від міфологіїтим, що прагне не до пояснення світу в цілому, а до формулювання законів розвитку природи, що допускають емпіричну перевірку.

Наука відрізняється від містикитим, що прагне не до злиття з об'єктом дослідження, а до його теоретичного розумінню і відтворенню.

Наука відрізняється від релігіїтим, що розум і опора на чуттєву реальність мають в ній більше значення, чим віра.

Наука відрізняється від філософіїтим, що її виводи допускають емпіричну перевірку і відповідають не на питання "чому"?, а на питання "як"?, "яким чином"? .

Наука відрізняється від мистецтвасвоєю раціональністю, що не зупиняється на рівні образів, а доведення до рівня теорій.

Наука відрізняється від ідеологіїтим, що її істини загально значимі не залежать від інтересів певних шарів суспільства.

Наука відрізняється від технікитим, що націлена не на використання отриманих знань про світ для його перетворення, а на пізнання світу.

Наука відрізняється від буденної свідомості тим, що є теоретичне освоєння дійсності [9, с. 177].