4. Дія науки на людину

На питання: "Що дає людині наука? " - багато схильні будуть відповісти: "Вона озброює людей знаннями, новими засобами практичного панування над світом і тим самим збільшує їх упевненість в власних силах". Це твердження виглядає безперечним, але, як всяка азбучна істина, воно виражає суть справи огрублено і тому неадекватно.

Дія науки на людину подвійно. Перш ніж запропонувати йому дійсні знання, вона руйнує масу фіктивних представлень, довгий час що здавалися дійсним знанням. Перш ніж викликати до життя нові засоби практичного панування над світом, вона безжально дискредитує інструменти фіктивного дії на реальність, надійність яких до пори до часу ні у кого не викликало сумніви. Наука руйнує помилкову і наївну упевненість, часто не будучи в стані відразу запропонувати нову, таку ж міцну, широку, суб'єктивно задовольняючу. І саме з встановлення цього факту повинно, на мій погляд, починатися обговорення питання про взаємовідношення науки і моральності.[9, с. 247].

Саме наука наповнює людину зі знанням своєї крихкості, мінливості щастя, гідності своєї душі, свого призначення і зобов'язання. Тому люди науки не прагнуть як до особливого благу до збільшення свого стану і турботу про себе ставлять після турботи про загальне благо; тоді як натовп політиків, не втаємничених у науку моралі і в осягнення загального блага, вважає себе центром світу, підпорядковуючи йому все , і навіть при загальній потребі думає лише про себе і врятування свого надбання.

Наука звільняє людину від дитячого і перебільшення захоплення речами. Бо ми дивуємося речам або в силу їх новизни, або в силу їх величини; але пізнання приводить людину до переконання, що немає нічого нового під сонцем. Але як може дивуватися лялькової грі той, хто знає механізм та нитки, якими рухаються ляльки? І що представляє земне велич для того, кому наука дозволяє споглядати Всі ленну? Вся земна куля разом з людьми і їх діяльності здається йому лише мурашником [5].

Наука знищує або зменшує принаймні страх перед смертю і нещастям, який представляє найбільшу перешкоду для доброчесного характеру, і робить дух людини таким гнучким і рухомим, що він ніколи не впадає в стан морального застою, ніколи не грузне в своїх пороках, не порушуючи сам себе і не прагнучи до кращого. Звичайно, нічого цього не знає людина, чужий науці, він не знає, що значить занурюватися в себе і радитися з самим собою і як приємна життя, супроводжувана зі знанням зростаючого з дня на день поліпшення і вдосконалення. Тому з дій науки на людину випливає, що істина і добро розрізняються лише як друк і її відтиск, бо істина є печатка моральної доброти [5].

Тому сама піднесена міць на землі, вища, саме гідне панування є панування науки, бо гідність і цінність всякої влади визначаються гідністю і цінністю підлеглого. Так, не де гавкає честі панування над рабами або рабським народом, але почесно управляти вільними людьми, як це має місце у вільних монархіях або республіках. Але набагато розвиненіші і величніше влади держави влада науки, бо держава панує лише над волею, а наука - над розумом, переконанням, інтелектом, який становить вищу частину душі і панує навіть над волею [4, с. 76].