Основними завданнями мтсбу є:

1. виконання гарантійних функцій стосовно відшкодування шкоди, завданої третім особам при експлуатації наземних транспортних засобів, відповідно до чинного законодавства України та угод, укладених Бюро з уповноваженими організаціями інших країн зі страхування цивільно-правової відповідальності;

2. забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування "Зелена картка" та виконання загальновизнаних зобов'язань перед уповноваженими організаціями інших країн-членів цієї системи;

3. управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при Бюро для забезпечення виконання покладених на нього функцій – Фонд захисту потерпілих, Фонд страхових гарантій (ці фонди наповнюються лише за рахунок страхових компаній – членів МТСБУ);

4. координація роботи страховиків – його членів у сфері страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, як на території України, так і за її межами;

5. виконання страхових зобов'язань з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у тому числі, за договорами міжнародного страхування) за страховиків – членів Бюро у разі недостатності коштів та майна цих страховиків, що визнані банкрутом та/або ліквідовані;

6. співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Із 1 січня 2005 року таке страхування здійснюється в Україні відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-ІУ.

Цим Законом до суб'єктів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності віднесено:

1. страхувальників – власників автотранспортних засобів;

2. страховиків, які мають ліцензію на здійснення такого виду страхування і входять до М(т)СБУ;

3. Моторне (транспортне) страхове бюро України (М(т)СБУ);

4. потерпілі треті особи.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих третіх осіб. Страховим випадком є подія, внаслі­док якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини власника автотранспортного засобу, який застрахував свою відповідальність.

Відповідно до вищевказаного Закону можуть укладатися два види договорів:

1) внутрішні – діють лише на території України;

2) міжнародні – діють на території країн, що входять до Міжнародної системи автострахування «Зелена картка».

Страхувальник, укладаючи угоду, обирає один із трьох типів договорів:

I тип – страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах;

II тип – страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування;

III тип – страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі.

Для заохочення безаварійної експлуатації транспортних засобів, при укладанні угод обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності більше ніж на півроку, страховики мають право застосовувати коефіцієнт страхових тарифів залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини страхувальника, в період дії попередніх договорів такого виду страхування (бонус-малус), який розраховується страховиками з урахуванням положень статті 7 Закону.

Коли вперше укладається договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страхувальнику присвоюється клас 3 з коефіцієнтом 1. Залежно від кількості страхових випадків, які виникли у період дії договору, при укладанні такого договору на наступний строк, застосовується підвищувальний коефіцієнт страхового тарифу з присвоєнням більш низького класу до найнижчого – М або, з урахуванням безаварійної експлуатації транспортного засобу та при відсутності страхових випадків, які виникли з вини страхувальника, - понижуючий коефіцієнт з присвоєнням більш високого класу.

Вітчизняне законодавство дозволяє власникам транспортних засобів укладати угоди на термін менше одного року, на відміну від норм, запроваджених в інших країнах. При цьому обсяг страхового платежу зазнає коригування.

Обов'язковий ліміт відповідальності страховика – це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені в ньому. Відповідно до Розпорядження Держфін-послуг №566 встановлено наступні ліміти відповідальності страховика:

• за шкоду, завдану життю та здоров'ю потерпілих третіх осіб - 100 000 грн. на одного потерпілого без застосування франшизи;

• за шкоду, завдану майну потерпілих третіх осіб - 50 000 грн. на одного потерпілого із застосуванням безумовної франшизи, яка не може перевищувати 2% від вказаного ліміту. Якщо за­гальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страховика, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується;

• за моральну шкоду, завдану потерпілим третім особам - не більше 5% від ліміту, визначеного за шкоду, завдану життю та здоров'ю потерпілих третіх осіб.

В Україні в законодавчому порядку встановлено що розміри лімітів відповідальності страховика мають переглядатися Уповноваженим органом у справах нагляду за страховою діяльністю відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.

3. Ще 1946 р. Комітет з питань транспорту Європейської економічної комісії в Женеві створив робочу групу дорожнього транспорту, завданням якої була розробка та створення такої системи, що б забезпечувала захист потерпілих у ДТП, якщо її винуватцем був іноземець. Система отримала назву "Зелена картка" за кольором страхового поліса. На території європейських країн ця система вступила у дію з 1 січня 1953 р. і донині успішно захищає інтереси автовласників.

Страховому захисту підлягають життя, здоров'я та майно потерпілої особи, а також майно юридичної особи. Для отримання страхового сертифіката "Зелена картка" необхідна заява страхувальника, права водія, документи на транспортний засіб.

Розрізняють страховий сертифікат "Зелена картка — уся Європа" та "Зелена картка — Східна Європа". Всі країни Євросоюзу на бланку "Зеленої картки" знаходяться в одній графі, всі інші члени цієї міжнародної системи зазначені окремо. Країни, на які дія поліса не поширюється, закреслені.

Основним елементом системи "Зелена картка" є національні бюро країн-учасниць, які організовують контроль за наявністю страхового поліса "Зелена картка" при перетині кордону, а також вирішують спільно із страховими компаніями питання врегулювання претензій за страховими випадками. Збитки у країнах — членах системи "Зелена картка" регулюються через національне бюро — бюро-регулювальник, яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника — резидента іншої країни, на відповідне національне страхове бюро цієї країни — бюро-платник.

Національні бюро об'єднані у Міжнародне бюро, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні. Основними функціями Міжнародного бюро є нагляд за виконанням діючих домовленостей між національними бюро, координація своєї діяльності з Комітетом із транспорту Європейської комісії ООН та іншими міжнародними організаціями, зокрема Європейською комісією страховиків.

Міжнародна система "Зелена картка" базується на так званому типовому "Лондонському зразку домовленості", на основі якого організації — члени системи різних країн укладають між собою двосторонні угоди. У них, по-перше, дається тлумачення основних термінів ("член системи", "страхувальник", "страховий поліс", "дорожньо-транспортна пригода", "претензія" тощо); по-друге, визначається порядок отримання страхового сертифіката, розгляд і врегулювання претензій, що виникли в результаті ДТП, порядок взаєморозрахунків між національними бюро, а також інші організаційні аспекти.

Законність системи "Зелена картка" має офіційно визнаватися державою. Механізм страхового захисту на основі поліса "Зелена картка" такий: страхова компанія, яка надає страховий захист, забезпечує виплату страхового відшкодування потерпілому відповідно до вимог закону країни перебування, а документом, що підтверджує наявність страхування цивільної відповідальності, є "Зелена картка". Вона містить усю необхідну інформацію про транспортний засіб, його власника та умови страхування (строк та місце дії). Так, якщо її власник е винуватцем ДТП, то він надає поліс "Зелена картка" міліції чи іншим органам влади і тим самим підтверджує наявність страхового захисту. Національне бюро країни, де трапилась ДТП, зобов'язане розглянути і задовольнити претензію потерпілої сторони, виплачуючи відшкодування відповідно до чинних у країні законів, а потім звернутися до національного бюро тієї країни, де був зареєстрований транспортний засіб та проживає її власник (винуватець ДТП) і де видавалася "Зелена картка", з вимогою компенсувати збиток. Тобто врегулювання збитків проводиться на основі взаємних розрахунків між національними бюро, які е членами системи.

Відмова страхової компанії від виконання своїх обов'язків можлива лише у двох випадках: перший — якщо потерпілий мав право отримати компенсацію через органи соціального забезпечення. Другий — якщо ДТП виникла з вини особи, яка незаконно використовувала транспортний засіб (крадіжка). Кожен власник чи водій транспортного засобу самостійно вирішує, оформити йому страховий поліс "Зелена картка" у своїй національній страховій компанії чи купити в країні, в яку він їде, але потерпілий у всіх випадках не має можливості вибору страхової компанії, якій він може заявити свою претензію та отримати страхове відшкодування.

Існує чітко виписана процедура того, як країна може стати членом міжнародної системи "Зелена картка". Основні вимоги є такими:

• по-перше, у країні має здійснюватися ОСЦПВ власників транспортних засобів;

• по-друге, у кожній країні має бути організація, яка здійснює як врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, так і врегулювання збитків автовласників-нерезидентів на території свого перебування;

• по-третє, держава — член системи "Зелена картка" не повинна здійснювати перешкод при трансферті вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Чинне вітчизняне законодавство зазначає, що у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн — членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка", власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка".

З 1 січня 2005 р. Україна стала повноправним членом міжнародної системи автострахування "Зелена картка" і має право голосу. До цього рішення Україна шість років перебувала у статусі перехідного члена Бюро "Зеленої картки" (це означало, що вітчизняні страхові компанії не могли продавати поліс "Зелена картка" іноземним автовласникам). Умови страхування і форма сертифікатів з цього виду страхування затверджені МТСБУ і є єдиними для всіх вітчизняних страхових компаній. Тарифні ставки також єдині для всіх страховиків і затверджені Кабінетом Міністрів України.

МТСБУ забезпечує членство України в міжнародній системі страхових автомобільних послуг "Зелена картка" та виконує загальновизнані зобов'язання перед уповноваженими організаціями (національними бюро) інших країн — членів цієї системи. Тільки повні члени МТСБУ мають право укладати договір міжнародного страхування "Зелена картка". МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди:

1. на території країн — членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", заподіяної власниками та/або користувачами зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники та/або користувачі надали іноземним компетентним органам страховий сертифікат "Зелена картка", виданий від імені страховиків — членів МТСБУ.

2. на території України, заподіяної водіями-нерезидентами на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн — членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

При укладанні міжнародного договору страхування вітчизняний страховик зобов'язаний застосовувати затверджені розміри страхових платежів, а також посвідчувати чинний договір страховим сертифікатом "Зелена картка".

Розрахунок розмірів страхових платежів за такими договорами проводиться залежно від:

• типу транспортного засобу;

• строку дії договору страхування;

• держави, на яку поширюється дія договору страхування.

Типи полісів "Зелена картка":

• Поліс "Зелена картка", що діє на території всіх країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка";

• Поліс "Зелена картка", що діє на території республік Білорусь і Молдова.

Строк дії полісу "Зелена картка" обирається страхувальником і визначений в межах від 15 діб до 1-го року.

Страховий сертифікат (поліс) "Зелена картка" – це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті. Основним завданням цієї системи є захист потерпілих в ДТП за участю автовласників -нерезидентів країни. В цілому, "Зелена карта" - це поліс, створений відповідно до закону про обов'язкове страхування власників транспортних засобів, без якого Ви не маєте права керувати автомобілем на території країн - учасниць цієї системи.

У світовій практиці поряд із міжнародною системою "Зелена картка" діють ще декілька систем, найбільш розвинуті з яких "Помаранчева картка" — члени Арабської страхової федерації та система "Коричнева картка" — деякі члени Економічної Співдружності держав Західної Африки — ECOWAS.

Таким чином, страховий сертифікат "Зелена картка" — це загальноєвропейський варіант ОСЦПВ. Країни — учасниці цієї міжнародної страхової системи взяли на себе зобов'язання визнавати на території будь-якої країни поліс страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів у міжнародному автомобільному сполученні, куплений в їх власних країнах.

Міжнародна система автомобільного страхування «Зелена картка» діє у країнах, де:

• страхування цивільно-правової відповідальності автовласників є обов'яз­ковим;

• наявне Національне бюро, до якого входять всі страховики, що здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності автовласників;

• офіційно визнана законність вимог цієї системи.

Кожне Національне бюро забезпечує гарантію:

• своєму уряду про те, що іноземний страховик буде дотримуватися чинного законодавства країни та сплатить компенсацію потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах  у межах встановленого законом ліміту,

• Бюро інших країн-членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка» щодо виконання зобов’язань страховиком, який застрахував цивільно-правову відповідальність водія, що спричинив дорожньо-транспортну пригоду на території їх країни.

Міжнародний страховий сертифікат «Зелена картка» в усіх країнах має уніфіковану форму. А його наявність є обов’язковою передумовою для водіїв, які планують виїхати за кордон на власному автомобілі до країн міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Отже, кожний громадянин нашої країни виїжджаючи на зареєстрованому в Україні транспортному засобі до країн-членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка» зобов'язаний мати чинний, протягом всього терміну перебування за кордоном, міжнародний страховий сертифікат «Зелена картка».

На підставі укладеного договору міжнародного страхування, страховик, який видав цей сертифікат, забезпечить відшкодування шкоди, нанесеної громадянином України третім особам в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини страхувальника, під час дії зазначеного сертифікату. Тобто, якщо водій, який має поліс "Зелена картка", став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди на території країн - членів міжнародної системи "Зелена картка", та його транспортний засіб став причиною пошкодження та/або знищення майна, нанесення шкоди життю та здоров'ю третіх осіб, то всі збитки відшкодує страхова компанія, таким чином наявність такого полісу позбавить його власника від сплати відшкодування потерпілим особам.

Виплата страхового відшкодування здійснюється на умовах, визначених законодавством про обов’язкове страхування цивільної відповідальності автовласників країни, на території якої сталася ДТП.

4. До специфічних видів страхування відповідальності відносять страхування професійної відповідальності. Такий вид страхування в багатьох країнах світу здійснюється в обов'язковій формі. Наявність страхового поліса є одним із елементів, необхідних для отримання ліцензії на приватну професійну практику певним категоріям фахівців. В Україні страхування професійної відповідальності з прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" (2001) передбачено проводити в обов'язковій формі, але тільки за переліком професій, визначених Кабінетом Міністрів України. Для решти професій таке страхування може проводитись також у добровільній формі.

Особливість страхування професійної відповідальності полягає у тому, що страховик зобов'язується згідно з договором страхування виплатити страхувальнику компенсацію за позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку при виконанні ним своїх професійних обов'язків.

Основою для висування позовів с халатність, помилки, пов'язані з виконанням професійної діяльності, що призводить до фінансових втрат або погіршення стану здоров'я клієнтів або третіх осіб. Відповідальність страховика настає в тому випадку, якщо вина страхувальника доведена.

У такому страхуванні виділяють 2 групи ризиків, на випадок яких і проводиться страхування тих чи інших видів професійної діяльності:

1) ризики, пов'язані з заподіянням шкоди життю і здоров'ю, тобто можливість завдання тілесних пошкоджень. Сюди відносять: страхування професійної відповідальності хірургів, стоматологів, фармацевтів, косметологів, масажистів тощо;

2) ризики, пов'язані з заподіянням матеріальної шкоди. Сюди відносять: страхування професійної відповідальності інженерів, експертів, адвокатів, бухгалтерів, аудиторів, нотаріусів, фінансистів та ін.

Об'єктом страхування є відповідальність за матеріальні витрати, яких зазнала третя особа внаслідок ненавмисно завданих їй страхувальником фактичних прямих матеріальних збитків під час надання послуг.

Страхувальниками можуть бути юридичні особи та фізичні особи, які мають кваліфікаційний сертифікат (свідоцтво) та ліцензію (дозвіл) на здійснення діяльності з надання професійних послуг.

Страхування професійної відповідальності здійснюється на таких принципах:

— грунтується на судовій відповідальності страхувальника;

— покриває всі позови, подані в період його дії;

— страховик зазначає ретроспективну дату (позови, шкоди за якими було завдано до такої дати, страховик не приймає);

— передбачає високі ліміти відповідальності за весь період страхування;

— виключається відповідальність, що виникне з таких причин:

а) через дискредитацію та наклеп;

б) через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальники;

в) позови, які підпадають під дію інших договорів страхування.

Як правило, з договору страхування виключається відповідальність за збитки, спричинені:

— через дискредитацію та наклеп, поговір (такий ризик може бути включений за додаткову плату);

— через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальника;

— екологічним забрудненням;

— місцевими умовами, трудовим законодавством тощо.

Страхування професійної відповідальності передбачає високі ліміти відповідальності, які здебільшого встановлюються за весь період страхування. Ліміт за однією подією, за одним позовом не застосовується. Судові витрати сплачуються страховиком попал встановлений ліміт відповідальності.

При оцінюванні ризиків страховик ретельно вивчає історію діяльності страхувальника, вік, досвід та кваліфікацію працівників, кількість партнерів та співробітників фірми, якість контролю, клієнтуру тощо.

Страхова сума визначається страхувальником, але не може перевищувати 200-кратної мінімальної заробітної плати для фізичних осіб.

Тарифні ставки при страхуванні професійної відповідальності диференційовані за видами професійної діяльності та стажу роботи за професією і коливаються в межах від 5 до 15 %.

Страхові платежі за договором страхування можуть бути сплачені одноразово або за два рази, рівними частинами від річної суми платежів.

Страхове відшкодування не сплачується в разі:

— навмисних дій страхувальника, які спричинили збиток;

— необумовленості в договорі з надання послуг відповідальності сторони, яка надає послуги;

— передачі права надання професійним особам, які не мають для цього законних підстав.

Часто професіонали утримують у себе різні документи своїх клієнтів — заповіти, закладні, сертифікати. Договір може передбачити покриття витрат на заміну або відновлення таких документів унаслідок їх часткової втрати або знищення. Покривається відповідальність перед третіми особами, що постраждали внаслідок такої втрати.

На практиці існують численні ризики, які можуть бути віднесені до умов страхування професійної відповідальності на особливих умовах та за додаткову премію.

5. Страхування відповідальності громадян, які мають у власності та володінні зброю, в Україні здійснюється в обов'язковій формі та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності або іншому законному володінні зброю» від 29 березня 2002 р. N 402.

Страхувальниками за цим видом страхування є громадяни України, які володіють, зберігають або використовують зброю.

Страховими ризиками є: 1) смерть, постійна та тимчасова втрата працездатності потерпілих третіх осіб; 2) майнові збитки (знищення або пошкодження майна потерпілої особи). Ліміти відповідальності страховика є такими: за смерть - 11000 грн.; за інвалідність І групи - 8500 грн.; ІІ групи - 5500 грн.; ІІІ групи - 2750 грн. За кожен день тимчасової втрати працездатності виплачується 20 грн., але не більше 2500 грн. За майнові збитки - не більше 30000 грн. Страховий тариф одночасно є страховою премією та становить один неоподатковуваний мінімум доходів громадян на один рік страхування на одного власника зброї незалежно від кількості одиниць зброї у нього.

Страхування відповідальності власників собак в Україні здійснюється в обов'язковій формі та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам» від 9 липня 2002 р. № 944.

Страхувальниками є юридичні або фізичні особи, яким належать собаки або які їх доглядають. Страхуванню підлягає відповідальність власників собак 88 порід, перелік яких знаходиться в додатку до правил страхування. Собаки таких порід перебувають на обліку в кінологічних клубах і власне там при реєстрації тварин повинно здійснюватися їх страхування. Відповідальність власників безпородних собак і собак з невизначеною або нечистою породністю не страхується. Страхові ризики та ліміти відповідальності страховика аналогічні попередньому виду страхування. Страховий тариф становить один неоподатковуваний мінімум доходів громадян терміном на один рік незалежно від породи собаки для фізичних осіб та 2 неоподатковувані мінімуми доходів громадян терміном на один рік для юридичних осіб. Для визначення річного платежу треба перемножити страховий тариф на кількість собак у власника.

6. Страхування відповідальності охоплює екологічне страхування (страхування відповідальності за нанесення екологічних збитків), основною метою якого є компенсація шкоди за позовами, висунутими третіми особами за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та майну внаслідок забруднення довкілля з вини страхувальника.

Нині відчутно зросла захворюваність, спричинена різними забрудненнями, неможливістю використовувати водні та земельні ресурси. Уряди багатьох країн ухвалили закони, що регулюють питання відповідальності та компенсацій за забруднення. Встановлено жорсткий контроль за додержанням превентивних заходів виробниками, постачальниками, перевізниками, власниками місць зберігання забруднювальних речовин. Національні законодавства та міжнародні угоди накладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище. При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі витрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та ґрунту.

Екологічне страхування ґрунтується на законах і нормах, визначених для кожної країни.

Однією з екологічних функцій нашої держави є реалізація права громадян на безпечне для їх життя та здоров'я довкілля (екологічну безпеку) і відшкодування шкоди, заподіяної порушенням цього права, що передбачено, зокрема, ст. 50 Конституції України та ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього середовища".

Екологічне страхування є одним із основних способів реалізації зазначеного права. Його треба розглядати в сукупності з іншими елементами економічного механізму забезпечення охорони довкілля, закріпленого у Законі України "Про охорону навколишнього середовища", яким визначені правові, економічні та соціальні основи захисту природного середовища. Відповідно до цього Закону, екологічне страхування — це одне з джерел фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля. Водночас таке страхування виконує не тільки природоохоронну, а й превентивну та інвестиційну роль і є важливим елементом економічного стимулювання природоохоронної діяльності та раціонального природокористування.

В Україні відсутність або порушення нормативів, що обмежують викиди забруднювальних речовин, екстенсивне природокористування негативно відбилися на екології. Відсталість та зношеність технічної бази багатьох виробництв призводять до частих аварій і порушень екологічних норм експлуатації. Частина збитків відшкодовувалася державою за рахунок централізованих резервів. З переходом до ринкової економіки цю функцію повинні виконувати самі підприємства та місцеві органи влади, що не мають достатніх коштів.

Початково ризик забруднення вводився страховиками у поліс страхування цивільної відповідальності. Страхове покриття поширювалося тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів, складності у виявленні характеру та винуватця забруднення призвели до виділення екологічного страхування в окремий вид.

Екологічне страхування включає цілий блок окремих видів страхування, що передбачає відповідальність страховика за ризики, пов'язані з забрудненням довкілля. До них відносять:

1. Страхування відповідальності на випадок аварійного забруднення навколишнього середовища.

2. Майнове страхування фінансових збитків, зумовлених аварійним забрудненням навколишнього середовища.

3. Особисте страхування життя, здоров'я, працездатності та пенсійного забезпечення громадян на випадок настання аварійного забруднення навколишнього середовища.

4. Страхування відповідальності власників танкерів за витік нафтопродуктів і забруднення ним вод і узбереж.

5. Страхування відповідальності підприємств за шкоду, заподіяну третім особам у процесі використання ядерної енергії.

6. Страхування відповідальності підприємств за забруднення ґрунтових вод, сільськогосподарських угідь, повітря.

7. Страхування відповідальності за шкоду від гірничодобувної діяльності підприємств тощо.

Концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання й застосування нових хімічних речовий, енергетичних ресурсів, швидкісних і багатотонних транспортних засобів призводять до появи нових ризиків. На долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф — аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала шкоди на понад 140 млрд дол. Якщо така аварія є винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єктах, забруднення навколишнього середовища трапляються в Україні практично щодня.

Об'єктом екологічного страхування є будь-який екологічний ризик забруднення навколишнього середовища та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами, а також забрудненням при:

— розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів;

— використанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин тощо;

— використанні та створенні нових біологічно активних речовин та засобів біотехнології;

— дії акустичних, електромагнітних, іонізуючих та інших шкідливих фізичних факторів;

— викидах радіоактивних речовин;

— транзитному транспортуванні та розміщенні на території України екологічно небезпечних матеріалів як вітчизняного, так й іноземного виробництва, проведенні фундаментальних та прикладних наукових розробок, упровадженні обладнання з підвищеною екологічною небезпекою.