SELECTION_last_file

231

Необхідно визначати ефективність довічного виробництва продукції на корову за ознаками, які мають низьку повторюваність. Стійка висока продуктивність маток протягом багатьох років є добрим показником того, що від них необхідно залишати потомків для ремонту як маточного поголів’я, так і плідників.

На характер й величину кореляційного зв’язку між ознаками корів впливає спадковість бугая, що потребує їх оцінювання не тільки за середніми показниками дочок, але й за характером у них кореляційних зв’язків між ознаками.

Оцінювання бугаїв повинне ґрунтуватись на випробуванні як синів, так і дочок, і при цьому необхідно прагнути до виявлення плідників, які б давали високоцінний приплід обох статей. Диференціація маточного поголів’я за рівнями ознак відтворення та молочності і використання в селекційному процесі особин, що поєднують обидві ознаки бажаної вираженості, є необхідною умовою селекції в м’ясному скотарстві.

Слід відмовитися від розведення схильних до накопичення жиру плідників скороспілого типу, а надавати перевагу поголів’ю довгорослого типу з менш вираженими м’ясними формами. Такий добір тварин запобігає появі в породах скороспілих дрібних тварин, що рано закінчують ріст і характеризуються низькою відтворною здатністю, тому що відкладення жиру ізолює сім’яники, підвищує у них температуру і знижує кількість і якість сперміїв майже на 70%.

Особливу увагу за подальшого удосконалення порід належить приділяти застосуванню інбридингу як методу консолідації спадкових ознак. Цей метод має бути під постійним контролем, стихійне його використання призводить до зменшення збереженості теличок у 3-місячному віці (тільки за внутрішньолінійного інбридингу), у корів супроводжується скороченням періоду продуктивного використання та зниженням рівня молочності. Інбредна депресія не проявляється за інбридингу, коли батько і мати

232

пробанда представниками різних ліній (крос), селекція в яких ведеться в дещо інших напрямах.

Слід створювати і підтримувати „материнські” лінії, які характеризуються ознаками, необхідними для одержання поголів'я (добра плодючість та високі материнські якості, в т.ч. достатня кількість молока для розвитку телят). У „батьківські лінії” необхідно добирати довгорослих бугаїв, які передають своїм потомкам високий приріст протягом всього періоду відгодівлі та достатній вихід туші.

Для запобігання інбредній депресії під час формування маточних стад, які б характеризувалися підвищеними плодючістю і молочністю корів та збереженістю телят, слід використовувати крос створених за цими ознаками ліній шляхом інбридингу на родоначальника лінії матері або на „посередника”.

Застосування в разі спорідненого розведення гетерогенного підбору тварин за типами будови тіла і індексом антигенної схожості також є заходами, що попереджують інбредну депресію.

Для підвищення стійкості тварин проти захворювань рекомендують (Пєтухов В.Л. із співроб., 1989) здійснювати такі заходи:

-організовувати діагностику хвороб і аномалій. Усі дані про них і причини вибуття тварин повинні враховувати у закодованому вигляді в племінних картках, а також каталогах плідників і державних книгах племінних тварин;

-проводити генетичний аналіз стад і давати комплексне оцінювання генофонду родин, виявляючи стійких проти хвороб і сприйнятливих до них. Треба розмножувати резистентні та високопродуктивні родини. Не слід використовувати потомків хворих тварин незалежно від того, з якої родини вони походять;

-добирати молодняк на плем’я за можливості від матерів, стійких проти хвороб;

233

-постійно оцінювати плідників за стійкістю і сприйнятливістю їх потомків до хвороб. Для точного оцінювання плідників за стійкістю потрібно мати 100…250 потомків. Варто широко використовувати бугаїв з комплексною резистентністю проти хвороб. Результати оцінювання плідників заносять у каталоги і ДКПТ;

-одержувати плідників наступного покоління від високопродуктивних матерів з родин, які мають комплексну стійкість, і батьків, оцінених за резистентністю потомків;

-вносити у селекційні індекси інформацію щодо резистентності тварин проти хвороб;

-проводити комплексне оцінювання імунної системи організму, яка включає показники гуморального і клітинного імунітету та неспецифічної резистентності.

Запитання для самоконтролю

1.Охарактеризувати ознаки добору самців і самиць м’ясних порід.

2.Які основні і другорядні ознаки продуктивності у м’ясному скотарстві?

3.Охарактеризувати генотипові параметри ознак продуктивності м’ясних тварин.

4.Охарактеризувати метод розведення за лініями м’ясної худоби.

5.Охарактеризувати методи схрещування в м’ясному скотарстві.

6.Охарактеризуйте принципи оцінювання і добору корів, бугаїв та молодняку за фенотипом та генотипом.

7.Які особливості селекції м’ясної худоби на стійкість до захворювань?

234

РОЗДІЛ 4

СЕЛЕКЦІЯ СВИНЕЙ

Селекція свиней – це комплекс заходів з оцінювання спадкових якостей свиней, добору і підбору кращих тварин з метою отримання більш високоякісних потомків.

В основу племінної роботи покладено методи генетичного удосконалення свиней, тобто таке підвищення господарсько-корисних якостей, яке досягається методами селекції і передається із покоління у покоління. Спадкові задатки досконалої продуктивності тварин створюють у племінних стадах шляхом селекції, а реалізують – у процесі тієї чи іншої технології. Технологія вирощування (умови годівлі і утримання) зможуть зберегти, або ж дещо змінити рівень продуктивності, але тільки у межах спадкової мінливості. Основу процесу виробництва складає стадо з усіма його компонентами, структурою і біологічними особливостями тварин, як носіїв засобу виробництва.

Селекція тварин здійснюється через відтворення стада, тобто через процес безперервного відновлення або збільшення чисельності поголів’я стада розмноженням і вирощуванням продуктивніших тварин. Правильно організоване відтворення стада передбачає систематичну заміну вибракуваних тварин іншими, більш продуктивними і цінними того ж призначення, а також за необхідності збільшення поголів’я свиней.

Створені працею людини свині культурних порід, на відміну від інших сільськогосподарських тварин, мають низку біологічних особливостей (рис. 4.1). Свинина і нині відіграє значну роль у формуванні м’ясного балансу тієї чи іншої країни. Це зумовлено тим, що свині більш ефективно, ніж інші тварини, використовують поживні речовини корму.

Відомо, що із загального обсягу енергії кормів, що споживають сільськогосподарські тварини, у продукти харчування її трансформується

235 (переходить) з свининою 20%, з молоком – 15%, з яйцями – 7%, з яловичиною і бараниною – лише 4 відсотки.

Рис. 4.1.

Свині багатоплідні і скороспілі тварини. Від однієї свиноматки за рік можна отримати 2...2,5 т свинини у живій масі. Проблеми харчування людей світу значно вирішуються шляхом розвитку свинарства на основі сучасних методів селекції і технології. За даними ФАО у валовому виробництві м’яса у світі частка свинини становить 38,9% (1990 рік), 39,6% (2000 рік), 39,1% (2004 рік).

236

4.1. Біологічні особливості свиней як об’єкта селекції

Свині, як об’єкт селекції, на відміну від інших домашніх тварин, характеризуються низкою особливостей:

Короткий період поросності − середній період поросності

114…115 діб, амплітуда коливання від 102...105 до 124...139 діб. Тривалість ембріонального розвитку взаємозв’язана з продуктивними ознаками. Фактори, що впливають на тривалість поросності свиноматки та їх наслідки:

- міжпорідне схрещування – скорочує період поросності на

0,6...1,0 доби;

-технологія вирощування − період поросності у свиноматок, які вирощені на комплексі довший на 0,3 доби, а багатоплідність менша на 1,2 голови, ніж на племзаводі;

-пора року − зимою період поросності коротший ніж літом у середньому на 0,26 діб;

-багатоплідність свиноматки − у свиноматок із багатоплідністю менше 6 голів – період поросності довший ніж у багатоплідних;

-племінна робота на підвищення скороспілості свиней, покращання годівлі та утримання на протязі багатьох років – період поросності скорочується з 115,9 до 114,5 діб;

-вік свиноматки − з зростанням кількості опоросів термін поросності скорочується;

-витрати корму − поросята з коротким ембріональним періодом розвитку за період вирощування до 100 кг витрачають на 1 кг приросту більше на 1,15 кг кормів;

-жива маса новонароджених поросят − від свиноматок із скороченим періодом поросності одержують поросят з меншою живою масою на час народження, але в постембріональний період цей недолік може бути компенсований.

237

Отже, на тривалість поросності впливають спадковість тварини; індивідуальні особливості; кількість одержаного приплоду.

Багатоплідність – кількість живих поросят за один опорос. Середній показник багатоплідності свиноматок в Україні – 10...12 голів.

Плідність – здатність свиноматки до відтворення, яка визначається кількістю потомків за відповідний період – рік, усе життя.

Багатоплідність розрізняють потенціальну і фактичну. Потенціальна багатоплідність − кількість утворених яйцеклітин (17...25 яйцеклітин).

Фактична багатоплідність − кількість живих поросят на час народження, вона становить 60...70% від потенціальної (10...15 голів). Середня багатоплідність свиноматок за перший опорос – 8...9 голів, до 5...6 опоросу вона зростає до 10...11 голів, а уже після шостого опоросу багатоплідність поступово зменшується.

Основні причини ембріональної смертності: неповноцінність яйцеклітин і сперматозоїдів; порушення годівлі кнурів-плідників та свиноматок; не дотримання норм, режиму догляду та утримання свиноматок; несвоєчасне запліднення свиноматок; порушення технології осіменіння; порушення режиму експлуатації кнурів-плідників та свиноматок.

Приклади високої багатоплідності свиноматок: свиноматка Беатриса великої білої породи – 34 поросяти (Кіровоградська область, господарство ім. Димитрова, 29 голів із них було вигодувано і одержано понад 3 т м’яса); свиноматка Синичка великої білої породи (господарство ім. Дзержинського Сумської області) – 36 поросят (18 живих і 18 нормально розвинених, але задавлених у період опоросу); господарство “Жовтень” Свалявського району Закарпатської області − від свиноматки великої білої породи одержали опорос у 2 заходи (явище суперфетації) 28 живих нормально розвинених поросят, але спочатку 13 голів і через 20 діб ще 15 голів нормально розвинених живих поросят; племпідприємство “Риктанський”, Молдова – від свиноматки породи ландрас одержали 11 голів, а через 7 діб ще 17 голів, всього 28 голів, з яких 26 голів вирощено для племінних цілей; найбільш

238

багатоплідною породою світу вважають китайську породу свині тейху – 42...44 голови поросят. Останнім часом у Франції на базі породи мейшан створено суперпоросливі лінії свиней – 18...24 поросят на опорос.

Рекордні показники плідності: середня тривалість життя 14...15 років, використання у відтворенні на товарних фермах і свинокомпленсах – 2...3 роки, а племінних – 5...6 років; в Угорщині свиноматка прожила 22 роки, від неї отримали 46 опоросів і 416 поросят; свиноматка Роза – 18 опоросів і 200 поросят; свиноматка Ясочка – 22 опороси та 269 поросят.

Поліестричність або поліциклічність − здатність свиноматки через

18 – 21 – 36 діб (у середньому через 3 тижні) проявляти тічку та охоту.

У свиней полігамне парування у співвідношенні один кнур-плідник на 25...50 свиноматок за природного парування і один на 250...1000 свиноматок за штучного осіменіння.

Висока скороспілість − розрізняють товарну і біологічну. Товарна скороспілість – вік досягнення живої маси 100...120 кілограмів. Біологічна скороспілість ділиться на статеву і фізіологічну. Статева скороспілість свиней настає у 4...5-місячному віці (у китайських порід у 3-місячному віці), а фізіологічна – у 9...10-місячному віці за досягнення живої маси кнурів 110...130 кг, свиноматок 100...110 кілограмів.

Товарна скороспілість залежить від породності тварини (15...20%), умов утримання (10...20%) та годівлі (60...70%).

Вченими встановлено, що свині ростуть до 3 років. Рекордсменом можна вважати кнура Великий Біл, якого вирощували у США, довжина його тулуба − 2,75 м, а жива маса – 1175,5 кілограмів.

Висока конверсія корму на одиницю продукції у свиней вона значно нижча ніж у інших домашніх тварин. Свині витрачають у середньому на 1 кг приросту 3,7...4,0 корм. од., а дорослі – 5...7 корм. од., тоді як під час відгодівлі великої рогатої худоби – 6,0...8,0 корм. од., овець – 6,0...10,0 корм. од. Корові, щоб отримати 1 кг масла, необхідно 25…26 корм. од., а свиня дасть 1 кг сала за 6...8 корм. од. Конкуренти свиням у витратах кормів –

239

курчата-бройлери. Оплату корму визначають кількістю продукції (приросту), одержаної на одиницю витрачених кормів.

Високий забійний вихід – це відношення забійної маси до передзабійної живої маси становить 70...80 відсотків. Забійний вихід залежить від віку, вгодованості, породи, типу відгодівлі.

Ці особливості створюють сприятливі можливості для ведення інтенсивної селекції тварин обох статей і успішного вирішення завдань щодо покращання продуктивності свиней за короткий проміжок часу.

На сьогодні немає інформації про вихід на селекційне плато, тобто на той рівень, вище якого ознаки не покращуються під впливом добору. За прогнозами вчених низки країн біологічний ліміт продуктивності свиней можна характеризувати показниками, наведеними у таблиці 4.1.

На шляху реалізації біологічного ліміту продуктивності свиней у низці країн досягнуто певних результатів. Наприклад, у США під час випробування кнурів порід ландрас, дюрок, йоркширської і гемпширської (основних порід країни) ще на початку 80-х років минулого сторіччя було досягнуто: середньодобових приростів 997...1064 г, товщини шпику на спині 17,2...19,0 мм, віку досягнення живої маси 104 кг (стандарт країни) 145...154 доби і площі „м’язового вічка” 32,9...37,4 см2.

	Таблиця 4.1
Біологічний ліміт продуктивності свиней
Ознака	Числове значення
Кількість дозрілих яйцеклітин, штук	35
Кількість народжених поросят, голів	30
Кількість вирощених поросят на опорос, голів	20
Жива маса поросяти у 2 міс., кг	23
Середньодобовий приріст на відгодівлі, г	1462
Вік молодняку у разі досягнення 100 кг, діб	107
Витрати корму, кг (стандарт. комбікорму)	2
Площа „м’язового вічка”, см2	48,4

240

Селекційний процес у свинарстві, як і в інших галузях тваринництва, образно являє собою ланцюг заходів щодо ідентифікації (мічення) тварин, обліку їх ознак продуктивності, оцінювання, добору і підбору. І якщо одна із ланок цього ланцюга випадає, то селекція стає малоефективною, або неможливою.

4.2.Напрями і цілі селекції у свинарстві

ВУкраїні у галузі свинарства головну увагу селекціонерів зосереджено на створенні спеціалізованих м’ясних порід, типів і ліній, які в породнолінійній гібридизації забезпечуватимуть високий гетерозисний ефект за відтворними, відгодівельними і м’ясними якостями (Рибалко В.П., Березовський М.Д., 1990; Рибалко В.П., Буркат В.П., 1996). Тому на сучасному етапі розвитку селекції у свинарстві важливо не тільки зберегти та підвищити генетичний потенціал вітчизняних порід, а й раціонально використати кращий генофонд світової селекції.

Інтенсифікація селекційного процесу вимагає науково обґрунтованих підходів до племінного добору. Необхідним елементом удосконалення селекційних програм у свинарстві є дослідження закономірностей росту свиней із використанням математичних моделей для опису і прогнозування майбутнього рівня продуктивності. Вирішення цих та інших завдань сприятиме підвищенню у свинарстві темпів селекційної роботи щодо створення таких типів, порід, ліній і їх кросів, які б відповідали вимогам сучасних технологій виробництва.

Ефективність селекційної роботи у тваринництві визначається, в основному, трьома критеріями:

−точністю оцінювання фенотипу, виходячи з інформації про продуктивність різних категорій родичів;

−величиною генераційного інтервалу, який обумовлює швидкість зміни поколінь;