SELECTION_last_file

331

певною мірою різнобічним, оскільки необхідну життєздатність тварин забезпечує нормальне для цієї спеціалізації співвідношення під час розвитку усіх частин організму.

Таким чином, для розробки ефективних програм селекції необхідно враховувати генетичні кореляції між господарсько корисними ознаками.

Основні кореляційні взаємозв’язки між показниками продуктивності овець наведено в таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Кореляція між господарсько корисними ознаками овець

Корелювальні ознаки	Ліміти коефіцієнтів
Маса руна – настриг митої вовни	0,80…0,99
Маса тіла – маса руна	0,22…0,69
Довжина вовни – настриг вовни	0,16…0,35
Товщина вовни – настриг вовни	0,24…0,46
Густина вовни – настриг вовни	0,12…0,55
Довжина вовни – товщина вовни	0,13…0,57
Довжина вовни – густина вовни	-0,10…-0,19
Маса тіла – молочність вівцематок	0,01…0,27

До основних кореляцій між показниками продуктивності, що широко використовують у селекційній роботі відносять такі.

Взаємозв'язок маси руна та настригу митої вовни. Показником, що характеризує істинну величину вовнистої продуктивності овець, є настриг вовни в митому волокні. Висока позитивна кореляція між настригом митої і не митої вовни у тонкорунних порід: 0,8-0,88.

Взаємозв'язок маси тіла та руна. Між живою масою і настригом вовни у овець спостерігається позитивний зв'язок. У овець асканійської породи кореляція між цими ознаками знаходиться в межах від 0,22 до 0,26; у прекосів цей показник складає 0,480; у маток киргизької тонкорунної породи

0,46 (у баранів 0,30, у ярок 0,63); у овець австралійського мериноса − від 0,23

до 0,69; у овець алтайської породи − від 0,45 до 0,69; у овець північнокавказької породи — від 0,27 до 0,48.

332

Взаємозв'язок довжини та настригу вовни. Коефіцієнт кореляції між ними залежить від віку тварин і коливається в межах від 0,16 до 0,28.

Взаємозв'язок товщини та настригу вовни. Зменшення волокна пов'язане зі зменшенням його маси, тому між поперечним перерізом вовнистих волокон і настригом вовни за інших рівних умов кореляція, головним чином, позитивна.

Взаємозв'язок густини і настригу вовни. Про величину і напрям зв'язку між густиною вовни і настригом є суперечливі дані. Відсутність або невисокий зв'язок густини вовни з настригом пояснюється тим, що густина знаходиться у зворотній пропорційній залежності з довжиною і товщиною вовнистих волокон, які у сукупності з густиною визначають величину вовнистої продуктивності. Тому, щоб забезпечити збільшення вовнистої продуктивності, добір за густиною необхідно поєднувати добором за довжиною і товщиною вовни.

Взаємозв'язки між довжиною, товщиною та густиною вовни. Ці ознаки є основними − детермінантами вовнистої продуктивності. Тому, для успішного вирішення багатьох селекційних завдань, спрямованих на збільшення настригу вовни у овець, необхідно знати зв'язки між цими ознаками.

Взаємозв'язки між продуктивністю та відтворювальними якостями.

На цигайських вівцях Болгарії визначено, що кореляція між масою тіла і молочністю змінювалася від 0,004 до 0,273, між масою тіла і вовнистістю − від 0,350 до 0,400, між вовнистістю і молочністю − від -0,002 до -0,125.

Жива маса позитивно корелює з приходом ярок в охоту і плодючістю маток: чим більша жива маса ярки у річному віці, тим вища плодючість маток. Ці дані свідчать про ефективність непрямого добору овець за проявом статевої активності в ранньому віці у випадку селекції на плодючість.

Важливе практичне значення має кореляція між типом конституції і смушковою продукцією (табл. 5.3).

333

Таблиця 5.3

Вплив поєднання типів конституції батьків на розподіл смушків у потомків

	Тип конституції	Розмір завитків (розподіл у%)			Всього ягнят
		дрібні	середні	великі
	Ніжний-ніжний	24,7	52,8	22,5	89
	Міцний-міцний	17,1	47,2	35,7	210
	Грубий-грубий	8,6	43,8	47,6	187

Встановлено, що у разі добору тварин ніжної конституції отримано утричі більше дрібнозавиткових ягнят порівняно з варіантом добору особин грубої конституції.

Таким чином, кореляційні взаємозв’язки між ознаками свідчать, що однобічна селекція не завжди ефективна порівняно з селекцією за багатьма ознаками, якщо не враховувати конституційні особливості тварин.

5.5. Добір і підбір у вівчарстві 5.5.1. Добір овець

Ефективність добору зумовлена рівнем успадковуваності селекційних ознак, включених до селекційної програми, і його інтенсивністю.

Добір овець для розведення проводять на основі їх всебічного оцінювання: за походженням, конституційно-продуктивними показниками і якістю потомків.

Добір за походженням (за родоводом). Оцінювання і добір баранів-

плідників проходить декілька етапів: за походженням, власним показником і якістю потомства. Першим етапом роботи є добір у стаді (породі) батьків майбутніх ремонтних плідників. Як батьків ремонтних баранців відбирають елітних плідників-поліпшувачів, оцінених за якістю потомства, як матокматерів майбутніх плідників – кращих маток селекційного ядра, отриманих від батьків-поліпшувачів і таких, які відрізняються високою багатоплідністю.

Ефективність добору ремонтних баранів на підставі якості їх батьків визначають коефіцієнтом регресії дорослих плідників, оцінених за якістю

334

потомства на племінну цінність їх батьків. Регресія племінної цінності баранів на племінну цінність їх батьків за настригом вовни складає 0,3, а за якістю вовни (довжина, товщина) – 0,5.

Слід враховувати, що оцінювання за походженням базується на інформації про предків і їх фенотипи. За хронологією таке оцінювання є першим і може бути отримане не тільки під час народження тварини, але й до народження під час планування добору. Передбачаючи майбутніх батьків можна планувати походження майбутньої тварини. У цьому полягає головна цінність і перевага оцінювання за походженням.

Але на основі фенотипу батьків племінну цінність можна визначити лише попередньо. Для ознак із низьким коефіцієнтом успадковуванності значення оцінювання за походженням зменшується.

Оцінювання за фенотипом бічних родичів. У вівчарстві цей вид оцінювання має обмежене використання, тому що овець відносять до тварин із низьким коефіцієнтом розмноження. У практиці селекції інформацію про братів і сестер (сибси і напівсибси) не використовують, їх кількість незначна. Точність оцінювання за бічними родичами суттєво зростає тільки за 10 і більше повних сибсів. Щодо напівсибсів, то їх можна залучати до оцінювання племінної цінності тварини за забійними якостями.

Добір за екстер'єром і продуктивністю. Основне значення масового добору полягає у тому, що для розмноження залишають тварин із високою продуктивністю і добрим екстер'єром, а особин із небажаними властивостями вибраковують. У своїй основі цей метод добору базується на визнанні того, що кращі генотипи знаходяться серед кращих фенотипів.

Залежно від напряму продуктивності головна увага під час добору приділяється або вовновій продуктивності і якості вовни, або скоростиглості, або плодючості, або якостям смушок і т.ін. До того ж в усіх випадках ураховують статуру, здоров'я, конституцію, оскільки тривалу й інтенсивну експлуатацію можуть витримати тільки здорові і конституційно міцні тварини.

335

Під час добору тварин за екстер'єром у першу чергу звертають увагу на конституцію і розвиток кістяка. У м’ясо-вовнистих овець мають бути добре розвинені статі, які характеризують м'ясність: стегно, поперекова частина, п'ясткові і плеснові кістки мають бути короткі. У Англії, під час оцінювання племінних овець породи лінкольн, зі 100 балів за стать екстер'єру присвоюють 40, за м'ясність — 20, за вовнові якості — 20 і за активність тварин — 10 балів.

Добір у вівчарстві проводять на основі оцінювання конституційнопродуктивних якостей під час бонітування з урахуванням живої маси, настригу вовни, плодючості та інших ознак.

Добір баранів і оцінювання їх спадкових якостей. Раннє і всебічне оцінювання плідників, виявлення поліпшувачів і широке їх використання на пунктах штучного запліднення або безпосередньо в господарствах − найважливіша ланка племінної справи, оскільки генетичне поліпшення тварин забезпечується, головним чином, через плідників.

Ефективність селекційно-племінної роботи підвищується завдяки комплексному оцінюванню плідників з урахуванням продуктивних особливостей, генеалогічних даних і якості потомків.

У племінних заводах стадо плідників комплектують тваринами, яких вирощують, перш за все, від маток селекційного ядра під час інтенсивного добору. У племінних репродукторах стадо плідників формують як за рахунок вирощених у своєму стаді, так і куплених у племінних заводах.

Для товарних господарств плідників закуповують у племінних репродукторах із врахуванням методу розведення, що використовується (чистопорідне або схрещування).

Основні положення добору і оцінювання тварин за якістю потомків зводять до такого: у тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві до добору баранів приступають у 2-3-тижневому віці. У цей час непридатних для племінного стада баранчиків каструють. Другий раз оглядають і добирають баранчиків на плем'я під час відлучення їх від маток. Кращих баранчиків виділяють у ремонтну групу в кількості, що перевищує потребу в 5…6 разів.

336

Наступний добір баранчиків здійснюють в однорічному віці на підставі даних походження, індивідуального бонітування, обліку настригу вовни і живої маси. Кращих з-поміж ремонтних баранчиків ставлять на перевірку за якістю потомків. Їх кількість повинна бути в 3…4 рази більшою від потреби.

Загальні принципи організації перевірки плідників за якістю потомків. Для перевірки плідників парують з одновіковими матками I класу не молодше 2,5 років. Якщо плідників, що перевіряються, планується потім використовувати на матках II класу, то й перевірку їх можна проводити на матках цього класу. Спермою кожного плідника в одні і ті ж терміни без вибору запліднюють 75…80 рівноякісних маток. Від кожного плідника необхідно одержати і виростити до основного бонітування щонайменше 30 голів потомків кожної статі. У цьому випадку можна достовірно оцінити племінні якості плідників, що перевіряються. Одержаних потомків оцінюють окремо за статтю, оскільки серед потомків окремої групи плідників якість може бути вищою у однієї статі, а серед потомків інших плідників − у іншої.

Племінну цінність плідників, які на підставі перевірки за якістю потомків визнані кращими, уточнюють і контролюють за результатами щорічного оцінювання одержуваних від них потомків.

Методи оцінювання плідників за якістю потомків. Результати оцінювання плідників за якістю потомків до певної міри залежать від методів його проведення. Спадкові властивості плідників можна оцінити двома методами: дочки-матері, коли зіставляють якість дочок і їх матерів; дочки − ровесниці, коли середню продуктивність дочок оцінюваного плідника порівнюють із середньою продуктивністю ровесниць інших плідників, що перевіряються. Модифікацією цього методу є спрощений метод ровесниць. Він полягає у тому, що показники потомків кожного плідника зіставляють із показниками одновікових потомків усіх плідників, що перевіряються, включаючи і оцінюваного плідника. Крім того, можна користуватися порівнянням між собою типу і якості потомків, одержаного від різних плідників, що перевіряються.

337

Генетичні кореляції батько-потомок вищі ніж у менш споріднених груп. Проте, метод дочки-матері не знаходить широкого застосування у вівчарстві. Це пов'язано з необхідністю використання поправних розрахункових коефіцієнтів на вік, якщо продуктивність дочок і матерів порівнюють за один і той же рік, якщо порівнюють показники тварин одного віку, але одержаних у різні роки. Подібні поправки здебільшого затушовують або навіть спотворюють реальну картину продуктивності тварин.

Баранів тонкорунних і напівтонкорунних порід рекомендується оцінювати методом ровесників з урахуванням показників їх потомків: питомої ваги елітних тварин І класу, настригу і довжини вовни під час бонітування, частки тварин із бажаним типом вовни, живої маси ягнят під час відлучення на одну злучену матку. У баранів, крім того, слід враховувати статеву активність і здатність сперми до запліднення.

Вовнову продуктивність потомків визначають в не митому і в чистому (митому) волокні. Добір і миття зразків на вихід чистої вовни здійснюють за загальноприйнятою методикою не менше ніж у 10 потомків кожного барана, відібраних методом випадкової вибірки. Оцінюють масу і структуру руна, довжину і товщину волокон, вирівняність їх у штапелі й за руном, наявність і якість жиропоту та ін.

Живу масу ягнят під час відлучення від маток установлюють за середньою величиною цього показника у одного нащадка з розрахунку на одну спаровану матку. Якщо спаровані з різними баранами матки різняться за багатоплідністю, то вносять поправку для визначення середнього показника. Поправку одержують розподілом середньої живої маси ярок-одинців і баранчиків на середню живу масу ярок-двоєн і баранчиків-двоєн. Наприклад, середня жива маса ярок-одинців, що походять від барана № 425, під час відлучення від маток склала 28 кг, а ярок-двоєн − 25 кг, то поправний коефіцієнт у цьому випадку 1,12 (28:25). Жива маса ярок-двоєн, помножена на цей коефіцієнт, відповідатиме живій масі ярок одинців. Так само можна встановити поправні коефіцієнти і за іншими ознаками двойневих ягнят.

338

Для точнішого оцінювання м'ясної продуктивності проводять контрольну відгодівлю і забій ягнят. На відгодівлю ставлять ягнят (баранчиків) після відлучення їх від маток у кількості не менше 5 голів від кожного барана, що перевіряють, тривалість відгодівлі не менше 60 днів.

У м’ясо-вовнистому вівчарстві за даними контрольної відгодівлі молодняку від баранів, що перевіряють, у віці від 4 до 7 місяців рекомендується визначати енергію росту і оплату корму. Для отримання надійніших і зіставних даних цю роботу проводять в умовах спеціалізованих станцій за єдиною методикою. Станції контрольної відгодівлі молодняку овець повинні бути в кожному племінному господарстві. Їх можна організувати і на міжгосподарській основі з обслуговуванням господарств, які займаються однією породою.

Відтворювальні якості барана за багатоплідністю можуть бути визначені лише побічно за показниками жіночих родичів. Тому рекомендується попереднє оцінювання баранів проводити за показниками плодючості їх напівсестер, а остаточне − за плодючістю дочок. Під час оцінювання баранів за якістю потомків разом із плодючістю і основними показниками продуктивності слід враховувати показники спермопродукції та заплідненість спарованих з ними маток, збереженість їх потомків від народження до відлучення і бонітування.

За величиною ознак продуктивності, тобто за племінними якостями, барани можуть бути розподілені на категорії: достовірні поліпшувачі, коли критерій достовірності різниці рівний +2 і вищий; середні (нейтральні) − від +1,9 до –1,9; погіршувачі, коли критерій достовірності різниці потомків порівняно з ровесниками рівний – 2 і нижчий.

5.5.2. Бонітування овець

Основне бонітування овець всіх порід проводять перед першим стриженням, у віці одного року. На основі розвитку тварин, їх вгодованості і стану шерстного покриву здійснюють оцінювання молодняку з досить високим

339

ступенем вірогідності. Баранів і маток селекційних груп, відібраних для поглибленої (індивідуальної) селекції, оцінюють щорічно з метою видалення тварин, які не відповідають задачам селекції за власною продуктивністю або за якістю приплоду.

Молодняк із незадовільним станом шерстного покриву, недостатньо розвинутий, низької вгодованості не бонітують, а у разі поліпшення його стану бонітування проводять у старшому віці, зазвичай в дворічному.

Залежно від напряму вівчарства і характеру головної продукції основне бонітування овець можуть проводити і в інші вікові періоди: у смушковому вівчарстві бонітують ягнят у віці 1…2 днів, у шубному − у віці 8-9 місяців, через 3 місяці після першого стриження і формування основного шерстного покриву.

Сумарне бонітування тварини складається з індивідуального оцінювання основних ознак продуктивності і їх поєднання, а також із визначення особливостей його використовування в системі племінного добору відповідно до програми поліпшення стада.

Під час бонітування, з урахуванням завдань добору і прийнятої системи племінної роботи, поголів'я племінних овець розподіляють за строго визначеними групами (бонітувальними класами) залежно від їх племінної цінності.

Вимоги до класів не залишають постійними і встановлюють з урахуванням породи, досягнутого нею рівня продуктивності, завдань подальшої селекції, рівня розвитку племінної бази породи та інших чинників. Якщо на початку 30-х років у стадах мериносів типу рамбульє і новокавказьких овець для віднесення тварин до I класу довжину вовни встановлюють на рівні 6,5-5,5 см і передбачався розподіл на шість класів (включаючи еліту), то за нині чинною інструкцією вівці I класу повинні мати довжину вовни не менше 8 см, а кількість бонітувальних класів зменшено вдвічі (доведено до трьох).

340

У тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві, де одним із основних видів продукції є вовна, розподіл овець на бонітувальні класи заснований на оцінюванні ознак, що зумовлюють отримання великого настригу чистої вовни високої якості. У овець м'ясо-вовнистого напряму приділяють увагу вираженості ознак, що характеризують м'ясну продуктивність.

Високий рівень фенотипної і генотипної мінливості більшості цих ознак, відсутність об'єктивних методів їх вимірювання у виробничих умовах вимагають серйозної теоретичної підготовки фахівців-бонітерів і придбання ними високих професійних навичок.

Основні принципи оцінювання продуктивних якостей під час бонітування овець тонкорунних, напівтонкорунних, м'ясо-вовнистих і м'ясних порід наведено в табл. 5.4.

Принципи бонітування. Індивідуальні відмінності у вираженості типів овець генетично зумовлені і визначають різним характером обміну речовин, що знаходить відображення у статурі тварин, неоднаковому розвитку окремих частин тіла, органів і тканин.

Для овець вовнистого типу характерні легка, середніх розмірів, довга і вузька в лицьовій частині голова, середньої довжини неширока шия, помірно глибокі, відносно вузькі груди, виступаючий над лінією спини загривок, неширокі спинний і поперековий відділи, середньої ширини, звисла тазова частина, недоліки в постановці ніг (іксоподібність, саблистість та ін.) і загалом фізіологічна й морфологічна пізньостиглість.

Вівці м'ясного типу відрізняються невеликою, відносно короткою, з широкою лобовою і лицьовою частинами головою, короткою, яка непомітно переходить до грудної частини, шиєю, округлою, добре розвинутою грудною частиною і горизонтальним прикріпленням ребер до хребців, широкими загривком, спиною і поясницею, широким горизонтальним тазом, добре виконаними стегнами, широкою і правильною постановкою кінцівок, більш раннім розвитком.