- •Розділ 2. Основні закономірності обміну речовин. Цикл трикарбонових кислот
- •2.1. Поняття про обмін речовин та енергії. Характеристика катаболічних, анаболічних та амфіболічних шляхів метаболізму, їх значення.
- •2.2. Особливості енергетичного обміну. Екзергонічні та ендергонічні реакції
- •2.3. Етапи вивільнення енергії в катаболічних шляхах обміну біомолекул
- •2.4. Основні високоенергетичні сполуки. Центральна роль атф в біоенергетиці
- •2.5. Лимоннокислий цикл (цикл дикарбонових і трикарбонових кислот)
- •Розділ 3. Біоенергетичні процеси: транспорт електронів. Окисне фосфорилування в мітохондріях
- •3.1. Типи реакцій біологічного окиснення
- •3.2. Сучасні уявлення про тканинне дихання
- •3.3. Організація дихального ланцюга
- •3.4. Окиснювальне та субстратне фосфорилування
- •3.5. Механізм спряження дихання та фосфорилування в мітохондріях
- •Ділянці від надн2 до КоQ
- •3.6. Регуляція тканинного дихання (дихальний контроль)
- •3.7. Інгібітори електронного транспорту та окисного фосфорилування в мітохондріях
- •3.8. Мікросомальне окиснення речовин
3.4. Окиснювальне та субстратне фосфорилування
Синтез АТФ із АДФ і фосфорної кислоти, який відбувається з використанням енергії, вивільненої при окисненні речовин в живих клітинах, і спряжений з перенесенням електронів в дихальному ланцюзі називають окиснювальним фосфорилуванням.
Фосфорилування може здійснюватись на рівні субстрату (субстратне фосфорилування ).Це фосфорилування проходить шляхом безпосередньої передачі молекули активного фосфату із субстратів, які містять макроергічний зв’язок на АДФ з утворенням АТФ. Наприклад, проміжний продукт розпаду глюкози і триацилгліцеринів 2-фосфоенолпіровиноградна кислота віддає свій активний фосфат на АДФ з утворенням АТФ за реакцією:
Субстратне фосфорилування дає незначну кількість молекул АТФ. Основна її кількість синтезується в процесі фосфорилування, яке спряжене з тканинним диханням. Сумарно процес біологічного окиснення, спряжений з процесом фосфорилування, можна записати:
На основі даних термодинаміки були встановлені три ділянки (пункти) в дихальному ланцюзі, які супроводжувались синтезом АТФ. Досліди з використанням специфічних інгібіторів певних ферментів дихального ланцюга підтвердили ці дані. Так, ротенон (інсектицид-токсична речовина, яка виробляється одним з видів рослин і використовується індіанцями як отрута) блокує перенесення електронів від НАДН2 до КоQ, при цьому всі компоненти дихального ланцюга переходять в окиснений стан, тобто знижується швидкість транспорту електронів. Антибіотик антиміцин А блокує перенесення електронів від цитохрома b на цитохром с1, ціанідазид натрію, сірководень зв’язуються з цитохромоксидазою і порушують перенесення електронів з ЦХО на молекулярний кисень.
Зі схеми, наведеної на рис.3.5 випливає, що перша молекула АТФ синтезується під час перенесення електронів і протонів на етапі: нікотинамідні коферменти – флавопротеїни – КоQ, друга – при перенесенні електронів від цитохрому b на цитохром с1 і третя - на ділянці перенесення електронів від цитохромоксидази на молекулярний кисень. При перенесенні двох атомів водню в дихальному ланцюзі утворюється три молекули АТФ.
Рис.3.5. Локалізація пунктів фосфорилування в дихальному ланцюгу та місць дії інгібіторів електронного транспорту
Таким чином, при перенесенні однієї пари електронів від НАДН до кисню утворюється три молекули АТФ, а від ФАДН2 - дві молекули АТФ.
3.4.1. Мітохондрії, їх роль в окиснювальному фосфорилуванні. Мітохондрії особливі органели клітини, внутрішньоклітинні центри аеробного дихання. Вони виділені з багатьох тваринних і рослинних тканин. Містять овальні тільця довжиною 1-4 мкм, шириною 0,3-0,7 мкм. У клітині в залежності від її типу та функцій може знаходитись від декількох десятків до декількох тисяч мітохондрій. Здебільшого у тканинах мітохондрії розташовуються таким чином, щоб забезпечити доступ АТФ до структур, які використовують енергію.
Вони складаються з двох окремих мембран зовнішньої та внутрішньої, які суттєво відрізняються одна від одної за складом, властивостями та функціями і є ліпопротеїновими структурами завтовшки 5-7 нм. Зовнішня мембрана гладка, добре проникна для речовин, що мають молекулярну масу до 10 000Да. Для неї характерно співвідношення фосфоліпідів і білків у співвідношенні приблизно 1:1. У зовнішній мембрані міститься низка ферментів, які приймають участь в подовженні молекул насичених жирних кислот, монооксидази тощо.
Внутрішня мембрана утворює багаточисленні виступи – так звані кристи, загальна поверхня яких величезна. Внутрішня мембрана відокремлена від зовнішньої водним міжмембранним простором. (рис. 3.6).
Рис.3.6. Схема будови та функціонування мітохондрій
Внутрішня мембрана вкрита з боку матриксу грибоподібними виростами, які в основному утворені Н+-АТФ-синтетазою. Вона непроникна для більшості речовин, зокрема, для НАД+, НАДФ+, НАДН+Н, а також іонів Н+, ОН-, К+, Сl- та інших. Проникають тільки вода та нейтральні молекули з молекулярною масою менше 150 Да. Відношення фосфоліпідів до білків приблизно 1:3. Внутрішня мембрана в усіх клітинах виконує однакову функцію: спряження біологічного окиснення із синтезом АТФ.
Вона містить ферменти дихального ланцюга і синтезу АТФ, різноманітні ферменти, які забезпечують транслокацію, в тому числі ті, що здійснюють перенесення АДФ із цитозолю через внутрішню мембрану в матрикс і зворотній вихід АТФ (АДФ-АТФ-транслоказа).
Внутрішньомітохондріальний простір обмежений внутрішньою мембраною, заповнений матриксом – гелеподібною, напіврідкою масою. Матрикс мітохондрій містить систему ферментів циклу Кребса, окиснення жирних кислот, НАД-; ФАД-залежні дегідрогенази та інші.