4. Корекційно-виховна робота з глухими дітьми

Робота по формуванню правильної мови у дітей з порушеннями слуху повинна носити систематичний характер і починатися відразу ж з моменту виявлення порушення слуху.

Визначаючи послідовність і зміст коректувальної роботи, необхідно спиратися:

а) на закономірності розвитку мови дитини в нормі;

б) на наявний запас мовних навиків.

При важких ступенях зниження слуху необхідно використовувати підлягаючі зберіганню аналізатори, в першу чергу зоровий: дітей привчають прочитувати з губ, що допомагає з найбільшою повнотою розуміти мову тих, що її оточують. У свою чергу це сприяє подальшому мовному розвитку на основі наслідування.

Навчання глухих умінню орієнтуватися в просторі є одним з багатьох завдань всього учбово-виховного процесу.

Корекційно-виховна робота із глухими дітьми здійснюється в наступних напрямах: розвиток розуміння мови, уточнення і розширення лексичного запасу, формування граматики, а також вимовляння звуків. Одночасно проводяться заняття по навчанню грамоті — читанню і письму.

На всіх видах занять обов'язково використовується залишковий слух дітей, який підсилюють за допомогою спеціальної апаратури.

Коректувальне навчання здійснюється в спеціальних яслах, дитячих садах для дітей з порушеннями слуху, де вони знаходяться з 2 до 7 років.

Профілактика порушень слуху у дітей здійснюється головним чином батьками і вихователями дитячих установ.

Профілактичні заходи необхідно починати з внутрішньоутробного періоду розвитку дитини, оберігаючи матір в період вагітності.

Після народження дитини важливо ретельно стежити за її здоров'ям: тримати вуха в чистоті, попереджати запальні процеси в органах слуху, приймати заходи по уникненню побутових травм. У маленьких дітей украй важливо оберігати вуха від холоду, оскільки часті простуди можуть привести до патології мовного апарату.

Треба пам'ятати, що для слуху шкідливі дуже гучні звуки, крик, шум в групі. Тому слід створювати дітям охоронний, щадний режим, уникати сильних звукових подразників, спілкування на підвищених тонах.

В цілях попередження порушень слуху лікар-отоларинголог повинен періодично обстежувати дітей. Це допомагає своєчасно усувати щонайменші патологічні зміни, які можуть привести до зниження слуху.

Якщо у дитини вже є природжене або придбане ураження органу слуху, необхідне невідкладне втручання лікаря: від часу почала лікування багато в чому залежить, який характер носитиме порушення слуху і як це вплине на формування мовної функції.

Роль вчителя. Загальноосвітній навчальний заклад, приймаючи дитину з порушенням слуху, повинен бути готовий розділити відповідальність за долю, навчання й виховання дитини з його батьками, з фахівцями, що рекомендували для нього інтегроване навчання, з вчителем-дефектологом, який здійснює корекційну допомогу.

Рекомендації вчителю, в класі якого є слабочуюча

(туговуха) дитина:

– індивідуальне планування щодо засвоєння тих тем, які викликають утруднення в оволодінні навчальним матеріалом;

– не повертатися спиною до слабочуючого учня під час усних пояснень;

– контролювати розуміння дитиною завдань, інструкцій, питань учителя та відповідей учня;

– залучати батьків до закріплення нового матеріалу в домашніх умовах;

– у корекційній роботі максимально використовувати випереджувальний метод навчання;

– частіше заохочувати за вірні відповіді;

– пам'ятати, що такий учень повинен сидіти за першою партою перед столом учителя для слухо-зорового сприйняття мовного матеріалу;

– вимагати від батьків постійного носіння дитиною слухового апарата.

Для підготовки дітей загальноосвітнього класу до

спільного навчання з дітьми, які мають порушення слуху

(туговухими) рекомендується наступне:

1) Бесіди з дітьми й батьками про незвичайність нового учня (нових) учнів.

2) Організація спільних ігор під час перерв і після уроків.

3) Організація спільної діяльності на уроці, після уроків.

4) Організація взаємодопомоги чуючих слабочуючим.

5) Частіше заохочування слабочуючих за позитивні вчинки, види діяльності.

6) Відмова від покарань слабочуючих дітей, зауважень у

некоректній формі.

У процесі навчання дитини педагогічний колектив классу разом з психологом, дефектологом, логопедом проводять діагностику утруднень у навчанні за базовими предметами з наступним обговоренням результатів. Всі дані про дитину і її успіхи та невдачі у навчанні заносяться у діагностичну карту.

Висновок

Мільйони людей самого різного віку у всьому світі страждають від проблем, пов'язаних з втратою слуху. Це впливає не тільки на них самих, але і на життя навколишніх людей. Класифікація порушень слуху визначається характером поразки слухової функції і станом мови. Залежно від цього виділяються дві види слухової недостатності: глухота і приглухуватість. У глухих дітей з рано придбаними чи уродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. Багатьом глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарата), що відбивається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. У глухих нерідко спостерігається порушення вестибулярного апарату.

Якщо у дитини вже є природжене або придбане ураження органу слуху, необхідне невідкладне втручання лікаря: від часу почала лікування багато в чому залежить, який характер носитиме порушення слуху і як це вплине на формування мовної функції. Робота по формуванню правильної мови у дітей з порушеннями слуху повинна носити систематичний характер і починатися відразу ж з моменту виявлення порушення слуху.

Список використаної літератури:

1. Богданова Т.Г. Сурдопсіхологія.

2. Мартинчук О.В. – Основи корекційної педагогіки.

3. Сєднєва В.О. Основи корекційної роботи з учнями, які мають особливості психофізичного розвитку: Методичні рекомендації.- Миколаїв-2011.

4. Сурдопедагогіка / під редакцією Є.Г. Речицького.

5. Спеціалізовані сайти:

- http://surdopedagogika.com/problems.htm;

- http://uk.wikipedia.org/wiki/Глухота.