12.4. Етапи і стадії технічної підготовки спортсменів

Процес навчання і технічного вдосконалення може бути підрозділений на відносно самостійні і одночасно взаємозв'язані і взаємообумовлені ланки. Згідно сталим уявленням, можна виділити три етапи технічної підготовки спортсмена.

Перший етап - початкове розучування. В процесі його створюється загальне уявлення про рухову дію і формується установка на оволодіння їм, вивчається головний механізм руху, формується ритмічна структура, попереджаються і усуваються грубі помилки.

Другий етап - поглиблене розучування. Деталізує розуміння закономірностей рухової дії, удосконалюється його координаційна структура по елементах руху, динамічних і кінематичних характеристиках, удосконалюється ритмічна структура, забезпечується їх відповідність індивідуальним особливостям тих, що займаються.

Третій етап - закріплення і подальше вдосконалення. Навик стабілізується, удосконалюється доцільна варіативність дій стосовно індивідуальних особливостей спортсмена, різних умов, у тому числі і при максимальних проявах рухових якостей.

Ефективність навчання на різних етапах технічної підготовки може бути забезпечена тільки у випадку, якщо етапи навчання і його зміст тісно пов'язані з критеріями ефективності.

Німецькі фахівці в області спорту рекомендують розділити процес технічної підготовки на більшу кількість щодо самостійних етапів (стадій), що дозволяє точніше деталізувати завдання, засоби і методи технічного вдосконалення.

1. Стадія створення першого уявлення про рухову дію і формування установки на навчання йому. Виникаючі при цьому психомоторні реакції і спрямованість волі на виконання дії створюють відповідну функціональну настройку. Досягається це застосуванням словесних і наочних методів, при використанні яких формуються установки і основні шляхи освоєння техніки. Інформація, яка отримується спортсменом на цій стадії, повинна бути представлена в найбільш загальному вигляді і чітко характеризувати головний механізм руху. Увага спортсмена концентрується на основних частинах рухових дій і способах їх виконання. Деталі спортивної техніки, особливості її становлення залежно від індивідуальних і інших особливостей на цьому етапі не розглядаються, оскільки вони можуть утруднити рішення поставлених задач.

2. Стадія формування первинного уміння, відповідна першому етапу освоєння дії.

На цій стадії формується уміння виконувати основну структуру руху. Тут наголошується та, що генералізує рухових реакцій, не завжди раціональна внутрішньом'язова і міжм’язова координація, які пов'язані з іррадіацією процесів збудження в корі головного мозку.

Ці особливості визначають орієнтацію тренувального процесу - оволодіння основами техніки і загальним ритмом дії. Особливу увагу необхідно приділяти усуненню побічних рухів, зайвої м'язової напруги. Процес навчання концентрується в часі, оскільки тривалі перерви між заняттями знижують його дієвість. Дуже часті повторення освоюваної вправи в занятті не завжди доцільні, оскільки утворення нових навиків пов'язане з швидким пригнобленням функціональних можливостей нервової системи.

Основним практичним методом освоєння рухової дії є метод розчленованої вправи, який припускає розділення дії на відносно самостійні частини і ізольоване розучування останніх з подальшим об'єднанням. Розділення рухової дії на частини, вичленення рухових характеристик спрощує процес формування первинного уміння, оскільки полегшує постановку завдань, підбір засобів і методів, контроль за ефективністю навчання, профілактику і усунення грубих помилок. Кращому засвоєнню рухових дій сприяє використання різних методів орієнтування - світлових, звукових і механічних лідерів, спеціальних орієнтирів, що регламентують темп рухів, їх спрямованість і т.п.

3. Стадія формування довершеного виконання рухової дії пов'язана з концентрацією нервових процесів в корі головного мозку. Окремі фази рухового акту стабілізуються, що веде роль в управлінні рухами переходить до пропріорецепторів.

Педагогічний процес направлений на вивчення деталей рухової дії. Особлива увага приділяється методам, заснованим на використанні рухових сприйнять.

У цій стадії формується раціональна кінематична і динамічна структура рухів. З метою формування доцільного ритму рухових дій використовується широкий круг традиційних методів і засобів, направлених на створення цілісної картини рухової дії, об'єднання в єдине ціле його частин. Застосовують також різні технічні засоби примусового виконання рухових дій в заданому діапазоні рухових характеристик; міостимуляцію, що забезпечує доцільну активність м'язових груп; тренування в гідроканалі (для веслярів і плавців), примусове лідирування (для бігунів, ковзанярів) з метою формування швидкісної техніки і т. п.; тренажери для освоєння деталей техніки в полегшених умовах і ін.

4. Стадія стабілізації навику відповідає етапу закріплення рухової дії. У міру того як раціональна система рухів закріплюється, визначаються характерні риси навику - автоматизація і стабілізація дії.

Педагогічне завдання полягає в стабілізації рухової дії і надалі вдосконаленні його окремих деталей. З цією метою широко використовується багатократне повторення вправ як в стандартних, так і особливо у варіативних умовах.

На цій стадії технічне вдосконалення найтіснішим чином ув'язується з процесом розвитку рухових якостей, тактичною і психічною підготовкою. Особливу увагу слід приділяти технічному вдосконаленню при різних функціональних станах організму, у тому числі і в станах компенсованого і некомпенсованого стомлення.

5. Стадія досягнення варіативного навику і його реалізації охоплює весь період, поки спортсмен ставить завдання виконання даної рухової дії. Завдяки його застосуванню в різноманітних умовах і функціональних станах організму розвивається варіативний навик. У спортсменів, що досягли цієї стадії технічної досконалості, спостерігається високий ступінь досконалості спеціалізованих сприйнять (відчуття часу, відчуття темпу, відчуття зусиль, що розвиваються, і ін.), а також здібність до довершеного управління рухами за рахунок реалізації основної інформації, що поступає від рецепторів м'язів, зв'язок, сухожиль.

Педагогічними завданнями цієї стадії є:

• вдосконалення технічної майстерності з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів і всього різноманіття умов, характерних для діяльності змагання;

• забезпечення максимального ступеня узгодженості рухової і вегетативних функцій, вдосконалення здібності до максимальної реалізації функціонального потенціалу при виконанні відповідних рухових дій;

• ефективне застосування засвоєних дій за зовнішніх умов, що змінюються, і різного функціонального стану організму.

Найважливіше значення на цій стадії набуває формування у спортсмена узагальненої плотської моделі (образу) цілісного руху, плотського і логічного контролю. У основі останнього лежить мислення, глибоке розуміння і усвідомлення значущості використання закономірностей управління рухами.

До способів, що утрудняють умови виконання дій при різних станах організму, відносяться їх виконання на тлі значного фізичного стомлення; підвищеної емоційної напруги; відвернення, розподіленої уваги; утруднення діяльності окремих аналізаторів і ін.

Подібну схему вдосконалення техніки рухів рекомендують і видні представники російської гімнастичної школи В.М. Смольовській і Ю.К. Гавердовській (1999). Першою, виключно важливою стадією навчання рухам є формування у спортсмена рухових уявлень про розучувані рухи, для чого використовуються найрізноманітніші методи - роз'яснення, показ, спостереження, випробування, аналіз і ін. Друга, дуже трудомістка і відповідальна стадія навчання передбачає перехід спортсмена від рівня первинних рухових уявлень до рівня формування рухових умінь. На третій стадії формується первинний руховий навик, який пов'язаний з можливістю виконання в полегшених умовах (допомога і консультації тренера, звична обстановка, відсутність стомлення і т.п.). Формування актуалізованого рухового навику, яке досягається на четвертій стадії, забезпечується лише тоді, коли рух освоюється в оптимальній схемі діяльності змагання, можливому зв'язку з іншими технічними елементами, в різних психофункціональних станах і умовах навколишнього середовища. Така стадія пов'язана з формуванням диференційованого рухового навику, що дозволяє забезпечувати високу ефективність рухових дій в складних умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюються, в стійкому стані, а також при прогресуючому стомленні, включаючи явне. І, нарешті, завершальна, шоста стадія включає досягнення такої досконалості рухового навику, при якому спортсмен з високим ступенем ефективності варіює широким спектром споріднених рухів, що забезпечує різноманітність і повну відповідність виконуваних рухів конкретній ситуації змагання. Дуже важливо не порушувати процесу вдосконалення навику колишньою експлуатацією вже освоєного навику («амортизуюче» тренування) замість його планомірного вдосконалення, не допускати перерв в процесі навчання (детренуючий режим), забезпечувати різноманітність і ускладнення тренувальних програм, оскільки стабілізація засобів приводить до дегенерації навику.

Вдосконалення техніки в умовах значного стомлення може стати причиною розладу рухів, закріплення помилок. Проте негативні наслідки спостерігаються тільки у випадку, якщо робота пущена на самоплив. Коли вдосконалення техніки здійснюється методично правильно, з широким використанням різноманітних засобів і прийомів, що знаходяться в строгій відповідності з поставленими завданнями і функціональними можливостями спортсменів, то у них формується раціональна стабільна техніка з широким спектром компенсаторних коливань в основних характеристиках структури руху.

В процесі навчання і вдосконалення техніки постійно спостерігаються помилки. Їх своєчасне виявлення і встановлення причин виникнення значною мірою обумовлюють ефективність процесу технічного вдосконалення. Проте разом зі встановленням характеру помилок і утруднень необхідно визначати ефективні методичні прийоми і засоби їх усунення і подолання.

Навчання і вдосконалення техніки спортивних вправ повинні бути тісно пов'язані з особливостями змагань конкретного виду спорту, провідними характеристиками, що визначають досягнення високого спортивного результату.

У цілісному руховому акті всі характеристики (динамічні, кінематичні і ритмічні) взаємозв'язані. Проте при навчанні і вдосконаленні у кожному конкретному випадку слід акцентувати увагу ведучих для даної дії рухових характеристиках техніки спортивної вправи. Тому при оволодінні спортивною технікою, її індивідуалізації і вдосконаленні необхідно виходити не тільки з біомеханічної доцільності прийомів, але і обов'язково враховувати їх майбутні тактичні особливості, можливості застосування в доцільних і результативних діях змагань.

Оволодівши технікою, спортсмен повинен особливо удосконалювати гостроту м'язового відчуття, зорових і рухових сприйнять, відчуття рівноваги і специфічні якості, пов'язані із спеціалізованою діяльністю змагання. Спеціалізоване тренування аналізаторів, яким належить провідна роль в діяльності змагання конкретного виду спорту, в процесі спортивно-технічного вдосконалення приводить до розвитку специфічних якостей (відчуття снаряда, води, снігу, часу, бою і ін.), що визначають досягнення високого спортивного результату. Без цього будь-яка біомеханічна доцільна техніка рухів перетворюється на формальні рухові акти і не приводить до високих і стабільних спортивних результатів.