12.5. Основи методики вдосконалення техніки спортсменів високої кваліфікації

Важливим методичним положенням, сприяючим формуванню довершеної, стабільної і варіативного технічної майстерності спортсменів, що дозволяє ефективно діяти в екстремальних ситуаціях змагань, є використання в тренувальному процесі методів ускладнення умов виконання прийомів, діяльності при різних станах організму, що утрудняють виконання дій.

Способами ускладнення умов виконання прийомів і дій є:

• ускладнення і розширення варіантів початкових проміжних і кінцевих положень, підготовчих дій;

• обмеження або розширення просторових меж виконання прийомів і дій;

• обмеження тимчасових відрізків дій;

• ускладнення умов орієнтування у просторі та часі;

• виконання прийомів і дій в незвичних умовах (покриття майданчика, форма, маса і деталі спортивного снаряда, час доби, кліматичні умови і ін.);

• варіанти опору умовного супротивника;

• неадекватні реагування партнерів і ін.

Приклад способів ускладнення умов виконання складних в координаційному відношенні рухів в процесі вдосконалення технічної майстерності акробатів приведений на мал. 16.16: виконання стрибків з приземленням на піднесення, на жорсткій опорі, з подоланням опору (амортизатор, обтяжили), без страховки, з суперобертаннями. В процесі технічного вдосконалення особлива увага повинна бути обернена на залежність техніки рухових дій від рівня розвитку психомоторних функцій, що безпосередньо беруть участь в саморегуляції рухів. Точне управління просторовими, тимчасовими і динамічними параметрами рухів взаємозв'язане з відповідними проявами психомоторіки - спеціалізованими сприйняттями, простими, складними і антіципуючими реакціями. Завдяки цьому процес технічного і психічного вдосконалення йде паралельно. Багатократне виконання рухових дій сприяє підвищенню рівня точності і швидкості психічної регуляції рухів, який, у свою чергу, стає основою для подальшого вдосконалення спортивної техніки. З цього виходить важливе положення для практики: спеціальне і цілеспрямоване вдосконалення психомоторних якостей приводить до реалізації прихованих резервів організму відносно технічної майстерності спортсмена.

Однією з найважливіших методичних умов вдосконалення раціональної техніки є взаємозв'язок і взаємозалежність структури рухів і рівня розвитку фізичних якостей. Відповідність кожного рівня розвитку фізичної підготовленості спортсмена рівню володіння спортивною технікою, її структурі і ступеню досконалості її характеристик - найважливіше положення методики технічної підготовки в спорті. Підвищення фізичної підготовленості вимагає переходу на новий рівень технічної майстерності і навпаки - більш довершена технічна майстерність спортсмена вимагає підкріплення відповідною фізичною підготовленістю.

12.6. Контроль технічної підготовленості

Контроль технічної підготовленості зв'язаний з використанням специфічних для кожного виду спорту показників, що дозволяють в сукупності оцінити технічну майстерність спортсмена. При цьому оцінюються наступні складові технічної підготовленості:

• об'єм техніки (шляхом виявлення загальної кількості технічних прийомів, дій, освоєних і використовуваних спортсменом в тренувальних заняттях і змаганнях);

• ступінь реалізації об'єму техніки в обстановці змагання (визначається як відношення тренувального об'єму до змагання);

• різносторонність технічної підготовленості на основі виявлення різноманітності рухових дій, освоєних і успішно використовуваних в тренуванні і на змаганнях;

• ефективність технічної підготовленості, що підрозділяється на абсолютну (засновану на зіставленні техніки спортсменів з еталонними параметрами), порівняльну (що припускає зіставлення техніки спортсменів різної кваліфікації), реалізаційну (засновану на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу в умовах змагань);

• стійкість до збиваючих чинників (по стабільності основних динамічних і кінематичних характеристик рухів в умовах дії збиваючих чинників) фізичного (стомлення, кліматичні умови і ін.) і психічного характеру (напруженість діяльності змагання, поведінка уболівальників і ін.).

При контролі технічної майстерності спортсменів користуються наступними оцінками:

• інтегральній, заснованій на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу спортсмена в діяльності змагання;

• диференціальною, в основі якої покладено виявлення ефективності деяких основних елементів техніки;

• диференціально-сумарною, такою, що припускає оцінку ефективності окремих елементів техніки і розрахунок сумарного показника технічної майстерності.

При етапному контролі технічної підготовленості фіксуються зміни в техніці, що наступають через кумулятивний ефект в процесі тренування (від року до року, від етапу до етапу підготовки). У поточному контролі визначаються зміни в окремих фазах, частинах, елементах рухів, що наступають день за днем у зв'язку з використанням різних програм тренування в мезо- і мікроциклах. У оперативному контролі виявляються зміни в техніці, пов'язані з терміновими реакціями на фізичні навантаження в окремому занятті.