40. Класична та неокласична модель нац. Ринку. Монетаризм.

У класичнійконцепції розмірспоживаннязалежитьвід поточного використовуваного доходу, щовідповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді: Y – Т = С + S.

У аналізірозподілу доходу, щойде на споживання і заощадження, головна роль належитьзаощадженням. Домашнігосподарстварозглядаютьзаощадження як відкладенеспоживання, намагаючисьмаксимізуватиобсягспоживання в довгостроковомуперіоді. Тому вонипорівнюютькористьвідспоживаннясьогодні з вигодамимайбутньогоспоживання. Параметром, щовиражаєступіньпереваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тимбільшефективнимистаютьзаощадження, отже, і відкладенеспоживання, чимнижча – тимбажанішеспоживаннясьогодні. Таким чином, заощадження є вихіднафункціявід ставки відсотка, а споживання – відповіднофункція, щоубуває.

Сучасна неокласичнаконцепція грунтується на теоріїміжчасовогоспоживчоговиборуІрвінгаФішера та концепціїендогенного доходу і сформульована чисто в мікроекономічнихпередумовах.

У неокласичнійконцепціївисуваєтьсяпередумова, щокожнийсуб'єкт сам визначаєрозмірсвого доходу, виходячизісформованої на ринку праці ставки реальноїзарплати і доходностісвого майна.

Мотиваціяекономічногосуб'єкта, щовизначаєйогоповедінку на ринку праці, випливає з прагненнязабезпечитисобіпевнийжиттєвийрівень. Останнійможнаохарактеризуватидвомаключовими параметрами: рівнемодержуваного доходу і наявністювільного часу. Тодіфункціюкорисностіекономічногосуб'єкта формально можнауявитив такому вигляді:

U = max U(Y,Р),

де Y – доход; Р – вільний час.

Кожнийсуб'єктоптимізує свою функціюкорисності, намагаючисьзабезпечитисобі, з одного боку, максимальнийрівеньприбутку, з іншого боку – вільного часу. При цьомувінповиннийпорівнюватисвоїпрагнення з реальнимиможливостямисвогобюджетногообмеження.

В умовах, коли суб'єктодержуєприбутоктількивідтрудовоїдіяльності, задача оптимізаціїфункціїкорисностізводиться до вирішенняпростоїдилеми: щобдосягтибільшогорівня поточного прибутку, необхіднобільшепрацювати, але чимбільшийрівеньприбуткудосягається, тимбільшучастину календарного часу можнаприсвятитивідпочинку.

Протекожнийіз нас можеодержуватиприбутки не тількивідтрудовоїдіяльності, але і від майна, щоутвориться в результатірозподілу поточного доходу на споживання та заощадження і формування фонду заощаджень.

Тоді задача з оптимізаціїфункціїкорисностідоповнюєтьсяумовоюнеобхідностінайкращогорозподілу поточного доходу в кожний момент часу міжспоживанням і заощадженням. Але цеозначає,що для суб'єктаоптимізаціяйогофункціїкорисностіперетворюєтьсязістатичноїзадачівизначення оптимального рівня поточного доходу в динамічнубагатоперіодну задачу розподілу поточного доходу міжспоживанням і заощадженням. Заощадженнярозглядаються при цьому як “відкладенеспоживання”, оскількипередбачається, щосуб'єктпротягомсвогожиттяспоживаєусісвої доходи.

Притакійпостановцібюджетнеобмеженнясуб'єкта, щовідображаєйогоможливості з досягненнясвоїхцілей у кожний момент часу, може бути виражене:

Y = wЧN + pЧV,

де w – ставка реальноїзарплати; N – робочий час; V – розмір майна; p – прибутковістьвід майна.

Досягтизапланованогорівня доходу тимлегше, чимвища ставка реальноїзарплати і прибутковістьвід майна суб'єкта. При екзогеннозаданійставціреальноїзарплати і відомого на даний момент часу прибутку з майна рівеньприбутку буде визначатисятількикількістювідпрацьованого часу.

Кожнийсуб'єкт сам визначає, скільки часу йомупрацювати, а скількивідпочивати, виходячизісвоїхпереваг, вираженихйогофункцієюкорисності: суб'єктзіставляєсвоїбажання, вираженійогофункцієюкорисності, ізсвоїмиможливостями, відбитими в бюджетному обмеженні, тобтовирішує задачу з оптимізаціїсвоєїкорисності.

Монетари́зм — економічнатеорія, за якоюкількість грошей в обігу є визначальним фактором формуваннягосподарськоїкон'юнктури та існуєпрямийзв'язокміжзміноюмаси грошей в обігу та величиною валового й національногопродуктів. Започаткувавтеорію монетаризму МілтонФрідман, назвуновійекономічнійтеорії дав Карл Бруннер.

Монетаризм — альтернативна кейнсіанству економічнатеорія, згідно з якоюсукупнийобсяг продукту і рівеньцінзмінюються в залежностівідзміни пропозиції грошей, і, отже, досягненнябезінфляційногозростанняекономікивимагає контролю за оборотом грошовоїмаси.

Термін «монетаризм» має і друге значення. Часто в економічнійлітературі ним позначаютьантиінфляційнуполітикудержави, яка пройшлаапробацію в рядіпромисловорозвиненихкраїнсвіту (США, Великобританії тощо) у 80-і роки XX століття. Окреміїїположення принесли суттєвийуспіх у боротьбіз інфляційними процесами. Антиінфляційнапрограмапередбачалавстановленнявисокогобанківськоговідсотка, припиненнязростаннязаробітної плати і навітьїїзниження. Зцією метою пропонувалосяпідтримувати безробіття на доситьвисокомурівні.

Монетаристивважають, що держава маєобмежитисвоєвтручання в господарськежиття, лишепідтримуючистабільний темп росту грошовоїмаси. На їхню думку, в довгостроковомупланіфінансоваекспансіяведе до росту відсоткових ставок та витісненнюприватнихінвестицій, а кредитно-грошоваекспансіястимулюєінфляцію.

Монетарнаполітикаспирається на здатністьгрошово-кредитноїсистемиістотним чином впливати на функціонування і розвиток

41. Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Грошово-кредитна політика впливає на обсяг і структуру в-цтва, загальний рівень цін, інвестицій, рівень рентабельності. Цілі грошово-кред політики под..на 1)стратегічні – српрямовані на забезпечення можливостей ефективного функціонування суспільного виробництва, досягнення економічного зростання, покращення добробуту населення, стимулювання інфляції. 2)проміжні – виявляються у змінах економічних процесів для досягнення стратегічних цілей (процентна ставка, грошова маса, валютний курс) 3)тактичні – оперативні завдання банківської системи відносно регулювання основних економічних показників (зміна грошової маси, зміна процентної ставки).

До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать ліміти кредитування окремих банків, пряме регулювання процентної ставки, ліміти на обсяг або вартість кредитів. До непрямих інструментів належать операції на відкритому ринку цінних паперів, зміна облікової процентної ставки, зміна вимог до рівня обов’язкових резервів. Операції на відкритому ринку – це купівля ЦБ державних цінних паперів та продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенням, що спрямив на зміну розміру або структуру резервів комерц.банків. Облікова процентна ставка – ставка процента , під яку ЦБ кредитує комерц.банк. Ринок, на якому ЦБ надає позики комерц.банкам під оголошену облікову ставку «дисконтне вікно». Резервні валюти – впливають на здатність комерц банків змінювати пропозицію грошей 2 шляхами: змінюючи обсяг надлишкових резервів комерц.банків; змінюючи розмір грошового мультиплікатора.

42. Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрімким розвитком процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням сек'юритизації (тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів), фінансових нововведень (нові фінансові інструменти - валютні, процентні, фінансові ф'ючерси та опціони, операції СВОП та ін.). Це привело до створення великого мобільного світового грошового ринку, де поступово втрачається колишня чіткість розмежування між його окремими сегментами. Складовими світового грошового ринку є міжнародні ринки грошей та капіталів. Критерієм їх розмежування можуть бути строки кредитів та їх цільова спрямованість. Кошти, що надаються на тривалий строк, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти - до ринку грошей. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв'язків відбувається інтеграція національних ринків грошей та капіталів. Постійне прагнення грошового капіталу до самозростання виводить його за національні межі. В умовах повної конвертованості валют унаслідок переплетіння різних національних грошових ринків створюються міжнародні ринки грошей та капіталів, що підвищує мобільність грошового капіталу. Участь національних ринків грошей та капіталів в операціях світового ринку визначається такими чинниками: * наявністю розвинутої кредитної системи та фондової біржі; * місцем країни у світовій економічній системі господарства та її валютно-економічним станом; * помірністю податкового тиску; * пільговим валютним законодавством, що відкриває іноземним позичальникам доступ на національний ринок грошей та капіталів та іноземним цінним паперам - до біржового котирування; * вдалим географічним положенням; * відносною стабільністю політичного режиму. Ці чинники обмежують коло національних ринків грошей та капіталів, які виконують міжнародні операції. Унаслідок конкуренції склалися світові фінансові центри - Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін.

43 Світова валютна система. Види валют. Валютні курси та їх встановлення.

Валю́тний ри́нок — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Бíржа вал́ютна – підприємство, в якому здійснюються операції купівлі-продажу іноземної валюти і формуються курси валют на основі фактичного співвідношення попиту та пропозиції. На валютних біржах здійснюються операції купівлі-продажу валюти, тобто грошових знаків іноземних країн. Світова валютна система (СВС) - це валютно - фінансовий механізм зовнішньоекономічних зв'язків і форма організації міжнародних валютних відносин, закріплена міждержавними угодами. СВС базується на функції світових грошей. Валюта — це грошова одиниця що використовується як світові гроші тобто як міжнародна розрахункова одиниця засіб обігу і платежу.Види валют

Залежно від емітента валютних коштів розрізняють такі види валют:§ національна валюта — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів тощо);§ іноземна валюта — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;§ колективна валюта — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації.Залежно від режиму використання:§ конвертована валюта (повно або частково);§ неконвертована.Залежно від сфери і мети використання:§ валютна оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;§ валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;§ валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовуються для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій вартісна категорія, що притаманна товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком.Чинники від яких залежить валютний курс:

- попит і пропозиція на валютному ринку, що встановлюється в кожному конкретному випадку;- стан платіжного балансу держави;

- рівень інфляції;- різниця процентних ставок у різних країнах;- ступінь довіри до валют на світових платіжних ринках;- міждержавна і соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу, міжнародний авторитет.

44. Еластичність попиту за доходом – це ступінь реагування покупців на зміну доходів і яка визначається, як відношення відсотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни доходів покупців.Еластичність попиту за доходом позначається Income ED і обчислюється за формулою дугової еластичності попиту:

Income ED = ((Q2 – Q1) / (Q2 + Q1)) / ((I2 – I1) / (I2 + I1))…Навідміну від цінової еластичності попиту при визначенні попиту за доходом велике значення має знак результату, «+» чи «-».За значенням еластичність попиту за доходом товари поділяються на:*нормальні товари, тобто товари вищої споживчої цінності. Еластичність попиту за доходом має додатне значення;*товари нижчої споживчої цінності. Еластичність попиту за доходом має від’ємне значення.Нормальні товари у свою чергу поділяються на:1,товари широкого вжитку (еластичність попиту за доходом не менша за 1)…2,товари розкоші (еластичність попиту за доходом більша за 1).Чим дохід споживачів більший, тим більший попит на товар, і навпаки

45..Економічні витрати це ті виплати, які фірма зобовязана здійснити, або ті доходи, які фірма повинна забезпечити постачальнику, щоб залучити певний ресурс у своє виробництво.Структура ек. витрат:1) Зовнішні-грошові виплати, які фірма здійснює ін. ек. субєктам, що постачають їй робочу силу, паливо і т.д. 2)Внутрішні витрати-це витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс; Економічний прибуток-це різниця між виторгом та економічними витратами, його називають чистим прибутком. Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх у бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним.3) Види економічних витрат.(постійні,змінні, граничні, середні постійні і змінні витрати).

46. Поняття екон прибутку.Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів одержання найбільшого економічного прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами. Рт-TR- ТС, де Рт — загальний чи чистий економічний прибуток; TR — загальний дохід, який визначається як добуток кількості проданої продукції на її ціну; ТС ~ загальні витрати, що включають і прямі, і непрямі. Якщо випуск та реалізація будуть збільшуватися, то при незмінній ціні і загальний дохід, і загальні витрати зростатимуть: дохід — через зростання продаваної кількості, витрати — внаслідок дії закону спадної віддачі. Для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, поки граничний дохід перевищує граничні витрати і негайно припинити випуск як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний доход. Можна сформулювати загальне правило максимізації прибутку: фірма буде збільшувати випуск доти, доки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це називається правилом МС = MR. Різниця між МС і MR становитиме граничний прибуток (РМ), тобто прибуток, одержуваний фірмою від реалізації кожної додаткової одиниці випуску. Якщо MR>MC, показник РМ набуватиме позитивних значень, які свідчать про те, що кожна додаткова одиниця випуску додає певну дозу до загального прибутку. Коли MR і МС зрівняються, це означатиме, що РМ - 0, а загальний прибуток у цій точці досягне максимуму. Подальше нарощування випуску призводить до перевищення МС над MR, і РМ набуває негативних значень. Коли граничний прибуток стає від'ємним, фірма може збільшити свій загальний прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції. Приймаючи рішення про вкладення капіталу і про обсяг випуску, фірма може орієнтуватися також на показник середнього прибутку, що виражає кількість прибутку, яка припадає на одиницю продукції (Pm)/Q.

Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами . Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Динаміка сукупного виторгу монополіста значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Ціна для конкурентної фірми є величиною сталою, тому її сукупний виторг зростає прямо пропорційно обсягу пропонування, а крива має вигляд променя, що виходить з початку координат. Сукупний виторг монополії зазнає впливу спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінченно. Як ми знаємо, спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках. На невеликих обсягах випуску попит еластичний , а на значних – нееластичний . Сукупний виторг продавця на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, а на нееластичному – зменшується, досягаючи максимального значення в точці одиничної еластичності. Тому і крива сукупного виторгу монополії має вигляд опуклої доверху функції. Монополія завжди обирає обсяги виробництва на еластичному відрізку кривої попиту, де сукупний виторг зростає. Фірма, нарощуючи обсяги продажу, збільшує сукупний виторг за рахунок продажу додаткової одиниці, але несе втрати від продажу попередніх одиниць за нижчою ціною. Тому значення граничного виторгу по кривій спадають швидше, ніж значення ціни та середнього виторгу по кривій попиту