Розділ 1.Теоретичні основи оподаткування податку на додану вартість

1.1 Історичні передумови формування сучасної системи оподаткування податком на додану вартість

Історія розвитку податку на додану вартість в українському законодавстві є віддзеркаленням змін, що відбуваються в країні. Реформа податкової системи країни зумовлена необхідністю нормального функціонування держави і суб'єктів економічних відносин в умовах дієвої системи оподаткування і законодавчої бази.[1]

Податок на додану вартість (ПДВ) - один з наймолодших податків, що був інтегрований до податкових систем країн Західної Європи лише у середині ХХ ст. Введення податку на додану вартість (Value - Added Tax / VAT / англ.) було зумовлено необхідністю отримання додаткових стабільних надходжень до державного бюджету для відновлення економік після Другої Світової війни. Крім того, необхідність застосування такого чинника як додана вартість на об'єкт оподаткування в європейських економіках була зумовлена ​​побудовою спільного ринку. Зокрема, Римський договір про створення Європейського економічного Співтовариства (ЄЕС) 1957 року передбачав розробку і застосування низки заходів, спрямованих на гармонізацію систем непрямого оподаткування країн-членів, а наявність ПДВ у податковій системі стало обов'язковою умовою вступу до ЄЕС.

ПДВ вважається одним з найефективніших нововведень у фінансовій політиці і практиці ХХ століття. Він відноситься до непрямих податків, що утримуються з обігу.

Як відомо, прямі податки стягуються з доходів платників податків, а непрямі на етапі обігу товарів. Непрямі податки, перш за все, призначені для переміщення податкового тягаря на кінцевого споживача. Саме тому, ПДВ досить часто називають “податком на споживання”.

Непрямі податки застосовуються як надбавка до ціни і сплачуються за рахунок її збільшення. Оскільки непрямі податки сплачуються споживачем при купівлі товарів, вони не залежать від прибутку продавця і тому є стабільним джерелом надходжень до бюджету. Разом з тим, непрямі податки є одним із значних ціноутворюючих факторів, що іноді має негативний вплив на ринкову кон'юнктуру.

Ідея введення податку на обіг, який є попередником ПДВ, належить німецькому підприємцю фон Саймонсу, який у 1920-х роках у своїх працях теоретично обґрунтовував доцільність і необхідність введення такого податку.

Першою ж країною, яка запровадила ПДВ була Франція. В його основу було покладено методику справляння та застосування податку з обігу. Процес запровадження ПДВ пройшов послідовно три етапи:

І етап (1937-1948 р.р.) - перехід від податку з обігу до єдиного податку на виробництво.

ІІ етап (1948-1954 р.р.) – створення системи роздільних платежів, відповідно до якої кожен виробник платив податок з загальної суми своїх продажів за вирахуванням податку, що входив до ціни куплених ним комплектуючих, з різницею в один місяць.

ІІІ етап (1954 р. – по сьогодення) - введення в податкову практику замість єдиного податку на виробництво податку на додану вартість, вдосконалення механізму адміністрування ПДВ.

Ідея ж введення та застосування ПДВ належить співробітку податкового департаменту Франції Морісу Лоре. Він описав схему дії ПДВ та обґрунтував його переваги перед податком з обігу. Такою перевагою, перш за все, було усунення каскадного ефекту при сплаті ПДВ. Однак протягом більш ніж десяти років ПДВ застосовувався лише у залежній від Франції африканській державі - Кот-д’Івуар, з метою виявлення оптимального механізму утримання та обліку даного податку.

У Франції податок на додану вартість в сучасному вигляді був введений 1 січня 1968 р. з набранням чинності Закону П'ятої Республіки № 66-10. Головною метою цього закону було об'єднання, спрощення та узагальнення порядку справляння та обчислення податку на додану вартість з тим, щоб перетворити його в єдиний і сучасний податок на виробничі витрати.

У 70-ті роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським. Цьому в значній мірі сприяло прийняття 17 травня 1977 спеціальної директиви ЄЕС про уніфікацію правових норм, що регулюють справляння податку на додану вартість в країнах - членах Співтовариства. Згідно зазначеної директиви, ПДВ визначався як основний непрямий податок і запроваджувалося його обов'язкове введення для всіх країн - членів ЄЕС до 1982 р. Для країн, які мають намір в майбутньому вступити до Співтовариства, необхідною умовою ставало наявність функціонуючої системи ПДВ. Це обумовлювалось, зокрема, наявністю вагомого податкового компонента в складі так званих власних фінансових коштів ЄС, за рахунок яких формується його бюджет Наприклад, в 1999 р. частка відрахувань від податку на додану вартість у власних коштах Співтовариства становила 66%.

Наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ сторіччя спостерігалась особливо вражаюча динаміка запровадження податку на додану вартість. Так, ПДВ було запроваджено у багатьох державах Східної Європи (Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії, Чехії, Словачинні) та практично у всіх країнах з перехідною економікою країни СНД: Україна, Росія, Білорусь, Казахстан тощо.

На сьогоднішній день податок на додану вартість діє в більшості країн світу. ПДВ є складовою податкової системи майже в усіх промислово розвинених країнах, за винятком Сполучених Штатів Америки. Але й в США протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії про заміну податку з обігу на федеральний податок на додану вартість.

Загальною тенденцією для всіх країн, що запровадили ПДВ, стало швидке перетворення цього податку в один з головних в податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45% всіх податкових надходжень до бюджету, у Великобританії та Німеччині - 50%.

Позитивний ефект ПДВ виникає з його подвійної природи: з одного боку, він утримується при здійсненні кожної операції, що забезпечує значні надходження до бюджету, а з іншого – у зв’язку з частковим утриманням ПДВ, він не накопичується в ціні товару.

Крім того, на відміну від своїх історичних попередників - податку з обігу та податку з продажів - ПДВ має низку переваг, і перш за все це його економічна нейтральність. Іншими словами, цей податок не вносить викривлень в систему економічних стимулів суб'єктів господарювання. Податок з продажів у своїй "ідеальній" формі є, подібно ПДВ, економічно нейтральним податком на споживання. Проте з численних технічних причин при стягнення податку з продажів дуже непросто виокремити для обкладення податком продаж саме кінцевому споживачеві. Саме тому, витонченим теоретичним вирішенням багатьох пов'язаних з цим проблем є система оподаткування податком тільки доданої вартості, тобто введення ПДВ замість податку з продажів.

Відносним недоліком ПДВ є більш складний процес його адміністрування. Цим, а також рівнем розвитку економічної науки, пояснюється те, що ПДВ був "винайдений" і отримав широке поширення порівняно недавно.[2]

Проаналізувати переваги і недоліки ПДВ можна за допомогою таблиці.

Таблиця 1.1