2. Охарактеризувати особливості телефонного, ділового, клінічного та особистісно-орієнтованого консультування.

За останні двадцять років Телефони Довіри стають усе більш розповсюдженим явищем у нашій країні. У сучасному суспільстві людина відчуває величезну кількість стресів. В умовах політичної, економічної й духовної кризи цінності людини, як індивідуума, перебувають під загрозою. Навіть при великому оточенні людина часто почуває себе самотньо й відчуває емоційні страждання. Міжособистісне спілкування найчастіше настільки поверхове й неграмотне, що деяким людям стає важко знайти друзів і у важкі хвилини життя нема з ким поговорити, поділитися своїми проблемами, нема в кого спитати поради й отримати підтримку.

У цій ситуації робота Телефону Довіри набуває особливої актуальності, оскільки пропонує тимчасову, але миттєву підтримку кожному, хто її потребує. Надзвичайно гостро такої допомоги можуть потребувати люди, які дізналися, що вони інфіковані ВІЛ або хворі на СНІД.

Телефонна допомога для людей, що перебувають у стані психологічної кризи або що вирішили розстатися з життям, виникла майже півстоліття назад. Місцем її народження став Лондон, а початківцем і згодом керівником одного з міжнародних рухів телефонної допомоги – англійський священик Чад Вара.

Почалося все з того, що в 1953 році він прочитав в одній з газет, що у Лондоні відбувається три самогубства на день. Чад Вара заснував рух добровольців - непрофесіоналів “Самаритяни”, у рамках якого була створена телефонна служба допомоги людям, схильним до суїцидів. Вона стала праобразом численних центрів у різних країнах світу.

Ідея Чада Вари виявилася настільки привабливою, що в найближчі 7 років служби телефонної допомоги виникли в більшості європейських столиць та великих міст (у 1956 р. – в Західному Берліні, у 1957 р. – у Цюріху, у 1958 р. – в Роттердамі і в Осло, у 1959 р. – в Женеві і в Брюсселі, а в 1960 р. – у Парижі). Мережа служб телефонної допомоги постійно примножувалася й розвивалася, а в 1960 р. була проведена перша зустріч працівників невідкладної допомоги зі штаб-квартирою в Женеві.

Відповідно до Положення про службу "Телефон Довіри"від 07.12.2005р. Телефон Довіри – це спеціалізоване формування, яке утворюється центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Згідно з провідним фахівцем з соціальної роботи Т.Семигіною Телефон Довіри – це форма соціально-терапевтичної допомоги, адресованої особам, які перебувають у кризових станах і звертаються по допомогу через телефонній зв'язок. ”Телефон Довіри” – це підрозділ соціальної служби або самостійна спеціалізована служба, діяльність якої спрямована на надання кваліфікованої екстреної, анонімної, безкоштовної психологічної та психотерапевтичної допомоги по телефону підліткам, молоді, різним групам населення, що переживають кризові ситуації чи потребують інформації, а також для профілактики і запобігання деліквентній, девіантній та суїцидальній поведінці.

Основною технологією роботи на Телефоні Довіри є консультування – це процедура, яка полягає в дослідженні проблеми клієнта, находження разом з ним позитивних шляхів її вирішення та забезпечення клієнта необхідною інформацією. Консультування – це спосіб, у який одна людина надає допомогу іншій, використовуючи для цього цілеспрямовану допомогу.

Телефонна допомога надається консультантом – це фахівець, який надає екстрену психологічну допомогу по телефону абонентам. Абонент – особа, яка звернулася за психологічною, інформаційною, юридично допомогою на Телефон Довіри. Однією з категорій абонентів є ВІЛ-інфіковані – це особа, яка має ВІЛ-інфекцію. ВІЛ-інфекція – це інфекція викликана вірусом імунодефіциту людини.

В теоретичній літературі з питань телефонного консультування виділено особливості телефонної допомоги: просторові особливості; можливість перервати контакт; “ефект довіри”.

Щодо просторових особливостей, то консультант Телефону Довіри може впливати на того, хто звернувся, який перебуває від нього на великій відстані. Сфера професійної діяльності розширюється далі за межі кабінету, що підвищує моральну й професійну відповідальність за співрозмовника.

Телефон Довіри забезпечує максимальну анонімність. При особистому звертанні до фахівця, навіть без пред'явлення документів, анонімність є неповною, тому що консультант спілкується віч-на-віч із клієнтом і може згодом довідатися про нього. Контакт по телефону забезпечує максимальну анонімність.

Така особливість як можливість перервати контакт полягає а тому, що телефонний консультант надає можливість перервати бесіду в будь-який момент. При очній консультації зробити це значно складніше.

Ті, хто звертаються по телефону, можуть перебувати на значній відстані один від одного, однак їхні голоси звучать у безпосередній близькості, тобто абонент і консультант у певному сенсі перебувають поруч. Ця властивість телефонного зв'язку сприяє швидкому формуванню довіри в бесіді, полегшує включення в обговорення особистих проблем. Ефект довіри допомагає консультанту в роботі й сприяє її успішності.

Діалог з абонентом складається із послідовних етапів, кожен з яких підпорядкований особливому завданню. Етапи консультування не є різко відділеними один від одного фазами. У ході консультації можна й потрібно постійно повертатися до попередніх етапів.

Здебільшого дослідники, виділяють п’ять етапів консультування.

Перший етап консультування – встановлення відносин довіри. Його можна відзначити як виникнення взаємного почуття близькості. Клієнт не може творчо функціонувати, якщо не відчує атмосферу щиросердечного тепла й підтримки з боку консультанта.

На цьому етапі психолог у ході вербального й невербального спілкування повинен бути зрозумілим для клієнта, йти йому назустріч. Цього можна домогтися, висловлюючи своє схвалення й заохочення, даючи ясні й змістовні відповіді на питання клієнта. Для створення конструктивних робочих відносин необхідно в зрозумілій формі розповісти клієнтові про концепцію консультування, її зміст й мету.

Другий етап консультування – збір інформації й виділення проблеми. На цьому етапі консультації здійснюється цілеспрямований аналіз факторів, що сприяють виникненню проблеми або заважають її рішенню. Аналіз проблеми дозволяє розкрити ті аспекти проблеми, які клієнт сам може загасити, тому що вони викликають у нього страх або почуття сорому. Ситуація консультування повинна забезпечувати клієнтові захист, щоб розглянути й обговорити ці ситуації.

Третій етап консультування – формулювання бажаного результату. Уточнення мети клієнта й пророблення її дозволяють точно формулювати проблему клієнта. На думку фахівців, формулювання проблеми повинно включати особистий займенник (”Я”) і конкретний зміст, давати різні аспекти проблеми, що зробить зрозумілим для клієнта наступні стратегії роботи з консультантом, спрямовані на рішення проблеми.

Постановка мети – ціль, що випливає з визначення проблеми й повинна бути конкретною, оперативною і реалістичною.

Четвертий щабель консультування – вироблення альтернативних рішень. Даний етап може включати тривале дослідження особистісної динаміки. Ця фаза інтерв'ю може бути найбільш тривалою. Визначаючи зміст роботи консультанта на цій стадії, ряд авторів виходять з того, що кінцевою метою консультанта є розвиток у клієнта: здатності знаходити максимальне число варіантів поведінки при спілкуванні із самим собою й іншими в контексті культури; здатності застосовувати максимально більшу кількість занять, думок і вчинків для того, щоб спілкуватися з якнайбільшою кількістю людей і груп усередині й поза власною культурою; здатності формулювати плани, діяти відповідно до можливостей.

Таким чином, четвертий етап дуже важливий для подальшого розвитку й росту клієнта. Метою цього етапу є перехід клієнта зі шляхи його улюблених стереотипів поведінки, які тільки накопичували проблеми, до більше гнучкого й творчого реагування.

П'ятий етап консультування – узагальнення. Буває, що клієнт швидко втрачає те, що придбав на консультації. Потрібно вдаватися до спеціальних заходів, щоб конструктивні рішення, прийняті разом з консультантом, не пропали марно.

Є дуже простий метод - просто запитати клієнта: “Що Ви збираєтеся робити сьогодні?”, “Які кроки Ви збираєтеся приймати завтра, щоб реалізувати те, що Ви намітили?” Чим більш докладно консультант обговорить із клієнтом програму його дій, тим більше ймовірно, що відбудеться якась зміна.

Підсумовуючи вищезазначене можна сказати, що не дивлячись на те, що Телефон Довіри і телефонне консультування явище молоде, але має чималу теоретичну базу. Надання допомоги на Телефоні Довіри має такі особливості як: просторові особливості, можливість перервати контакт, “ефект довіри”. Основною технологією роботи на Телефоні Довіри виступає консультування. Процес консультування проходить ряд етапів, які чітко не розмежовуються. На кожному з етапів консультант виконує певні завдання: встановлення відносин між абонентом і консультантом; збір необхідної інформації про клієнта та виділення проблеми; формулювання бажаного результату, постановка мети; вироблення альтернативних рішень.

Консульту­вання сімейне – процес надання консультативної допомоги при подружніх конфліктах і дисгармоніях, зрадах, розлученнях, насильстві. Це вид консультування, за якого фахівець із сімейних стосунків або соціальний працівник залучається до розв’язання сімейних проблем і шляхом надання консультацій сприяє потенціалу сім’ї та окремих її членів до покращення сімейних стосунків і здатності самостійно розв’язувати подібні проблеми самостійно.

Можна виділити сім фаз сімейного консультування на Телефоні довіри.

Перша фаза – створення клімату, який забезпечує успіх кон­сультації. Консультант повинен переконати клієнта в тому, що він має справжній інтерес до його проблем і бажає йому допомогти.

На другій фазі відбувається створення своєрідного "катарсису", душевного полегшення, що виникає внаслідок того, що людина вперше за тривалий час "виговорюється" з наболілої проблеми.

Третя фаза – це "фаза розради". Завдання спеціа­ліста зводиться до зняття деструктивного афективного фону. Клієнт має переоцінити свою ситуацію, зрозуміти, що вона не є вкрай трагічною, як йому видається. Необхідно допомогти клієнту у ситуації, що склалася, віднайти щось пози­тивне, те, чого він раніше не помічав, і переорієнтувати ува­гу клієнта на ці аспекти.

Четверта фаза – постановка діагнозу. Консультант повинен зрозуміти, в чому причина конфлікту, з приводу якого до нього звернулись. Цей діагноз не повинен повідомлятися клієнту.

Під час п'ятої фази, ґрунтуючись на своєму діагнозі, консультант намагається допомогти клієнту самому поставити "діагноз" си­туації, в яку потрапив. У цьому процесі активними є дві сторо­ни, тому цю фазу можна назвати фазою "дослідження".

На шостій фазі має відбутися усвідомлення клієнтом наяв­них варіантів поведінки і вибір одного з них. Всі рішення лю­дина приймає самостійно. Лише тоді вона буде відчувати себе відповідальною за свої вчинки і не відмовиться від прийнято­го рішення через появу труднощів.

Під час сьомої фази відбувається закріплення мотивації до виконання прийнято­го рішення.

Добре організоване високопрофесійне консультування може надати допомогу не лише в переборенні подружніх конфліктів, а й у вирішенні проблем виховання дітей.

Ділове консультування: допомога у профорієнтації та профвідборі, аудит психологічної атмосфери в колективі, вирішення трудових конфліктів. Як спрямований на ці ж сфери, але окремий напрямок роботи, виділимо коучінг, тобто консультації у сфері досягнення мети та тренінги: особистісного розвитку, розвитку комунікаційних якостей, розвитку навичок роботи з клієнтами, тощо.

Клінічне консультування

На початку 70-х рр XX ст. науковідослідження та клінічна практика, засновані на сучасних підходах, сприяли підвищенню інтересу до психосоматичної медицини, яка на той час переживала кризу. анее в центрі уваги психосоматичної медицини знаходилися психологічні фактори.У 70-і рр на зміну переважної біомедичної моделі, в рамках якої не було місця соціальному, психологічному, бихевиоральному, приходить біопсихосоціальна модель, вперше запропонована Енгелем в 1977 р., синтезувала досягнення психосоматичної медицини, іпередбачає значимість біологічних, психологічних і соціальних факторів у розвитку, перебіг та наслідки фізичних і психічних розладів.

Три взаємопов'язаних аспекти є вирішальними у визначенні психосоматики.

1. Це науковадисципліна, що вивчає співвідношення біологічних, психологічних і соціальних факторів в нормі та патології.

2. Це зібрання постулатів, що містять в собі холістичний підхід в клінічній практиці.

3. Це дисципліна, яка включає в себе психіатріюконсультування-взаємодії (consultation-liaison psychiatry) - ПКВ.

ПКВ довгий час вважалася особливої ​​областю психіатричної практики, яка розвинулася як одне з відгалужень психосоматичної медицини. Цей напрямок виникло в Німеччині та Австрії у 20-30-х рр XX ст.і потім успішно розвивалося в Сполучених Штатах Америки, де на її розвиток в значній мірі вплинула психобиологическая школа психіатрії, заснована А. Майєром. У його підході, який він назвав психобиология, підкреслювалося значення вивчення біографіїпацієнта як засобу розуміння особистості в цілому. Психобиология вивчала людини як індивідуума в нормі та патології. З цього логічно випливає, що з такою холістичної точки зору загальна медична практика і психіатрія швидше повинні бути об'єднані, ніжроз'єднані. Подібна інтеграція передбачає розвиток психіатричних відділень в лікарнях широкого профілю і співробітництво між психіатрами та їхніми колегами-непсіхіатрамі в лікуванні як фізичних, так і психологічно обумовлених розладів.

У 20-30-хгг. в США з'являються перші психіатричні відділення в лікарнях широкого профілю. Одне з таких найбільш значущих відділень, засноване в Університеті Колорадо, було названо «Відділення психіатричного взаємодії». Ймовірно, звідси і бере свій початок термін«Психіатричне взаємодія». Пацієнти таких відділень становили той контингент, який використовувався для навчальних цілей і включався в дослідницькі роботи. Діяльність такого роду можна розглядати як застосування психосоматичних підходів вклінічній практиці. Подібні відділення були відкриті в більшості університетських клінік для виконання трьох завдань.

1. Дати можливість лікарям і студентам ознайомитися з кожним пацієнтом, незалежно від того, на що він скаржиться і чим хворіє, і розумнозастосовувати психіатричний підхід, для того щоб покращити стан пацієнта і допомогти йому розібратися в своїх проблемах - будь то соматичні або особистісні, або ті й інші.

2. Визнати психологію в якості складової частини професійного мисленнялікарів і студентів у всіх галузях медицини.

3. Довести до свідомості лікарів та студентів потребу в доступній концепції особистості та соціального функціонування.

У 1973 р. Липовски визначив ПКВ як «область клінічної психіатрії, якамістить в собі клінічну, навчальну і дослідницьку діяльність психіатрів і пов'язаних з ними професіоналів в області психічного здоров'я в непсіхіатріческого підрозділах госпіталю широкого профілю ». У цьому визначенні укладено два взаємопов'язанихаспекти:

1. Консультування. Воно забезпечує експертне діагностичне думку і пораду, як вести лікування пацієнта, враховуючи його психічний стан і поведінку. Таке консультування проводиться на прохання професіонала-непсіхіатра.

2.Взаємодія. Воно означає зв'язок груп професіоналів з метою ефективного співробітництва.

Таким чином, ПКВ виникла в результаті злиття психобіології і психосоматики, тобто двох концептуальних напрямів, які відстоюють холістичну точкузору на людину і співробітництво між психіатрією і загальної медициною. До такого висновку прийшов Липовски в 1990 р. і на цій підставі визначив ПКВ як субспеціалізацію психіатрії, що має справу з клінічної сферою діяльності, навчанням та дослідницькою роботоюв непсіхіатріческого установах охорони здоров'я.

Клінічна діяльність включає в себе консультування, взаємодія і терапію. Психіатричний консультування лікарів-непсіхіатров - це наріжний камінь клінічної діяльності психіатра всфері консультування-взаємодії.

азлічают три основних типи психіатричного консультування в медичних установах широкого профілю:

- Консультування, орієнтоване на пацієнта, коли в центрі уваги перебувають пацієнти;

- Консультування, орієнтоване на консультованого, коли в центрі уваги стоять проблеми консультованого і їх обговорюють без присутності пацієнта;

- Консультування, орієнтоване на ситуацію, коли в центрі уваги знаходиться взаємозв'язокміж пацієнтом і членами медичного колективу, який здійснює лікування і догляд за пацієнтом.

Другий аспект клінічної діяльності - взаємодія - викликав велику полеміку. Стрижнем роботи по взаємодії в цілому є тісний контакт міжключовими фігурами в клінічній сфері: пацієнтами, сім'ями, лікарями, психологами, медсестрами, соціальними працівниками, адміністраторами, та іншими особами, що надають допомогу пацієнтові. Взаємодія за допомогою такого контакту називаєтьсяконсультування-взаємодія, і головним учасником такого процесу є психіатр. Його завдання - бути експертом в психологічних і соціальних параметрах хвороби, йому необхідно мати додаткові знання щодо різних характеристик на стикупсихіатрії та інших медичних дисциплін.

Прихильники взаємодії стверджують, що таке консультування сприяє більш швидкому отриманню даних для історії хвороби, допомагає запобігти кризі в палаті, викликаний конфліктами між пацієнтами таперсоналом або неспокійним поведінкою пацієнта, дозволяє консультанту проводити навчання по психосоціальним і психіатричним аспектам допомоги пацієнту. І навпаки, опоненти такого інтенсивного взаємодії заперечують проти нього, аргументуючи це тим, що такаробота вимагає багато часу і, отже, дорога. Консультант може легко перетворитися на свого роду мандрівного проповідника, який мало що може дати для лікування та догляду за пацієнтом. А крім того, персонал може вважати, що він вторгається в чужудіяльність. Дійсно, взаємодія вимагає людських ресурсів, грошей і мотивації. Але така робота необхідна, тому що тільки служба консультування - взаємодія може значно поліпшити діагностику і лікування та знизити витрати (наприклад, зменшити термінперебування пацієнта в госпіталі).

Третій важливий аспект клінічної діяльності психіатрів у сфері консультування-взаємодія - безпосередня терапія направляються до нього пацієнтів. Це зазвичай відбувається або у вигляді втручання під час кризи,або у формі короткої психотерапії біля ліжка хворого.

Такий погляд відображає американську точку зору на клінічну діяльність. В Європі це поняття розглядається в дещо іншому ракурсі, дуже схожому в основних позиціях, але в ціломувідбиває його ширше. Це виявляється і в назві - «Психосоматична служба взаємодії». Використовуються три моделі організації:

- Консультаційна модель. Консультації проводяться тільки на прохання, консультант звичайно дає письмовий висновок напідставі власного огляду пацієнта;

- Модель взаємодії як такого. Консультації проводяться незалежно від або на додаток до спеціальної прохання. Консультант по крайней мере один раз в тиждень бере участь в обходах, в лікарських конференціях, інодіможе призначати терапію всередині відділення або спостерігати за діяльністю лікаря і його помічників в інтеграції психологічних та соціальних аспектів в лікуванні;

- Модель психосоматичної робочої групи. Усередині соматичного відділення група професіоналів,часто володіють двома спеціальностями - психосоматична медицина і психотерапія, - працюють як підрозділ.

Важливою функцією ПКВ є навчання. Існують клінічні проблеми на стику психіатрії та загальної медицини, про які спеціаліст в областіконсультування-взаємодії повинен знати і зобов'язаний вміти їх вирішувати. Оскільки ПКВ охоплює знання про комплексне взаємодії психологічних, соціальних і біологічних факторів, які у великій мірі визначають перебіг і результат широкого кола захворювань,то підготовка спеціаліста в цій галузі набуває особливої ​​значущості.

Розташування та методи психіатричної практики вплинули на ремедікалізацію психіатрії. Психіатрична допомога перемістилася в підрозділи госпіталів широкого профілю, щодозволило психіатра такого госпіталю використовувати великий спектр лікувальних підходів до пацієнтів різного віку з незліченними клінічними проблемами. Психіатри госпіталю широкого профілю, використовуючи і соматичне, і психологічне лікування, можуть працюватипаралельно з колегами інших спеціальностей, що дає великі можливості для інтеграції біологічних, психологічних і соціальних факторів в охороні здоров'я.

Зв'язки між психіатрією та іншими медичними спеціальностями стали очевидні за останнєдесятиліття. Такі факти, як відновлення в колишньому вигляді медичної інтернатури для тих, хто хоче спеціалізуватися в психіатрії, розширення служби психіатрії взаємодії, поява нових психіатричних відділень в госпіталях широкого профілю - все цесвідчить про те, що ламаються штучні кордони між психічним і фізичним здоров'ям. Для того, щоб проводити навчання в цій галузі діяльності, недостатньо бути тільки психіатром. Консультування в області психіатричних розладів івироблення стратегії для лікування фізично хворого, навчання персоналу і розвиток системи допомоги в якості експерта, приділяє особливу увагу багатьом факторам психобиологических, а також психосоціальних аспектів охорони здоров'я, - все це виходить за рамкитрадиційної психіатрії.

Інша важлива функція ПКВ - дослідження на стику психіатрії та загальної медицини. «Взаємодія - це клінічне застосування психосоматичної медицини».

Можливості для досліджень в ПКВ фактично безмежні, тому щовони охоплюють майже всі галузі клінічної медицини. Цю область досліджень в різний час називали різними термінами: психосоматика, психобиология, психофізіологія. Відносно недавно з'явився термін «біопсихосоціальний дослідження».

Надослідження в області ПКВ впливають не тільки економічні та політичні зміни, а й наукові досягнення, зокрема, нові біомедичні технології та методологічні досягнення в діагностиці та лікуванні. Психіатри в сферіконсультування-взаємодії все ширше залучаються до дослідження, які можна віднести до клінічних психосоматичних дослідженням. Незважаючи на удавану їх подібність, слід мати на увазі, що психосоматичні дослідження спрямовані на імовірноетіологічну роль різних психологічних змінних хвороби, наприклад, таких як рак або коронарна хвороба серця. Психіатри в сфері консультування-взаємодії досліджують психосоціальні та психіатричні слідства вже наявної фізичної хвороби та їїлікування.

Найбільш значущими областями в дослідженнях консультування-взаємодії є діагностика, механізми захворювання, біологічне лікування, дослідження в області служб здоров'я, психосоциальное лікування фізичних розладів.

Особливу складність представляють пацієнти з психіатричним розладом, представленим спочатку як соматичні симптоми - соматизація. Цей термін виник відносно недавно для опису пацієнтів із соматичними скаргами, що не мають органічної основи.Фактори, що сприяють соматизації, дуже різноманітні. Їх можна вибудувати в ряд, починаючи з біологічних, через психологічні - до соціальних і культурних. Цей термін зараз використовується для опису широкого кола процесів, що змушують пацієнтів шукатимедичну допомогу з приводу тілесних симптомів, які неправильно віднесені до органічних захворювань. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) звернула увагу на необхідність розуміння соматизованих симптомів, які повинні розглядатися в якості найважливішого вирішального чинника в ефективності медичної допомоги в установах широкого профілю, так як там соматичні прояви психічних хвороб є нормою. Це вимагає того, щоб психіатри займалися дослідженням хворих з неорганічними розладами в медичних установах широкого профілю.

Зародившись в Америці в 30-і рр, ПКВ поступово поширилася в усьому світі. Психічні розлади - це важлива соціальна проблема, а все зростаюча кількість досліджень підкреслює значну зв'язок між соціальними факторами і багатьма психічними розладами. Професіонали різних спеціальностей - інтерністи, психіатри, психіатри в сфері консультування-взаємодії, психосоматики, клінічні психологи, фахівці в області бихевиоральной медицини, соціологи та ін займаються дослідженнями на стику наук. Той факт, що психіатри в сфері консультування-взаємодії перебували у відносній ізоляції, завдавало шкоди кількістю та якістю досліджень, а також розвитку області в цілому. У вересні 1988 р. в Марбурзі була обрана робоча група, названа «Європейська робоча група консультування-взаємодії з психіатрії і психосоматики в госпіталях широкого профілю». Основною її метою є співробітництво в клінічних та дослідницьких програмах, для того щоб покращити психологічну і психіатричну допомогу в медичних установах широкого профілю.

Проблемно-орієнтоване консультування, яке фокусується на аналізі сутності внутрішніх і зовнішніх причин проблеми, пошуку шляхів її вирішення. Біхевіоризм і сімейне консультування (наприклад, К. Вітакер) віддають перевагу саме цьому підходу; б) особистісно-орієнтоване консультування спрямоване на аналіз індивідуальних, особистісних причин виникнення проблемних і конфліктних ситуацій і шляхів запобігання їх у майбутньому. Фундатором напряму традиційно вважається Карл Роджерс. У цьому випадку консультант не займається психотерапією, а лише сприяє особистісному дозріванню клієнта, фасилітує його; в) консультування орієнтоване на рішення, спрямоване на виявлення ресурсів для розв'язання проблеми. Сюди відносять Короткострокову позитивну терапію Пезешкіана, Нейро-лінгвістичне програмування Бендлера і Гріндера, Zen, Психотерапію нового рішення Гулдінгів тощо.

Очевидно, що особистісно-орієнтоване консультування за своєю спрямованістю близьке до психотерапії.

На сьогодні не сформульовано чіткого визначення психотерапії, здатного охопити всі її форми і види. Kazdin указує, що нині відомо і застосовується на практиці близько 400 різновидів психотерапії для дорослих і приблизно 200 —для дітей і підлітків. Можна говорити про існування медичної, психологічної, соціологічної і філософської моделей психотерапії. Ми обмежимося розглядом медичного і психологічного підходів у психотерапії.

У медичній моделі, коли акцент робиться на об'єкті впливу — психіці, психотерапія розглядається як частина психіатрії і визначається насамперед як система лікувальних впливів, що входять у компетенцію медицини. От деякі з цих визначень. Психотерапія — це:

- система лікувальних впливів на психіку і через психіку на організм людини;

- специфічна ефективна форма впливу на психіку людини з метою забезпечення і збереження її здоров'я;

- процес лікувального впливу на психіку хворого чи групи хворих, що поєднує лікування і виховання.

Як бачимо, основними поняттями цього підходу є: лікувальні впливи, хворий, здоров'я, хвороба, організм, психіка.

Психологічна модель визначає психотерапію як надання психологічної допомоги здоровим людям (клієнтам) у ситуаціях різного роду психологічних утруднень, а також у разі потреби поліпшити якість власного життя.

На початку 70-х років минулого століття, коли психологи почали активно практикувати в сфері групової психотерапії, була розгорнена дискусія про те, чи може психолог працювати як психотерапевт. Життя підтвердило, що психологи можуть не тільки успішно реалізовувати цю можливість, але найчастіше і більш підготовлені до психотерапевтичної діяльності, особливо як групові психотерапевти. Поява і поширення різних термінів — "нелікарська психотерапія", "психологічна психотерапія", "позамедична психотерапія" і, нарешті, "психологічна корекція" — було спробою розмежування сфер діяльності лікарів і психологів. Лікар займається психотерапією, психолог — психологічною корекцією. До речі, термін "психологічна корекція" більше розповсюджений у країнах Співдружності, за кордоном діяльність психолога в сфері психотерапії частіше визначається терміном "психологічна психотерапія"

Психологічний підхід акцентує увагу на засобах впливу. Основними поняттями цього підходу є: міжособистісна взаємодія, психологічні засоби, психологічні проблеми і конфлікти, відносини, установки, емоції, поводження, засоби впливу [4]. Як приклад, можна навести такі визначення.

Психотерапія — це:

- особливий вид міжособистісної взаємодії, під час якого пацієнтам надається професійна допомога психологічними засобами при вирішенні проблем і труднощів психологічного характеру;

- засіб, що використовує вербальні методики і міжособистісні взаємини з метою допомоги людині в модифікації відносин і поведінки, що інтелектуально, соціально чи емоційно є негативними;

- тривала міжособистісна взаємодія між двома чи більше людьми, один із яких спеціалізувався з корекції людських взаємин;

- персоналізована техніка, що становить собою щось середнє між технікою запланованих змін відносин, почуттів і поведінки людини, і пізнавальним процесом, що, на відміну від будь-якого іншого, ставить людину віч-на-віч з її внутрішніми конфліктами і протиріччями.

Отже, ми розглянули два основні погляди на визначення поняття "психотерапія". Відповідно до першого, психотерапія є лікувальною практикою і, відповідно до закону, нею може займатися тільки особа, яка має вищу медичну освіту. Відповідно до другого, психотерапія може розглядатися як надання допомоги клієнтам психологічними засобами при вирішенні проблем психологічного характеру, і нею можуть займатися психологи. Далі по тексту для позначення медичної психотерапії будемо використовувати термін "психотерапія", а для психологічної психотерапії — "психокорекція".

Висновок. Психологічне консультування — це, насамперед, допомога клієнту в усвідомленні його проблеми і пошуку шляхів та способів її вирішення. Консультування часто носить характер оперативної чи негайної допомоги. Загальноприйнято виділяти такі основні завдання психологічного консультування: 1) емоційна підтримка й увага до переживань клієнта; 2) розширення свідомості й підвищення психологічної компетентності; 3) зміна ставлення до проблеми (з безвиході до пошуку рішення); 4) підвищення стресової і кризової толерантності; 5) розвиток реалістичності і прийняття множинності поглядів; 6) підвищення відповідальності; 7) розвиток спонтанності.

Висновки. Нарешті, психотерапія, психологічна корекція і консультування відрізняються тривалістю надання психологічної допомоги. Загальноприйнято вважати консультування короткотривалою допомогою — 1-5 зустрічей, психокорекцію — середньотривалою — до 15 зустрічей, а психотерапію — довготривалою допомогою, що може тривати декілька років.

Викладач кафедри теорії і методики Баранюк Н.І.

практичної психології