Стаття 123. Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам

1. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

2. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

5. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

6. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об’єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації які розглядають його у місячний строк і, приймають рішення про надання земельної ділянки.

7. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

8. При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України.

28

Стаття 125. Виникнення права на земельну ділянку

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Стаття 126. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку

1. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. 2. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. 3. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

4. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

5. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

29

Надання в користування земельної ділянки, що перебуває у власності або в користуванні іншої особи, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, визначеному Земельним кодексом (ст. 149).

Право власності на земельні ділянки може виникати також на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться в разі:

1) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;2) одержання земельної ділянки внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій;3) одержання земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, провадиться один раз з кожного виду використання.Укладення інших угод з метою набуття права власності на земельні ділянки здійснюється згідно із Цивільним кодексом з урахуванням вимог Земельного кодексу.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:1) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;2) смерть власника земельної ділянки за відсутністю спадкоємця;3) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;4) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;5) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;6) конфіскація за рішенням суду;7) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом;8) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;9) неусунення допущених порушень земельного законодавства в термін, встановлений вказівками уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:1) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;2) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом;3) припинення діяльності державного чи комунального підприємства, організації та установи;4) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;5) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;6) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

. 30.

Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою. До ч. 1. "Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (ст. 19 Конституції України).  Відповідальність органів виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою у вигляді відшкодування заподіяної їх діями шкоди, передбачена ст. 152 ЗКУ 

31

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України Господарським кодексом України , цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону. У разі засудження фізичної особи-орендаря до позбавлення волі або обмеження його дієздатності за рішенням судуправо на оренду земельної ділянки переходить до одного з членів його сім'ї, який виявив бажання і може відповідно до закону стати орендарем, а в разі його відмови або відсутності таких - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем, за їх згодою, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.

32

1. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

2. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.В цілому процедура виникнення (переходу) права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами включає:

• укладення у письмовій нотаріальній формі угоди та її реєстрацію (необхідність саме такої форми передбачена ч. 1 ст. 132 ЗКУ). Нотаріальне посвідчення угоди регламентується Законом України "Про нотаріат", Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. Міністерством юстиції України. Реєстрація угоди (правочину) відбувається при її нотаріальному посвідченні • реєстрацію земельної ділянки (див. ст. ст. 125, 126, 202 ЗКУ та коментар до ст. ст. 125, 126, 202 ЗКУ);

• реєстрацію речового права відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (на даний час фактично не здійснюється через відсутність механізму реалізації Закону). Щодо правил протягом перехідного періоду (до запровадження механізму реалізації Закону) див. коментар до ст. 126 ЗКУ.

33.

Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки

1. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.  2.Угоди...повинні...містити:  а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва...юридичної...особи);  б)вид...угоди;  в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового...режиму);  г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;  ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної...ділянки;  д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);  е)договірну...ціну;  є) права та обов'язки сторін; ж) кадастровий номер земельної...ділянки; з) момент переходу права власності на земельну ділянку3. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась).  4. Угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. 

34

Відповідно до ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги). Закріплення принципу обов'язкового продажу на конкурентних засадах земельних ділянок із земель державної і комунальної власності означає, що такі земельні ділянки не можуть бути відчужені шляхом договірного продажу чи придбані у власність на основі договору оренди з правом викупу, чи передані безоплатно у власність суб'єктів підприємницької діяльності.    Учасниками земельних торгів можуть бути юридичні особи і громадяни—суб'єкти підприємницької діяльності, які сплатили реєстраційний і гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України.     Згідно зі ст. 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу. При цьому форму проведення земельних торгів (аукціон або конкурс) визначає власник земельної ділянки, якщо інше не передбачено законом. Крім того, земельні торги можуть проводитися за рішенням суду. Земельний аукціон — урегульований нормами чинного ЗК України та іншими законодавчими актами, а також локальними нормативно-правовими актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до якого право. власності на земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найбільшу ціну за земельну ділянку відповідно до її цільового призначенняЗемельним конкурсом вважають врегульований нормами чинного ЗК України та іншими законодавчими, а також локальними нормативно-правовими актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до якого право власності на земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найвигідніші умови придбання і використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення..

35.

Гарантії прав на землю передбачено розділом V ЗК України. Умовно їх можна поділити на три різновиди: гарантії захисту прав на землю; гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;гарантії, пов'язані з розв'язанням земельних спорів. Гарантії захисту прав на землю мають безпосередньо конституційну основу.Так, ст. З Конституції України проголошує, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.Гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам, передбачені ст. 156 ЗК України. Зазначеним суб'єктам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:- вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання;- встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;- погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників;- приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників у непридатний для використання стан;- неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Важливого значення набувають гарантії, пов'язан із вирішенням земельних спорів. Звернення до суду для захисту земельних прав сторонами у земельних спорах гарантує ст. 8 Конституції України. Важливого значення набувають гарантії, пов'язан із вирішенням земельних спорів. Звернення до суду для захисту земельних прав сторонами у земельних спорах гарантує ст. 8 Конституції України.Звернення до суду за вирішенням земельних спорів можливе з таких підстав:- претензії суб'єкта земельних правовідносин щодо набуття або припинення права власності на землю чи права землекористування;- порушення земельних сервітутів і правил добросусідства;- порушення зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам, та деяких інших.Вирішення земельних спорів поновлює порушені права та законні інтереси власників земельних ділянок і землекористувачів, встановлює зміст і межі повноважень сторін спору, а також обов'язкову поведінку однієї сторони щодо іншої. 

36.

 Відшкодування збитків власникам земельних ділянок та землекористувачам здійснюється тими особами, які їх заподіяли, добровільно або в судовому порядку.    Заподіяні збитки можуть бути результатом правомірних чи неправомірних (протиправних) дій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інших органів, а також громадян та юридичних осіб. їх відшкодування — важливий захід правової відповідальності особи за вчинені нею земельні правопорушення, тобто за її неправомірні дії. При заподіянні земельно-правових збитків правомірними діями особи їх відшкодування виступає самостійною гарантією реалізації земельних прав суб'єктів.    Загальний перелік підстав відшкодування завданих збитків закріплений у ст. 156 ЗК України. До його складу входять різні за своїм характером підстави. Серед них можна виділити групу тих, які належать до правомірних дій, і самостійну групу підстав, які є результатом земельних правопорушень, тобто дій неправомірних. Першу групу підстав становлять: вилучення (викуп) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасове зайняття вказаних угідь, земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок. До другої групи входять: погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан . Коло суб'єктів, на яких закон покладає обов'язок відшкодовувати збитки власникам землі та землекористувачам, визначає ст. 157 ЗК України. Згідно з цією нормою, відшкодування земельно-правових збитків здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи .

37.

 За Ст. 140 ЗКУ.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:  а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;  б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;  в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;  г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;  ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;  д) конфіскація за рішенням суду;  е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. 

38.

Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

39

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цін­них сільськогосподарських угідь. До таких земель, відповідно до ст. 150 ЗК, належать землі дослідних полів науково-дослідних ус­танов і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення та ін. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб допускається тільки у виняткових випадках, а саме: під час будів­ництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електро­передачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурно­го призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих спо­руд, пов'язаних з їх експлуатацією. Причому таке вилучення (ви­куп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чергу, повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України.  правовий режим земель сільсько­господарського призначення спрямований па виконання двох го­ловних завдань: забезпечення ґрунтової родючості земель, тобто охорони якості сільськогосподарських угідь (якісний аспект), і збе­реження кількості цих земель, запобігання зменшенню площ сіль­ськогосподарських угідь .

40.

Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку

1. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення: а) заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку; б) заборони на передачу в оренду (суборенду); в) права на переважну купівлю у разі її продажу; г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем; ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; д) заборони на провадження окремих видів діяльності; е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна; є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги,ділянки дороги; з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;

Охоронні зони (див. ст.112 ЗКУ) можна визначити як території із режимом обмеженого використання, що встановлюються навколо особливо цінних або вразливих об’єктів з метою їх охорони. Охоронні зони, зокр., встановлюються навколо:об’єктів ПЗФ,об’єктів культурноїспадщини,об’єктів транспорту ,об’єктів гідрометеорологічної діяльності ,геодезичних інженерних комунікацій. Зона санітарної охорони – «територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд» Зони санітарної охорони джерел та об'єктів поділ.на три пояси: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання (ст.35 ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання»). Зони особливого режиму використання земель – території з обмеженим режимом використання, які встановлюються навколо військових об’єктів з метою їх фізичної охорони, а також для захисту населення від впливу таких об’єктів. Ст.3 ЗУ «Про використання земель оборони» відносить до зон особливого режиму використання земель прикордонну смугу. Правовий режим прикордонної смуги визначається ЗУ «Про державний кордон України» 

41.

Правова охорона земель являє собою систему врегу­льованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціональ­ного використання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподар­ського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та під­вищення родючості грунтів.  Важливу роль у здійсненні завдань право­вої охорони земель відіграє держава шляхом виконання ря­ду своїх функцій.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції — регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель зводиться до встановлення правил раціонального використання земельних ресурсів. Такі правила можуть встановлюватися, наприклад, у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допусти­мого антропогенного навантаження на земельні ресурси.

Стимулююча функція правової охорони земель поля­гає в запровадженні економічних стимулів раціонального ви­користання та охорони земельних ресурсів, які передбачені, зокрема, ст. 205 ЗК України.

Контрольна функція правової охорони земель зводить­ся до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за вико­ристанням та охороною земель.

Каральна функція правової охорони земель виявляєть­ся у встановленні санкцій за порушення правил раціональ­ного використання і охорони земель та їх застосуванні до по­рушників земельного законодавства. 

42

Земельні спори — це вид правовідносин, пов’язаних із розв’язанням роз­біжностей, які випливають з порушення права власності та права користу­вання земельною ділянкою, а також відводом або вилученням землі, що ви­никають між власниками землі та землекористувачами, іншими особами, органами місцевого самоврядування та державними органами, що здійсню­ють управління земельними ресурсами. Чинний Земельний кодекс України  перераховує категорії (види) земельних спорів, які підлягають вирішенню тим чи іншим компетентним органом. Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЗКУ земельні спори вирішуються судами, орга­нами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів. Перелік органів, які уповноважені розглядати ти вирішува­ти земельні спори, є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. Виключно судами вирішуються земельні спори щодо:— володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб;— розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах на­селених пунктів щодо:— меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;— додержання громадянами правил добросусідства;— розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земель­ні спори щодо:— меж земельних ділянок за межами населених пунктів;— встановлення обмежень у використанні земель та земельних сервітутів

43

Консервація земель-це відновлення родючості землі, тобто виведення їх з обороту. Такий захід найчастіше застосовується для сильно еродованих, перезволожених, посушливих, засолених та малопродуктивних земель. При вирішенні цього питання повинні бути розроблені умови передачі земель на консервацію власниками і орендарями, розраховані для них розмір компенса­ції за втрати урожаю, визначені їх права і обов’язки стосовно законсервованих земель, бюджет проведення консервації, порядок виплати компенсацій власни­кам і орендарям. При консервації земель необхідно передбачити можливість консервації і водних джерел, прибережних територій, порядок використання надр на законсервованих землях.Принцип диференційованого підходу до управління землями різних категорій і регіонів допомагає широко використовувати правові норми при управлінні земельними ресурсами з врахуванням економічних і природних особливостей земель різних категорій та регіонів.Принцип правового захисту і відповідальності не допускає втручан­ня в господарську діяльність суб’єктів земельних відносин або примусового припинення прав на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законом. Він дає можливість визначати межі відповідальності суб’єктів земельних від­носин за соціальні, економічні та інші несприятливі наслідки прийнятих ними рішень, а також діяльності, яка ними здійснюється.Даний склад і зміст принципів раціоналізації використання земель в умо­вах ринкових земельних відносин необхідно розглядати як об’єктивну переду­мову для здійснення практичних заходів з управління земельними ресурсами

44

Правове регулювання відносин щодо використання і охорони техногенно забруднених земель в Україні здійснюється цілою низкою різногалузевих правових актів, неоднорідних за юридичною силою та характером. Аналіз Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» на предмет врегулювання у ньому відносин щодо використання і охорони техногенно забруднених земель свідчить про окреслення загальних орієнтирів щодо запобігання та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище і його компоненти, зокрема, землі. Таким чином, цей закон закріплює і визнає як потенційну загрозу можливий негативний техногенний вплив на стан довкілля і містить низку узагальнюючих норм-механізмів його запобігання та протидії.

45.

Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва 1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. 2. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. 3. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. 4. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. 5. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

46.

Управління у галузі використання та охорони земель є різновидом, складовою управління природо-користуванням та охороною довкілля. Метою управління земельними ресурсами є вирішення проблем раціонального використання та охоро-ни земель шляхом організованої, цілеспрямованої діяльності суб'єкта управління.  Управління у сфері використання та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноважених органів із забезпе-чення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством Укра-їни Функції державного управління у відповідній сфері розрізняють за кри теріями: за органами, що їх здійснюють; місцем і значенням в управлінському проце-сі; юридичними наслідками, які тягнуть за собою їх здійснення, то що. В. В. Горлачук поділяє функції управління на основні і спеціальні. До осно-вних належать: 1) пла нування; 2) координація; 3) організація; 4) регулю-вання; 5) контроль. Одним з найважливіших органів міжгалузевого управління у сфері охоро-ни і раціонального вико ристання земель є Міністерство екології та природ-них ресурсів України, яке здійснює державне управ ління земельним фондом у комплексі з усіма іншими природними ресурсами.

47

Органи управління у галузі використання та охорони земель мають розгалужену систему, яка діє у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України. Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особливістю управління у галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність і разом з тим вирішують інші завдання, віднесені до їхньої компетенції, - розвиток економіки, соціальної сфери, національної безпеки та оборони тощо. На відміну від них, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їхньої діяльності.До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.Систему органів управління спеціальної компетенції у даній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах.

Відповідно до ст. 75 Конституції України основними повноваженнями Верховної Ради України у галузі управління використання та охорони земель є: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст; погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель.

48

Систему адміністративно-територіального устрою України складають такі адміністративно-територіальні одиниці: АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села . Процедура визначення меж включає в себе (1) розробку відповідного проекту землеустрою, (2) проведення державної землевпорядної експертизи проекту, (3) його затвердження та (4) посвідчення меж.

(1) Розробка проекту землеустрою. У ч.2 ст.173 ЗКУ передбачено, що межі районів, селищ, міст, районів у містах встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які «розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів». Положення щодо проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць передбачені у ст.46 ЗУ «Про землеустрій». (2) Державна землевпорядна експертиза проекту землеустрою відповідно до ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» (є обов’язковою згідно зі ст.9 Закону).

(3) Затвердження проекту землеустрою.

Компетенція щодо затвердження згаданих проектів розподілена таким чином:

- ч.1 ст.174 ЗКУ, визначення меж районів і міст віднесено до компетенції ВРУ. Встановлення і зміна меж здійснюється за поданням Верховної Ради АРК, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад

- ст.174 ЗКУ надають повноваження щодо встановлення і зміни меж сіл і селищ, які входять до складу відповідного району, райрадам «за поданням відповідних сільських, селищних рад», а тих, що «не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена» - ВР АРК, обласним, Київській та Севастопольській міським радам «за поданням відповідних сільських, селищних рад». межі районів у містах визначаються міською радою. чинне законодавство обходить питання щодо того, який орган уповноважений визначати межі областей та АРК. Видається, що із урахуванням положень п.13 ч.1 ст.92 КУ, за якою територіальний устрій України визначається законами України

49.

Планування використання земель здійснюється відповідно до норм глави 30 ЗК України. Воно є складовою Генеральної схеми планування території України, затвердженої Законом України.  Генеральна схема планування території України визначає пріоритети та концептуальні рішення планування і використання території країни, вдосконалення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної...мережі.    За видами та режимами переважного використання Генеральна схема виділяє різні за характером території: з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою (зона урбанізації), у тому числі: з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння; переважно агропромислового виробництва та сільської забудови (зона сільського господарства); території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття  Отже, державне планування використання земель України — важливий та необхідний елемент системи регулювання суспільних відносин у цій галузі.  Його завдання полягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між сферами виробництва та інших народногосподарських потреб, максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення, особливо найбільш цінних сільськогосподарських угідь.

50.

Державний земельний кадастр відіграє особливу роль у реформуванні земельних відносин як інформаційна база для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації, землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, становлення та розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю. Державний земельний кадастр на всіх етапах розвитку суспільства є основним засобом реалізації земельної політики держави.

Систематичне удосконалювання функцій і методів управлін­ня земельними ресурсами - одна з характерних рис управління, що залежить від науково-технічного прогресу в економіці країни. Так, земельний кадастр пройшов шлях від описів, які полягають в найпростішому описі монастир­ських, церковних та інших землеволодінь до державного земельного кадастру, що включає в себе державну реєстрацію земельних ділянок, кількісний і якіс­ний облік земель та їх зонування, економічну і вар.Основні функції управління в галузі використання і охорони земель визначені Земельним кодексом України тісну оцінку земель. При веденні земельного кадастру виконується- реєстрація земель­них ділянок, кількісний і якісний облік, оцінка земель, моніторинг земель, оцінка пов’язаних із землею об’єктів нерухомості. 

51.

Одним з основних методів управління земельними ресурсами на регіо­нальному та місцевому рівнях є землеустрій. Відповідно до ст. 182 Земельного кодексу України метою землеустрою є забезпечення раціонального використання і охорони земель, створення спри­ятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів. З огляду на те, що основа ефективності землеустрою лежить у суспільному ви­робництві, і він є головним важелем держави в здійсненні земельних перетво­рень, відповідно можна зробити такі висновки: 1) землеустрій є головним механізмом утворення землеволодінь і земле- користувань у всіх галузях народного господарства. Зокрема, без про­ведення землеустрою, складання проекту, його розгляду, погодження, за­твердження, відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості), видачі документів, які посвідчують право землеволодіння або землекористуван­ня, не можна розпочати будь-яке виробництво;2) при землеустрої проходить взаємне пристосування виробництва і те­риторії, зокрема, здійснюється територіальна організація виробництва, в процесі якої, обГрунтовується найкраще і найбільш вигідне використання землі та орга­нізовується територія землеволодіння або землекористування. 3) при землеустрої створюються оптимальні (для певного рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин) організаційно-територіальні умови землеволодіння і землекористування, що важливо на стадії фор­мування ринкової економіки і ринкового приватного землекористування.Отже, землеустрій виступає як державний важіль регулювання землеволо­діння і землекористування при будь-яких змінах земельних відносин. 

52.

Контроль за використанням та охороною земель є однією з важливих функцій державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України. Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не лише за юридичними і фізичними особами; б) стосується всіх земель незалежно від форм власності. Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку і охорони навколишнього природного середовища.Його конкретні цілі визначаються основними формами діяльності у сфері використання й охорони земель, якими є: забезпечення екологічної безпеки людини.За Статею 188. 1. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.2. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

53.

Про державний контроль за використанням та охороною земель визначає Закон України. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля. Державний контроль за використанням земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земель-них ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи земельних ресурсів. Органи Державного комітету України з питань земельних ресурсів здійснюють державний контроль за: раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; поверненням самовільно зайнятих ділянок у стані, придатному для використання; виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок нормативними документами та затвердженими проектами із захисту земель від водної та вітрової ерозії, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення, заболочення, засолення, висушування, ущільнення та від інших процесів погіршення стану земель.

54

Моніторинг земель с складовою моніторингу навколишнього природного середовища і. Відповідно до ч. 1 ст. 191 Земельного кодексу України [2], моніторингом земель є система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та наслідків негативних процесів. Моніторинг земель - важлива функція управління у сфері використання та охорони земель. ЗК України і Положення про моніторинг земель встановлюють структуру, завдання і зміст моніторингу. Завданнями моніторингу земель є: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їхніх наслідків; інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок. Моніторинг земель, на відміну від земельно-кадастрових даних, передбачає фіксацію стану антропогенного навантаження в динамічному розвитку з наступним прийняттям заходів, що відповідають негативному станові Моніторинг земель має виконувати базову роль усіх інших моніторингів та кадастрів природних ресурсів [8, 80]. Тобто дані, які отримуються при здійсненні моніторингу земель, мають бути інформаційним підґрунтям для ведення моніторингу інших видів природних ресурсів, а також для ведення державних кадастрів різних видів ресурсів, насамперед державного земельного кадастру.Ведення моніторингу земель здійснює Держземагенство за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства аграрної політики та продовольства та Української академії аграрних наук.Інформація, одержана під час спостережень за станом земель, узагальнюється по районах, містах, областях, Автономній Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах.

55.

Відповідно до пункту 14.1.147 Податкового кодексу плата за землю включає в себе дві категорії платежів:1.Земельний податок. Його сплачують власники земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі (пункт 14.1.72 ПКУ).

2. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. Її орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пункт 14.1.136 ПКУ).  Згідно пункту 269.1 ПКУ платниками податку є:-власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);--землекористувачі. Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК), право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон про оренду) розмір, форма і строки внесення орендної плати за ділянки державної та комунальної власності встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності  є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку - вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.

57.

Згідно Статті 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарськогота лісогосподарського виробництва 1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісовихземель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням уземлекористуванні та погіршенням якості земель. 2. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів,пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. 3. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. 4. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. 5. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

56.

Обов’язком для власників земельних ділянок є плата земельного податку, землекористувачі в свою чергу повинні сплачувати орендну плату за землю. Плата за землю є у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних наділів (паїв)сплачують земельний податок, а орендарі – орендну плату. Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:— заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;— відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;— розвитку інфраструктури населених пунктів.Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

58.

Земельні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність винних суб'єктів. Згідно з ч. 1 ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за вчинені земельні правопорушення. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління.В основу класифікації юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства покладено характер санкцій, які застосовуються за вчинення конкретного правопорушення. Відповідно до цього критерію відповідальність у зазначеній сфері поділяється на: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну.

Юридична відповідальність нерозривно пов'язана з державою, нормами права, обов'язками і протиправними діями громадян та їх об'єднань і юридичних осіб. Основна риса юридичної відповідальності - штрафне, каральне призначення. При цьому кара - це не самоціль, а засіб перевиховання правопорушника. Поряд з каральною - юридична відповідальність виконує правовідновну функцію. Вона сприяє відновленню суб'єктивних прав особи чи законних інтересів держави. Земельне правопорушення є підставою земельно-правової відповідальності, тобто застосування передбачених нормами права санкцій, які дістають вияв у таких способах впливу на правопорушників, що можуть бути застосовані лише до суб'єктів земельних правовідносин. Вони можуть застосовуватися до розпорядників земельного фонду, власників землі і землекористувачів. У цьому полягає специфіка земельно-правової відповідальності.

59.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Згідно Статті 20. Встановлення та зміна цільового призначення земель 1. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. 2. Зміна цільового призначення земель провадиться органамивиконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою. 3. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. 4. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами,провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

60.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. 2. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо). Відповідно до закріплених Конституцією України форм земельної власності суб'єктами права власності на землю є держава, територіальні громади сіл, селищ і міст, юридичні особи та громадяни. Крім того, суб'єктами права власності на землю в Україні можуть бути іноземні держави та міжнародні організації. Суб'єктом права державної власності на землю виступає держава. Вона являє собою складний механізм реалізації влади в суспільстві і характеризується наявністю системи органів, які здійснюють ті чи інші функції держави. Що стосується об'єктів права державної власності на землю, то Земельний кодекс України містить презумпцію перебування земель у державній власності. Згідно зі ст. 84 Кодексу у державній власності перебувають усі..землі України,крім

 земель комунальної та приватної власності.

61.

Суть його полягає в тому, що, по-перше, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських цілей і, по-друге, для несільськогосподарських потреб повинні надаватися землі несільськогосподарського призначення, не придатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.Згідно статті 23 Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення:

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного призна кадастру.Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.