3. Методичні вказівки до семінарських занять Модуль № 1

ТЕМА № 1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ІНСТИТУТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ТЕМА № 1.1 ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, ПРЕДМЕТ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Семінарське заняття № 1 - 2 (4 години):

Навчальні питання:

1. Поняття й основні риси міжнародного права.

2. Система міжнародного права.

3. Джерела міжнародного права.

4. Загальна характеристика суб’єктів міжнародного права.

5. Україна – повноправний суб’єкт міжнародного права.

Теми для рефератів:

1. Становлення і розвиток міжнародного права.

2. Держава в системі міжнародно-правового регулювання.

Методичні вказівки:

В межах даної теми потрібно дати загальну характеристику міжнародного права як особливої системи права, розкрити його сутність і роль в міжнародних відносинах.

Приступаючи до висвітлення першого питання, слід вказати на існування у вітчизняній і зарубіжній літературі безліч визначень “міжнародного права”. Суперечки серед науковців про визначення “міжнародного права” ведуться давно, оскільки сам термін визначає право лише між народами. Однак із усіх існуючих визначень можна виділити загальне визначення міжнародного права, як особливої системи права, що складається з принципів і норм, регулюючих відносини між його суб’єктами. При цьому варто відзначити, що міжнародне право відрізняється від інших правових систем за методами правового регулювання, об’єктом (між владні відносини, загальнолюдські або глобальні проблеми), суб’єктами права (незалежні й суверенні держави, міжнародні міжурядові організації), за способами нормоутворення (шляхом укладання міжнародних угод і формування звичаїв) й забезпечення їх юридичної сили.

Відповідаючи на друге питання потрібно вказати, що міжнародне право є самостійною складною системою права. При цьому системний характер міжнародного права пояснюється тим, що його елементи (загальновизнані принципи і норми міжнародного права, галузі і інститути міжнародного права) знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємодії, утворюючи певну цілісність. Ядром даної системи виступають загальновизнані принципи і норми міжнародного права, зафіксовані в міжнародних договорах і звичаях. Розкриваючи процес нормоутворення в міжнародному праві потрібно розмежувати норми міжнародного права за дією стосовно учасників міжнародно-правових відносин (універсальні і локальні), способом (методом) правового регулювання (імперативні і диспозитивні), в залежності від функцій в системі міжнародного права (матеріальні і процесуальні) і зазначити особливість структури міжнародно-правової норми. Визначаючи системність міжнародного права, що має об’єктивний характер, не слід ототожнювати з системою науки міжнародного права, яка створюється окремими вченими і науковими центрами і по своїй суті є суб’єктивною.

У межах третього питання спочатку потрібно дати визначення джерел міжнародного права, під якими слід розуміти систему правоутворюючих факторів або зовнішню форму існуючих юридичних норм. Слід зауважити що термін “джерела міжнародного права” використовується в двох значеннях – матеріальному (матеріальні умови життя суспільства) і формальному (форми, в яких знаходять свій прояв норми права). При цьому тільки формальні джерела міжнародного права слід вважати юридичною категорією, що й складають предмет вивчення міжнародного права. Під джерелами міжнародного права можна розуміти й результати процесу нормоутворення. Важливо відмітити, що в силу специфіки міжнародного права й процесу його нормоутворення, не існує визнаного усіма суб’єктами міжнародного права якого-небудь правового акту, яким передбачався б перелік джерел міжнародного права та їх визначення. Даючи аналіз визначення “джерела міжнародного права” необхідно насамперед звернутися до статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, яка містить перелік джерел міжнародного права, що використовуються Судом при вирішенні переданих йому спорів.

Розкриваючи четверте питання, слід вказати, що міжнародне право розрізняє основні (держави, народи і нації, що реалізують право на самовизначення) і похідні (міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення або “вільні міста”, фізичні особи, транснаціональні компанії) суб’єкти. При цьому основними суб’єктами міжнародного права є держави, що обумовлено наявністю у них універсальної і повної в усіх відносинах міжнародної правоздатності. Необхідно вказати, що правоздатність інших учасників міжнародних правовідносин виявляється переважно у відносинах із державами і походить від правоздатності останніх. Особливу увагу необхідно приділити питанню про міжнародну правосуб’єктність фізичних осіб, оскільки в міжнародно-правовій літературі ця проблема є предметом гострих дискусій.

Висвітлюючи п’яте питання, потрібно розкрити етапи становлення України повноправним суб’єктом міжнародного права. Особливу увагу при цьому слід звернути на нормативно-правові акти про незалежності України, насамперед Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Конституцію України від 28 червня 1996 року, Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року застереження Верховної Ради України щодо цієї угоди, а також вказати на їхню роль в становленні України повноправним членом міжнародної спільноти.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України // Голос України. – 1996. – № 138 (1388) 27 липня. – С. 5 - 11.

2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31 (31.07.1990 р.). – Ст. 429.

3. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. – 2001. – С. 22.

4. Положение о Комиссии международного права ООН от 21 ноября 1947 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/174(II).

5. Устав Организации Объединенных Наций от 26 июня 1945 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/charter/.

6. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстініан, 2006. – 672 с.

7. Баймуратов М.О. Міжнародне право. Підручник / М.О. Баймуратов. – Суми: ВТД Університетська книга; Одеса:Астропринт, 2006. – 424 с.

8. Буткевич О.В. Історія міжнародного права. Підручник / О.В. Буткевич. – К: Ліра-К. – 2013. – 416 с.

9. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії: підручник / В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній; за ред. В. Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.

10. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України: монографія / [Акуленко В. І., Андреасян Г. А., Білорицький Г. О. та ін.; за ред. В. Н. Денисова]. – К. : Юстиніан, 2006. – 672 с.

11. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права / А. С. Гавердовский. – К.: Вища школа, 1980. – 320 с.

12. Даниленко Г.М. Обычай в современном международном праве / Г.М. Даниленко. – М.: Наука, 1988. – 192 с.

13. Дмітрієв А. І. Міжнародне публічне право: навч. посібник / [А. І. Дмітрієв, В. І. Муравйов; відп. ред. Ю. С. Шемшученко, Л. В. Губерський]. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 640 с.

14. Игнатенко Г.В. Взаимодействие внутригосударственного и международного права / Г. В. Игнатенко. – Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1981. – 60 с.

15. Киракосян Е. Г. Международно-правовой обычай и общее международное право // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2006. – № 3. – С. 83 - 91.

16. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе . – М.: Спартак, 1997

17. Международное право / Вольфганг Граф Витцтум [и др.] ; пер. с нем. / [В. Бергман, пред., сост. ]; [науч. ред. и сост. указ. Т. Ф. Яковлева]. – М. : Инфотропик Медиа, 2011. – 992 с.

18. Міжнародне право: словник-довідник / [С. М. Перепьолкін, Т. Л. Сироїд, Л. А. Філяніна]; за заг. ред. Т. Л. Сироїд. – Х. : Юрайт, 2014. – 408 с.

19. Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / [В. Ф. Антипенко, Л. Д. Тимченко, О. В. Бєглий, О. А. Радзівілл та ін.] ; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 1. – 420 с.

20. Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / [В. Ф. Антипенко, Л. Д. Тимченко, О. В. Бєглий, О. А. Радзівілл та ін.] ; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К. : НАУ, 2012. – Т. 2. – 348 с.

21. Международное публичное право: учебник / [Л. П. Ануфриев, К. А. Бекяшев, Е. Г. Моисеев, В. В. Устинов [и др.]; ответ. ред. К. А. Бекяшев. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2009. – 1008 с.

22. Сироїд Т.Л. Міжнародне право: навчальний посібник. – Харків: ХНУВС, 2009. – 336 с.

23. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах /С.В. Черниченко. – М.: НИМП, 1999.

ТЕМА № 1.2 СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Семінарське заняття № 3 (2 години):

Навчальні питання:

1. Поняття суб’єкта міжнародного права.

2. Держави – основні суб’єкти міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність федерацій, суб’єктів федерації.

3. Поняття та історія розвитку державного суверенітету. Право націй на самовизначення, форми його реалізації.

4. Індивід – суб’єкт міжнародного права.

5. Виникнення нових держав і їх міжнародне визнання. Види й форми міжнародного визнання. Практика застосування інституту визнання в сучасних міжнародних відносинах.

6. Правонаступництво держав.

Теми для рефератів:

1. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій.

2. Інститут визнання у міжнародному праві.

Методичні вказівки:

В межах даної теми потрібно дати повну характеристику суб’єктів міжнародного права, розкрити їх міжнародну правосуб’єктність, а також з’ясувати сутність інститутів визнання і правонаступництва, практику їх застосування в сучасних міжнародних відносинах.

Відповідаючи на перше питання насамперед необхідно дати визначення суб’єктів міжнародного права, як носіїв міжнародних прав і обов’язків, що виникають відповідно із загальновизнаними нормами міжнародного права. При цьому слід зауважити, що всі суб’єкти міжнародного права володіють міжнародною правосуб’єктністю, що свідчить про наявність у них певних міжнародних прав і обов’язків, і здатність бути учасником міжнародних правовідносин.

Розкриваючи друге питання потрібно з’ясувати основні ознаки міжнародної правосуб’єктності держав як основних суб’єктів міжнародного права. Важливо відзначити, що держави мають суверенітет, який знаходить своє відображення в праві держави здійснювати виключну юрисдикцію на всій своїй території. Розкриваючи міжнародну правосуб’єктність федерацій і конфедерацій необхідно вказати на відмінну здатність суб’єктів федерацій і конфедерацій виступати в якості суб’єктів міжнародного права.

Висвітлюючи третє питання потрібно зазначити, що в основі міжнародної правосуб’єктності держав лежить притаманна їм особлива політико-правова властивість – суверенітет. Саме суверенітет визначає характер прав і обов’язків держав як суб’єктів міжнародного права. Необхідно дослідити визначення суверенітету на різних історичних етапах, тлумачення якого відрізняється відповідно до певного періоду.

В межах третього питання слід звернути увагу на з’ясуванні сутності права нації як суб’єкта міжнародного на самовизначення, що передбачає право визначати свій суспільний і державний лад, право самостійно вирішувати державні питання та ін. При цьому потрібно розкрити мирні і немирні форми реалізації нацією зазначеного права.

Приступаючи до вивчення питання про правосуб’єктність індивідів, слід зазначити, що в доктрині існують різні думки з приводу того, чи може індивід бути суб’єктом міжнародного права. При цьому варто більш детально дослідити різні точки зору щодо наявності у індивідів міжнародної правосуб’єктності.

П’яте питання плану присвячене вивченню проблем визнання як важливого інституту міжнародного права, з’ясуванню його сутності і практики застосування. Слід відмітити, що визнання відіграє важливу роль для нових держав, що робить їх повноправним членами міжнародного співтовариства. Особливу увагу потрібно приділити формам (de jure, de facto, ad hoc) і видам визнання (держав, урядів, органів національного визволення і опору).

Останнє, шосте питання плану, присвячене вивченню питань правонаступництва в міжнародному праві. При розкритті даного питання слід звернути увагу на Віденську конвенцію про правонаступництво держав відносно договорів 1978 р., Віденську конвенцію про правонаступництво держав відносно державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Завершуючи розкриття даного питання потрібно вказати, що доктрина міжнародного права розрізняє повне та часткове правонаступництво. Окрему увагу доцільно приділити питанням правонаступництва Україною прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР. При цьому слід застосовувати Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_185.

2. Венская Конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 14 марта 1975 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_254 .

3. Договір про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР від 4 грудня 1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/997_155.

4. Конвенция о правопреемстве государств относительно государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов от 8 апреля 1983 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/succession_archives.pdf.

5. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року № 1543 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. – Ст. 617.

6. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року № 1543 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. – Ст. 617.

7. Угода Глав держав Співдружності Незалежних Держав про власність колишнього Союзу РСР за кордоном від 30 грудня 1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/997_236.

8. Угода між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього Союзу РСР від 9 грудня 1994 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/643_055.

9. Угода між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/643_037.

10. Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР від 6 липня 1992 р. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/997_704?test=qY4Mfbtc78fVMXzUZiizBA94HI4tgs80msh8Ie6.

11. Баймуратов М. О. Міжнародне право: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: Астропринт, 2006.

12. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії: підручник / В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній; за ред. В. Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.

13. Буткевич О.В. Історія міжнародного права. Підручник / О.В. Буткевич. – К: Ліра-К. – 2013. – 416 с.

14. Василенко В. А. Основы теории международного права / В. А. Василенко. – К. : Выща школа, 1988. – 288 с.

15. Захарова Н.В. Правопреемство государств /Н.В. Захарова. – М., 1973. – 127 с.

16. Колосов Ю.М. Действующее международное право : в 3-х т. / [Сост. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова]. – М. : Изд-во МНИМП, 1997. – Т. 1. – 850 с.

17. Курс международного права. В 7 т. / [Баскин Ю. А., Крылов Н. Б., Левин Д. Б. и др.; отв. ред. Р. А. Мюллерсон, Г. И. Тункин]. – М. : Наука, 1989. – Т. 1 : Понятие, предмет и система международного права.

18. Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник / И.И. Лукашук.. – М.: Издательство БЕК, 1996.

19. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.

20. Международное право / Вольфганг Граф Витцтум [и др.] ; пер. с нем. / [В. Бергман, пред., сост. ] ; [науч. ред. и сост. указ. Т. Ф. Яковлева]. – М. : Инфотропик Медиа, 2011. – 992 с.

21. Международная правосубъектность: некоторые вопросы теории / отв. ред. Д. И. Фельдман. – М : Юрид. лит., 1971. – 188 с.

22. Міжнародне право: словник-довідник / [С. М. Перепьолкін, Т. Л. Сироїд, Л. А. Філяніна]; за заг. ред. Т. Л. Сироїд. – Х. : Юрайт, 2014. – 408 с.

23. Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / [В. Ф. Антипенко, Л. Д. Тимченко, О. В. Бєглий, О. А. Радзівілл та ін.] ; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 1. – 420 с.

24. Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / [В. Ф. Антипенко, Л. Д. Тимченко, О. В. Бєглий, О. А. Радзівілл та ін.] ; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 2. – 348 с.

25. Нгуен Куок Динь. Международное публичное право: В 2-х т. Т. 1: Кн. 1: Формирование международного права. Международное сообщество / Пер. с фр. – К.: Сфера, 2000.

26. Ноговіцина Ю. Правонаступництво і континуїтет: єдність та розбіжності двох правових режимів // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 2. – С. 15 – 23.

27. Превезенцев О. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві // Український часопис міжнародного права. – 2003. – № 2. – С. 25 – 30.

28. Пустогаров В.В. Члены федерации как субъекты международного права // Советское государство и право. – 1992. - № 1. – С. 43 – 53.

29. Саяпин С.В. К вопросу о международной правосубъектности индивидов // Московский журнал международного права. – 2005. - № 4. – С. 27 - 38.

30. Сироїд Т.Л. Міжнародне право: навчальний посібник / Т.Л. Сироїд. – Харків: ХНУВС, 2009. – 336 с.

31. Тимченко Л.Д. Правопреемство государств: опыт конца ХХ века: Учебное пособие. – Харьков: Университет внутренних дел, 1999.

32. Тункин Г.И. Теория международного права / Г.И. Тункин; под общей ред. проф. Л. Н. Шестакова. – М.: Зерцало, 2000. – 416 с.

33. Черниченко С.В. Еще раз о международной правосубъектности индивидов // Московский журнал международного права. – 2005. – № 4. – С. 11 – 26.

ТЕМА № 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Семінарське заняття № 4 (2 години):

Навчальні питання:

1. Юридична природа основних принципів міжнародного права.

2. Принцип суверенної рівності держав.

3. Принцип невтручання у внутрішні справи.

4. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй.

5. Принцип незастосування сили або загрози силою.

6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів.

7. Принцип непорушності державних кордонів.

8. Принцип територіальної цілісності держав.

9. Принцип поваги прав людини й основних свобод.

10. Принцип співробітництва держав.

11. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань.

Теми для рефератів:

1. Юридичне закріплення основних принципів міжнародного права.

2. Мирні засоби вирішення міжнародних конфліктів.

Методичні вказівки:

В межах даної теми потрібно розкрити зміст основних загальновизнаних принципів міжнародного права, з’ясувати практику їх застосування в сучасних міжнародних відносинах та імплементацію в національне законодавство держав. Слід зауважити, що нормативно закріпленого поняття основних принципів міжнародного права не існує, а є лише доктринальне їх тлумачення. Під основними принципами міжнародного права розуміють загальновизнані норми, які регулюють правовідносини, що виникають між суб’єктами міжнародного права.

Основні принципи є універсальними нормами міжнародного права, вони відзначаються незаперечністю і загальною обов’язковістю; суперечність їм інших норм міжнародного права робить останні недійсними. Вони також складають основу «загального міжнародного права». Основні принципи є обов’язковими для всіх держав незалежно від того, чи є вони членами ООН, чи брали вони участь у прийнятті міжнародно-правових актів в яких закріплені принципи чи ні.

Підготовку до семінарського заняття необхідно розпочати з ознайомлення з міжнародними актами в результаті прийняття яких принципи утвердилися в загальному міжнародному праві як загальновизнані звичаєві норми, а саме: Статут ООН (ст. 2, 103), Декларація про принципи міжнародного права стосовно дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 р., Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. тощо. Це дасть змогу не лише зрозуміти місце і роль основних принципів права в системі міжнародного права, але й ознайомитися з їхнім змістом.

Доцільним також є ознайомлення з поглядами як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців у галузі міжнародного права щодо юридичної природи основних принципів міжнародного права, їх змісту, функцій, класифікації, особливостей імплементації в національному законодавстві.

Основні принципи сучасного міжнародного права утворюють ядро його системи. Отже, всі інститути й галузі системи міжнародного права, а також міжнародні правовідносини, що розвиваються на універсальному чи регіональному рівнях між суб’єктами міжнародного права повинні відповідати основним принципам міжнародного права. Враховуючи означене, пропонується приділити окрему увагу аналізу співвідношення основних принципів системи міжнародного права, принципів галузей та інститутів, універсальних і регіональних принципів.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Декларация о недопустимости вмешательства во внутренние дела государств, об ограждении их независимости и суверенитета от 21 декабря 1965 г. http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/inadmissibility_of_intervention.shtml.

2. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций от 24 октября 1970 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_569.

3. Договір про заборону війни як засобу національної політики (Пакт Бріана-Келлога) від 27 серпня 1928 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_647.

4. Декларация об усилении эффективности принципа отказа от угрозы силой или ее применения в международных отношениях от 18 ноября 1987 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/useofforce_refraining.shtml.

5. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1 августа 1975 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_055.

6. Устав Организации Объединенных Наций от 26 июня 1945 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/charter/.

7. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.

8. Курс международного права. В 7 т. / [Баскин Ю. А., Крылов Н. Б., Левин Д. Б. и др.; отв. ред. Р. А. Мюллерсон, Г. И. Тункин]. – М. : Наука, 1989. – Т. 1 : Понятие, предмет и система международного права.

9. Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник / И.И. Лукашук.. – М.: Издательство БЕК, 1996.

10. Международное право: Сборник документов: Учеб пособие / Н. Т. Блатова, Г. М. Мелков. –М.: Ид риор, 2011. – 704 с.

11. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.

12. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.

13. Международное право / Вольфган Граф Витцум [ и др.]; пер. с нем. / [В. Бергман, пред, сост.]. – М.: Инфотропик Медиа, 2011. – 992 с.

14. Международное право: Сборник документов: Учеб пособие / Н. Т. Блатова, Г. М. Мелков. – М.: Ид риор, 2011. – 704 с.

15. Международное право: учебник для бакалавров / И. В. Гетьман-Павлова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 2013. – 709 с.

16. Международное право: учебник / отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов. 6-е изд., перераб. и доп. – М.: НОРМА, 2013. – 752 с.

17. Международное публичное право : учебник / [Л. П. Ануфриев, К. А. Бекяшев, Е. Г. Моисеев, В. В. Устинов [и др.]; ответ. ред. К. А. Бекяшев. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2009. – 1008 с.

18. Міжнародне право: словник-довідник / [С. М. Перепьолкін, Т. Л. Сироїд, Л. А. Філяніна]; за заг. ред. Т. Л. Сироїд. – Х. : Юрайт, 2014. – 408 с.

19. Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / [В. Ф. Антипенко, Л. Д. Тимченко, О. В. Бєглий, О. А. Радзівілл та ін.] ; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К. : НАУ, 2012. – Т. 1. – 420 с.

20. Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / [В. Ф. Антипенко, Л. Д. Тимченко, О. В. Бєглий, О. А. Радзівілл та ін.] ; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 2. – 348 с.

21. Сироїд Т.Л. Принцип суверенної рівності держав як основа сучасного міжнародного правопорядку // Суверенність, незалежність, конституційність: становлення та розвиток Української держави: матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х.: ХНУВС, 2011. – 272 с. – С.62- 65.

22. Сироїд Т.Л. Міжнародне право: навчальний посібник. – Харків: ХНУВС, 2009. – 336 с.

23. Тункин Г.И. Теория международного права / Г.И. Тункин; под общей ред. проф. Л. Н. Шестакова. – М.: Зерцало, 2000. – 416 с.

24. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах /С.В. Черниченко. – М.: НИМП, 1999.