2.3. Нормативне розуміння права
Нормативне розуміння права як особливий напрям юридичної теорії виник у СРСР. Як пише М. Байтін "наприкінці 30-40-х років XX ст. було вироблено нормативне розуміння й визначення права як системи діючих у державі юридичних норм". При цьому з погляду зазначеного теоретика права: "є підстави стверджувати, що нормативне розуміння права було певним... досягненням, незважаючи на окремі недоліки й навіть помилки".
Тут слід зазначити, що:
визначення права, як системи правил поведінки було дано в нашій юридичній науці ще в середині 20-х років XX ст. Н. Криленком, який вважав, що право "є не що інше, як система норм, що мають завданням виправдати або охороняти існуючий порядок";
дуже довгий час саме нормативна теорія права панувала у вітчизняній юридичній науці (у всій науці, а не в теорії держави й права). І на сьогодні де-факто саме вона займає домінуюче положення у ній. Нормативне розуміння права виникло й розвивалося у рамках марксистсько-ленінської теорії, тому особливий аспект у ній робився саме на класову сторону змісту правового регулювання. Це знайшло своє відображення у визначенні права, що було схвалено на Всесоюзній нараді юристів з питань науки Радянської держави й права в липні 1938 р., і яке звучало так: право – це система встановлених або санкціонованих державою формально-визначених, загальнообов'язкових норм, що виражають волю економічно пануючого класу (або союзу класів і соціальних верств) і виступаючих як класовий регулятор суспільних відносин. При цьому "закон, є форма, у якій виражається воля пануючого класу. Право – це не один закон, а вся сума або вся сукупність законів" [12].
Надалі нормативна теорія права одержала свій розвиток у працях П. Недбайла, С. Алексєєва [2] (крім праць заключного етапу його творчості) та ін.
До слабких сторін нормативного розуміння права, як правило, відносять те, що в його межах:
фактично ігнорується змістовна сторона права;
затушовуються (хоча й не заперечуються) соціально-політичні фактори формування права;
право може служити засобом сваволі з боку держави, як законодавця, що пов'язано з можливостями певного волюнтаризму в правотворчості;
переоцінюються можливості державного примусу;
існуюче правове регулювання (у цьому випадку варто читати: чинне законодавство) завжди в більшій або меншій мірі не відповідає реально існуючим у суспільстві відносинам, тобто нормативне регулювання може, як забігати вперед, так й відставати від існуючих й/або необхідних суспільних відносин;
змішуються поняття "право" й "закон" тощо [12].
До сильних сторін нормативного підходу можна віднести, що:
підкреслюється визначальна властивість права – його загальнообов'язковість, нормативність, і формальність. Це забезпечує суб'єкта права стабільною, чітко вираженою основою для визначення лінії свого поводження у суспільних відносинах;
чітко зрозумілий механізм захисту й реалізації права, що дає підстави говорити про забезпечений характер права;
право в цьому випадку служить засобом протидії режиму сваволі та беззаконня з боку окремих представників держави. "Якщо ... право розглядати як волю пануючого класу поза нормативним її оформленням, – писав П. Недбайло, – право перетворюється з норми у вольові імпульси керівництва, що приводить до довільних, тобто незаконних дій";
право забезпечує стабільний порядок у суспільстві, а суб'єкти правовідносин одержують чітку модель бажаної з погляду права (у цьому випадку слід читати: держави й нормативного припису) поведінки; чітко окреслено коло прав й обов'язків учасників правовідносин тощо [12].
Отже, як бачимо, цей напрям також можна віднести до вузького розуміння права.