Модуль «публічний виступ» Введення

Огляд виконуваних менеджером функцій і ролей (див. розділ дозволяє укласти, що менеджерові необхідно володіти розумі-км. публічного виступу. Менеджерові доводиться виступати в зборах перед великою кількістю працівників своєї організації, на нарадах перед менеджерами вищої і середньої ланки; перед ширшою аудиторією за межами своєї організації. Часто успіх справи багато в чому залежить від уміння менеджера встановити контакт з аудиторією, привернути увагу; дохідливо, чітко і ясно висловлювати свої думки; від уміння переконливо говорити, використовуючи ораторські прийоми і аргументи.

Інформаційний лист «Технологія роботи пекло публічним виступом»

Публічний виступ можна розбити на фази:

1. Докоммуникатівная фаза (підготовка).

2. Комунікативна фаза (власне виступ).

3. Комунікативна для поста фаза (аналіз).

Розглянемо основні фази публічного виступу.

Комунікативна фаза

Підготовка до виступу визначається видом ораторського завдання, залежить від теми виступу, цілей і завдань, що стоять перед промовцем, його індивідуальних особливостей, від складу аудиторії, в якій належить виступати, і так далі

1. Тема виступу. Підготовка до будь-якого виступу починається з визначення теми виступу. Тут можливі різні ситуації. Іноді пропонують виступити на певну тему, тобто тема мови є заданою. В цьому випадку ораторові необхідно її конкретизувати, уточнити. Проте неред­ко тему виступу доводиться вибирати самостійно. При цьому слід виходити зі свого особистого досвіду, а також знань по вибраній темі. Крім того, важливо, щоб тема представляла інтерес і для промовця, і для слухачів. Тема не має бути переобтяжена проблемами, не має бути дуже широ­кой: досить розглянути два-три питання, об'єднаних од­ной ідеєю.

2. Назва виступу. Вибравши тему, необхідно продумати її формулювання. Назва виступу має бути ясною, чет­ким, по можливості коротким. Воно повинне відображати зміст виступу і обов'язково привертати увагу слухачів. Сле­дуєт уникати довгих формулювань, назв, що включають не­знакомые слова. Загальні назви також вимагають освітлення мно­гих питань, чого не в змозі зробити виступаючий оратор.

3. Мета виступу. Приступаючи до підготовки мови, необхідно визначити мету виступу. Той, що говорить винен ясно представ­лять, для чого, з якою метою він виголошує промову, якої реакції слухачів добивається. Треба мати на увазі, що мета мови форму­лируется не тільки для себе, але і для слухачів. Чітка форму­лировка цільової установки полегшує сприйняття ораторської мови, певним чином настроює слухачів.

Цілі можуть бути разными: інформування, навчення, предо­ставление певних відомостей; формування переконань, уявлень, які можуть стати мотивами поведінки; оказа­ние емоційної дії на слухачів для створення у них певного стану або спонуки до певних дей­ствиям. Найчастіше цілі перехрещуються, тобто, наприклад, вы­ступление може бути направлене на інформування слушате­лей і на дію на них. Звідси витікають і завдання оратора: привернути увагу слухачів, утримати його впродовж все­го виступу, захопити своєю мовою, запалити їх, дати информа­цию, знання, призвати слухачів до дії, а у результаті — сфор­мировать модель поведінки.

4. Підбір матеріалів. Наступний етап підготовки публічного виступу — підбір матеріалів для ораторської мови. При под­готовке до виступу можна користуватися наступною літературою

? офіційні документи;

? наукова, науково-популярна література;

? довідкова література: енциклопедії, енциклопедичні словники, словники по різних галузях знань, лингви­стические словники, статистичні збірки;

? художня література;

? статті з газет і журналів.

Можливе використання інформації з передач радіо і те-видения, результатів соціологічних опитів. Власні знання і досвід, особисті контакти і бесіди, роздуми і спостереження також можуть стати матеріалом для ораторської мови. Для того, щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати декілька джерел.

5. Вивчення і аналіз інформації. Найважливіший етап підготовки публічного виступу — вивчення відібраної літератури. Зі всіх, журналів, газет вибирається те, що можна використовувати в мові. Необхідно виробити власне відношення до предмету мови, сформулювати свої думки з того або іншого питання, проаналізувати власні ідеї з позиції майбутньої аудиторії.

6. Оцінка аудиторії. Дуже важливо зробити попередню оцінку складу слухачів і обстановки. Несподівана, незвична обстановка може викликати дискомфортне відчуття у оратора якщо він психологічно до неї не готовий. У зв'язку з цим слід можливості з'ясувати, де відбуватиметься виступ, аж до таких, здавалося б, дрібниць, як кількість слухачів; наявність мікрофону; трибуни; столу; розмір і інтер'єр залу; також час виступу (ранок, вечір); відношення виступу до інших виступів, якщо їх декілька.

Ефективність мови зростає, якщо вона призначена не аудиторії взагалі, а певним групам людей, що мають свої інтереси і цілі. Тому перш за все слід враховувати мотиви які можуть бути у слухачів в аудиторії; інтелектуальні, моральні, естетичні інтереси; ступінь їх знайомства з даним питанням. Готуючи виступ, необхідно уявити собі, як сприймуть його слухачі і що ним буде незрозуміло.

7. Робота над змістом виступу. Робота над змістом виступу включає складання плану, відбір теоретичного, фактичного матеріалу, роботу з матеріалом, над мовою, стилем мови, композиційно-логічним розташуванням частин виступу. Рекомендуються наступні основні форми роботи над виступом:

1. Повний текст (не для читання, а для переказу своїми слова мі).

2. Докладний конспект з основними формулюваннями, кінцівкою, цитатами, числами, назвами власними.

3. Тези: короткий конспект з позначенням переходів від блоку до блоку, цитатами і тому подібне

4. Розгорнений план з цитатами.

5. Короткий план.

6. Мова без звернення до письмового тексту.

Імпровізований виступ, як правило, добре завиванні приймається аудиторією, в його ході встановлюється живий, безпосередній контакт із слухачами. Проте оратор із-за не отработанности мови не завжди встигає укластися у відведене їм час, менше встигає розповісти, деякі питання залишаються неосвітленими. Неминучі якісь відступи, вызванны новими асоціаціями, не завжди точними бувають формулювання, можливі мовні помилки. Тому не випадково французи говорять, що кращий експромт той, який заздалегідь підготовлений.

Робота над мовою неможлива без ретельного відбору і осмислення різноманітної інформації. Учені виділяють декілька типів інформації, зокрема содержательно-фактуальную і змістовно-концептуальну. Содержательно-фактуальная інформація є повідомленням про факти, події, процеси, явища, які мали, мають або матимуть місце на дійсному або уявному світі, відношення до них із сторін! інших людей. Змістовно-концептуальна інформація — це вираз індивідуального розуміння стосунків між фактами, явищами, подіями, розуміння їх причинно-наслідкових зв'язків, значущості в нашому житті, їх взаємодії, то їсть концептуальний підхід до фактів.

Факти мають бути яскравими, але не випадковими, а такими, що типовими відображають суть явищ. До них пред'являється вимога актуальності, практичній спрямованості і значущості, достовірності і абсолютній точності, системності і зв'язку із загальною ідеєю виступу, спрямованості на облік інтересів і потреб аудиторії. При підготовці до публічного виступу необхідне рабо-1ть з різними джерелами: працями філософів, соціологів, істориків, економістів, документами, архівними матеріалами, пличной спеціальною літературою, журналами і газетами, енциклопедіями і довідниками. Умілий відбір, систематизація організація фактичного і теоретичного матеріалу, вираз особистого відношення до нього, а також оригінальність інтерпретації дають добрі результати: ораторська мова стає дієвою, вона активізує увагу слухачів, впливає на їх відчуття, викликає емоційне відношення до матеріалу, сприяє ефективному його заповненню, будить їх творчу думку.

8. Репетиція перед виступом. Закінчивши підготовку матюкала, корисно прочитати його, уточнити час його звучання, орієнтуючись на відповідний нормам публічного виступу темп. Це проміжна (передкомунікативна) фаза, яку іноді називають «мова для себе», тобто вимовлення тексту або в (внутрішній монолог) думках, або вголос (зовнішній монолог). На цьому етапі слід звернути увагу на техніку вимови, і насамперед на зразкову літературну вимову, відповідну вимовним нормам, а також на правильний наголос в словах. Важливо уміти чути звучання своєї мови, щоб мати можливість коректувати і удосконалювати її. Слід звернути увагу і на дикцію — ясну, чітку, «чисту» вимову звуків.

9. Зовнішній вигляд оратора. Необхідно відзначити, що успішність вступу в значній мірі залежить від того, як виглядає оратор, від його зовнішнього вигляду. Чистий новий, відпрасований костюм, що виражає (але не дуже категорично) індивідуальність оратора, грає величезну роль в створенні позитивного настрою аудиторії щодо майбутнього виступу.

Комунікативна фаза (власне виступ)

Існують три способи виступу: читання тексту, відтворення його по пам'яті з читанням окремих фрагментів і вільна імпровізація. Читають текст в наступних випадках: якщо він є офіційним викладом, від форми і зміст якого не можна відступати; якщо оратор «не у формі» (хворий, погано себе відчуває); якщо матеріал великого об'єму і є новим для самого виступаючого. Взагалі ж читання по тексту не справляє такого сильного враження, як жива мова, під час якої оратор дивиться на слухачів, а не в папери. Немає; чого більш утомливого для слухачів, чим оратор, що перестає контролювати реакцію аудиторії. Звичайно, мистецтво вільної мови отримується не відразу, а в процесі тривалості роботи і необхідних тренувань.

Після мови можуть бути питання, в яких іноді полягає пряма або прихована полеміка. Це найбільш важка частина виступу, оскільки вимагає швидкої реакції оратора. Питання можуть бути пов'язані з уточненням якого-небудь факту або теоретичного положення з метою доповнення або роз'яснення змісту, з оцінкою оратором фактів або з його думкою щодо даної проблеми. Велика кількість питань свідчить про інтерес слухачів до виступу.

Техніка мови

Ефективність публічної мови і її дія на аудиторію залежать насамперед від того, наскільки вона аргументована і переконлива. Проте культура звучання мови, її звукова выра­зительность, уміння оратора говорити правильно і чітко також є важливим засобом дії. Поєднання силь­ного, звучного голосу, чіткої дикції, правильній і виразній інтонації — все це називається технікою мови. Для оратора вла­деть технікою мови — означає осмислено управляти своїм рече­вым апаратом, уміло і повно використовувати голос, дикцію, инто­нации, паузи.

1. Сприйняттю мови у великій мірі сприяє голос ора­тора. Сильний, гнучкий, виразний голос точно передає всі смислові і емоційні відтінки думки. Голос відображає спо­собность переконувати, доносити до кожного слухача свої думки і відчуття. Для цього голос повинен змінюватися по висоті, володіти широким діапазоном звучання і різноманітною тембральною ок­раской. Діапазон голосу — це його звуковий об'єм. Плавні пере­ходы з однієї тональності в іншу додають мови выразитель­ность, передають думки у всій їх облиште і різноманітності оттен­ков. Бідність голосового діапазону приводить до монотонності, яка притупляє сприйняття мови. Весь зміст мови передається за допомогою звуків. Одна і та :е думка може бути виражена з різноманітними звуковими відтінками. Досить важко сприймати невиразну мову, в якій окремі звуки вимовляються нечітко, спотворюють сенс слів. Враження недбалої мови також справляють змащені закінчення слів і нечітка скоромовка.

2. Дікционно чиста мова — велика гідність оратора. Дикція — це виразна, ясна, чітка вимова звуків, складів слів, відповідне фонетичним нормам літературної мови. У чіткості дикції виявляється культура оратора, його пошана мові і аудиторії.

3. Виразність звучання мові в значній мірі створюється інтонаційним багатством. Інтонацією називається тональне забарвлення слів, послідовність тонів, що розрізняються по висоті, тембру, темпу, тобто ритмико-мелодическая сторона мови, службовка в пропозиції засобом виразу синтаксичних стосунків у фразі і емоційно-експресивного забарвлення. Складовими частинами інтонації є методика, здійснювана підвищенням і пониженням голосу, наприклад при вимовленні питальна, окличної пропозиції; ритм — чергування ударних і ненаголошених, дол­ях і коротких складів; інтенсивність — сила або слабкість вимовлення, пов'язані з посиленням або ослабленням видихання, наприклад, мова відрізнятиметься різною інтенсивністю в кімнатній обстановці і у великій аудиторії. До інтонації відноситься і темп (швидкість протікання мови в часі), і паузи між мовними відрізками. Тон — це висота звуку, определяе­мая частотою звукових коливань; це висота звучання людського голосу. За допомогою зміни тону створюється мелодійний малюнок мови. Тембр — природна звукова забарвленість голосу, яка у кожної людини своя. Тембр додає мови чи ті інші емоційно-експресивні відтінки, наприклад інтимний, веселий, іронічний.

Ораторові дуже важливо дотримувати темп мови, тобто швидкість вимовлення мовних елементів. Темп мови залежить від змісту вислову, від індивідуальних особливостей того, що говорить його емоційного настрою. Дуже швидка мова не дозволяє слухачам вникнути в зміст вислову, дуже повільна — викликає роздратування.

Велику роль грають паузи: вони полегшують дихання, дозволяють обдумати думку, підкреслити і виділити її, оскільки вони є засобом смислового і емоційного виділення їло або словосполуки. Пауза — це тимчасова зупинка звучання що розриває потік мови, викликається різними причинами і що виконує різні функції. У потоці усної мови нерідко виникають паузи обдумування, протягом яких той, що говорить формулює думку, знаходить найбільш потрібну форму виразу, підбирає мовні засоби. Пауза дає можливість подумати, в якій думці слід перейти далі. Вона дозволяє відобразитися важливим думкам в свідомості слухачів.

Залежно від функції виділяються логічні і психологічні паузи. Логічні паузи, що відокремлюють один мовний акт від іншого, формують вислів, допомагають з'ясувати його сенс. Психологічні паузи підкреслюють емоційні моменти, створюють певний емоційний настрій, підсилюють психологічну дію мови.

Приведемо декілька секретів хорошого виступу від Дейл Карнеги:

? Акцентуйте важливі слова і підпорядковуйте їм неважливі.

? Міняйте тон голосу. Раптово знизивши або підвищивши голос ви можете добитися того, що будь-яка фраза або слово, ви лайкові вами, виділятимуться на загальному фоні.

? Міняйте темп мови. Уповільнюйте темп, коли підходите до слова або фрази, які потрібно підкреслити.

? Робіть паузу до і після важливих думок. Мовчання, як раптовий звук, привертає увагу.

4. Літературна вимова, що відображає дбайливе відношення до слова, — один з важливих показників мовної культури ора тора, необхідна умова ясності і дохідливості мови. Не дивлячись на те що повній уніфікації літературної вимови не і існують вимовні варіанти, що пов'язані з територіальними ознаками або мають стилістичне забарвлення: цілому сучасні орфоепічні норми є послідовною системою, що удосконалюється.

Велике значення для сприйняття мови має її благозвучність яке пов'язане з естетичною оцінкою звуків російської мови I припускає поєднання звуків, зручне для вимови і приємне для слуху. Благозвучність — одна з необхідних якостей хорошої мови, обов'язкова вимога культури мови, оскільки за­трудненная артикуляція, невиправдане повторення однакових поєднань звуків заважають сприйняттю матеріалу.

Важливим елементом звукової організації мови є соблю­дение акцентологических норм, пов'язаних з постановкою ударе­ния в слові. Основна функція словесного наголосу — фонетиче­ское об'єднання слова, виділення слова в мові. Крім того, уда­рение грає роль смыслоразличительного засобу.

Форма подачі матеріалів

Для успішного публічного виступу недостатньо вивчити літературу по вибраній темі, знайти цікаві відомості, зібрати переконливі факти, цифри, приклади. Необхідно продумати, в якій послідовності висловлювати зібраний матеріал.

Побудова виступу, співвідношення його окремих частин і відношення кожної частини до всього виступу як єдиному цілому називається композицією мови. Для найменування цього по­нятия разом із словом композиція уживаються також близ­кие по сенсу слова форма, побудова, структура.

Організація матеріалу в мові, розташування всіх частин виступу визначаються задумом оратора, змістом його вы­ступления. Ефективність мови знижується, а іноді і зводиться до нуля, якщо співвідношення частин виступу порушується.

За найбільш поширену структуру усного виступу з античних часів вважається трьохприватна, включаюча наступні елементи: вступ, головну частину, висновок. Особливості кожної частини мови обумовлені специфікою сприйняття мовного повідомлення. Наприклад, учені численними экспе­риментами довели, що краще всього засвоюється і запам'ятовується те, що дається на початку або в кінці повідомлення. У психології це пояснюється дією закону першого і останнього місця, так званого «закону краю». Тому почало і кінець мови, тобто вступ і висновок, мають бути в центрі уваги.

Розглянемо ці складові елементи композиції.

1. Вступ. Успіх виступу більшою мірою залежить від того, як оратор почав говорити, наскільки йому вдалося привернути увагу аудиторії, зацікавити слухачів. Невдале вступ­ление знижує інтерес слухачів до теми, розсіює їх увагу. У вступі підкреслюється актуальність теми, значення її для даної аудиторії, формулюється мета виступу, коротко висловлюється історія питання. Перед вступом ораторської мови коштує важливе психологічне завдання — підготувати слухачів до сприйняття даної теми. Починати виступ рекомендується з цікавого прикладу, прислів'я і приказки, крилатого выра­жения або гумористичного зауваження. У вступі може бути використана цитата, яка примушує слухачів задуматися над словами оратора, глибше осмислити висловлене положення, про­буждает інтерес до виступу, а також допомагає уважно слухати і розповідь про які-небудь значні події, що мають відношення до даної аудиторії, до теми виступу. Еффектів­ноє засіб завоювання уваги слухачів — питання до ауди­тории. Вони дозволяють ораторові втягнути аудиторію в активну ум­ственную діяльність. При цьому необхідно враховувати склад аудиторії і ступінь її підготовленості.

2. Головна частина. Добре продуманий вступ і незвичайний висновок ще не забезпечують успіху виступу. Перед вы­ступающим коштує дуже важливе завдання не тільки привернути увагу слухачів, але і зберегти його до кінця мови. Тому найбільш відповідальною є головна частина ораторського виступу. У ній висловлюється основний матеріал, послідовно роз'яснюються висунуті положення, доводиться їх правильність, слушате­ли підводяться до необхідних виводів. Матеріал необхідне рас­положить так, щоб він працював на головну ідею мови, відповідав намірам оратора, допомагав йому добитися своєї мети. Причому виконати своє завдання оратор винен найбільш про­стым, раціональним способом, з мінімальною витратою зусиль, часу, мовних засобів. Продумувавши структуру головної частини мови, промовець повинен визначити, яким методом він висловлюватиме матеріал, які доводи візьме для доказу вы­двинутого положення, які ораторські прийоми використовує з це­лью залучення уваги слухачів.

Структура виступу залежить перш за все від методу препод­несения матеріалу, вибраного оратором. Ці методи, сформиро­вавшиеся на базі багатовікової ораторської практики, активно ис­пользуются і в даний час. Розглянемо основні з них.

Індуктивний метод — виклад матеріалу від приватного до об­щему. Промовець починає мову з окремого випадку, а потім підводить слухачів до узагальнень і виводів. Цей метод нерідко використовується в агітаційних виступах.

Дедуктивний метод — виклад матеріалу від загального до част­ному. Оратор на початку мови висуває ті або інші положення, а ютом роз'яснює їх сенс на конкретних прикладах і фактах. Широкого поширення цей метод набув у виступах 1ропагандистского характеру.

Метод аналогії — зіставлення різних явищ, подій, фактів. Зазвичай паралель проводиться з тим, що добре відоме слухачам. Це сприяє кращому розумінню висловлюваного матеріалу, сприйняттю основних ідей, підсилює емоційну дію на аудиторію.

Концентричний метод — розташування матеріалу навколо головної проблеми, що піднімається оратором. Промовець переходить зт загального розгляду центрального питання до більш конкретно­му і поглибленому його аналізу.

Ступінчастий метод— послідовний виклад одного воп­роса за іншим. Розглянувши яку-небудь проблему, оратор більше до вій не повертається.

Історичний метод — виклад матеріалу в хронологічній послідовності, опис і аналіз змін, які про­изошли в тій або іншій особі, предметі з часом.

Якими б методами у виступі оратор не користувався, його мова має бути доказовою, а думки і положення убеди­тельными. Ораторові необхідно не тільки в чомусь переконати аудито­рию, але і відповідним чином вплинути на неї, викликати от­ветную реакцію, бажання діяти в певному направле­нии. Тому при роботі над композицією слід продумати систему логічних і психологічних доводів, використовуваних для підтвердження висунутих положень і дії на аудито­рию. Розташовуючи певним чином доводи в своїй промові, ора­тор не повинен забувати про такий важливий принцип композиції, як принцип посилення. Його суть полягає в тому, що значущість, вага, переконливість аргументів поступово наростають, а найсильніші доводи використовуються в кінці міркування.

3. Висновок. Висновок — важлива композиційна частина будь-якого виступу. Переконливий і яскравий висновок запоми­нается слухачам, залишає хороше враження про мову. Напро­тів, невдалий висновок губить деколи непогану мову. В ув'язненні рекомендується повторити основну думку, ради якої виголошується промова, підсумовувати найбільш важливі положення. В ув'язненні підводяться підсумки сказаного, робляться виводи, ставляться конкретні завдання, які витікають із змісту виступу. Особливу увагу необхідно приділити останнім словам виступу. Якщо перші слова оратора повинні привернути увагу слухачів, то останні покликані підсилити ефект виступу.

Ораторські прийоми і засоби

Ораторська мова повинна викликати інтерес у аудиторії, прагнення пізнати тему виступу. Проте увага слухачів з часом притупляється. Підтримати увагу у аудиторії допомагають ораторські прийоми і засоби.

Розглянемо деякі з них докладніше.

1. Наочність: для кращого сприйняття мови краще все абстрактне представляти наочно з допомогою:

? влучних порівнянь і прикладів

? образів

? коротких розповідей.

Пожвавили виступ приклади з художньої літератури, прислів'я, приказки, вирази фразеологізмів, елементи гумору.

2. У ораторському мистецтві особливе значення має повтор. З його допомогою краще закріплюється основна думка, підвищується переконливість мови. Розрізняють наступні види повтору:

? дослівний повтор;

? варійований повтор (повторення змісту, але в новому словесному оформленні);

? частковий повтор (повторення першого слова або частини пред­ложения, ключового слова пропозиції);

3. Роз'яснення — це особлива форма повтору, а саме расширен­ный повтор. В тому випадку, якщо вираз, вибране первоначаль­но, здається дуже слабким, при відомих обставинах до нього повертаються, покращують і пояснюють його.

4. Закликом (вигуком) часто користуються в мовах з выраже­нием думки. Вигуки використовують епізодично, оскільки інакше їх дія притупляється. Вигуки долж­ны бути переконливими і ненастирливими.

5. Ланцюг — часто вживаний засіб дії. У ній пол­ный сенс однієї ланки думки стає ясним тільки у зв'язку з іншими, аж до останньої ланки.

6. Суперечність (парадокс), що здається, — особливий вид гри слів. Парадокс є свідомо акцентовану фор­мулировку.

7. Вставка — це зауваження, яке робиться мимоходом. Її функція — залучити слухача до моменту вислову. Часто вставка є повідомленням, що викликає увагу.

8. Попередження (постановка заперечень) полягає в тому, що оратор продумує, які заперечення можна висунути з 1ротивоположной точки зору, і відразу включає їх в свою мову, I услід за ними приводить спростування.

9. Уявні питання (риторичні). Відповідь на них не дається. У уявних питань одне завдання — стимулювати думку слухача.

10. До прийомів залучення уваги аудиторії можна віднести і пряму вимогу уваги від слухачів, звернення до слухачів з несподіваним питанням.

11. Питально-відповідний прийом. Оратор вголос роздумує над поставленим завданням. Він ставить перед аудиторією питання і сам на них відповідає, висуває можливі заперечення і сам же їх відкидає. Це дуже ефективний прийом: він загострює увагу слухачів, примушує вникнути в суть даної теми.

Всі вищеперелічені ораторські прийоми і засоби зазвичай не застосовуються одночасно, оскільки в цьому випадку їх дія стає менш ефективною. Головне завдання ораторських прийомів і засобів — зробити мову наочною, внутрішньо напруженою і переконливою.

Комунікативна для поста фаза. Аналіз проведеного виступу

Після публічного виступу мову необхідно проаналізувати. Основними критеріями критики мови є наступні: об'єктивність, ясність, наочність, раціональність структури, послідовність викладу, хороше введення, підвищення рівня напруги мови до її закінчення, необхідна гучність, гнучка зміна темпу і відповідне ситуації поведінка оратора під час мови.

До недоліків в композиції публічного виступу относит­ся порушення логічної послідовності у викладі мате­риала, перевантаження тексту теоретичними міркуваннями, отсут­ствие довідності основних положень, велика кількість порушених питань і проблем. Увазі аудиторії рекомендується предла­гать не більше 3—4 питань. Публічний виступ не повинен містити фактів, прикладів і т. п., що не відносяться до обсуждаемо­му предмету.