Світлій пам’яті вчителя і Людини Володимира Івановича Самборського, професора, доктора економічних наук
Вступ
Комерційні банки є суб’єктами господарської діяльності, проте характер їх діяльності специфічний. З одного боку, вони залучають тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб, а з іншого — задовольняють як власні потреби, так і потреби своїх клієнтів — фізичних та юридичних осіб.
У ході історичного розвитку з поняттями банку, банківських операцій або кредитних установ пов’язувалися цілком різні поняття. Це пояснюється тим, що постановка завдань, сфера діяльності і способи роботи банків з плином часу значно змінювались.
Щоб зрозуміти специфіку діяльності банку, звернімося до загальної теорії економіки виробництва. На першому плані — людина, яка чітко визначає собі виробничу мету і, прагнучи досягти її, здійснює планомірну цілеспрямовану господарську діяльність. Згідно з теорією виробництва, ця діяльність перетворюється на товар лише за умови продажу на ринку, що стає можливим, коли є попит та пропозиція з боку суспільства.
Що ж до банку, то тут ідеться про банківські послуги, які потрібно продати. Зрештою банки функціонують, аби задовольняти потреби клієнтів і забезпечувати власний дохід. Неодмінною умовою тривалої та успішної господарської діяльності банку є оптимальна продуктивність, економічність, рентабельність і ліквідність.
Зазначені теоретичні положення містить стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Банки — це установи, котрі кредитують суб’єктів господарської діяльності та громадян, використовуючи залучені кошти підприємств, установ, організацій і населення, а також інші кредитні ресурси, здійснюють касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконують валютні та інші банківські операції, передбачені цим Законом.
Комерційних банків сьогодні вже немало в Україні. Діяльність їх стає дедалі багатограннішою. Зокрема, вони не обмежуються вирішенням проблем кредитування, що донедавна були пов’язані з найбільш дохідними операціями. Вони проводять активну політику на фондовому та валютному ринках, здійснюють довірчі операції за дорученнями клієнтів, надають широку низку консультаційних та інших послуг.
Значно розширився обсяг лізингових, факторингових та ф’ючерсних операцій. Проводячи господарські операції, банки активізують свою діяльність у сфері розвитку ринкових відносин. Водночас і господарська діяльність підприємств, установ, організацій дедалі більше залучається до сфери банківської діяльності.
За цих умов великого значення набувають питання суто практичного характеру — питання бухгалтерського обліку в банках. У найширшому розумінні, облік — це мова бізнесу. Саме тому організація обліку має враховувати принципи діяльності банківських установ, а саме:
-
принцип прибутковості;
-
принцип ризиковості банківських операцій;
-
принцип платності банківських ресурсів.
Звідси постають цілком закономірні питання: як саме організувати обліковий цикл банку? Що розуміти під його обліковою політикою? Як саме мову цифр подати у формі, зрозумілій для всіх користувачів.
Питання, безперечно, непрості. Більш того, сфера користувачів банківської інформації доволі велика за обсягом. Так, до неї належать держава в особі Національного банку України (НБУ), податкові та інші контролюючі органи, безпосередньо керівництво банку, а також його інвестори та акціонери, вкладники і позичальники, банківські службовці та інші зацікавлені особи.
Кожного цікавить потрібна саме йому інформація, причому в необхідному обсязі та у визначений час. Важливо, щоб ця інформація була якісною.
Отже, бухгалтерський облік має подавати огляд операцій банку будь-якому користувачеві. Більше того, усі операції мають відстежуватися з моменту їх початку і протягом усього періоду здійснення аж до включення до звітності.
Скажімо, інвестори та акціонери цікавляться бухгалтерськими даними щодо банківського прибутку, стану активів і зобов’язань, які заносяться до фінансової звітності. За даними обліку вони відстежують співвідношення загального прибутку та показника прибутковості акцій. Адже деякі банки заявляють, на жаль, про суми неіснуючого або навіть фіктивного прибутку, який формується як відсотки, нараховані, але не отримані.
Лише достовірна інформація може слугувати надійним індикатором реального фінансового стану банку.
НБУ як користувач інформації, маючи на меті захистити інтереси клієнтів та забезпечити фінансову надійність з допомогою аналізу фінансової звітності комерційних банків, контролює додержання ними обов’язкових економічних нормативів. Насамперед це мінімальний розмір капіталу банку і статутного фонду, платоспроможність, достатність капіталу, миттєва та загальна ліквідність, максимальний розмір ризику на одного позичальника, максимальний розмір великих кредитів і т. ін. — усього 18 позицій.
Комерційні банки несуть відповідальність за надання установам НБУ недостовірної інформації. А ця інформація, як правило, формується в системі бухгалтерського обліку. Хоча на практиці не існує схеми, що гарантує повну фінансову безпеку і стійкість банку, проте розумне регулювання, що грунтується на правдивій бухгалтерській інформації, може сприяти попередженню, а отже, й уникненню негативних моментів, до яких призводять хибні управлінські рішення.
Усе це переконливо доводить важливість бухгалтерської інформації.
Як і банківський менеджмент, бухгалтерський облік є вирішальним чинником ефективного управління банком.
Пропонований посібник має на меті переконати читачів у тому, що банківський бухгалтерський облік не обмежується лише числовим поданням стосунків із клієнтами, а являє собою інформаційну систему, що слугує багатьом групам споживачів, які прямо чи непрямо пов’язані з банком.
Висловлюю велику подяку співробітникам Департаменту бухгалтерського обліку НБУ і персонально заступникові директора цієї структури Вірі Іванівні Ричаківській, чиї поради надали відчутну допомогу автору в підготовці посібника.