4) Поняття та зміст договору ренти. Сторони за договором ренти. Поняття та предмет договору довічного утримання. Істотні умови цього договору.

Поняття та зміст договору ренти.

Договір ренти

     1. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

     2. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Форма договору ренти

     1. Договір ренти укладається у письмовій формі.

     2. Договір ренти та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягають нотаріальному посвідченню. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (ст. 731 ЦК України).Цивільний кодекс встановлює для договору ренти письмову форму з обов’язковим нотаріальним посвідченням, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.Сторонами за договором ренти є одержувач ренти та платник ренти - фізичні та юридичні особи.Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення договору купівлі-продажу, а якщо майно передається безоплатно, - положення про договір дарування, у випадках, коли це не суперечить суті договору ренти (ч. 2 ст. 734 ЦК України).

Зміст договору ренти

Домовленість сторін договору ренти втілюється в наділенні його сторін

суб’єктивними правами і обов’язками, що виникають після укладення

договору ренти. Ці права й обов’язки носять суб’єктивний характер,

оскільки вони виникають тільки у сторін договору ренти.

Платник ренти зобов’язаний:

· виплачувати періодично ренту на умовах, передбачених договором.

· застрахувати ризик невиконання виконання своїх обов’язків у випадку,

якщо така умова зазначається в договорі ренти .

· нести ризик випадкової загибелі або випадкового псування майна

переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти п. 1 ст. 742 ЦК

України.

· продовжувати виплачувати ренту до закінчення строку договору ренти

незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно передане під її виплату

Сторони у договорі ренти

плату

ст. 743 ЦК України.

· якщо договором ренти передбачені умови здійснення платником

безстрокової ренти відмови від договору ренти, він зобов’язаний виконати

їх;

· розрахуватися з одержувачем ренти в разі пред’явлення останнім вимоги

про розірвання договору ренти з приводу невиконання чи неналежного

виконання умов договору ст. 741 ЦК України.

Права платника ренти:

Так, він згідно з п. 1 ст. 739 ЦК вправі відмовитися від договору

безстрокової ренти. Платник ренти має право вимагати припинення

зобов’язання щодо виплати безстрокової ренти або зміни умов її виплати у

разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого

за плату під виплату безстрокової ренти[1].

Обмеження розпорядження правом власності. Платник ренти не має права без

згоди одержувача ренти відчужувати нерухоме майно, передане йому під

виплату ренти, іншій особі. За законом у разі відчуження нерухомого

майна, обтяженого рентою, іншій особі, до неї переходять обов’язки

платника ренти.

Обов’язок одержувача безстрокової ренти полягає в тому, що він не може

відмовитися від прийняття умов відмови від договору безстрокової ренти.

Права одержувача ренти:

· вимагати від платника ренти періодичних виплат ренти на умовах і в

строки, передбачені договором;

· у випадку, коли договором ренти передбачається оплатне відчуження

майна у власність платника ренти під виплату ренти , одержувач ренти

вправі вимагати здійснення оплати цього майна;

· вимагати надання забезпечення виплат ренти шляхом страхування ризику

невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків платником ренти, у

випадку, якщо така умова вимовляється в договорі ренти;

· вимагати виплат ренти до закінчення дії строкового договору ренти

незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно, передане під її виплату

· одержувачу ренти належить право на розірвання укладеного безстрокового

договору ренти у випадках, передбачених, зокрема, тоді, коли:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один

рік;

2) платник ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплат

ренти;

3) платник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини,

які явно свідчать про неможливість виплати ренти в розмірі та в строки,

що встановлені договором;

4) одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору

ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

     1. Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи.

Сторони договору ренти

Сторонами договору ренти є одержувач і платник ренти. Як одержувачами,

так і платниками ренти можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи в

межах їх цивільної праводієздатності. Платником ренти також може бути й

держава в особі відповідних фінансових органів, наприклад, казни або

фонду державного майна.

Одержувач ренти - це, як правило, особа, що відчужує майно у власність

платника ренти взамін на виплату ренти. Одержувачем ренти також може

бути й третя особа (вигодонабувач - бенефіціарій), на користь якої

відчужувачем майна встановлено таке право вимоги (ст. 636 ЦК України). З

моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом

сторони, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими

правовими актами не можуть розірвати або змінити укладений договір ренти

без згоди третьої особи.

Одержувачем ренти може бути будь-який правоздатний суб’єкт, у тому числі

й громадянин іншої держави й особа без громадянства. Головне, щоб за

ними національним і українським цивільним законодавством визнавалася

цивільна правосуб’єктність у відповідній сфері майнового обороту.

Видається, що можна навіть бути обмеженим у дієздатності й при цьому

бути одержувачем ренти, оскільки для того, щоб скористатись правом на

ренту, достатньо однієї правоздатності .

Одержувачем ренти може бути будь-яка юридична особа, яка здатна мати

такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і

фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.

Головна вимога при цьому, щоб діяльність юридичних осіб не суперечила

чинному законодавству. Одержувачем ренти може бути навіть та юридична

особа, якій її уставом або положенням про неї взагалі заборонено

відчужувати майно. Таку ренту на її користь може бути встановлено іншим

відчужувачем майна шляхом укладення договору ренти на користь третьої айна шляхом укладення договору ренти на користь третьої

особи .

Платникренти - це особа, яка в обмін на одержане майно зобов’язана

виплачувати ренту одержувачу ренти. Його особисте ставлення до

переданого майна як до своєї власності покладає на нього обов’язок по

виплаті ренти. Отже, платник ренти - це, як правило, власник майна,

переданого під виплату ренти. Він має абсолютні правомочності власника,

що обтяжені періодичним обов’язком виплати ренти.

Платником ренти не може бути фізична особа, яка в законному порядку

визнана обмеженою в дієздатності або позбавлена дієздатності взагалі. У

такому випадку одержувач ренти вправі вимагати припинення договору ренти

шляхом його розірвання, так зазначає п. 3 ст. 740 ЦК України. Припинений

договір ренти може бути відновлено тільки за умови відміни спірного

рішення суду або винесення нового рішення про скасування обмеження

дієздатності. Після винесення судом рішення про обмеження чи позбавлення

фізичної особи в дієздатності вона знову вправі укладати договір ренти.

Отже, платником ренти може бути будь-яка фізична особа, що досягла віку

14 років і не обмежена або не позбавлена дієздатності[1].

Платниками ренти серед юридичних осіб можуть бути ті організації, які

вправі від свого імені й на умовах самостійної майнової відповідальності

набувати майно за договором ренти взамін на виплату ренти. Перш за все-

це комерційні юридичні особи й, разом із тим, це некомерційні юридичні

особи.

Платником ренти також може бути юридична особа, єдиним власником якої є

держава або одна фізична особа. У всіх випадках юридична особа набуває

цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки за договором ренти

через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих

документів, якщо іншого не встановлено законом[17;11].

Фізичні та юридичні особи вправі вільно обирати різновид договору ренти,

у якому вони бажають взяти участь, за умови, що особливості їх

індивідуального й правового статусу дозволяють це робити. Так,

наприклад, у строковому договорі довічної ренти одержувачем ренти може

бути тільки фізична особа. Участь юридичних осіб у тому чи іншому

різновиді договору ренти залежить від їх праводієздатності.

Поняття та предмет договору довічного утримання.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме чи рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням і (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

За своєю юридичною природою договір довічного утримання (догляду) є оплатним, реальним чи консенсуальним, одностороннім, двостороннім, тривалим, особисто-довірчим (фідуціарним), алеаторним.

Предмет договору довічного утримання (догляду) — майно, яке відчужувач передає набувачеві взамін утримання та (або) догляду; матеріальне забезпечення і (або) догляд, якими набувач повинен забезпечити відчужувача. Відповідно до ст. 744 ЦК за договором довічного утримання відчужувач має право передати у власність набувачеві житловий будинок, квартиру, їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність. Цей договір спрямований на-перехід права власності на цінне майно. Не можуть бути об’єктом цього договору речові права на чуже майно.

Договір довічного утримання (догляду) потребує письмової форми та нотаріального завірення. Договір без нотаріального завірення може бути визнаний дійсним утому випадку якщо є письмові докази виконання даного договору і домовленості з власником майна щодо усіх істотних умов договору, якщо у неї вони відсутні, то не треба перейматися за своє спадкове майно.

Сторонами у договорі довічного утримання (догляду) є відчужувач і набувач. Такий договір може бути укладений відчужувачем і на користь третьої особи. Як відчужувачів, так і набувачів за договором довічного утримання може бути кілька. Відчужувачем може бути лише фізична особа, причому законодавець підкреслює відсутність залежності цього права від віку і стану здоров’я. Набувачем у договорі довічного утримання може бути повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.

Сторони вправі самостійно визначити в договорі: розмір, обсяг і періодичність надання матеріального забезпечення, види і зміст догляду.

Змістом обов’язків набувача є систематичне матеріальне забезпечення відчужувач, у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Цей перелік не є вичерпним, сторони можуть передбачити й інше матеріальне забезпечення. Всі види забезпечення підлягають конкретизації у договорі. Усі зобов’язання за договором повинні виконуватися в натурі.

Набувач за договором довічного утримання наділений наступними обов’язками: надавати відчужувачу довічне матеріальне забезпечення (у натуральній та грошовій формі) та/або догляд (опікування) у строки, передбачені договором; забезпечити відчужувача житлом (у разі, якщо такий обов’язок передбачений договором); поховати відчужувача, навіть якщо такий обов’язок не був установлений договором (ч.Зст. 749 ЦК).

Набувач не має права у повному обсязі розпоряджатися майном, переданим йому за договором, також не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти його, укладати щодо нього договір застави, передавати у власність іншій особі на підставі іншого пра- * йочину. Набувач наділений правом передати свої права й обов’язки за договором довічного утримання іншій особі у разі неможливості виконувати зазначені обов’язки з поважних причин. До прав набувача належить .право вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду).

Форма договору — письмова, підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо передання нерухомого майна — підлягає державній реєстрації.

Відчужувач має право: • ‘ „

- на всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду, опікування, якими набувач зобов’язаний його забезпечувати за договором, а також вимагати від набувача належного виконання передбачених договором обов’язків (ст.ст. 749, 750 ЦК);

- замінити майно, передане за договором довічного утримання набувачеві за його згодою (ст. 753 ЦК);

- вимагати розірвання договору в судовому порядку в разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини (ст. 755 ЦК);

вимагати повернення майна, яке було ним передане набувачу, при розірванні договору довічного утримання (догляду) у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов’язків (ст. 756 ЦК)

Істотні умови цього договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет та оцінку матеріального забезпечення відчужувача.

Специфіка предмету договору полягає в тому, що, по-перше, для забезпечення утриманням та (або) доглядом може бути відчужено лише житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, і, по-друге, утримання може здійснюватися в усіх видах матеріального забезпечення, як і догляд, за домовленістю між сторонами.

Договором має бути здійснено грошову оцінку матеріального забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу. Така оцінка підлягає індексації в порядку, встановленому законом

Істотними умовами договору довічного утримання (догляду) є:

1) найменування (назву), місце проживання сторін

(місцезнаходження сторін), ідентифікаційний номер - для фізичних

осіб та ідентифікаційний код за даними ЄДРПОУ - для юридичних

осіб;

2) предмет договору довічного утримання (житловий будинок,

квартира або її частина, інше нерухоме або рухоме майно, яке має

значну цінність);

3) відомості про документ, що підтверджує право власності на

відчужуване за договором майно;

4) вартісна оцінка майна, що відчужується за договором.

Оцінка вартості відчужуваного майна визначається за згодою сторін.

При встановленні оцінки вартості нерухомого майна, що є

предметом договору, необхідно виходити з того, що вона не може

бути меншою за інвентаризаційну оцінку такого майна, визначеною

технічною документацією бюро технічної інвентаризації, відповідним

органом державного земельного кадастру;

5) розмір (вартість) та форма надання утримання та (або)

догляду, періодичність виконання обов'язків набувача. В договорі

може бути вказано: коли саме, з якою періодичністю набувач повинен

здійснювати надання допомоги на користь відчужувача майна;

6) строк чинності договору (термін дії договору довічного

утримання (догляду);

7) місце виконання договору. Якщо ж місце виконання

зобов'язання не встановлено у договорі, то виконання провадиться

(за зобов'язаннями про передавання нерухомого майна) за

місцезнаходженням такого майна;

8) у разі зобов'язання набувача забезпечити відчужувача або

третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за

договором довічного утримання (догляду), у тексті договору

зазначається конкретно визначена частина помешкання, у якій

відчужувач або третя особа має право проживати;

9) чітко встановлені права та обов'язки сторін та інші умови,

встановлені за домовленістю сторін договору;

10) умови та підстави припинення чи зменшення обсягу

обов'язків набувача перед відчужувачем; підстави та порядок

розірвання договору довічного утримання (догляду);

11) момент виникнення права власності на майно, передане за

договором;

12) відомості щодо забезпечення виконання договору

(накладення заборони відчуження на майно).