Загальносоціологічна теорія

4. Хоча суспільство має колективістські форми, його сутність індивідуалістична.

"Колективізм згубний з біологічної точки зору й абсурдний психологічно. Він – заохочення гірших за рахунок кращих"

Одним з основних принципів громадського життя Г.Спенсер вважав "закон рівної волі", відповідно до якого кожна людина вільна робити все, що вона хоче, якщо віна не порушує волі іншої людини.

Загальносоціологічна теорія

5. Суспільство – не просто організм, а "надорганізм", агрегат організмів, точніше, система організмів або організм, що складається з різних дискретно взаємозалежних автономних систем.

Цю найважливішу тезу Г.Спенсер поширює не тільки на все людство, але й на всі його локалізовані тимчасовими й просторовими рамками частини. З нього, по суті, випливає ідея системного підходу до суспільства, що перетворилася пізніше в методологію системно-структурного соціологічного аналізу

Загальносоціологічна теорія

6. У будь-якому суспільстві роль головних органів грають три системи:

“виробнича”, яка виробляє засоби для життя;

"розподільча", завдяки якій створені та

накопичені блага доходять до індивідів – конкретних клітинок соціального організму;

"регулятивна", що забезпечує координацію діяльності двох перших систем.

Загальносоціологічна теорія

7. Кожна із цих систем складається із соціальних інститутів. Цим поняттям Г.Спенсер позначив "стійкі структури соціальних дій".

Вивчення соціальних інститутів, згідно Спенсеру, – найважливіше завдання соціології.

Регулярні форми взаємодії індивідів піддаються впорядкуванню в кілька великих категорій інститутів. Сімейне співжиття людей породило домашні (сімейні) інститути (відносини), у тому числі різні форми шлюбу, родини, виховання, статеві стосунки, родителями й дітьми й т.д. Об'єднання людей з метою нападу й оборони поклали початок розвитку державної організації й політичних інститутів.

Усього Спенсер виділяє шість категорій інститутів: домашні (сімейні), обрядові, політичні, церковні, професійні й промислові.

Загальносоціологічна теорія

Інститути треба було аналізувати у взаємозалежності. Г. Спенсер дотримувався певних правил такого аналізу:

А. Жодний інститут не можна трактувати як щось навмисно й свідомо втілене в життя.

Б. Розуміння інституту неможливе без дослідження його походження й змін, що з ним відбулися. Відповідь на питання про функціонування інституту є неможливою поза контекстом його еволюції.

В. Всі інститути - частини єдиної суспільної системи, що підкоряються контівскому принципу "консенсусу", тобто погодженості елементів усякої даної групи суспільних явищ між собою, і тому зміни в одному інституті відбиваються на функціонуванні інших.

Г.Кожен інститут виконує свої певні функції. Якщо він починає брати на себе функції інших інститутів, то це загрожує порушенням рівноваги всієї системи і її поверненням до примітивної форми.

Загальносоціологічна теорія

8. Суспільство як дискретна система соціальних інститутів одночасно розвивається (змінюється) і функціонує, та протистоїть змінам, прагнучи зберегти себе в колишній якості.

Те, що Конт називав "законами порядку" й "законами еволюції", у Спенсера набуло сенсу "законів функціонування" й "законів розвитку". Звідси в соціології починається, з одного боку, функціональний аналіз суспільства, з іншого боку - діалектичний.

Загальносоціологічна теорія

9. В основі розвитку суспільства лежать соціальні конфлікти (суперечки між окремими органами соціального організму) і їхнє розв'язання.

Конфлікти закономірні в силу специфіки соціального організму. Їхнє виявлення, вивчення й запобігання – одне з головних практичних завдань соціології. Якщо цього не робити, то конфлікти можуть привести до революції й зруйнувати суспільство. Це положення Спенсера – зародок тієї парадигми, у рамках якої розів'ється конфліктологічний напрямок соціології, з якої пішла нова наука – конфліктологія.

Загальносоціологічна теорія

10. Еволюційний шлях розвитку суспільства краще за революційний, але він не настільки простий, як був представлений Контом.

По-перше, тому, що цей шлях забезпечується розв'язанням соціальних конфліктів.

По-друге, основним законом еволюції виступає, за Спенсером, не прогрес, а двоєдиний процес диференціації й інтеграції суспільства. Соціальний організм постійно диференціюється в структурному, інституціональному й функціональному аспектах, але на цій базі інтегрується, що дає підставу для наступної його диференціації.

По-третє, дві протилежних тенденції суспільного розвитку, обумовлені самою природою соціального організму, можуть на різних відтинках розвитку виражати як прогрес, так і регрес суспільства.

Загальносоціологічна теорія

Про соціальний прогрес треба судити по ступені задоволення потреб членів суспільства, його головний критерій – "новий тип людини, що, задовольняючи власні прагнення, у той же час реалізує суспільні потреби“.

Загальносоціологічна теорія

Г. Спенсера справедливо критикують

за біологізацію соціології й соціал-дарвінізм (поширення законів біології, у т.ч. закономірностей природного відбору на суспільство),

за індивідуалістичну сутність його вчення,

захист принципу стихійності суспільного розвитку й невтручання держави в рішення соціальних проблем (безробіття, допомоги бідним тощо),

за обмеженість емпіричної орієнтації, переоцінку значимості для соціології етнографічного матеріалу,

абстрактність і туманність багатьох положень.