Підручник ВОБП

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

Партнерства, що утворюють Блок 3, можуть засновуватися між маґістерськими курсами "Erasmus Mundus", обраними за Блоком 1, і вищими навчальними закладами третіх країн в усьому світі. Стипендії, що пропонуються у Блоці 3 для навчання студентів і науковців ЄС у третіх країнах, призначені для студентів старших курсів і науковців з країн ЄС, які беруть участь у магістерських курсах "Erasmus Mundus".

Можливості Блоку 4 відкриті для закладів вищої освіти та інших організацій в усьому світі, залучених до процесу вищої освіти, незалежно від їхньої участі у інших блоках програми.

Треті країни: Стипендії Блоку 2 забезпечуються виключно студентам старших курсів і науковцям третіх країн, тобто усіх країн поза межами ЄС, включаючи Україну, Молдову та Бєларусь. Заклади вищої освіти третіх країн можуть бути закладамипартнерами за Блоком 3. Заклади вищої освіти та інші організації у третіх країнах, активно залучені до процесу вищої освіти, можуть брати участь у проектах Блоку 4. Студенти з країн Європи та інших країн, які успішно отримали перший диплом, можуть брати учать у магістерських курсах "Erasmus Mundus".

Від 2007-2008 навчального року стипендії програми Erasmus Mundus, надаватимуться на строк від 3 місяців до 3 років. Обсяг стипендій коливатиметься від 800 євро на місяць (студенти бакалаврської програми) до 2 500 євро на місяць (представники професорсько-викладацького складу). Студент, що отримає підтримку, може пройти як часткову (протягом одного семестру), так і повну програму підготовки (отримати ступінь бакалавра, маґістра чи доктора).

Програма спиратиметься на міжнародні консорціуми, утворені між університетами ЄС і третіх країн, і буде спрямована на підтримку довгострокових інституційних зв‘язків.

Заявки на участь у програмі можуть подавати університети, інституції вищої освіти чи асоціації вищих навчальних закладів. Документи мають подаватися від імені європейського університету (розташованого на території держави-члена ЄС, країни-кандидата на вступ до ЄС, а також Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну), що підписав Хартію програми Erasmus та є членом міжнародного консорціуму, в якому беруть участь університети третіх країн.

41

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

Нове вікно зовнішньої співпраці спирається на загальну програму Erasmus Mundus, що надає ґранти студентам і науковцям третіх країн для здобуття академічних ступенів у Європі. Програма також підтримує співпрацю між європейськими та неєвропейськими університетами і заохочує поїздки європейських студентів і науковців до університетів третіх країн.

Програма «Еразмус Мундус» – спрямована на встановлення більш тісного міжнародного співробітництва в галузі вищої освіти. Її головне завдання – підвищити якість вищої освіти і поліпшити міжкультурне взаєморозуміння з країнами, які не є членами Євросоюзу. Вона відкриває європейську вищу освіту для представників різних країн, сприяючи сумісності ступенів вищої освіти і тим самим підтримуючи реформу вищої освіти в країнах, які підписали Болонську декларацію «Про створення єдиного простору вищої освіти в Європі» (Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року). За визнанням представників Єврокомісії, Україна на сьогодні – найактивніша учасниця програми після Бразилії та Росії.

Існують і інші спеціалізовані, хоч і не такі «масові» програми. Приміром, програма «Коменіус» дбає про лінгвістичне розмаїття в ЄС. Вона проводиться в рамках Мовного плану дій, розробленого Єврокомісією. Згідно з її задумом, кожен громадянин ЄС повинен мати можливість опанувати двома іноземними мовами.

«Мовному питанню» в Євросоюзі приділяється особлива увага. Так, згідно з дослідженнями «Євробарометра», більше половини громадян ЄС у 2001 році (тоді до ЄС входило 15 держав) володіли щонайменше однією європейською мовою, окрім власної. Найбільш «популярні» для вивчення неносіями мови – англійська, французька і німецька. Досить поширена також російська мова в тих десяти країнах, які приєдналися до ЄС у 2004 році. Здатність говорити іншою мовою створює додаткові можливості громадянам для навчання за кордоном, подорожей, встановлення бізнесконтактів. А головне – це суттєва перевага в пошуку роботи.

Найкращі лінгвістичні навички у відносно невеликих державах: 99% люксембуржців, 93% латишів і мальтійців, 90% литовців знають принаймні ще одну мову, окрім рідної. Натомість переважна більшість громадян Угорщини (71%), Британії (70%), Іспанії, Італії, Португалії (64%) володіють лише однією мовою.

42

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

Питання до самоперевірки

1.Коли набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною?

2.Які основні інституції Євросоюзу?

3.Функції країни, що головує в ЄС?

4.Пріоритети діяльності Євросоюз-Україна?

5.Які освітні програми Євросоюзу направлені на Україну?

3. СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ

Система освіти, як і культура її народу, є унікальним явищем, незрівнянно складнішим, ніж інші системи (транспорту, зв'язку, безпеки), бо глибоко пов'язана з духовними і матеріальними аспектами минулого і сучасного. З огляду на це у кожній країні освіта та її організація мають свої особливості. Проте наймогутнішими ініціаторами змін у системі освіти виступають не її власні проблеми чи негаразди (системні чинники), а ті, які перебувають поза нею, насамперед, пріоритети й вимоги до навчання І виховання, спричинені включенням даної країни до спільного руху світового співтовариства у майбутнє, змінами у виробництві, культурі та поведінці. Відтак, при реформуванні вищої освіти, з одного боку, враховуються пріоритети збереження культурної різноманітності національних систем освіти, а з іншого - завдання поліпшення міжнародної співпраці, мобільності, працевлаштування студентів у Європейському чи міжнародному ареалі, міжнародної конкурентоспроможності закладів вищої освіти.

3.1Формування системи вищої освіти Європейських країн

Поняття вищого навчального закладу веде початок від створення Платоном першої академії, орієнтованої на формування на елітарному рівні з індивіда справді розвиненої вільної особистості. Античний період не закінчилася взяттям Риму , бо

43

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

паралельно в Східній Римській імперії залишилися функціонувати відомі вищі школи в Константинополі, Олександрії, Афінах, Антіохії, Анкарі, Ефесі, деякі з яких збереглися і після відходу частини візантійських земель до арабів. Але в Західній Європі після її захоплення варварами практично зникла грамотність і надалі довелося заново відроджувати всю просвітницьку систему. Тому часто виникнення європейських університетів починають розглядати з раннього Середньовіччя, приписуючи державному генію Карла Великого ідею загальної освіти і першої «культурної революції». З прийняттям християнства по цьому ж шляху піде і Київська Русь , яка домоглася поголовної грамотності населення.

Перший університет у Західній Європі - Болонський, - з якого почалася епідемія поширення вищих шкіл як в Італії, так і за її межами, з'явився тільки в 1088 році. Йшлося насамперед про відновлення античних традицій у просвітництві. Крім цього , аж до винаходу друкарства саме університетська кафедра була часто єдиним джерелом культурної інформації, а бібліотеки по суті були колективною пам'яттю багатьох поколінь, створюючи сприятливе середовище для вільнодумства .

Уже в Болонському університеті на початок XIII століття навчалося до 10 тисяч осіб з усієї Європи, а у знаменитого професора Ацо нібито було так багато слухачів, що доводилося читати лекції на площі. В Італії виникають вищі школи: Модена

(1182), Реджіо (1188, Віченца (1204), Ареццо ( 1215 ), Падуя (1222 ), Неаполь (1224), Римська курія (1244 - 45), Сієна (1246), П'яченца (1248). Дещо пізніше університети з'являються в Римі (1303),

Перуджі (1308), Тревізо (1318), Пізі (1348) , Флоренції (1349).

У 1200 року було засновано Паризький університет із особливим статусом незалежності від духовних і світських властей, підтвердженим указом французького короля та буллою Папи Інокентія III. Точно так само в боротьбі за автономію проходило становлення в Англії Оксфордського ( 1096 ?), а з 1209 р. й відокремленого від нього Кембриджського університетів. Нарешті, до найпрестижніших, що задавали тон іншим університетам Європи, слід віднести Саламанкський, заснований 1227 р.

44

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

Рис.3.1 Оксфордський університет

Зсув ренесансних тенденцій на Схід Європи за відсутності сильної централізованої влади, що обумовило, зокрема, роздрібнення Німеччини на багато самостійних князівств, які потребували підтримки престижу, зумовило високу купчастість новостворених університетів: Празького ( 348 , Краківського (1364), Віденського та Женевського (1365), Гейдельберзького (1386), Кельнського (1388), Будського (1389 ), Ерфуртського (1390), Лейпцігського (1409), Ростокського ( 1419 )

До 1500 року в Європі існувало вже 80 університетів.

Першим у світі політехнічним університетом вважається Будапештський університет економіки і технології в Угорщині, заснований в 1782 г імператором Йосипом II, який спочатку носив назву Institutum Geometrico-Hydrotechnicum (Інститут геометрії та гідротехніки).

До ХIХ століттю викристалізувалися дві принципові концепції вищої освіти - за Гумбольдтом і по Ньюмену . У першу природно вписувалися класичні уявлення про університети як джерелах

45

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

глобального гуманітарної освіти, друга враховувала реалії розвитку індустріального суспільства та його потреби в конкретних фахівцях. Залежно від національних платформ ці концепції перетворилися на чотири основні типи університетів - англійська , німецька, французька та американський. При цьому перші два дотримувалися традицій фундаментальної освіти , що спирається як на суспільні, так і природничі науки . Правда , в Німеччині наукові дослідження були більшою мірою відокремлені від процесу утворення, ніж в Англії. Університети Франції робили основний акцент на підготовці державних діячів. Американські ж дотримувалися прагматичної орієнтації на підготовку фахівців у конкретних областях. Університети Російської імперії пішли переважно з німецької шляху.

Пріоритетний розвиток нових дослідницьких програм та науки, зорієнтованої на потреби промисловості, дозволили забезпечити стрімкий економічний поступ та залучення значно більшої кількості до освітньо-дослідницького процесу. Для динамічної американської демократії надзвичайно важливим стало функціонування трикутника, вершинами якого стали освіта, виробництво (промисловість) та влада (політика). Саме в Америці університети швидко перетворилися на потужні дослідницькі центри, або, як згодом почнуть казати, «дослідницькі університети» (research university), що за організаційної та фінансової підтримки гігантів промисловості здатні виконувати широкий спектр досліджень. Головна відмінність дослідницького університету від університету старого типу (який, на жаль, все ще домінує на пострадянському просторі) – в тому, що університет стає не місцем репродукції старих знань, а місцем виробництва нових знань. За такої організації науково-освітнього процесу викладач є не просто репродуцентом готового знання, а передусім дослідником, що має достатньо свободи, часу та фінансовоорганізаційної інфраструктури для виробництва нового знання, а відтак на викладання цього нового знання своїм студентам.

3.2. Сучасні принципи побудови та завдання вищої освіти у розвинених країнах

Структура світової вищої освіти видається надзвичайно

різноманітною, однак домінують дві тенденції:

46

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

1. Унітарна, або єдина, система, коли вища освіта забезпечується університетами чи відповідними до них закладами. Такі заклади пропонують як загальні академічні ступені, так І професійно орієнтовані програми різної тривалості і рівня. В унітарній системі вищої освіти до її складу входять лише університети (частка інших ВНЗ становить незначний відсоток). Такою є освіта в Італії, Іспанії, Австрії, Фінляндії, Швеції. Деякі експерти виділяють в окрему групу країни з т. зв. «інтегрованими» університетами, до складу яких увійшли спеціалізовані середні і вищі навчальні заклади (Швеція та Іспанія) (табл.3.1). 2. Бінарна, або подвійна, система з традиційним університетським сектором, що так чи інакше опирається на концепцію Humboldt університету та на окремий неуніверситетський сектор вищої освіти, що має чітко окреслену структуру. Така система освіти притаманна більшості розвинених країн світу, де поряд з університетським сектором існують численні спеціалізовані заклади, які приймають чималу частину молоді. З європейських країн бінарну систему вищої освіти мають Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших.

Достатньо ефективною для світової вищої освіти є тенденція удосконалення і розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти. Йдеться не про аналоги наших технікумів, а про інтенсивне навчання у справжньому ВНЗ (це, нерідко, - особливий підрозділ університетів), але упродовж малого проміжку часу, до трьох років. За умови доброї організації (прикладом є створені нещодавно «університетські інститути» у Франції) отримується ґрунтовна освіта, як наслідок - випускники легко знаходять роботу.

Тенденції до всебічної (єдиної) університетської системи разом із розвитком сильного сектору вищої освіти неуніверситетського рівня сприяли ширшому тлумаченню поняття «університет», що відрізняється від визначення, яке традиційно використовується щодо континентального європейського університету, - установа з інтенсивною співпрацею, узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами у ньому, де велика увага приділяється індивідуальному навчанню.

47

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

Таблиця 3.1

Структура освітніх та наукових ступенів у деяких країнах Європи

		Система		Структура		Структура
						наукових
		вищої освіти		освітніх ступенів
	Країна					ступенів
		уні-	біна-	одно-	дво-	одно-	дво-
		тарна	рна	рівнева	рівнева	рівнева	рівнева
	Австрія	+		+		+
	Бельгія		+	+		+
	Великобританія	+			+	+
	Греція		+	+		+
	Данія		+		+		+
	Ірландія		+		+	+
	Іспанія	+		+		+
	Ісландія		+		+		+
	Італія	+		+		+
	Латвія		+		+		+
	Литва		+		+		+
	Нідерланди		+	+		+
	Німеччина		+	+		+
	Норвегія		+		+	+
	Польща		+		+		+
	Португалія		+		+	+
	Росія		+		+		+
	Словаччина		+		+		+
	Україна		+		+		+
	Фінляндія	+			+	+
	Франція		+		+	+
	Чехія		+		+		+
	Швеція	+			+	+
	Естонія		+		+		+

Ця тенденція чітко спостерігається сьогодні головно в університетах тих країн, які встигли найглибше зануритися у процес створення інформаційного суспільства. Донедавна малоструктуровані системи вищої освіти виконували достатньо

обмежену кількість завдань щодо збереження й зміцнення

48

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

державних структур країни, проведення наукових і технологічних досліджень з одночасною підготовкою науковців, а також забезпечення економіки фахівцями високої кваліфікації. У більшості країн світу ці завдання заклади вищої освіти виконували шляхом використання моно- (чи мало-дисциплінарного навчання. Якщо вища освіта була загальною, то фахова підготовка переносилася на робочі місця (класичним прикладом є Японія).

Основні ж завдання щодо організації навчальних закладів вищої освіти, які мають професійно орієнтовані програми навчання паралельно з університетським сектором, майже однакові у більшості країн: - запропонувати професійно орієнтовані та економічно вигідні типи освіти для задоволення потреб ринку праці; - забезпечити потреби зростаючої кількості вступників без істотного збільшення урядових витрат на вищу освіту;

-запропонувати передусім програми, орієнтовані на викладання в яких частково використовуватимуться дослідження прикладного характеру;

-поновлення та покращення вже існуючої професійно орієнтованої освіти.

Разом зі зростаючою диверсифікацією структур вищої освіти відбувається паралельна диверсифікація ступенів і кваліфікацій, які видаються різними закладами освіти.

Удеяких країнах типи ступенів коротшого циклу впроваджуються у національну структуру ступенів (напр., у Данії, Фінляндії, Італії і Португалії). В інших країнах така система впроваджується разом із традиційною ступеневою структурою (у Німеччині та Нідерландах).

Унеуніверситетському секторі також відбувається безперервна диверсифікація кваліфікацій. Аби відповідати вимогам ринку праці у певних професійних сферах, запроваджено велику кількість нових програм для здобуття ступеня бакалавра, розроблено низку післябакалаврських курсів. Вони можуть завершуватися отриманням національного ступеня чи ступенів із подвійною спеціалізацією. Заклади освіти неуніверситетського типу, які не мають права на магістерські програми, за власним бажанням можуть співпрацювати із зарубіжними установами, які таке право мають. Отже, у такий спосіб зазначені заклади освіти отримують

49

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

можливість пропонувати студентам міжнародні магістерські програми.

Заклади вищої освіти неуніверситетського сектору не пропонують докторські ступені, але це не означає, що кандидати на докторські програми з неуніверситетського сектору не можуть на них навчатися. У деяких країнах такі кандидати мають можливість отримати доступ до докторської (PhD) програми в університеті одразу (Норвегія і Нідерланди) або через т. зв. підготовчі курси (Австрія і Німеччина). У Норвегії декілька навчальних закладів неуніверситетського сектору здобувають право проводити дослідницькі студії та надавати докторські ступені.

Зростаюча диверсифікація в цілому вважається позитивним явищем для систем вищої освіти як у середині кожної країни, так і в міжнародному контексті. Але зростаюча диверсифікація стикається з проблемами недостатньої прозорості структур кваліфікацій окремої країни і труднощами у взаємному визнанні кваліфікацій через велику кількість різних рівнів та варіацій змісту кваліфікацій. Вирішення цих проблем спонукає до пошуку інших інструментів, які сприятимуть розумінню отриманої інформації про кваліфікації.

В різних країнах склалась практика використання систем зарахування для здобуття вищої освіти (табл. 3.2).

			Таблиця 3.2
	Система зарахування у ВНЗ для здобуття вищої освіти
		у деяких країнах ЄС
		Зарахування для здобуття	Норми та
	Країна		обмеження при
		вищої освіти
			зарахуванні
	1	2	3
		За посвідченням про	У зарахуванні до
		закінчення середньої	університетів
	Австрія	школи чи його еквіваленту.	обмежень немає
		Враховується, в якій країні
		видано посвідчення
		За результатами складання	ВНЗ мають право
	Великобританія	екзаменів підвищеного	встановлювати свої
		рівня з двох чи більше	власні обмеження
		предметів
			50