Тех Карти / Титар_конспект / tit_r4
.pdf4 БУДІВНИЦТВО ПОКРИТТІВ ІЗ ПОШТУЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ
4.1Особливості влаштування бруківки з грубоколотого каменю та шашки
Бруківку з грубоколотого каменю та шашки використовують у перехідних типах дорожніх одягів на дорогах IV, V IІс категорій та на першій стадії двостадійного будівництва доріг ІІІ категорії. Такі бруківки влаштовують на міських дорогах місцевого значення та тракторних переїздах.
Бруківка має поперечний похил 30...40%о, а узбіччя – 50...60%о. Її влаштовують на основі з піску, дрібного гравію, черепашнику, висівках або іншого дренуючого матеріалу. Похил основи відповідає похилу бруківки або на 10%о більший. Для кращого упору брукування влаштовують у кориті з підзором, вдаються до установлення крайових рядів на цементний розчин (рис. 10).
За формою колота шашка близька до зрізаної піраміди. Камінь і шашка мають висоту в межах 15...20 см, лицьові грані – 10...20 см, площа поверхні лицьового боку Sn ≥ 100см2, площа нижньої поверхні Sn ≥ 50см2. Але повинно бути витримано співвідношення Sn : Sn ≈ 0,75. Для бруківки придатні морозостійкі камені 1-3-го класів міцності.
Основу влаштовують з піску, який має коефіцієнт фільтрації не менше нормативного. Технологія робіт детально описана в підрозділі 2.3.
Технологічна послідовність робочих операцій така: розбивні роботи, транспортування каменю, сортування і укладання каменю в штабелі, брукування; трамбування; клинцювання по бруківці; ущільнення поверхні бруківки; розподіл піску з одночасним зволоженням поверхні водою.
Будівництво виконує бригада з чотирьох – п’яти дорожніх робочих. За зміну вона влаштовує 50 п.м. брущатки. Сортування і піднесення каменю покладено на чотирьох – шістьох підсобних робочих.
Спочатку перевіряють якість улаштування основи та достатню вологість піску. Висотні кілочки забивають по осі дороги, по кромках проїзної частини дороги, а між ними – через кожні 1,5...2 м. Такі поперечники розбивають через 5...10 м. По кілочках на 3...4 см вище проектних позначок (після ущільнення) натягують шнур.
Брукування починають з укладання вздовж краю шнурів на рівні поверхні бруківки бордюрних каменів. Крайні ряди вкладають із випередженням брукування проїзної частини на 3...4 м. Висота каменів верстки повинна бути більшою на 4 см від бруківки проїзної частини дороги. Від обочини до бордюрного каменю підсипають грунт та ущільнюють його для створення надійного упору бруківці. Контроль установлення бордюрних каменів здійснюють нівелірами та візирками. Брукування ведуть знизу вгору, якщо поздовжній похил перевищує 10%. Брукування виконують методом “від себе” на всю ширину бруківки. Фронт робіт на кожного бруківника повинен бути в межах 1,25...1,5 м. Брукування виконують напівколом. Край випереджає центральну частину (склепіння) на 0,7...1 м. Шви влаштовують перев’язом. Кожен робочий має кельму та молоток (киянку). Кельмою риють у піску ямку і ставлять туди шашку (камінь) по можливості щільніше до сусіднього каменю. Глибина посадки каменю у піщаний шар вибирається у межах 1/4...1/3 його висоти. Різниця
по висоті між сусідніми каменями не повинна перевищувати 2 см. Для фіксування положення каменю бруківник пристукує його молотком зверху і збоку. Окремі камені не повинні коливатись чи осідати під натиском ноги та вийматись руками. Укладання грубоколотого каменю здійснюють з перев’язкою швів (рис. 11).
Ущільнення бруківки виконують у два етапи: обтискування та власне ущільнення. Обтискування здійснюють легким трамбуванням механічною, пневматичною або електричною трамбівкою. У виключному випадку застосовують ручну трамбівку масою 20...30 кг. Її опускають з висоти 15...20 см без натиску. Ущільнення виконують поперечними рядами шириною 1 м від країв до середини (на один камінь два – три удари) не ближче 5 м до кінця ділянки брукування. Обтискування та укладання склепіння (середини бруківки) довіряють найбільш досвідченим бруківникам. Камені осідають при обтискування на 2...3 см. Окремі глибокі просідання ліквідують. Для цього виймають відповідні камені, виправляють глибину ямки та повторно встановлюють камінь.
Далі на бруківку розсипають щебінь фракції 10...20 мм за нормою 1,0...1,5 м3 на 100 м2, який мітлами переміщують у щілини бруківки. Робочі повторно посилено трамбують бруківку (один удар на два – три камені). Добре ущільнення оцінюють за пружною віддачею трамбівки від бруківки. В суху погоду перед трамбуванням поверхню каменів зволожують водою.
Але після дощу трамбування забороняють.
Перед остаточним ущільненням на бруківку розсипають дрібний щебінь фракції 5...10 мм за нормою 1 м3 на 100 м2 її поверхні. Після вмітання щебеню мітлами в щілини між каменями бруківку укочують котками масою 6...8 т за чотири – шість проходів, а далі масою 10...13 т за шість – вісім проходів по одному сліду. Схема ущільнення бруківки традиційна. Ущільнення завершують після затухання помітного візуально осідання каменів.
Після приймання бруківки її засипають піском, дрібним щебенем або жорствою шаром 1,5...2 см з одночасним поливанням водою. Рух транспорту регулюють у перші 10...15 діб по ширині бруківки для її рівномірного укочування і намітають пісок на поверхню бруківки.
Приймання мостової здійснюють на основі оцінки щільності мостіння. Розбирають бруківку на площі 1 м2 і знову замощують вийнятим каменем. Якщо для брукування вистачило вийнятого каміння (недостача до 3%), то бруківка зроблена якісно (щільно). Контроль якості охоплює перевірку перев’язки швів, рівності поперечного похилу та висотних позначок бруківки. Щільність посадки каменів контролюють по відсутності осідання шашки (каменів) при проїзді котка масою 10...13 т.
Бруківку з тесаного каменю відносять до капітальних типів дорожнього одягу. Її влаштовують на міцній основі із використанням неорганічного в’яжучого. Такі конструкції влаштовують зараз дуже рідко. Технологія будівництва бруківки з такого каменю описана в спеціальній літературі і мало відрізняється від розглянутої.
4.2. Особливості будівництва бруківок із фігурних збірних елементів
Фігурні збірні елементи часто називають ФЕМами (фігурними елементами мостіння). В Україні їх почали використовувати недавно, але їх різноманітність, як і сфера застосування, швидко розширюється.
Покриття з ФЕМів улаштовують на стоянках автотранспорту, зупинних площадках, майданах, автозаправних станціях, майданчиках відпочинку, алеях, під’їздах до будинків, гаражів, велосипедних і пішохідних доріжках, тротуарах, окремих проїздах, входах до адміністративних і громадських закладів.
Переваги покриття з ФЕМів: високі естетичні якості; екологічна чистота (використовують лише природні компоненти сумішей); можливість механізованого укладання; можливість демонтажу (важливо для прокладання комунікацій); престижний вигляд (велика гама кольорових відтінків; розкладка різних візерунків; досить висока стійкість проти старіння, дії морозу, сонця, дощу).
До недоліків відносять високу вартість ФЕМів.
ФЕМи виготовляють переважно з цементобетонів. Основні вимоги передбачають дотримання співвідношення між сторонами в плані – не більше 1:2 та максимальної висоти – не більше 12. Верхня частина елементів товщиною до 10 мм повинна виготовлятися з кольорового морозостійкого міцного цементобетону. Введено жорсткі вимоги щодо розмірів ФЕМів, що обумовлено їх призначенням та використанням механізованого укладання. Лицьовий бік повинен мати фаску по кромках елементів. Доцільно проектувати елементи, які з’єднують у паз для поліпшення стійкості покриття.
ФЕМи виготовляють із суміші піску (висівок), цементу, щебеню, пластифікатора та барвника. Для одержання потрібного забарвлення часто в сумішах використовують кольорові висівки, мармуровий дрібняк.
Відомі два головні методи виготовлення ФЕМів: вібролиття та напівсухе вібропресування.
Збірні елементи укладають залежно від призначення покриття на різні основи: з пісного бетону, із сухої цементопіщаної суміші, з висівок, піску. Поперечний похил покриття встановлено таким, що дорівнює 20%о. Вирівнювальний шар з піску або дрібнозернистих сумішей влаштовують середньою товщиною до 4 см.
Найбільше розповсюдження одержали такі типи ФЕМів: фалка (змійка), конюшина, трилисник, квадратний, брущатка, прямокутник, ромб, подвійний Т (котушка), шестигранник, восьмигранник та інші (рис. 12).
Технологічна послідовність робіт: розбивні роботи; установлення висотної бази; транспортування і укладання вирівнюючої суміші; розрівнювання вирівнюючої суміші; ущільнення суміші; чистове профілювання; транспортування ФЕМів; укладання елементів; розсипання піску по поверхні покриття; посадка елементів; досаджування елементів; догляд за покриттям.
Після влаштування основи визначають контури вирівнювального шару з допомогою нівеліра та рейки. Для зручності по висотних позначках через кожні три метри вкладають труби або інші металеві напрямні. Поверхня їх відповідає проектній поверхні вирівнювального шару. Вирівнювальну суміш транспортують автосамоскидами чи тракторними візками, висипають на основу і розрівнюють вручну або
автогрейдером за межі від обсягів робіт. У разі передбачення можливого перезволоження ділянки будівництва по основі додатково попередньо вкладають геотекстильні полотна для швидкого відведення води в дрени.
Після ущільнення вирівнювального шару площадковими вібраторами здійснюють чистове профілювання його металевим шаблоном, який переміщують по трубах.
Збірні елементи транспортують бортовими автомобілями на піддонах, де вони укладені за проектним рисунком. Піддони розвантажують автокраном або краном електрокара на місця, зручні для подальшого використання ФЕМів або на спеціальну платформу електрокара. Електрокар, оснащений спеціальним краном – укладальником, знімає верхній пакет збірних елементів і встановлює на вирівнювальний шар. Продуктивність укладальника сягає 180 м2/годину. Важливо організувати роботу в безперебійному режимі, щоб укладання здійснювалось без затримок. Після замощування 100 м2 по поверхні покриття розмітають пісок і виконують посадку елементів вібропосадильною машиною (рис. 13). Виявлені просідання та інші дефекти ліквідують: виймають спеціальними кліщами окремі ФЕМи, підсипають вирівнювальну суміш і знову повторюють укладання покриття. В скрутних умовах попередню посадку елементів виконують вручну за три – чотири удари гумового молотка. Остаточне доосаджування покриття здійснюють пропуском пневмокока масою 6...8 т (два – три проходи по одному сліду). До виставлення упору ущільнення і посадку виконують не ближче 5 м від крайки шару з ФЕМів. Перші два – три дні контролюють рівність покриття, додатково вмітають пісок у шви. Крім рівності контролюють поперечний похил, висотні позначки покриття, якість заповнення швів.
Відхилення розмірів елементів повинно не перевищувати ± 5мм. Необхідно, щоб на поверхні елементів не було тріщин. Випробування плит на міцність, стирання, водопоглинання виконують не рідше одного разу в три місяці, а морозостійкість
– один раз у шість місяців. Уступи між суміжними елементами не повинні перевищувати 2 мм. Рівність під час укладання елементів контролюють двометровою рейкою. Просвітміжрейкоютаповерхнею покриттянеповиненперевищуватибільше3 мм.
Запитання для самоперевірки
1.Сфера використання бруківки з колотого каменю та шашки.
2.Конструкція покриття з бруківки.
3.Технологічна послідовність улаштування бруківки.
4.Технологія брукування.
5.Особливості розбивних робіт.
6.Догляд за готовою бруківкою.
7.Особливості ущільнення бруківки.
8.Сфера використання ФЕМів.
9.Вимоги до ФЕМів.
10.Конструкції дорожніх одягів, які мають покриття з ФЕМів. 11.Особливості технології влаштування покриттів з ФЕМів. 12.Контроль якості влаштування покриттів з ФЕМів.