- •О.К.Юдін, в.М.Богуш
- •Частина і
- •1.1.2 Основні категорії теорії національної безпеки
- •1.1.3 Фактори та засоби забезпечення національної безпеки
- •1.2 Характеристика основних видів національної безпеки
- •1.2.1 Рівні та види національної безпеки
- •1.2.2 Політична безпека
- •1.2.3 Економічна безпека
- •1.2.4 Соціальна безпека
- •1.2.5 Воєнна безпека
- •1.2.6 Екологічна безпека
- •1.2.7 Науково-технологічна безпека
- •1.2.8 Забезпечення безпеки в інформаційній сфері
- •1.3 Система забезпечення національної безпеки вУкраїні
- •1.3.1 Визначення системи забезпечення національної безпеки
- •1.3.2 Функції системи забезпечення національної безпеки
- •1.3.3 Повноваження суб'єктів забезпечення національної безпеки
- •2.1 Поняття інформаційної безпеки
- •2.1.1 Визначення інформаційної безпеки
- •2.1.2 Життєво важливі інтереси особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері
- •2.1.3 Об'єкти та суб'єкти інформаційної безпеки
- •2.1.4 Види інформаційної безпеки
- •2.1.5 Концепція інформаційної безпеки держави
- •2.2 Загрози інформаційній безпеці
- •2.2.2 Класифікація загроз інформаційній безпеці
- •2.2.3 Джерела загроз інформаційній безпеці
- •2.3 Методи і засоби забезпечення інформаційноїбезпеки
- •2.3.1 Основні принципи забезпечення інформаційної безпеки
- •2.3.2 Система забезпечення інформаційної безпеки держави
- •2.3.3 Основні форми і способи забезпечення інформаційної безпеки держави
- •3.1 Основні поняття інформаційного протиборства
- •3.1.1 Визначення поняття інформаційне протиборство
- •3.1.2 Інформаційна війна
- •3.1.3 Інформаційний тероризм
- •3.1.4 Інформаційна злочинність
- •3.1.5 Інформаційне протиборство як форма забезпечення інформаційної безпеки
- •3.2 Основні поняття інформаційної війни 3.2.1 Визначення інформаційної війни
- •3.2.2 Концепція інформаційної війни
- •3.2.3 Органи інформаційної війни
- •3.3 Основні форми інформаційної війни
- •3.3.1 Визначення форм інформаційної війни
- •3.3.2 Основні форми інформаційної війни на державному рівні
- •3.3.3 Основні форми інформаційної війни на воєнномурівні
- •3.3.4 Необхідні умови для досягнення інформаційної переваги
- •3.4 Інформаційна зброя в інформаційній війні
- •3.4.1 Визначення, особливості та сфера застосування інформаційної зброї
- •3.4.2 Інформаційна зброя воєнного застосування
- •3.4.3 Інформаційна зброя воєнного та невоєнного застосування
- •3.4.4 Особливості, що характеризують основні риси застосування інформаційної зброї
- •3.5 Основи теорії інформаційної боротьби
- •3.5.1 Зміст теорії інформаційної боротьби
- •3.5.2 Заходи інформаційної боротьби
- •3.5.3 Способи інформаційної боротьби
- •3.5.4 Форми ведення інформаційної боротьби
- •3.5.5 Методологія оцінки ефективності інформаційноїборотьби
- •4.1 Основні поняття психологічної війни
- •4.1.1 Поняття психологічної війни
- •4.1.2 Цілі та завдання психологічної війни
- •4.1.3 Види та закономірності психологічних впливів
- •4.2 Основи психологічних операцій
- •4.2.1 Зміст психологічних операцій
- •4.2.2 Ефективність психологічного впливу в психологічній операції
- •4.2.3 Органи та засоби проведення психологічних операцій
- •4.3 Технології психологічної війни
- •4.3.1 Основні характеристики об'єктів психологічної війни
- •4.3.2 Методика вивчення об'єктів психологічної війни
- •4.3.3 Форми психологічної війни
- •4.4 Методи впливу в психологічній війні
- •4.4.2 Навіюючий психологічний вплив
- •4.5 Особливі способи та прийоми психологічної війни
- •4.5.2 Маніпулювання свідомістю
- •4.5.3 Розповсюдження чуток та міфів
- •4.6 Основи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки держави
- •4.6.1 Основні положення
- •4.6.2 Основи інформаційно-психологічної безпеки держави
- •4.6.3 Основні напрями діяльності державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки
- •5.1 Основні положення державної інформаційної політики
- •5.1.1 Визначення державної інформаційної політики
- •5.1.2 Поняття про програму входження держави в інформаційне суспільство
- •5.2 Основні напрями національної інформаційної політики
- •5.2.1 Основні напрями національної інформаційної політики у сфері суспільних відносин
- •5.2.2 Основні напрями національної інформаційної політики в економічній сфері
- •5.2.3 Основні напрями національної інформаційної політики в організаційній сфері
- •5.3 Державна політика забезпечення інформаційної безпеки
- •5.3.1 Основні поняття політики забезпечення інформаційної безпеки держави
- •5.3.2 Основні загрози інформаційній безпеці держави
- •5.3.3 Організаційний напрям протидії загрозам усфері інформаційної безпеки
- •5.3.5Розвиток матеріально-технічної бази системи інформаційної безпеки особи, держави та суспільства
- •5.3.6 Науково-практична робота щодо забезпечення інформаційної безпеки
- •5.3.7 Вдосконалення нормативно-правової бази забезпечення загальнодержавної системи інформаційної безпеки
- •Частина II
- •6.1.2 Форми адекватності інформації
- •6.1.3 Міри інформації
- •6.1.4 Якість інформації
- •6.1.5 Основні властивості інформації як предмета захисту
- •6.2 Інформаційні системи як об'єкти захисту
- •6.2.1 Загальні відомості про інформаційні системи
- •6.2.2 Структура інформаційної системи
- •6.2.3 Класифікація інформаційних систем
- •6.2.4 Основні характеристики інформаційної системи як об'єкта захисту
- •6.3 Інформаційні технології та проблеми їхньої безпеки
- •6.3.1 Визначення інформаційної технології
- •6.3.2 Співвідношення інформаційної технології та інформаційної системи
- •6.3.3 Класифікація та види інформаційних технологій
- •6.3.4 Основні проблеми безпеки інформаційних технологій
- •7.1 Загрози безпеці інформації та інформаційних ресурсів
- •7.1.1 Загальні положення
- •7.1.2 Збитки як категорія класифікації загроз
- •7.1.3 Класифікація загроз безпеці інформації
- •7.1.4 Класифікація джерел загроз
- •7.1.5 Ранжирування джерел загроз
- •7.1.6 Класифікація уразливостей безпеці
- •7.1.7 Ранжирування уразливостей
- •7.1.8 Класифікація актуальних загроз
- •7.2 Основні напрями забезпечення безпеки інформації та інформаційних ресурсів
- •7.2.1 Основні визначення
- •7.2.2 Правовий захист
- •7.2.3 Організаційний захист
- •7.2.4 Інженерно-технічний захист
- •7.3 Архітектура захисту інформації в мережах телекомунікацій
- •7.3.1 Архітектура відкритих систем
- •7.3.2 Загрози в архітектурі відкритих мереж
- •7.3.3 Процедури захисту
- •7.3.4 Сервісні служби захисту
- •7.3.5 Реалізація захисту
- •8.1 Загальні відомості про вимоги та критерії оцінки безпеки інформаційних технологій
- •8.1.1 Основні поняття про стандарти інформаційної безпеки
- •8.1.2 Критерії безпеки комп'ютерних систем
- •8.1.3 Європейські критерії безпеки інформаційнихтехнологій
- •8.1.4 Федеральні критерії безпеки інформаційних технологій
- •8.1.5 Канадські критерії безпеки комп'ютерних систем
- •8.2 Основні положення загальних критеріїв безпеки інформаційних технологій
- •8.2.1 Мета розробки, основні положення та склад "Загальних критеріїв"
- •8.2.2 Потенційні загрози безпеці та типові завдання захисту
- •8.2.3 Політика безпеки
- •8.2.4 Продукт інформаційних технологій
- •8.2.5 Профіль захисту
- •8.2.6 Проект захисту
- •8.3 Функціональні вимоги до засобів захисту 8.3.1 Загальна характеристика фвб
- •8.3.2 Класи функціональних вимог безпеки
- •8.4 Вимоги гарантій засобів захисту
- •8.4.1 Загальна характеристика вимог гарантій безпеки
- •8.4.2 Класи вимог гарантій безпеки
- •8.4.3 Рівні гарантій безпеки
- •8.5 Шляхи і перспективи застосування "Загальних критеріїв"
- •9.1 Стандарти менеджменту інформаційної безпеки та їх основні положення
- •9.2 Політика інформаційної безпеки організації
- •9.2.1 Визначення політики інформаційної безпеки організації
- •9.2.2 Концепція інформаційної безпеки в організації
- •9.2.3 Аналіз та оцінка ризиків
- •9.3 Основні правила інформаційної безпеки організації
- •9.3.1 Правила побудови системи забезпечення інформаційної безпеки
- •9.3.2 Організація проведення відновлювальних робіт і забезпечення неперервного функціонування об'єктів організації та організації в цілому
- •9.3.3 Правила розмежування доступу користувачів та процесів до ресурсів інформаційної сфери організації
- •9.3.4 Документальне оформлення політики безпеки
- •9.4 Система менеджменту інформаційної безпеки та її оцінка
- •Частина III
- •10.2 Загрози інформаційній безпеці України
- •10.3 Джерела загроз інформаційній безпеці України
- •10.4 Стан інформаційної безпеки України
- •10.5 Завдання із забезпечення інформаційної безпеки України
- •11.1 Загальні методи забезпечення інформаційної безпеки України
- •11.2 Особливості забезпечення інформаційної
- •11.2.1 Забезпечення інформаційної безпеки України всфері економіки
- •11.2.2 Забезпечення інформаційної безпеки України всфері внутрішньої політики
- •11.2.3 Забезпечення інформаційної безпеки України в сфері зовнішньої політики
- •11.2.4 Забезпечення інформаційної безпеки України у галузі науки та техніки
- •11.2.5 Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері духовного життя
- •11.2.6 Забезпечення інформаційної безпеки України у загальнодержавних інформаційних і телекомунікаційних системах
- •11.2.7 Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері оборони
- •11.2.8 Забезпечення інформаційної безпеки України управоохоронній і судовій сферах
- •11.2.9 Забезпечення інформаційної безпеки України в умовах надзвичайних ситуацій
- •11.3 Міжнародне співробітництво України в галузізабезпечення інформаційної безпеки
- •12.1 Основні функції системи забезпечення інформаційної безпеки України
- •12.2 Основні елементи організаційної основи системи забезпечення інформаційної безпеки України
- •12.3 Основні положення політики забезпечення інформаційної безпеки України
- •12.4 Першочергові заходи щодо реалізації політики забезпечення інформаційної безпеки України
- •Словник додаткових термінів і понять
- •491 Бібліоґрафія
- •1 Основи національної безпеки держави 12
- •2Основні положення інформаційної безпеки 35
- •3 Основи інформаційного протиборства 52
- •4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави 103
- •5 Основи державної інформаційної політики 186
- •6 Інформаційні системи та технології як об'єкти інформаційної безпеки 200
- •7 Основи безпеки інформаційних
- •8 Критерії безпеки інформаційних технологій 315
- •9 Основи управління інформаційною безпекою 379
- •10 Інформаційна безпека україни 397
- •11 Методи та заходи забезпечення інформаційної безпеки україни 411
- •12 Система та політика забезпечення інформаційної безпеки україни 440
- •Інформаційна
- •Безпека держави
4.4.2 Навіюючий психологічний вплив
Визначення, характеристика та класифікація навіюючих впливів
Метод навіювання ґрунтується на некритичному (і часто не-усвідомлюваному) сприйнятті інформації. При навіюванні спочатку здійснюється сприйняття інформації, що містить готові висновки, а потім на її основі формуються мотиви й установки певної поведінки. У процесі навіювання інтелектуальна (аналітико-синтезуюча) активність свідомості або відсутня, або вона значно ослаблена, а сприйняття інформації, настроїв, почуттів, шаблонів поведінки базується на механізмах зараження й наслідування.
Навіювання [suggestion] — це вплив на особистість, що призводить або до появи у людини всупереч його волі й свідомості певного стану, почуття, відношення, або до здійснення людиною поступку, який безпосередньо не витікає з прийнятих нею норм і принципів діяльності.
Об'єктом навіювання може бути як окрема людина, так і гру-
152
Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека
пи, колективи, соціальні верстви населення. У цьому випадку навіюванню повинні бути властиві наступні характеристики:
цілеспрямованість і плановість. Навіюючий вплив здійснюється на основі конкретних цілей і завдань, що відповідають планам психологічних операцій та тим умовам, в яких вони проводяться;
конкретність об'єкта. Навіюючий вплив є ефективним по відношенню до строго певних груп населення та військовослужбовців противника, при обов'язковому врахуванні їхніх найважливіших соціально-психологічних, національних та інших особливостей;
некритичність сприйняття інформації об'єктом навіювання. Навіюючий вплив передбачає дуже низький рівень критичності та свідомості об'єкта. На відміну від переконування, навіювання засновується на розумі людини, на її здатності сприймати слова іншої особи як належне, як інструкцію до дії. Тому воно не потребує системи логічних доказів, ні активної розумової діяльності;
визначеність поведінки, що ініціюється. Кінцевою метою навіювання є провокування певних реакцій, певних учинків об'єкта впливу, які відповідають цілям психологічної операції.
Ефективність впливу навіювання, звичайно, залежить від:
здатності суб'єкта до навіювання, зв'язаної з такими його якостями як інтелект і кмітливість, воля й упевненість у собі, кругозір і компетентність, доброзичливість до об'єкта, власна переконаність у тому, що навіюється;
змісту навіювання, що залежить від характеру інформації, яка навіюється, та її місця в інформаційному потоці (якщо інформація, що навіюється, розташована на початку потоку, то сприйнятливість до навіювання умовно можна оцінити в 50%, в середині — в 30%, в кінці — 70%);
навіюваності об'єкта впливу, зв'язаної з відношенням об'єкта до суб'єкта.
Тактичні принципи використання навіювання у психологічній війні полягають у наступному:
необхідно використати такі способи й прийоми навіювання, які здатні викликати специфічний інтерес конкретних груп військовослужбовців і населення противника;
треба використати такі способи й прийоми навіювання, які здатні нейтралізувати небажані ідеї й настрої у більшості представників цих груп;
потрібно використати такі способи й прийоми навіювання, які не будуть нехтувати до тих пір, поки не буде досягнута мета психо-
153
Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави
логічної операції.
Навіювання можна класифікувати за різноманітними основами:
за способом навіюючого впливу;
за способом дії;
за інтервалом часу між впливом і зворотною реакцією;
за тривалістю ефекту впливу;
за змістом впливу.
За способом впливу навіювання може бути відкритим та закритим.
Відкрите (пряме) навіювання — це навіювання з конкретною, чітко визначеною метою. Наприклад, людей закликають до виконання певних дій. Відкрите навіювання відрізняється прямою спрямованістю на певний об'єкт.
Закрите (непряме) навіювання характеризується замаскованістю мети, або не має прямої спрямованості на того, хто є істинним об'єктом впливу.
За засобами впливу навіювання може бути контактним або ди-стантним.
Контактне навіювання здійснюється в умовах безпосереднього спілкування з об'єктом, головним чином в населених пунктах, які зайняті своїми військами, і серед військовополонених. З цією метою фахівці війни психологічної проводять індивідуальні бесіди, мітинги, збори, інформування, різноманітні культурно-розважальні заходи. Контактне навіювання найбільш ефективне, оскільки має місце зворотній зв'язок з аудиторією, але в бойовій обстановці воно застосовується дуже рідко.
Дистантне навіювання здійснюється за допомогою засобів усної та друкованої пропаганди, радіо й телебачення. В цьому випадку зворотній зв'язок між суб'єктом і об'єктом навіюючого впливу відсутній.
За інтервалом часу між впливом і зворотною реакцією розрізняють безпосереднє й відстрочене навіювання.
Безпосереднє навіювання — це навіювання, при кому зворотна реакція об'єкта виникає відразу після сприйняття навіюючого впливу.
Відстрочене навіювання — це навіювання, при якому між впливом і зворотною реакцією існує той чи інший розрив у часі (створюється установка на спрацьовування навіювання в майбутньому).
За тривалістю ефекту впливу навіювання може бути короткочасним і довготривалим.
154
Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека
Короткочасне навіюванняневеликим періодом ефективності впливу. Наприклад, військовослужбовець на полі бою може відчувати протягом нетривалого часу почуття страху, яке ініціюється навіюючим впливом.
Довготривале навіювання характеризується збереженням впливу протягом достатньо тривалого проміжку часу.
За змістом навіюючий вплив може бути специфічним і неспецифічним.
Специфічне навіювання — це навіювання об'єктові певних, дуже конкретних ідей, установок, мотивів з метою заміщення ними існуючих і провокування в нього певної реакції у зміні поведінки.
Неспецифічне навіювання — це провокування в об'єкта негативних психічних станів, щоб викликають певну поведінку.
Навіюваність
Навіюваність [suggestibility] — це властивість психіки, яка виявляється в її піддатливості до психологічного впливу. Навіюваність зв'язана з віковими (діти більш піддаються навіюванню ніж дорослі) , статевими (жінки більш піддаються навіюванню ніж чоловіки), індивідуальними психологічними особливостями людей, із їхньою силою волі, життєвим досвідом, а також із широтою кругозору, компетентністю та рядом інших факторів. Із нагромадженням життєвого досвіду, наукових і професійних знань схильність людини до навіюваності знижується, проте й у зрілому віці люди в цій чи іншій мірі схильні до неї.
Розрізняють загальну навіюваність, ситуативну навіюваність, а також індивідуальну та групову навіюваність.
Загальна навіюваність зумовлена особливостями психічного розвитку конкретної особистості, вона властива усім людям, хоча в різній мірі.
Ситуативна навіюваність виникає як наслідок анормальних станів психіки, дефіциту інформації і т.ін.
Індивідуальна навіюваність — не навіюваність однієї конкретної людини.
Групова навіюваність забезпечується взаємонавіюванням (зараженням) між членами групи.
Під психічим зараженням розуміють процес передавання емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту — окрім смислового впливу або додатково до нього.
155
Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави
Наприклад, через психічне зараження передається такий психічнийстан як паніка, у результаті якого організована група перетворюється в некерований натовп. У процесі зараження на кожного члена групи діє не тільки навіюючий об'єкт, але й інші члени групи, що помітно збільшує загальний ефект навіювання. Навіюваність підсилює:
особливості психічного розвитку конкретної особистості (звичку скорятися, безвідповідальність, боязкість, незручність, соромливість, довірливість, підвищену емоційність, вразливість, мрійливість, бентежність, слабкість логічного мислення, схильність до наслідування, схильність до фантазування, забобонність, релігій ність);
ситуативні фактори (тілесне розслаблення, сонливість, втому [загальну, органів чуття, мислення], біль, сильне емоційне збудження, стурбованість, почуття безвихідності стану, нудьги, симпатії до об'єкта, слабку волю, низьку критичність мислення, слабкі монотонні подразники, некомпетентність у питаннях і видах діяльності, малу ступінь їхньої значущості для людей, відсутність досвіду дій у складній або незнайомій обстановці, дефіцит часу для прийняття рішень, несподіваність навіювання);
деякі захворювання (або певного стану) об'єкта (розумова відсталість, фізичне виснаження, нервово-психічна астенія [підвищена втомлюваність, нестійкість настрою, порушення сну], наркоманія, алкоголізм, імпотенція).
Опірність навіюванню
Опірність навіюванню — це властивість об'єкта протистояти навіюючому впливу суб'єкта (контрсугестія). Здатність до опірності навіюванню залежить від особливостей інтелектуальної і емоційно-вольової сфери особистості.
Опірність навіюванню поділяють на навмисну й ненавмисну, індивідуальну й групову, загальну й спеціальну.
Навмисна опірність діє на усвідомлюваному рівні психіки: об'єкт впливу свідомо аналізує те, що йому пробують навіяти, зіставляє навіювання зі своїми знаннями, поглядами, переконаннями і т.ін.
Ненавмисна опірність властива багатьом людям схильність в усьому сумніватися, недовірливість та інші прояви загальної критичності.
Індивідуальна опірність — це протидія навіюванню зі сторо-
156
Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека
ниоднієї людини. Установлена залежність цього різновиду опірності навіюванню від індивідуальних і вікових особливостей психіки (стійкості поглядів і переконань, багатства життєвого досвіду, загальної критичності, співвідношення між раціональними й емоційними сторонами психіки і т.ін.).
Групова опірність — це опірність навіюванню з боку групи як цілого. Цей різновид опірності навіюванню залежить від якісного складу групи: ступеню її згуртованості, єдності мети й мотивів діяльності та інших факторів. Чим менше розвинені міжгрупові зв'язки й відносини, тим слабкіша групова опірність. Установлено також, що загальна опірність групи завжди нижча опірності окремих, найбільш стійких її членів.
Загальна опірність зумовлена критичністю людей до спроб будь-що навіяти їм. У цілому, вона широка за спектром дії, але слабка за силою (хоча є суттєві відмінності між людьми за цими параметрами) .
Спеціальна опірність має більш вузьку сферу дії, аж до відношення до конкретної людини або до конкретної інформації. Наприклад, людина, вихована на певних принципах, не буде сприймати інформацію, що суперечить їм.
Опірність навіюванню мінлива. Один і той же об'єкт виявляє різну ступінь опірності навіюванню по відношенню до різних суб'єктів і різного змісту інформації, що навіюється.
Опірність навіюванню також характеризується динамізмом. Величина реальної опірності постійно коливається як у сторону зниження, так і в сторону підвищення. При зростанні вона може привести до такої величини, коли будь-який навіюючий вплив даремний. Так високу опірність навіюванню має солдат в атаці. В цей час будь-що йому навіювати не має ні найменшого сенсу.
Модель навіюючого впливу
Модель навіюючого впливу — це опис процесу навіювання у вигляді замкнутої системи "суб'єкт-об'єкт", яка включає три взаємозв'язаних структурних компонентів:
операціональний (вплив об'єкта);
процесуальний (прийняття навіюючого змісту об'єктом);
результативний (реакції об'єкта у відповідь).
Операціональний компонент навіюючого впливу описує
вплив об'єкта. У складному акті взаємодії суб'єкта й об'єкта виді-
157
Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави
ляють два етапи: підготовчий і виконавчий. На підготовчому етапісуб'єкт впливу спочатку психологічно готує об'єкт до наступного сприйняття змісту навіювання, тобто знижує його опірність навіюванню і підвищує навіюваність. Для цього він використовує прийоми релаксації (психофізичного розслаблення), а також спирається на дещо життєво значиме для об'єкта навіювання, що укоренилося в його психіці. Потім суб'єкт "вводить" у психіку об'єкта й закріплює в ній необхідні йому зразки мислення, психічних станів, поведінки.
Виділяють наступні якості суб'єкта, які дозволяють знизити опірність об'єкта до навіювання:
авторитет суб'єкта;
демонстрація доброзичливості суб'єкта до об'єкта;
демонстрація психологічної переваги суб'єкта над об'єктом;
демонстрація віри суб'єкта у зміст навіювання;
емоційне подання змісту навіювання.
Процесуальний компонент навіюючого впливу описує процес прийняття об'єктом змісту навіювання. У цілому цей процес скорочений порівняно з процесом переконування: в ньому функціонують тільки сприйняття й запам'ятовування, діяльність мислення "випадає" або ослабляється. Тобто, процес навіювання включає ненавмисне сприйняття й запам'ятовування без попереднього осмислення змісту навіювання. Особливо некритично навіюючий вплив сприймається тоді, коли в його змісті є посилання на довірче джерело, важливий документ, авторитетну особу і т.ін. У цьому випадку об'єкт навіювання сприймає цю чи іншу інформацію без використання свого інтелектуального механізму "аналіз-синтез".
Результативний компонент навіюючого впливу описує реакцію у відповідь на навіюючий вплив. Суб'єкт навіюючого впливу завжди реагує на його зміст. Мета навіювання — вплинути на об'єкт таким чином, щоб його реакція відповідала меті психологічної операції. Для цього необхідно збільшити ступінь автоматизму реакції суб'єкта впливу у відповідь, яка у свою чергу залежить:
від змісту навіювання (його складності, конкретності, особистої значимості і т.ін.);
від психічного стану об'єкта навіювання (страх, депресія, апатія й деякі інші ситуативні стани, особливо в умовах війни, сприяють некритичному й неусвідомлюваному сприйняттю навіюючого впливу);
від часового інтервалу між впливом і реакцією у відповідь (із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакцій у відповідь
158
Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека
на навіюючий вплив зменшується, оскільки відбувається підсилення критичності і загальної розумової діяльності об'єкта). Ефективна реалізація усіх компонентів моделі навіюючого впливу залежить від правильного застосування його конкретних способів і прийомів.
Навіювання в цілому можна представити як психологічний вплив, основним змістом якого є використання способів і прийомів специфічного та неспецифічного навіювання.
Основні способи та прийоми специфічного навіювання
Специфічне навіювання здійснюється на основі розповсюдження конкретних ідей, уявлень, образів та іншої інформації з метою заміщення існуючої установки та провокування певної поведінкової реакції об'єкта впливу.
При специфічному навіюванні використовують тільки вербальні (мовні) засоби впливу і воно, як складова частина навіювання, значно підсилює його ефективність.
Розрізняють і застосовують наступні основні способи неспецифічного навіювання: спосіб приклеювання ярликів, спосіб сяючого узагальнення, спосіб перенесення, спосіб свідчення, спосіб гри в простонародність, спосіб перетасовки фактів, спосіб загальної платформи.
Спосіб приклеювання ярликів призначений для того, щоб зганьбити будь-яку ідею, особистість або явище образливими епітетами або метафорами, які викликають негативне відношення. Досвід психологічної війни свідчить про достатньо широке використання цього способу. Найчастіше його застосовують по відношенню до політичних діячів, представників вищого командування та інших загальновідомих осіб. Проте "працює" він тільки в тому випадку, коли війна вже принесла значні страждання населенню й військам противника, а їхній моральний стан є низьким.
Спосіб сяючого узагальнення полягає в позначенні конкретної ідеї або особистості узагальнюючим родовим іменем, що має позитивне емоційне забарвлення. Мета сяючого узагальнення — спонукати об'єкт впливу прийняти та схвалити поняття й судження, які подаються. Цей спосіб дозволяє приховувати негативні наслідки засвоєння змісту навіювання й тим самим не провокувати негативні асоціації. Прийом широко застосовується в практиці психологічної війни, він фактично є аналогом обману.
159
Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави
Спосіб перенесеннямає за мету викликати через образ, що подається, (поняття, лозунг, ідею) асоціацію з будь-ким або будь-чим, що має в очах об'єкта незаперечний престиж (цінність), щоб зробити зміст дії прийнятним. Наприклад, фахівці психологічної війни використовують національно й традиційно значимі для противника образи, що викликають у свідомості населення й військовослужбовців позитивне відношення. Часто використовується також негативне перенесення шляхом пробудження асоціацій з негативними (для об'єкта) образами, поняттями й ідеями.
Спосіб свідчення полягає в цитуванні висловлювань особистості, яку поважає або, навпаки, ненавидить об'єкт впливу. Висловлювання, як правило, носить позитивну оцінку ідеї (поняття, судження), що подається, і має за мету спонукати об'єкт впливу до прийняття нав'язуваної йому позитивної або негативної думки з цього приводу. Спосіб свідчення використовують як елемент маніпулювання свідомістю противника.
Спосіб гри в простонародність заснований на спонуканні об'єкта навіювання до ототожнення суб'єкта й поданих ним ідей (понять, суджень) із позитивними цінностями внаслідок "народності" цих ідей або внаслідок належності джерела інформації до так званих "простих людей". Саме тому свої пропагандистські матеріали органи психологічної війни часто подають від імені рядових громадян або військовослужбовців противника.
Спосіб перетасовки фактів полягає в тенденційному відбиранні тільки позитивних або тільки негативних фактів для доказу справедливості позитивної або негативної оцінки будь-якої ідеї (судження, поняття, явища). Об'єктові психологічного впливу фахівці психологічної війни подають у певній послідовності такі факти, осмислення яких неминуче веде до необхідних їм висновків.
Спосіб загальної платформи полягає в спонуканні об'єкта впливу прийняти ідею (судження, оцінку, думку), що міститься в інформації, на основі, що нібито більшість представників даної соціальної групи або військового підрозділу поділяють її.
Основні способи та прийоми неспецифічного навіювання
Неспецифічне навіювання здійснюється шляхом провокування в об'єкта впливу негативних психічних станів, що викликають певну поведінку. У процесі здійснення неспецифічного навіювання мовні (вербальні) фактори сполучають із немовними (невербальни-
160
Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека
ми).
Основна мета неспецифічного навіювання — формування в об'єкта впливу астенічних станів, в основі яких лежить феномен фрустрації.
Фрустрація [frustration] — це переживання невдачі, що виникає при наявності реальних або удаваних перепон на шляху до мети. Фрустрація виникає в людей внаслідок реального або уявного незадоволення їхніх потреб у фізичній і соціальній безпеці, у спілкуванні, в їжі, у побутових зручностях і т.ін.
Мета неспецифічного навіювання полягає саме у тому, щоб через акцентування фрустрації провокувати у об'єкта астенічні психологічні стани (неспокій, депресію, страх, паніку і т.ін.).
Основними способами неспецифічного навіювання є:
спосіб залякування;
спосіб емоційного придушення;
спосіб ініціювання агресивних емоційних станів.
Спосіб залякування (ініціювання страху) полягає у формуванні станів неспокою, депресії або апатії; пробудження почуття страху перед реальною або вигаданою небезпекою, а також перед невідомістю. Кінцева мета залякування — максимальне зниження морально-психологічної стійкості противника, параліч його волі до опору.
Залякування доцільно проводити для впливу на противника, який:
несе великі втрати;
знаходиться в оточенні;
перейшов до оборони;
відступає;
зазнає нестачу продовольства, боєприпасів та інших засобів;
поступається в чисельності;
піддається ураженню від високоточної зброї або зброї масового ураження;
терпить поразки в бойових діях.
Велике значення має вибір часу залякування. Наприклад, залякування доцільно використовувати відразу після вогневої підготовки, коли ступінь психічної напруги й інтенсивність реакції страху у військовослужбовців противника максимальна.
Іншим важливим фактором є вибір оптимальної форми психологічного впливу. В залежності від особливостей конкретної ситуації необхідно використовувати усну пропаганду, радіозасоби (наприклад, входження в бойові мережі противника), друковані засоби і
161
Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави
т.ін.
Спосіб емоційного придушення використовується для формування у військовослужбовців противника таких астенічних психічних станів як тривога, депресія, апатія.
Тривога — це емоційний стан, що виникає в ситуаціях із неясним кінцем і зв'язаний з очікуванням неблагополучного розвитку подій. Тривога може проявлятися як відчуття безпорадності, невпевненості в собі, безсилля перед зовнішніми факторами, як перебільшення їхньої могутності й небезпечності. Поведінкові прояви тривоги полягають у загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямованість і продуктивність.
Депресія [depression] — це афективний емоційний стан, який характеризується негативним фоном. Людина в стані депресії зазнає важких, нестерпних переживань пригніченості, туги, відчаю. її потяги, мотиви, вольова активність, самооцінка різко знижені. Зміненим виявляється й відчуття часу, який тече нестерпно довго. Для поведінки людей у стані депресії є характерними уповільненість, безініціативність, швидка втомлюваність, що у сукупності призводить до різкого падіння продуктивності діяльності.
Апатія [apathy] — емоційний стан, що виникає внаслідок утрати перспективи, емоційного придушування, втрати віри в кінцеву мету, у керівництво, в успіх компанії і т.ін. Апатія характеризується емоційною пасивністю, байдужістю до подій навколишньої дійсності та розвивається на фоні зниження фізичної й психічної активності.
Прийоми емоційного придушення, що використовуються в практиці психологічної війни, надзвичайно різноманітні. Вибір того чи іншого з них обумовлюється умовами впливу, характером бойових дій, специфікою об'єкта навіювання. Серед них виділяють:
емоційне придушення засобами невербального звукового впливу (звуки запису дитячого плачу, похоронної музики, важкої рок-музики, різноманітних дратівливих звуків [крики, завивання сирени, звуки вибухів, свист падаючих бомб]);
придушення шляхом демонстрації безглуздості війни;
придушення шляхом показу реальності загибелі або каліцтва;
придушення шляхом посилання на ті реальні труднощі (брак продовольства, боєприпасів, медикаментів і т.ін.), які зазнає противник (необхідно навіювати, що такі труднощі набули постійного характеру й усе більше збільшуються);
придушення шляхом апеляції до незадоволених сексуальних потреб військовослужбовців;
162
Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека
• емоційне придушення шляхом ствердження, що "поки солдат б'ється на фронті, його сім'я терпить у тилу утиски, його близькі залишились без засобів до існування, а жінка змушена займатися проституцією.
Фахівцями психологічної війни пропонується ряд рекомендацій з використання даного способу:
правильний вибір об'єкта впливу (найбільш ефективним є емоційне придушення противника, що знаходиться в оточенні або відступає, терпить різноманітні труднощі, або має низький морально-психологічний потенціал);
урахування умов впливу (найбільш піддаються емоційному придушенню деморалізовані військовослужбовці, в яких почуття страху й безвихідності загострені до межі);
правильний вибір часу впливу (на відміну від залякування, емоційне придушення доцільно використовувати не тільки перед боєм, але й у період між бойовими діями).
Спосіб ініціювання агресивних емоційних станів призначений для формування у військовослужбовців противника таких емоцій як підозріливість, недоброзичливість, гнів, ненависть, лють, із метою внесення суперечностей у їхнє середовище. Агресивні емоційні стани виникають по відношенню до певного об'єкта. Їх, звичайно, супроводжують процеси зараження, а також стереотипізації уявлень у створюваному "образі ворога". Ініціюючи такі стани, психологи за мету ставлять внесення розколу в середовищі противника, пробудження там взаємної ворожості на соціальному, етнічному, релігійному або ідеологічному ґрунті.
Визначені також основні теми, використання яких у навіюючому впливі дозволяє вносити розкол у таборі противника. Це:
розходження в політичних поглядах між громадянами ворожої держави та їхніми союзниками; етнічні, расові й регіональні суперечності;
релігійні, політичні або соціальні відмінності;
ворожість цивільного населення противника до своїх військовослужбовців;
протиріччя між офіцерським складом, унтер-офіцерами (сержантами) й рядовими солдатами;
відмінності між комфортними умовами для військовослужбовців у тилу й важкими умовами для особового складу частин на передових позиціях;
невдоволеність цивільного населення противника бюрократи-
163
Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави
чною системою влади; протиріччя між панівною елітою й опозиційними політичними партіями (організаціями);
несправедливе оподаткування або їхній високий рівень;
забезпеченість продовольством і предметами широкого вжитку вузької групи керівництва на фоні загального дефіциту.
Крім того, можна також використовувати історичні факти, які нагадують про те, що країни-союзники конфронтуючої коаліції раніше воювали між собою та інші теми.