- •Філософія: коло проблемта роль у суспільстві Платон
- •Арістотель
- •Фома Аквінський
- •Гоббс т.
- •Декарт р.
- •Гегель г. В. Ф.
- •Конт о.
- •Ортега-і-Гасет х.
- •Ясперс к.
- •Камю а.
- •Антична філософія Анаксімандр
- •Геракліт
- •Демокрит
- •Протагор
- •Арістотель
- •Тит Лукрецій Кар
- •Сенека Луцій Антей
- •Марк Аврелій
- •Скептицизм
- •Філософія середньовіччя Тертуліан
- •Климент Олександрійський
- •Августін Аврелій Частина іv Небо й земля дають очевидний доказ, що вони створені
- •Частина V Увесь Всесвіт вийшов з одного Божого Слова
- •Частина VII. Звідки ж походила матерія? Чи небо більше і краще за землю?
- •Частина VIII Первісна матерія створена з нічого
- •Боецій Северин
- •Еріугена
- •Ансельм Кентерберійський
- •Глава II (Що) Бог воістину існує
- •Оккам Уільям
- •Фома Аквінський
- •Філософія відродження Кузанський м.
- •Копернік м.
- •Бруно Дж.
- •Макіавелі н.
- •Еразм Ротердамський
- •Монтень м.
- •Філософія нового часу Бекон ф.
- •Гоббс т.
- •Декарт р.
- •Спіноза б.
- •Паскаль б.
- •Локк Дж. Глава друга. В душі немає вроджених принципів
- •Лейбниць г.В.
- •Берклі Дж.
- •Німецька класична філософія. Марксистська філософія Кант і.
- •Гегель г.В.Ф. Діалектичне заперечення
- •Маркс к.
- •Фромм е.
- •Західна філософія кінця хіх-хх ст. «Філософія життя»
- •Філософська антропологія
- •Екзистенціалізм та його основні напрями
- •Позитивізм
- •Релігійна філософія
- •Історія української філософії Митрополит Іларіон
- •Вишенський і.
- •Феофан Прокопович
- •Григорій Сковорода
- •Юркевич п.
- •Франко і.
- •Потебня о.О.
- •Вернадський в.
- •Діалектика як вчення про розвиток Лао цзи
- •Геракліт
- •Арістотель
- •Гегель г.В.Ф.
- •Енгельс ф.
- •Ленін в.І.
- •Поппер к.
- •Адорно т.В.
- •Філософське вчення про буття Платон
- •Арістотель
- •Бруно Дж.
- •Лейбниць г.В.
- •Енгельс ф.
- •Бердяєв м.О.
- •Хайдегер м.
- •Сартр ж-п
- •Проблема людини у філософії Піко делла Мірандола
- •Паскаль б.
- •Енгельс ф.
- •Юркевич п.
- •Тейяр де Шарден п.
- •Шелер м.
- •Сартр ж-п.
- •Франк л.С.
- •Фромм е.
- •Свідомість: її походження та сутність Кант і.
- •16. Про першопочатково-синтетичну єдність апперцепції.
- •18. Що таке об’єктивна єдність самосвідомості?
- •Гегель г.В.Ф.
- •Фрейд з.
- •Гадамер х.-г.
- •Фуко м.
- •5. Буття мови.
- •Пізнання та освоєння людиною світу Арістотель
- •Декарт р.
- •Берклі Дж.
- •Ленін в.І.
- •Поппер к.
- •Рассел б.
- •Предмет соціальної філософії Гоббс т.
- •Руссо ж.Ж.
- •Маркс к., Енгельс ф.
- •Енгельс ф.
- •Франк с.
- •Сорокін п.
- •Хантінгтон с.
- •Козловськи п.
- •Суспільне виробництво Гердер і.
- •Маркс к.
- •Дьюї Дж.
- •Фрейд з.
- •Лосєв о.Ф.
- •Хайєк ф.
- •Фромм е.
- •Швейцер а.
- •Політичне життя суспільства як філософська проблема Арістотель
- •Спіноза б.
- •Гоббс т.
- •Локк д.
- •Кант і.
- •Гегель г.В.Ф.
- •Ленін в.І.
- •Хабермас ю.
- •Поппер к.
- •Філософія історії Маркс к., Енгельс ф.
- •Плеханов г.В.
- •Тойнбі а.
- •Шпенглер о
- •Ясперс к.
- •Гумільов л.М.
- •Белл д.
- •Стратегія майбутнього Хейзинга й.
- •Рассел б.
- •Маркаузе г.
- •Фромм е.
- •Печчеї а.
- •Ліотар ж.-ф.
- •Тоффлер е.
- •Хантінгтон п.
- •Козловськи п.
- •Cловник персоналій
- •Література
- •Філософія. Хрестоматія
Кант і.
Найбільша проблема людства, вирішити яку примушує природа, – це досягнення загального правового громадянського суспільства. Тільки в суспільстві, і саме в такому, в якому членам його надається найбільша свобода, а, отже, існує повний антагонізм і в той же час найточніше визначення і забезпечення свободи заради спільності її із свободою інших, – тільки в такому суспільстві може бути досягнута найвища мета природи: розвиток усіх її здібностей, закладених у людстві; при цьому природа вимагає, щоб цю мету, як і всі інші накреслені йому цілі, воно саме здійснило. Ось чому таке суспільство, в якому максимальна свобода під зовнішніми законами поєднується з непереборюваним примусом, тобто цілком справедливий громадянський устрій, повинен бути найвищим завданням природи для людства, бо тільки через вирішення та виконання цього завдання природа може досягнути решту своїх цілей по відношенню до нашого роду. Вступити в цей стан примусу спонукає людей взагалі-то схильних до повної свободи, біда, найбільша з бід – та, яку чинять один одному самі люди, чиї схильності приводять до того, що при неприборканій свободі вони не можуть довго ужитися один з одним. Але в такому обмеженому просторі, як громадянський союз, ці ж людські схильності створюють згодом найкращий вплив, подібно до дерев у лісі, які саме тому, що кожне з них намагається відняти в іншого повітря і сонце. Примушують один одного шукати цих благ все вище і через те ростуть красивими і прямими; тим часом як дерева, що ростуть на свободі, відокремлено один від одного, випускають своє гілля як-небудь і ростуть потворними, корявими й кривими. Вся культура й мистецтво, що прикрашає людство, найкращий суспільний устрій – все це плоди нетоваристськості, яка через природу примушує дисциплінувати себе і тим самим через примусове мистецтво повністю розвинути природні здібності.
Кант І. Ідея загальної історії у всесвітньо-громадському плані.
Гегель г.В.Ф.
Держава
257. Держава – це дійсність моральної ідеї – моральний дух як очевидна, зрозуміла сама собі, субстанціальна воля, яка мислить і знає себе, виконує те, що вона знає, наскільки вона знає. У звичаях вона має безпосереднє існування, а в самосвідомості однієї людини, її знанні і діяльності – своє опосередковане існування, так само як самосвідомість однієї людини через умонастрій має в ньому, як і в своїй сутності, меті та продукті своєї діяльності свою субстанціальну свободу.
258. Держава як дійсність субстанціальної волі, якою вона володіє у введеній в свою всезагальність особливій самосвідомості, є в собі і для себе розумне. Ця субстанціальна єдність є абсолютною, нерухомою самоціллю, в якій свобода досягає свого вищого права, і ця самоціль володіє вищим правом по відношенню до окремих людей, чий вищий обов’язок полягає в тому, щоб бути членом держави.
Примітка.
Якщо змішувати державу з громадянським суспільством і вважати її призначення в забезпеченні і захисті власності і особистої свободи, то інтерес окремих людей як таких виявиться останньою метою, для якої вони об’єднані, а з цього також випливає, що залежно від свого бажання можна бути або не бути членом держави. Але, насправді, відношення держави до індивіда зовсім інше; оскільки воно є об’єктивним духом, сам індивід володіє об’єктивністю, істиною і моральністю лише настільки, наскільки він є членом держави. Об’єднання як таке є справжнім змістом і метою, і призначення особистостей полягає в тому, щоб вести спільне життя; їх особливе задоволення, діяльність, характер поведінки мають своєю початковою точкою и результатом це субстанціальне і загальнозначуще...
Додаток.
Держава в собі і для себе є моральним цілим, здійсненням свободи, і абсолютна мета розуму полягає в тому, щоб свобода справді була. Держава є дух, що перебуває в світі і реалізується в ньому свідомо, тоді як у природі він отримує дійсність тільки як інше себе, як дрімаючий дух. Лише як наявний у свідомості, знаючий самого себе в якості існуючого предмета, він є держава. У свободі слід виходити не з її сутності, бо ця сутність незалежно від того, чи знає людина про це чи ні, реалізується в якості самостійної сили, в якій окремі особистості не більше ніж моменти: держава – хода Бога в світі; його основі служить влада розуму, реалізуючи себе як волю. Міркуючи про ідею держави, треба мати на увазі не особливі держави, не особливі інститути, а ідею для себе, цього справжнього Бога.
Гегель Г.В.Ф. Філософія права.