NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 43

в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2.Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організаціїособливотяжкогозлочину, вчиненогоумисноіпоєднаногознасильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненнямтяжкоготілесногоушкодженняпотерпіломуабонастанняміншихтяжких або особливо тяжких наслідків.

3.Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

1.Відповідно до ч. 1 ст. 43 КК виконання спеціального завдання з попередження чирозкриттязлочинноїдіяльностіорганізованоїгрупичизлочинноїорганізаціївперше в історії вітчизняного кримінального законодавства визнається самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння.

2.Підставою для виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації виступає розпочата і ще фактично не закінчена злочинна діяльність однієї особи або групи осіб

умежах організованої групи чи злочинної організації.

Необхідністьвиконанняспеціальногозавданняможебутизумовленанеможливістю встановлення гласними засобами кола співучасників і каналів надходження предметів, обмежених чи вилучених із цивільного обігу (наркотичні засоби, зброя, радіоактивні матеріали, підроблені гроші тощо), або масштабністю проведення оператив- но-розшукових операцій (наприклад, за участю представників правоохоронних органів ряду держав), або неможливістю чи ускладненістю одержання доказової інформації про тяжкий злочин, підготовлювані злочини (про його виконавців і осіб, причетних до такої злочинної діяльності, про рівень корумпованих зв’язків, місцезнаходження предметів чи потерпілих злочину тощо). Це свідчить про виправдану необхідність і вимушеність тимчасового невиконання обов’язку припинення такого контрольованого злочину.

3. Пропоняття«правовохоронюваніінтереси» див. коментардостатей36 і40 КК. Об’єктом, якому при правомірному виконанні спеціального завдання завдається правомірна шкода, виступають ті об’єкти кримінально-правової охорони, яким заподіюєтьсяшкодаузв’язкузтакоюдіяльністю, асаме: інтересиправосуддя, щополягають утакійдіяльності правоохороннихорганів, яказабезпечує негайнеприпиненняіповнерозкриття злочинів. Заподіяння шкоди інтересам правосуддя абофізичним особам (потерпілим) носить вимушений характер, оскільки є необхідним для збирання доказової інформації, попередження вчинення більш тяжких злочинів членами організованої групи чи злочинної організації, встановлення кола осіб, причетних до злочинноїдіяльності, викриттяспівучасників, невикриттяособи, якавиконуєспеціальне завдання, тощо.

171

Розділ VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння

Слід пам’ятати, що згідно із ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

4.Об’єктивна сторона зазначених вчинків виявляється в діях або бездіяльності спеціальних суб’єктів, які можуть брати участь у вчиненні злочинів членами організованої групи або злочинної організації, або не припиняти таку злочинну поведінку названих осіб. Отже, бездіяльність особи, яка зобов’язана та має реальну можливість припинити злочинне посягання, за своїми зовнішніми, фактичними ознаками збігається з ознаками потурання вчинюваному злочину та ознаками інших службових або загальнокримінальних злочинів. При цьому необхідна наявність певної відповідності, оскількишкода, щозаподіюєтьсяоб’єктамкримінально-правовоїохорони, повинна бути розмірною із тієї метою, яка досягається заподіянням зазначеної шкоди. Тому поставлена мета повинна бути настільки суспільно значущою, явно виправданою

вданій ситуації, що допускається заподіяння шкоди окремим об’єктам кримінальноправової охорони.

5.Особа, яка виконує спеціальне завдання, повинна усвідомлювати, що членами організованої групи чи злочинної організації вчинюється або готується вчинення злочину, неприпинення якого пов’язане з досягненням соціально корисної мети. Про поняттятаознакиорганізованоїгрупитазлочинноїорганізаціїдив. коментардост. 28 КК.

Метоювиконанняспеціальногозавдання, пов’язаногозпроникненнямузлочинну групу чи злочинну організацію, є намагання в подальшому припинити їх злочинну діяльність, розкрити злочини, попередити вчинення інших злочинів членами таких об’єднань. Така мета збігається із цілями проведення оперативно-розшукової діяльності взагалі, вона лише конкретизується залежно від виду контрольованого злочину

іфактичнихобставинйогонеприпинення. Крімтого, суб’єктпроникненняусвідомлює, що шкода, яка заподіюється об’єктам кримінально-правової охорони, співрозмірна, відповідає досягнутій меті.

6.Чинність ст. 43 КК поширюється на такі категорії осіб: 1) працівники (у тому числі негласні) оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшу- кову діяльність; 2) співробітники розвідувальних органів, які відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» можуть здійснювати оперативнорозшукові заходи; 3) штатні та позаштатні негласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і СБУ

(статті 13–14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. // ВВРУ. – 1993. – № 35. – Ст. 358); 4) члени організованої групи чи злочинної організації та інші особи, які погодились співробітничати з працівниками оперативних підрозділів або дали згоду на проникнення у такі злочинні об’єднання з метою виконання спеціального завдання (п. 8 ч. 1

ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.

// ВВРУ. – 1992. – № 22. – Ст. 303).

Слід зазначити, що провокування чи спонукання членів організованої групи чи злочинної організації до вчинення злочинів з метою їх викриття та притягнення до

172

Стаття 4314

кримінальної відповідальності утворює склад підбурювання до злочину, вчинення якого провокувала відповідна особа.

7.Згідно із ч. 2 ст. 43 КК не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, за винятком умисного вчинення особою, яка виконувала спеціальнезавдання, ускладіорганізованоїгрупичизлочинноїорганізаціїособливотяжкогозлочину, поєднаногознасильствомнадпотерпілим, аботяжкогозлочину, пов’язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

8.Про поняття та ознаки особливо тяжкого та тяжкого злочину див. коментар до ст. 12 КК. Насильство над потерпілим може полягати у різних формах незалежно від характеру заподіяної шкоди. Поняття спричинення тяжкого тілесного ушкодження подано в коментарі до ч. 1 ст. 121 КК. Тяжкими або особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані, наприклад, випадки спричинення смерті однієї особи чи декількох осіб, заподіяння значної економічної шкоди, ускладнення міжнародних відносин, виникненняепідемій, епізоотій, епіфітотійтаін. (див. коментардостатей

113, 258 КК).

Вимушене вчинення інших видів злочинів зазначеними вище особами під час виконання спеціального завдання не тягне за собою кримінальної відповідальності.

У випадку вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, умисних злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 43 КК, при притягненні до кримінальної відповідальності вона не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене на строк, більший, ніж половина строку позбавлення волі, передбаченого в санкції відповідної статті Особливої частини КК.

Утаких випадках виконання спеціального завдання розглядається також як обставина, що пом’якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК).

РОЗДІЛ IX

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності

1.Особа, якавчинилазлочин, звільняєтьсявідкримінальноївідповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

2.Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

(Стаття 44 у редакції Закону України № 3465-VI від 2 червня 2011 р.)

1.Звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від за-

стосування до особи, яка вчинила злочин, передбачених КК обмежень її певних прав

ісвобод шляхом закриття провадження у кримінальній справі, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК, впорядку, встановленому КПК(п. 1 ППВСУ«Пропракти-

кузастосуваннясудамиУкраїнизаконодавствапрозвільненняособивідкримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 р. № 12).

Частина 1 ст. 44 КК передбачає вичерпний перелік правових підстав звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності, а саме – у випадках, передбачених КК.

2.КК передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності як у Загальній, так і в Особливій частинах.

3.У Загальній частині КК передбачено 9 таких підстав: 1) добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17 КК); 2) добровільна відмова співучасників (ст. 31 КК); 3) дійове каяття (ст. 45 КК); 4) примирення з потерпілим (ст. 46 КК); 5) щире розкаянняособиувчиненнізлочинуінаявністьклопотанняпропередачуїїнапоруки (ст. 47 КК); 6) змінаобстановки(ст. 48 КК); 7) закінченнястроківдавності(ст. 49 КК);

8)звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК); 9) звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 2 ст. 106 КК).

4.В Особливій частині КК передбачено 20 підстав так званих спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності: 1) добровільна заява громадянином Українипросвійзв’язокзіноземною державою, іноземною організацією абоїхпредставниками (ч. 2 ст. 111 КК); 2) добровільна заява іноземцем або особою без громадянства про вчинене шпигунство (ч. 2 ст. 114 КК); 3) здійснення керівником підприємства, установи або організації виплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої

174

Стаття 44

встановленої законом виплати громадянам до притягнення його до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 175 КК); 4) сплата особою податків, зборів (обов’язкових платежів), а також відшкодування шкоди, завданої державі їх несвоєчасною сплатою, до притягнення її до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 212 КК); 5) сплата страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодуванняшкоди, завданоїПенсійномуфондуУкраїниїхнесвоєчасноюсплатою, до притягнення її до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 2121 КК); 6) добровільна заява про створення злочинної організації або участь у ній (ч. 2 ст. 255 КК); 7) добровільне повідомлення про терористичну групу чи терористичну організацію (ч. 2 ст. 2583 КК); 8) добровільне повідомлення про терористичну діяльність і сприяння її припиненню (ч. 4 ст. 2585); 9) добровільне повідомлення про незаконне воєнізоване чи збройне формування (ч. 6 ст. 260 КК); 10) добровільна здача зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (ч. 3 ст. 263 КК); 11) добровільна заява про незаконне заволодіння транспортним засобом, повернення його власнику і повне відшкодування завданих збитків (ч. 4 ст. 289 КК); 12) добровільна здача наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 4 ст. 307 КК); 13) добровільне лікування від наркоманії (ч. 4 ст. 309 КК); 14) добровільна здача прекурсорів (ч. 4 ст. 311 КК); 15) добровільна здача отруйних чи сильнодіючих речовин (ч. 5 ст. 321 КК); 16) добровільна здача фальсифікованих лікарських засобів (ч. 4 ст. 3211); 17) добровільна заява про пропозицію, надання чи передачу неправомірної вигоди при комерційному підкупі (ч. 5 ст. 3683 КК); 18) добровільна заява про пропозицію, надання чи передачу неправомірної вигоди при підкупі особи, яка надає публічні послуги (ч. 5 ст. 3684 КК); 19) добровільна заява про пропозицію чи давання хабара або вимагання хабара (ч. 6 ст. 369 КК); 20) звільнення особи від кримінальної відповідальності за військовий злочин із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401 КК).

5.Відповідно доч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідальності увипадках, передбачених КК, здійснюєтьсявиключносудом. Такезвільненняможливеза наявності відповідної передумови та підстави, що притаманні кожному виду звільнення від кримінальної відповідальності.

6.Передумовоюзвільненняособивідкримінальноївідповідальностієвчиненнянею певного злочину, бо вочевидь, що звільнити від відповідальності можна лише у випадку, якщо є підстава для такої відповідальності (див. коментар до ст. 2 КК). Так, відповідно до статей 45 та 46 КК передумовою звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості, а відповідно до статей 47 та 48 КК – вчинення вперше злочину невеликої або середньої тяжкості тощо. Отже, мова йде про вчинення злочину певної тяжкості, яка визначається відповідно до ст. 12 КК (див. коментар до ст. 12 КК). Разом з тим слід мати на увазі, що хоча передумова звільнення від кримінальної відповідальності, наприклад, у статтях 45 та 46 КК формально є однаковою, але фактично дія цих статей поширюється не на всіх суб’єктів зазначених злочинів (див. коментар до статей 45–47 КК). В Особливій же частині КК така передумова

175

Розділ IX. Звільнення від кримінальної відповідальності

сформульована однозначно. Так, згідно із ч. 3 ст. 263 КК передумовою звільнення особивідкримінальної відповідальності занезаконнеповодження зізброєю, бойовимиприпасами абовибуховимиречовинами євчиненнянеюодногоіззлочинів, передбачених частинами 1 або 2 ст. 263 КК, а відповідно до ч. 6 ст. 369 КК – такою передумовою є пропонування чи давання особою хабара, тобто вчинення злочину, передбаченого частинами 1–5 ст. 369 КК тощо.

Передумовоюзвільненняособивідкримінальноївідповідальностієвчиненнянею не тільки закінченого, але й незакінченого злочину, а так само вчинення такого злочину індивідуально чи у співучасті.

7.Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності КК визнає або певну її посткримінальну поведінку, яка заохочується державою (наприклад, дійове або щире каяття, примирення з потерпілим, повідомлення про певний злочин тощо), абонастанняпевноїподії(наприклад, змінаобстановки, спливстрокудавностітощо),

зякою КК пов’язує звільнення особи від кримінальної відповідальності (абз. 4 п. 2

ППВСУ від 23 грудня 2005 р.).

8.Коженвидзвільненнявідкримінальноївідповідальності характеризуєтьсяпритаманній тільки цьому виду передумовою та підставою. Тому кожен вид застосовується самостійно і не може замінити один одного або сполучатися з іншим.

9.ПередбаченіККвидизвільненнявідкримінальноївідповідальностізалежновід того, правом чи обов’язком суду є таке звільнення, поділяються два види: обов’язкові

йнеобов’язкові(факультативні). Факультативнимєзвільнення, передбаченест. 47 КК (передача на поруки), ст. 48 КК (зміна обстановки) та ст. 97 КК (звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховногохарактеру). Цеозначає, щозанаявностіпідстав, передбаченихзазначеними статтями, суд вправі, але не зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. Прицьому, однак, якщосудвідмовляє узвільненні особивідкримінальної відповідальності, він повинен мотивувати таку відмову. В усіх інших випадках вимога КК про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто зобов’язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після спливу строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК, за винятком звільнення, передбаченого ч. 4 ст. 401 КК).

10.Звільненняособивідкримінальноївідповідальностіможебутибезумовнимабо умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальностіостаточно, безповоротно, незалежновіднаступноїповедінкиособипісля ухваленнярішенняпроїїзвільнення. Якщо, наприклад, особа, щобулазвільненасудом відкримінальноївідповідальностінапідставіст. 45 КК, післяцьоговчинитьновийзлочин, цяобставинанеможевплинутинаранішеприйнятезаконнерішенняпрозвільнення її від відповідальності. Із цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальностієбезумовними, крімдвох, асаме: звільненнявідкримінальноївідповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи або організації (ст. 47 КК) та звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК). У цих випадках

176

Стаття 45

особа звільняється від кримінальної відповідальності за умови, що протягом певного часуїїповедінкаповиннавідповідатипевнимвимогам. Інакшевонабудепритягнутадо кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею злочин.

11.Звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності має індивідуальнийхарактер. Звільненняоднієїособиневпливаєнаподібнерішеннящодо іншої особи. Нарешті, не можна приймати рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, якщо не встановлена особа, яка вчинила злочин.

12.Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 285 КПК). Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення (ч. 2 ст. 285 КПК). Підозрюваному, обвинуваченому, якийможебутизвільненийвідкримінальноївідповідальності, повиннобути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальностііправозаперечуватипротизакриттякримінальногопровадженнянацій підставі. У разі, якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку (ч. 3 ст. 285 КПК).

13.Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом (ч. 1 ст. 286 КПК). Встановивши на стадії досудовогорозслідуванняпідставидлязвільненнявідкримінальноївідповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду (ч. 2 ст. 286 КПК). Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 286 КПК). Якщо під час здійснення судового провадження щодопровадження, якенадійшлодосудузобвинувальнимактом, сторонакримінальногопровадження звернетьсядосудузклопотанням прозвільненнявідкримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання

(ч. 4 ст. 286 КПК).

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Особа, якавпершевчинилазлочинневеликоїтяжкостіабонеобережнийзлочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вонапіслявчиненнязлочинущиропокаялася, активносприяларозкриттюзлочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

(Стаття 45 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 270-VI від

15 квітня 2008 р.)

177

Розділ IX. Звільнення від кримінальної відповідальності

1.Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 є: а) вчинення нею умисного або необережного злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості; б) вчинення цього злочину вперше.

2.Особавважається такою, щовчинилазлочинневеликої тяжкості, якщоїїдіяння було кваліфіковано за статтею або відповідною частиною статті Особливої частини КК, санкція якоїпередбачає максимальне покарання увидіпозбавлення волінастрок не більше двох років або інше, більш м’яке покарання, за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі н. м. д. г. (див. коментар до ч. 2 ст. 12 КК). При цьому не має значення, з якою формою вини (умисною чи необережною) був вчинений цей злочин (див. коментар до статей 23–25 КК).

3.КК передбачає більше 200 злочинів, які згідно з ч. 2 ст. 12 КК належать до злочинів невеликої тяжкості. Вони знаходять своє місце у всіх розділах Особливої частини, крім розд. І «Злочини проти основ національної безпеки України».

4.Злочином невеликої тяжкості як передумовою застосування ст. 45 КК визнається не тільки закінчений умисний злочин, а й замах на такий злочин, оскільки згідно зі ст. 16 КК санкцією незакінченого злочину є санкція відповідної статті Особливої частини КК, що передбачає закінчений злочин невеликої тяжкості. Разом з тим неможевизнаватися зазначеноюпередумовоюготуваннядотакогозлочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 14 КК готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

5.Особа вважається такою, що вчинила необережний злочин середньої тяжкості, якщо її суспільно небезпечне діяння було кваліфіковано за статтею або відповідною частиною статті Особливої частини КК, санкція якої передбачає основне покарання

увиді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч н. м. д. г. або покарання у виді позбавлення волі на строк більше двох років, але не більше п’яти років включно (див. коментар до ч. 3 ст. 12 КК) і при цьому має бути встановлено, що цей злочин вчинено з необережності (див. коментар до ст. 25 КК). Оскільки ст. 25 КК не містить загального визначення необережної форми вини, а поділяє її на два види, то у відповідних процесуальних актах необхідно чітко зазначати вид необережності, а саме: чи вчинений злочин середньої тяжкості із злочинною самовпевненістю чи із злочинною недбалістю, а також наводити докази вчинення злочину з тим чи іншим видом необережності.

6.КК передбачає близько 240 злочинів, які згідно з ч. 3 ст. 12 КК належать до злочинів середньої тяжкості, при цьому закон у деяких випадках прямо вказує на форму вини таких злочинів (наприклад, ч. 1 та 2 ст. 110, ст. 117, ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 122 КК тощо), а в багатьох інших не вказує ні на умисну, ні на необережну форму вини. У таких випадках для з’ясування того, чи передбачає закон вчинення певного злочину з необережною формою вини, слід виходити з того, що злочини зі змішаною формою вини, коли порушення певних правил визнається злочином лише при настанні визначенихузаконінаслідків, уціломувизнаютьсянеобережними(наприклад, ст. 287 КК).

7.При визначенні особи такою, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, необхідно виходити, перш за все, із етимологічного значення цього слова, а саме: такою визнається особа, яка фактично

178

Стаття 45

вчинила злочин вперше. Разом з тим при вирішенні цього питання слід враховувати

ікримінально-правовий зміст поняття «вчинення злочину вперше». Це означає, що особа визнається такою, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості вперше

іувипадку, якщозлочинфактичнобуввчиненийнеюхочаіневперше, аленаденьйого вчинення існували юридичні підстави, що виключали можливість визнання вчинення злочину повторним або рецидивом злочинів. Це має місце, зокрема, якщо за раніше вчинений злочин: а) особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими КК (у тому числі у зв’язку із закінченням строків давності), згідно із законом про амністію чи на підставі акта про помилування (див. коментар до ч. 4 ст. 32 та статей 44 і 49 КК); б) особа хоча і була засуджена за попередньо вчинений злочин, однакнамоментвчиненнязлочинуневеликоїабосередньоїтяжкостісудимість булапогашенаабознята(див. коментардостатей88, 89, 91 КК); в) особанепідлягає кримінальній відповідальності, оскільки злочинність раніше вчиненого діяння скасована новим кримінальним законом (див. коментар до ст. 5 КК).

8.Вчинення триваючого злочину (наприклад, ухилення від сплати аліментів на утриманнядітей– ч. 1 ст. 164 КК) абопродовжуваногозлочину(наприклад, вчинення у кілька прийомів шахрайства – ч. 1 ст. 190 КК) не є перепоною для застосування ст. 45 КК, оскільки зазначені злочини не утворюють повторності злочинів.

9.При ідеальній сукупності двох або більше умисних злочинів невеликої тяжкості (наприклад, використання завідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358 КК) при придбанніправанамайношляхомобману(ч. 1 ст. 190 КК) такожнемаєзаконодавчихперепондляконстатуванняпередумови, передбаченоїст. 45 КК. Утакомувипадкудіїособи не утворюють повторності злочинів: особа вчиняє одне діяння, що лише кваліфікується за двома статтями КК, кожна з яких передбачає умисний злочин невеликої тяжкості.

І, навпаки, у випадках реальної сукупності злочинів невеликої тяжкості (наприклад, особаспочаткувчинилазаподіяннямайновоїшкодишляхомобману– ст. 192 КК, а через деякий час погрожувала знищенням майна – ст. 195 КК), вчинення другого злочину невеликої тяжкості не може вважатися таким, що він вчинений вперше, оскільки в цьому випадку один злочин передує другому у часі, тобто свідчить про сукупність злочинів (абз. 2 п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005 р.).

10.Особа, стосовноякоїрозслідуєтьсяаборозглядаєтьсявсудікримінальнасправа за вчинений раніше нею злочин, у цей період може вчинити злочин невеликої тяжкостіабонеобережнийзлочинсередньоїтяжкості. Утакомувипадкувисновокпро наявність передумови для звільнення її від кримінальної відповідальності за новий злочин на підставі ст. 45 КК може бути зроблений лише після винесення рішення у першій справі. Якщо стосовно цієї особи буде винесений виправдувальний вирок, то це буде підставою вважати, що злочин невеликої або середньої тяжкості вчинений нею вперше. Якщо ж особу буде звільнено від кримінальної відповідальності за перший злочин, то це є перепоною вважати вчинений потім злочин невеликої або середньої тяжкості вперше. Це пояснюється тим, що особа повинна саме на день вчинення такого злочину бути звільнена за раніше вчинений злочин від кримінальної відповідальності за підставами, передбаченими законом, або судимість на цей час за нього повинна бути погашена або знята.

179

Розділ IX. Звільнення від кримінальної відповідальності

Така ж ситуація може мати місце і у випадку вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості особою, яка ухиляється від слідства або суду за раніше вчинений злочин, у зв’язку з яким порушена кримінальна справа.

11.Якщо особу було звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК, виходячизтого, щовонавпершевчинилазлочинневеликоїтяжкостіабонеобережний злочин середньої тяжкості, а після цього було встановлено, що вона раніше вчинила інший злочин, який свідчить, що особа вчинила останній злочин не вперше, то це

єпідставою для скасування постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності в порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами

(статті 459–467 КПК).

12.Підставоюзвільненняособивідкримінальноївідповідальностізгіднозіст. 45

КК є її дійове каяття. Таке каяття характеризується трьома складовими елементами, взятими у своїй єдності, а саме: 1) щирим розкаянням у вчиненому злочині; 2) активним сприянням розкриттю цього злочину; 3) повним відшкодуванням завданих цією особою збитків або усуненням заподіяної шкоди. Відсутність хоча б одного з цих складових елементів виключає підставу звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК. Виняток може стосуватися лише окремих випадків, коли вчиненим злочиномабозамахом наньогофактично небулозавдано збитків чизаподіяно шкоди. В такому разі наявними повинні бути перші два елементи дійового каяття

(абз. 3 п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005 р.).

13.Щирерозкаянняпередбачаєвизнанняособоюфактувчиненнязлочину, дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині невеликої тяжкості або необережному злочині середньої тяжкості, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки (абз. 4 п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005 р.).

14.Активнесприяннярозкриттюзлочину– цебудь-якідіїособи, якавчинилазлочин, що мають на меті надати допомогу органам досудового слідства у встановленні обставин даної справи, а також осіб, які брали участь у вчиненні злочину або були причетні до нього (абз. 5 п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005 р.).

15.Повневідшкодування заподіянихзбитківабоусуненнязаподіяноїшкодиозначає задоволення у повному обсязі розумних претензій потерпілого, що ґрунтуються на матеріалах справи. Відшкодуванню підлягає заподіяна потерпілому моральна та фізична шкода, а також матеріальні збитки, що виникли у потерпілого у зв’язку із посяганням на нього. Повне відшкодування заподіяних збитків може виражатися у відновленні початкового стану предмета посягання (наприклад, ремонт речі), виправлення ушкодженого майна, поверненні викрадених речей, заміні їх іншими або приблизнорівноцінними завартістю, сплаті відповідної суми коштівабо компенсації в іншій формі. Повне усунення заподіяної шкоди передбачає інші засоби загладжування шкоди, наприклад, прилюдне вибачення за нанесені образи, своєчасне надання медичної допомоги тощо.

Відшкодування збитків або усунення шкоди повинно бути добровільним. Воно відсутнє, наприклад, у випадках, якщо відшкодування збитків або усунення шкоди здійснюється під якимись умовами, наприклад, подачі письмової заяви потерпілим про прощення особи, що вчинила злочин, про відмову потерпілого від яких-небудь

претензій до цієї особи в майбутньому тощо.

180