Соціальні наслідки

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень населення усіх верств населення.

По-друге, вона знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну рнту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

• зростання виробництва і насичення ринку товарами;

• структурну та конверсійну перебудову економіки;

• обмеження емісії грошей;

• скорочення дефіциту державного бюджету;

• стимулювання нагромаджень та інвестицій;

• приватизацію і стимулювання середнього і малого підприємництва;

Якщо розглядати підсумки антиінфляційної політики в Україні за останній період, то можна дійти висновку, що пожорстокішання монетарної та фіскальної політики сприяло ліквідації проявів відкритої інфляції. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції та досягнення фінансової стабілізації¹. Для цього було вжито ряд обмежувальних заходів:

• підвищено облікову ставку;

• відсотки за кредитними та депозитними операціями банків виведено на позитивний відносно темпів інфляції рівень;

• підвищено норми обов”язкового резервування;

• запроваджено кредитні аукціони, внаслідок чого розподіл коштів між банками набув ринкового характеру;

• запроваджено операції з державними цінними паперами як основне джерело покриття бюджетного дефіциту.

Зазначені аспекти цієї політики спрямовувалися передусім на обмеження грошової пропозиції.

Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

1. регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

2. регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

3. обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

4. операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5. регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

28. Безробіття, його зміст, причини, види, форми. Наслідки впливу безробіття на економіку.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

До осіб поза робочою силою відносять: а) осіб до 16 років і тих, що перебувають у спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу. Осіб поза робочою силою називають економічно неактивним населенням.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили.

Рівень безробіття = (Безробітні/робочу силу)х 100% (3.4).

Для характеристики стану безробіття найчастіше оперують трьома взаємопов’язаними показниками: фрикційне, структурне та циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи. Воно пов’зане з професіональними, віковими, регіональними міграціями працівників. Це особи найманої праці, які, покинувши попереднє місце роботи, шукають собі інше. Відмінна ознака цього виду безробіття – добровільність і нетривалість. Таке безробіття є неминучим і певною мірою бажаним, адже працівники шукають більш кваліфіковану і оплачувану роботу, що забезпечує їм вищі доходи, а суспільству – більший обсяг сукупного продукту

Структурне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок невідповідності між попитом і пропозицією на робочу силу за професією, кваліфікацією тощо. Воно є результатом змін у технології, техніці і структурі виробництва, структурі споживчого попиту, що зумовлюють невідповідність структури робочих місць і професіональної структури робочої сили. Цей вид безробіття, як правило, має довготривалий характер, вимагає додаткових затрат від суспільства і окремих осіб на перекваліфікацію, зміну місця проживання. Воно теж неминуче для суспільства, але від фрикційного безробіття відрізняється необхідність здобути нову професію, перекваліфікуватись, щоб зайняти інше робоче місце.

Природне безробіття – безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття.

ПРБ = ФБ + СБ (3.5), де:

ПРБ – природний рівень безробіття;

ФБ – фрикційне безробіття;

СБ – структурне безробіття.

Рівень природного безробіття нині оцінюється у 5,5 – 6,5 % від числа працездатних. Ще 30-35 років тому він визначався у 3 %, що свідчить зростання мобільності робочої сили (це підвищує добровільне безробіття) і прискорення темпів науково-технічного прогресу (це збільшує структурне безробіття).

Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду виробництва і скорочення попиту на ринку праці. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитом попиту. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди економічного підйому воно відсутнє.

Циклічне безробіття дорівнює різниці між фактичним безробіттям та природним рівнем безробіття.

ЦБ = ФРБ - ПРБ (3.6), де:

ЦБ – циклічне безробіття;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

Розглянемо соціально-економічні наслідки безробіття.

По-перше, в результаті безробіття здійснюється недовипуск продукції, втрата частини ВВП.

29. Вимірювання безробіття. Закон Оукена. Механізм державного регулювання зайнятості.

Відповідно до закону Оукена, кожний процент збільшення безробіття над його природним рівнем означає для економіки скорочення ВВП порівняно з потенційним рівнем на β%. Це можна виразити наступним чином:

[( ВВПф - ВВПп )/ ВВПп ]х 100% = – β (ФРБ-ПРБ) (3.7), де:

ВВПр – фактичний обсяг ВВП;

ВВПп – потенційний ВВП;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття;

β – коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття. Він показує, на скільки процентів відхиляється фактичний ВВП від потенційного, якщо безробіття вище природного рівня на 1%. Значення цього коефіцієнту оцінюється в межах від 2–2,5.

Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді в порівнянні з ВВП у минулому періоді можна використати закон Оукена в іншому виразі:

[( ВВПфпп - ВВПфмп )/ ВВПфмп ]х100%=3% – 2(ФРБпп –ФРБмп) (3.8), де:

ВВПфпп – фактичний рівень ВВП у поточному періоді;

ВВПфмп – фактичний рівень ВВП у минулому періоді;

ФРБпп – фактичний рівень безробіття у поточному періоді;

ФРБмп – фактичний рівень безробіття у минулому періоді.

Закон Оукена водночас показує і зворотний ефект. Він полягає у тому, що якщо щорічний приріст ВВП буде не меншим 2,7 %, то безробіття буде на постійному (природному) рівні. Отже, рівень безробіття зростає, якщо не досягається трьохпроцентного приросту макроекономічних параметрів.

По-друге, зменшується надходження податків до державного бюджету, оскільки безробітні не сплачують податки, а отримують допомогу по безробіттю.

По-третє, погіршується якість життя безробітних і членів їх сімей.

По-четверте, безробітні втрачають кваліфікацію та самоповагу, здійснюється моральний занепад, зростає кількість людей, схильних до дій, що суперечить, прийнятим суспільним нормам і цінностям.

По-п’яте, зростає соціальна та політична напруженість у суспільстві.

30. Державний бюджет, його структура, види, функції.

Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це - щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

31. Дефіцит державного бюджету та його вплив на економіку. Заходи щодо обмеження дефіциту бюджету.

Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним "благополуччям", перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

* зниженням рівня суспільного виробництва;

* глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;

* послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;

* нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;

* великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;

* великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.

Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.

Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Одним з головних напрямів удосконалення бюджетної системи в умовах ринкових відносин є демократизація формування та використання всієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування й використання бюджету, яка б зацікавила й виробників, і органи влади всіх рівнів збільшувати доходи та найефективніше їх використовувати. Згідно з новим Законом України "Про бюджетну систему України" необхідно провести глибоку реформу бюджетної системи країни. Реформою бюджетної системи передбачається:

* по-перше, реальне розмежування фінансової та податкової системи;

* по-друге, реальне розмежування фінансів державних підприємств і державного бюджету;

* по-третє, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави - доходів і витрат усіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;

* по-четверте, здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та витрат. Передбачається, що на республіканському рівні здійснюватимуться лише ті витрати, які мають загальнодержавну вагу. Тому необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітко визначену законом дохідну базу.

32. Податки. Економічний зміст та класифікація. Крива Лаффера.

Пода́тки — обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи згідно з законом.

Податки поділяють на наступні види:

непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й не залежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

прямі — податок, що стягується безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

місцеві податки та збори.

Податки — фінансові відносини між державою та платниками податків щодо створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів. Зміст податків: суспільний та матеріальний. Функції податків:

фіскальна

регулююча

Суб'єкт оподаткування — юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно чинного законодавства сплачувати відповідні податки або платежі.

Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.

Зростання податкового тиску підштовхує бюджетні доходи. Але це відбувається лише до певної межі, після якої стимули для ділової активності знижуються. А з ними «худіє» і сама податкова база — оподатковувана частка національного виробництва. «Крива Лаффера» ілюструє графічно залежність розміру надходження податків від ставки оподаткування. На підставі бюджетної концепції американського економіста податкові системи розвинутих капіталістичних країн десять років тому зазнали суттєвих змін в бік зменшення податкових ставок і прогресії в оподаткуванні.

Причому, зниження норм призвело до зростання виробництва, яке компенсувало тимчасове падіння бюджетних надходжень.

33. Об’єктивна необхідність, зміст та моделі державного регулювання економіки. Цілі, засоби та методи державного впливу на економіку.

Виникає потреба в коригуванні соціальних наслідків надмірної нерівності доходів та соціальних контрастів, підтримці стабілізації та економічного зростання, а також впровадженні інноваційно-інформаційної парадигми. Держава володіє для цього певними важелями. Так, Дж. Стігліц визначає чотири загальних регулятивних блоки32:

– грошово-кредитні (монетарні);

– бюджетно-податкові;

– зовнішньоекономічні;

– соціальні.

Кожен з цих блоків містить перелік певних інструментів, здатних впливати на певні економічні процеси в країні та економіку в цілому.

До блоку грошово-кредитних інструментів відносять такі, що регулюють пропозицію грошей. Це:

– політика відсоткової ставки;

– резервні вимоги до банківських установ;

– операції центрального банку на відкритому ринку з державними цінними паперами;

– валютна політика;

– емісія грошей.

До блоку бюджетно-податкових інструментів відносять такі, які через державний бюджет впливають на економічні процеси у країні, зокрема, на перерозподіл народногосподарських ресурсів у середині системи. Це:

– політика доходів уряду (податкові інструменти);

– політика трансфертів і витрат уряду (бюджетні трансферти і витрати);

– міжбюджетна політика;

– емісія грошей (сеньйораж як податок від інфляції). “Доходи, які отримують уряди від друкування грошей, неоднакові у різних країнах. У США він незначний: на сеньйораж, зазвичай, припадає менше 3 % доходів держави. В Італії і Греції сеньйораж забезпечує понад 10 % доходів держави”33. В Україні “у 1993 році… за рахунок емісійних ресурсів НБУ було профінансовано 36,3 % бюджетних видатків. Ця сума перевищує рівень бюджетних надходжень за рахунок ПДВ та податку на прибуток підприємств”34.

До блоку зовнішньоекономічних інструментів відносять такі, за допомогою яких уряд регулює соціально-економічні відносини з іншими країнами. Це:

– валютна політика;

– митна політика;

– міграційна політика;

– фіскальні інструменти, які забезпечують протекційні ефекти.

До блоку соціальних інструментів відносять такі, що дозволяють уряду здійснювати вплив на головний економічний ресурс – працю. Це:

– соціальна політика – освіта, медицина, соціальні гарантії, пенсії тощо;

– фіскальні пільги молодим родинам (приклад – Ірландія, де шкала прибуткового податку з громадян залежить від віку сім’ї).

З одного боку, соціальна політика реалізується через видатки бюджету, однак існують окремі соціальні норми, які не підкріплені видатками уряду, проте справляють істотний вплив на демографічні процеси у суспільстві. Зокрема, пенсійна система може включати як елементи державних витрат, так і корпоративних, приватних (наприклад, персональний накопичувальний рахунок).

34. Міжнародний поділ праці. Суть і структура світового господарства.

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “Нових індустріальних країн” _ Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

природно-географічні умови;

технічний прогрес;

соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

скористався виробничий цикл;

розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

механізм організації національного виробництва;

механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

На сучасному етапі вплив перших –х чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

35. Підприємництво. Основні форми підприємств (об’єднань). Малий бізнес і форми його функціонування в ринковій економіці

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник"

Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва

Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

36. Суть капіталу. Кругооборот і оборот капіталу, його стадії та функціональні форми.

Кругооборот капіталу - безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом. Названі три форми капіталу — продуктивний (виробничий), торговельний і грошовий — називають функціональними. Оборот капіталу. Проте рух капіталу не обмежується лише кругооборотом. Оборот капіталу — кругооборот капіталу, який розглядається не як одиничний акт, а як процес, що постійно повторюється. Оборот авансованого підприємцем основного капіталу відбувається тоді, коли витрачені ним кошти на придбання засобів праці повністю повертаються до нього. Це означає, що основний капітал підприємства здійснив один оборот. Час обороту основного капіталу складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва містить: робочий період — кількість робочих днів, за які виготовляється продукт. Наприклад, легковий автомобіль на сучасних заводах сходить з конвеєра кожні 3—4 секунди, а корабель треба будувати кілька років; час дії природних сил на продукт (наприклад, час, коли достигає зерно); час перебування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо, у виробничих запасах на складах. Вирішальне значення для скорочення цього періоду мають своєчасні поставки продукції; час перерв у процесі праці (на поточний ремонт тощо). Час обороту основного капіталу (з урахуванням його функціональних форм) — час, який витрачається на закупку засобів виробництва, і час реалізації готового продукту. Оборотні фонди (сировина, паливо, електроенергія та ін.) здійснюють свій оборот протягом кожного виробничого циклу. Тому їх оборот відбувається значно швидше. Щоб рух капіталу підприємства здійснювався безперебійно, необхідно, щоб він перебував одночасно у всіх трьох формах і переходив з однієї форми в іншу. З витратами підприємця на основний і оборотний капітал органічно пов'язані витрати на виготовлення товару.Капітал - вартість, що шляхом експлуатації найманої праці приносить додаткову вартість, ми цим самим підкреслюємо досить важливу його рису. А саме: гроші, товари, засоби виробництва самі по собі - не капітал. Капіталом вони стають лише при певних відносинах, тобто тоді, коли один клас є власником засобів виробництва і прагне свою власність примножити, а другий позбавлений їх і тому, щоб існувати, продає свою робочу силу. Отже, капітал - це виробниче відношення.

У будь-якому виробництві беруть участь різні фактори:

а)засоби виробництва - речовий фактор;

б)робоча сила - особистий фактор.

Кожен з цих факторів відіграє свою роль в процесі створення і зростання вартості. Так, вартість спожитих засобів виробництва конкретною працею переноситься у вартість готової продукції без змін. Інакше обстоїть справа з робочою силою. Робітник отримує заробітну плату, як плату за свою робочу силу. Але в процесі виробництва він створює нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. І вона, як результат абстрактної праці, приєднується до перенесеної вартості.

Отже, вартість речового фактора в процесі виробництва не змінюється, якою вона входить у виробництво, такою й проявляється (кількісно) у вартості нового товару. Затрати ж на робочу силу (заробітна плата) в процесі виробництва трансформуються в більшу величину - нову вартість. Виходячи з цього, весь затрачений капітал (на засоби виробництва й робочу силу) ділиться на дві частини: постійний і змінний.

Постійний - це та частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Позначається цей капітал латинською літерою "с" (від слова сопзіапі - постійний).

Змінний - це та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає). Змінний капітал позначається літерою "v"

Поділ капіталу на постійний і змінний дає можливість з'ясувати, що постійний капітал виступає лише як передумова для створення й збільшення вартості. А створює і збільшує вартість лише жива робоча сила, куплена на змінний капітал, яка своєю конкретною працею переносить стару вартість (утворює), а абстрактною працею не лише відтворює вартість робочої сили (заробітну плату), а й створює додаткову вартість (збільшує вартість).

МІКРОЕКОНОМІКА

1. Предмет мікроекономіки. Проблеми, які вивчає мікроекономіка. Обмеження. Основні поняття мікроекономіки.

Економічна теорія вивчає прийняття рішень при розподілі рідкісних ресурсів між різними варіантами їх використання. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. У суспільстві обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем: