2. Типологія світових моделей соціального захисту.

В Україні склався стереотипний підхід, згідно з яким розвиток со­ціальної сфери має залишковий характер і залежить від гіпотетич­ного відновлення зростання матеріального виробництва. Тобто стве­рджується, що спочатку має запрацювати виробництво, а потім можна буде вирішувати соціальні питання. Такий підхід супере­чить світовому досвіду, згідно з яким реформування економічної сфери має проходити паралельно й одночасно з реформуванням соціальної сфери загалом і системи соціального захисту зокрема.

Це обумовлено необхідністю збереження та розвитку людського потенціалу, оскільки в періоди економічних трансформацій завжди найбільших збитків зазнають людські ресурси, хоча в ці періоди саме вони мають вирішальний вплив на розвиток і результатив­ність соціально-економічних перетворень

При створенні системи соціального захисту в Україні, адекват­ної принципам ринкової економіки, необхідно ретельно проаналі­зувати світовий досвід функціонування систем соціального захис­ту в найбільш розвинених країнах світу, де вони діють з кінця ми­нулого століття. Тому в наведеній роботі зазначений аналіз проведено на прикладі країн-членів Організації економічного спів­робітництва і розвитку (ОЕСР).

Так само гостро, як і для України, проблеми соціального за­хисту стоять перед іншими посткомуністичними країнами, що здійснюють перехід до ринкової економіки.

Актуальні проблеми соціального захисту постають перед краї­нами, що розвиваються, де спостерігається високий рівень безро­біття, бідності, нерівності, а системи соціального забезпечення, що почали формуватися в період розпаду колоніальної системи, не на­були достатнього розвитку.

Проте проблеми соціального захисту актуальні для всіх без винятку країн світу, адже в кожній країні, навіть з високим рів­нем добробуту, існують групи людей похилого віку, інваліди, ба­гатодітні сім'ї, безробітні, які потребують соціальної допомоги.

У той самий час в умовах глобалізації економіки істотно зрос­тає значення людського потенціалу, оскільки людина є основним носієм знань, технологій, інформації, досвіду, найважливішим фактором конкурентоспроможності країни. Тому велика увага в багатьох державах сьогодні приділяється всебічному розвитку людини - її здоров'ю, освіті, добробуту. У зв'язку з цим дедалі більшого значення набуває соціальний захист, що є важливим фактором збереження та розвитку людського потенціалу. А сам соціальний захист у сучасних умовах має вже не суто національ­не, а глобальне значення.

Трактування суті соціального захисту в різних країнах варіює від надання соціальної допомоги найбільш уразливим верствам населення (США, Канада) до всеохоплюючої системи за всіма існу­ючими ризиками (міжнародні організації, передусім ООН та МОП).

На практиці елементи соціального захисту поєднуються у різ­них варіантах. При цьому допомога може надаватися на основі:

• оцінки засобів до існування (виплачується тільки особам, у яких дохід та добробут знаходяться нижче певного рівня);

• єдиної ставки (виплачується за фіксованою ставкою);

• універсальної системи (виплачується на основі визначених дер­жавою критеріїв без проведення оцінки потреб).

Категорію соціального захисту можна розглядати в гуманітар­ному, політичному та економічному аспектах.

У гуманітарному плані необхідно виходити з того, що людина як особистість є головною цінністю суспільства, і воно повинно на­магатися кожному зі своїх членів забезпечити максимально спри­ятливі умови для життя, праці, освіти, відпочинку. Згідно з Декла­рацією ООН бути вільним означає бути вільним від «страху і нуж­ди» , що передбачає не тільки гарантоване існування, але й забезпе­чення політичних і громадянських свобод. Сталий соціальний та економічний розвиток суспільства в довгостроковій перспективі неможливий без демократії та дотримання прав людини.

У політичному аспекті слід зазначити, що саме виникнення соціального захисту було пов'язане не в останню чергу з погіршен­ням становища широких трудящих мас на стадії монополістич­ного капіталізму, коли поляризація в суспільстві досягла знач­них масштабів та загострилися класові суперечності, розв'язан­ня яких стало можливим шляхом реалізації концепції соціально­го захисту.

В економічному аспекті соціальна та економічна політика тіс­но пов'язані та взаємозумовлені, адже будь-яка економічна полі­тика має соціальні наслідки, а соціальна політика позначається на темпах і характері економічного зростання. Слід також підкресли­ти важливість виплат у системі соціального захисту для стимулю­вання споживчого попиту, якості трудових ресурсів, розширеного відтворення населення та ін.

Усі існуючі в різних країнах світу системи соціального захисту можна поділити на три базових моделі:

1. патерналістську (від лат. paternus - батьківський), або лі­беральну;

2. корпоративістську (від лат. corporatio - спілка), або консер­вативну;

3. етатистську (від лат. etat - держава), або соціал-демократичну.

Для патерналістської моделі соціальної політики та соціальної практики характерно намагання досягти ефективності, використо­вуючи фонди для на забезпечення членів суспільства,що найбільше потребують допомоги, які не в змозі самі себе забезпечити.

Порівняно з іншими вона відрізняється низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем. Основний тягар соціального забез­печення несуть сім'я та приватні благодійники (США, Японія).

Для корпоративістської моделі характерна законодавчо закрі­плена співучасть державних і громадських структур у вирішенні проблем індивіда, групи, общини. Держава делегує частину обо­в'язків щодо соціального захисту (і перш за все щодо соціального страхування) професійним, релігійним та іншим добровільним ор­ганізаціям. Щодо суті такого підходу часто вживається термін «субсидіарність» (від англ. subsidiarity - допоміжний, додатко­вий). Основні функції соціального забезпечення належать проми­словим корпораціям і профспілкам. На регіональному та місце­вому рівнях соціальним забезпеченням займаються місцеві асо­ціації підприємців, профспілки та держава (Німеччина, Австрія, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, окремі елементи у Франції та Італії). Зокрема, для Голландії і багато в чому Бельгії характерна так звана «секторизація» (інтереси різних груп населення пред­ставляють окремі структури), існує багато організацій, що займа­ються соціальним захистом і наданням індивідуальних соціаль­них послуг. У згаданих країнах сформувались «секторні», приват­но керовані, але фінансовані переважно державою ініціативи. Міс­цева влада бере на себе створення власних служб тільки там, де подібні ініціативи відсутні.

Етатистська модель соціального захисту орієнтована на центра­лізовану, екстенсивну та дорогу систему соціального забезпечення. Намагання забезпечити рівність приводить до сильної державної участі у соціальному обслуговуванні і виплаті соціальної допомоги. Контроль за реалізацією державної соціальної політики здійснюється місцевими органами влади, підзвітними центральному уряду (скан­динавські держави). Основна частина захисту забезпечується через зайнятість населення. Підтримка солідарної і універсальної систе­ми соціального захисту обходиться дуже дорого, і це означає, що вона повинна мінімізувати соціальні проблеми та максимізувати надхо­дження в державну скарбницю. Очевидно, що ця умова краще всьо­го дотримується, коли більшість людей працює. Організація управ­ління соціальною сферою базується на трьох рівнях: державному, регіональному та муніципальному. Соціальна робота розгортається в основному державними агентствами, що являють собою мережу мультидисциплінарних служб. Державний рівень забезпечується переважно національним страхуванням населення, регіональний відповідає за інститути охорони здоров'я (госпіталі, ясла-садки, за­клади для розумово відсталих і психічно хворих), муніципальний організовує широкий спектр послуг через соціальні заклади (інфор­мація, поради, посередництво, грошова допомога, мобільна соціаль­на робота, притулки для жінок, що потерпають від насилля, центри для біженців і т.п.). Простежується орієнтація на соціальну патоло­гію і основна увага приділяється допомозі незаможним Соціальна робота ототожнюється з державою та покладається більше на при­мушення, ніж на розвиток громадської ініціативи.