12. Російськомовна література 1920-1930 років в Україні

Упровадження в життя ідеї про необхідність відродження української мови і культури в 1920—1922 рр.  відбувалося нелегко, що зумовлено складністю військово-політичного й економічного становища в Україні, пануванням серед російських керівників великодержавної традиції, небажанням багатьох комуністів здійснювати проголошений курс у національній політиці, прихильністю багатьох партійців до ідеї централізму. Давалося взнаки й те, що за національним складом КП(б)У на початку 20-х років була переважно російською.

До літератури і мистецтва тягнулися маси людей, серед них народжувалися яскраві таланти. 20-ті роки характеризувалися бурхливим розвитком української літератури та поезії. Популярними були твори прозаїків М. Хвильового, Ю. Яновського, В. Підмогильного, М. Івченка, Є. Плужника, поетів В. Сосюри, М. Рильського, П. Тичини, драматургів І. Кочерги, М. Куліша, І. Микитенка та ін.

З початку 20-х років в Україні з’явилося багато нових літературних організацій, які оголосили своїм завданням створення нової культури: об’єднання селянських письменників «Плуг» (1922 р., С. Пилипенко, А. Головко, І. Сенченко, Г. Епік, П. Панч та ін.); спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923 р., В. Еллан-Блакитний, І. Дніпровський, О. Довженко, М. Йогансен, М. Хвильовий та ін.); «Ланка» (1924 р., у 1926 р. реорганізована у «МАРС — Майстерня революційного слова»; В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка та ін.); Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ, 1925 р.; М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній, М. Куліш, А. Любченко та ін.); Всеукраїнська спілка пролетарських письменників (ВУСПП, 1927 р.; І. Микитенко, Б. Коваленко, І. Ле, В. Коряк, Д. Загул та ін.).

У літературі було представлено різні напрями й течії, яких не визнавала влада: неокласики (М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара та ін.), футуристи (М. Семенко, М. Терещенко, Гео Шкурупій та ін.), символісти (О. Слісаренко, І. Сенченко, Я. Савченко та ін.).

Більшовицька влада визначила основні завдання, які мали виконувати література і поезія. У 1927 р. було ухвалено постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Політика партії у справі української художньої літератури», де наголошувалося на важливій ролі літератури у становленні української радянської культури та культурному розвитку робітничого класу. Одночасно вимагалося посилити боротьбу із занепадницькими настроями, у т. ч. із «хвильовизмом», підвищити ідейно-художній рівень літератури, налагодити співпрацю з митцями інших радянських республік. Такі самі завдання ставили і театру, кіно, музиці, живопису, які мали не тільки забезпечити зростання політичного і культурного рівня робітників та селян, а й сприяти комуністичному вихованню людей.

За часів СРСР відомі українські поети Борис Чичибабін, Микола Ушаков, Леонід Кисельов та Леонід Вишеславський писали російською мовою. Серед радянських прозаїків в Україні народилися Ісак Бабель, Михайло Зощенко, Ілля Ільф, Євген Петров, Валентин Катаєв,Ілля Еренбург. Відомим дитячим письменником, автором «Незнайка» був Микола Носов. Автором відомих радянських пісень «Подсмосковные вечера» та «С чего начинается Родина?» був луганчанин Михайло Матусовський.

Хоча в період СРСР українські автори, які писали російською вважалися більш лояльними до радянської держави, крім офійних радянських літераторів було також декілька російськомовних українських письменників-дисидентів: Віктор Некрасов, Гелій Снєгирьов,Ірина Ратушинська та Ігор Померанцев.

В кінці 1980-х років в Україні існувало дві літературні студії, з яких вийшли багато сучасних російськомовних письменників. Одна знаходилася при Союзі письменників, а інша при журналі «Радуга»