1488

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна

Кафедра «Українознавство»

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

У двох частинах Частина 2

Усне професійне спілкування.

Наукова комунікація як складова фахової діяльності

Методичні вказівки для самостійної роботи

Укладачі: С. П. Лагдан О. О. Бочарова

Для самостійної роботи студентів денної форми навчання усіх спеціальностей

Дніпропетровськ – 2014

УДК 811.161.2(076.5)

Укладачі:

Лагдан Світлана Петрівна Бочарова Олена Олександрівна

Рецензенти:

канд. філол. наук, доц. Л. М. Кулакевич (Державний вищий навчальний заклад

«Український державний хіміко-технологічний університет»), канд. філол. наук, доц. С. В. Бобиль (ДІІТ)

Рекомендовано до друку МКФ ГОІС (протокол № 1 від 17.09.2013 р.) та НМВ ДНУЗТ (реєстр. № 097/13-3 від 27.11.2013 р.)

Українська мова за професійним спрямуванням [Текст] : методичні матеріали для самостійної роботи: у 2 ч. Ч. 2. Усне професійне спілкування. Наукова комунікація як складова фахової діяльності / уклад.: С. П. Лагдан, О. О. Бочарова; Дніпропетр. нац. ун-т залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна. – Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, 2014.

– 61 с.

Методичні матеріали містять 8 параграфів відповідно до тем практичних занять змістового модуля 2.

Теоретичний матеріал містить вісім параграфів згідно з планом занять. Параграфи 9- 12 присвячені культурі усного фахового спілкування, формам колективного обговорення професійних проблем, мовленнєвим та стилістичним принципам презентації.

Параграфи 13-16 стосуються наукової комунікації, адже складовою успіху спеціаліста на сучасному ринку праці є майстерне володіння термінологічною лексикою, що свідчить про глибоке розуміння професійних понять і явищ. Розглядаються питання перекладу термінів, зокрема труднощів використання дієприкметникових терміносполук. Окреме заняття присвячене особливостям оформлювання результатів наукової діяльності, акцентується увага на правилах бібліографічного опису джерел.

Матеріал кожного заняття доповнений складними випадками слововживання у професійному мовленні, серед яких особливості наголошування слів, труднощі вибору синоніма та пароніма, тавтологія, русизми тощо.

Усі параграфи доповнені практичними порадниками «Зверніть увагу!», що містять різнотипні словнички, настанови щодо правил спілкування у трудовому колективі, цікаві приклади, винятки.

Для самостійної роботи студентів денної форми навчання усіх спеціальностей. Бібліогр.: 27 назв.

©Лагдан С. П., Бочарова О. О., укладання, 2014

©Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, редагування, оригінал-макет, 2014

ЗАНЯТТЯ 9. КУЛЬТУРА УСНОГО ФАХОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Бесіда, її функції та види

Бесіда – форма спілкування між двома чи більше особами з метою обміну думками, інформацією, активізації зусиль для забезпечення співробітництва та впливу один на одного.

Бесіди виконують такі функції:

•обмін інформацією;

•формування перспективних заходів і процесів;

•контроль і координація вже розпочатих дій;

•взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань, вирішення актуальних проблем;

•підтримання контактів на рівні виробничих підрозділів, організацій;

•пошук, висунення й оперативна розробка робочих ідей;

•стимулювання людської думки в новому напрямку;

•розв’язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації тощо. Бесіда є найбільш сприятливою і часто єдиною можливістю переконати

співрозмовника й обґрунтувати свої позиції, при цьому сподівання на успіх і збіг обставин краще замінити стратегією і тактикою.

Різновиди бесід:

1.За кількістю учасників бесіди бувають індивідуальні та групові.

Віндивідуальній бесіді беруть участь два співрозмовники. Кожен із них прагне досягти певної мети: установити контакти, викликати довіру, досягти взаєморозуміння, визначити позицію співрозмовника, знайти пояснення його дій. Результат бесіди залежить від обох партнерів.

Індивідуальні бесіди найчастіше використовують керівники в роботі з підлеглими під час зарахування на роботу, звільнення, з метою заохочення чи покарання, для вирішення виробничих питань і для того, щоб ближче познайомитися. Ці бесіди допомагають дізнатися про хід і результат виконання завдань, вчасно дати потрібні розпорядження, а також оцінити роботу працівників. Вони можуть бути довгочи короткотривалі, спокійні чи напружені.

Керівникові часто доводиться проводити індивідуальні бесіди з виховною метою (під час зарахування на роботу молодого працівника, із працівниками, які мають проблеми з характером і не вміють співпрацювати з іншими тощо). Бажано спокійно обговорити факт, який викликав занепокоєння. Розмову радять вести так, щоб людина сама зробила належний висновок або попросила дати їй пораду, як діяти в подібних ситуаціях.

Групові бесіди проводять у колі працівників одного чи кількох відділів для координації їх спільної діяльності. Керівник повинен правильно розподілити обов’язки, враховуючи компетентність та досвід працівників. Завдання слід формулювати чітко, проте давати можливість працівникам виявляти творчу ініціативу, висувати нові ідеї, самостійно розробляти плани.

3

2. За метою спілкування та змістом бесіди бувають ритуальні, глибин-

но-особистісні та ділові.

Ритуальні бесіди вимагають дотримання певного мовленнєвого етикету. Ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв (людина повинна знати, що і як їй потрібно говорити в різних ситуаціях і що мають говорити інші).

Глибинно-особистісні бесіди використовуються для спілкування між батьками, дітьми, закоханими, друзями (спілкуючись із близькими, кожен сподівається на те, що його зрозуміють, захистять, нададуть допомогу).

У ділових бесідах обговорюють конкретні професійні справи. Їх проводять із метою встановлення ділових стосунків, вирішення професійних проблем, обговорення нових проектів. Ділова бесіда є цілеспрямованою, із заздалегідь спланованим результатом, і скерована на певні висновки на основі аналізу отриманої інформації.

Основними етапами ділової бесіди є: підготовчі заходи, початок бесіди, інформування присутніх, аргументування положень і завершення.

Готуючись до бесіди, потрібно: обрати час і місце для її проведення; зібрати і систематизувати необхідну інформацію, скласти план, виділити ключові положення; визначити мету, стратегію і тактику; передбачити позицію співрозмовника, нюанси, які можуть вплинути на хід і результат бесіди.

Початок бесіди – досить важливий етап. Його завданнями є: встановлення контакту; створення ділової атмосфери; намагання привернути увагу до актуальних питань, що обговорюватимуться. Налагодити контакт можна через посмішку, погляд, міміку, інтонацію. Варто запам’ятовувати ім’я та по батькові співрозмовника. Починати розмову потрібно з посилання на якусь цікаву подію, що сталася; з компліменту; з переліку проблем, що будуть розглянуті, уникати вибачень, виявлення невпевненості.

Наступний етап ділової бесіди – інформування присутніх, тобто основна передача відомостей. Така передача повинна бути точною, ясною, професійно правильною і, по можливості, наочною. Особливу увагу слід приділяти стислості викладу, не відхилятися від теми. Не потрібно боятися ставити запитання – це лише полегшить ділову розмову, оскільки дасть можливість легко зорієнтуватися у ставленні співрозмовника до проблеми.

Аргументація – найважча фаза бесіди, тому потрібно користуватися достовірними даними, щоб повністю або частково змінити позицію, пом’якшити суперечності, критично розглянути викладені положення і факти. Для більшої переконливості слід пристосовувати аргументи до особистості співрозмовника, зважати на його смаки та переконання, використовувати зрозумілу термінологію, уникати формулювань, що ускладнюють аргументацію.

Останній етап бесіди – завершення. Бесіду краще закінчити на оптимістичній ноті. В узагальненому висновку повинна переважати основна думка, викладена у вигляді кількох положень у стислій формі. Прощаючись, потрібно висловити сподівання на подальшу співпрацю.

4

Отже, бесіда в усіх її видах є унікальною формою встановлення контакту між людьми, їх взаєморозуміння та взаємодії. До невдачі під час бесіди призводять жорстка орієнтація на остаточний результат і тиск на партнера. Перш ніж розпочинати бесіду, треба добре обміркувати свою поведінку на всіх її етапах. Час, витрачений на засвоєння правил і прийомів ведення бесіди, обов’язково принесе користь у розв’язанні багатьох проблем.

Зверніть увагу!

Фахівець повинен учитися отримувати інформацію під час бесіди шляхом уміло поставлених запитань. Розрізняють такі запитання:

Закриті – спрямовані на з’ясування істинності чи хибності висловленого в них судження, на них можна відповісти «так» чи «ні»: Чи згодні Ви, що...?

Відкриті – потребують розгорнутої відповіді, пояснень, спрямовані на з’ясування нових властивостей і якостей предметів та явищ: Яка Ваша думка стосовно цього питання? Чому Ви вважаєте, що...?

Прямі – спрямовані на те, щоб перевірити розуміння позиції партнера по спілкуванню: Якщо я Вас правильно зрозумів, то Ви хочете...

Непрямі – ставлять для уточнення певної інформації (наприклад, перевірити, чи був співрозмовник на виставці нової техніки, можна запитанням: Яка була вчора вартість японських телевізорів?).

Риторичні – не вимагають відповіді, їх використовують з метою активізації уваги співрозмовника.

Співбесіда з роботодавцем

Як підібрати працівників, які володіють не лише високими професійними і діловими, а й відповідними особистісними якостями? Як вберегти організацію від потенційно небезпечних (конфліктних) співробітників?

Існують різні напрацьовані способи, кожен із яких має свої плюси та мінуси. У колишньому Радянському Союзі підбір кадрів здійснювався за рахунок роботи особливих відділів та через розгорнуту систему партійних характеристик. Цей спосіб не дуже вдалий, оскільки професіоналізм та кваліфікація відходять на другий план, що катастрофічно позначається на ефективності роботи підприємства.

Широко розповсюджена нині практика підбору співробітників за принципом спорідненості або «давнього» знайомства теж призводить до недостатньої кількості професіоналів із відповідним рівнем кваліфікації та має негативні соціально-психологічні феномени: кумівство, родинні зв’язки.

Сьогодні існують кадрові агенції, які здійснюють підбір працівників за професійно-кваліфікаційним принципом з урахуванням усіх параметрів (професійних, ділових, особистісних), на основі критеріїв, розроблених кваліфікованими психологами. Отримуючи заявку на підбір претендентів на вакансію, такі агенції в тісному співробітництві з роботодавцем визначають не тільки формальні професійні запити, а й функціональні вимоги, на основі яких грунтується робота. Кожний претендент проходить через спеціальний психодіагностичний комплекс, що дозволяє відсіяти непридатних і зберегти

5

найбільш перспективних для конкретного робочого місця. Така форма підбору сприятлива як для організації, так і для людини, яка шукає роботу.

Поширеним способом підбору кадрів стала співбесіда роботодавця з претендентом на вакантну посаду, під час якої керівник повинен отримати максимум необхідної інформації, переконатися у професійних якостях людини, скласти враження про неї як особистість.

Керівник звертає увагу на такі показники:

Досвід. Якщо претендент змінив більше одного місця роботи за рік – це сигнал тривоги. (Оптимальний варіант – не менше двох-трьох років на одному місці). Яскравий опис своїх досягнень може бути перебільшеним, оскільки аналогічна посада в іншій організації не означає ті самі обов’язки та відповідальність. Для деяких посад попередній досвід не обов’язковий.

Інтелект та освіта. Необхідно підбирати людину до посади. Якщо призначити висококваліфікованого спеціаліста на нижчу посаду, з’являться незадоволені працівники, може зрости плинність кадрів. І навпаки – некваліфікований працівник з обов’язками вищої посади не справиться.

Книжні знання нечасто безпосередньо застосовуються на практиці, хоч і навіюють кандидату ілюзорну віру в свої можливості. Розсудливість і бажання вчитися набагато цінніші, ніж академічна освіта.

Зовнішній вигляд. Керівник очікує, що кандидат прийде на співбесіду охайним. Це свідчить про почуття гідності. Можна прогнозувати, що й до роботи він буде ставитися сумлінно, хоча це і не є стовідсотковою гарантією. Якщо ж кандидат приходить у непрезентабельному вигляді, то й на роботі він виглядатиме не краще.

Здатність до адаптації. Відсутність психологічної гнучкості створює серйозні проблеми, тому що заважає зростанню працівників.

Риси характеру. Для створення у колективі товариської, доброзичливої атмосфери керівнику важливо з’ясувати, чи тактовний кандидат, чи стриманий, чи легко з ним спілкуватися, чи вміє він поводитися серед людей.

Керівник має прийняти рішення, наслідки якого можуть відчуватися роками, тому робити це слід обдумано. Він повинен пам’ятати, на яку посаду претендує кандидат, і ще до співбесіди знайти час, щоб ознайомитися з його біографією. Кандидату потрібно повідомити все стосовно посади – як позитивні, так і негативні сторони (вимоги, умови роботи, режим робочого дня, можливі привілеї, зарплата); говорити повільно і чітко, щоб він усвідомив сказане; не давати обіцянок, які неможливо виконати. Керівник повинен відразу висловити претенденту свою думку щодо його шансів отримати роботу і не подавати йому надії, якщо шанси незначні.

Співбесіду важливо побудувати так, щоб кандидат говорив більше, ніж керівник. Для цього потрібно: ставити запитання послідовно, по черзі; формулювати їх чітко і стисло; починати з легких запитань, складніші залишати на кінець бесіди; ставити запитання, які потребують розгорнутої відповіді, а не «так» чи «ні». Вміло ставлячи запитання, можна дізнатися: працьовитий

6

кандидат на посаду чи лінивий; відкритий для сприйняття нового чи впертий і схильний до догматизму; чи спостережливий; чи ініціативний; чи чесний; чи охайний у роботі; чи відчуває гордість за свою роботу.

Знаючи, на що звертає увагу керівник, претендент на посаду має змогу заздалегідь підготуватися та продумати відповіді на очікувані запитання.

Зверніть увагу!

Зарубіжний досвід

ВАнглії поширена практика приймати на роботу або через спеціалізовані бюро та агенції, або за наявності «рекомендаційних листів» із попередніх місць роботи (вони є певним аналогом наших характеристик, але мають більше значення).

ВІзраїлі прийнята узаконена система протекціонізму – на роботу приймають тільки за наявності двох «поручителів», які несуть юридичну та фінансову відповідальність за дії свого протеже.

У фірмі «Маккей Епвілоум» розроблений десятиетапний процес відбору співробітників:

•Візит до консультанта з виробничої психології. Його висновки стають корисними, коли в процесі трудової діяльності потрібно вплинути на сильні чи слабкі сторони даної людини.

•Кандидата запрошують на співбесіду з працівником відділу кадрів, який добре знає професійні вимоги до кандидата і дуже добре розбирається в людях.

•Кандидата запрошують на 6-7 співбесід із членами адміністрації фірми, які потім спільно аналізують свої висновки як за умови прийняття, так і відмови.

•Директор фірми розмовляє з кандидатом на посаду упродовж 30 хв.

•Директор фірми розмовляє з кандидатом на посаду протягом 30 хв по телефону. Оцінюється вміння кандидата вирішувати ділові проблеми по телефону.

•Збирається інформація про кандидата із зовнішніх джерел.

•Бесіда з кандидатом у нього вдома, в присутності сім’ї, де він найкраще розкривається як особистість.

•Бесіда з кандидатом за інших обставин (наприклад, у концертному залі чи кінотеатрі), з’ясування його смаків та вміння поводитися з людьми і серед людей.

•Візит кандидата до двох-трьох бізнесменів високого рангу неконкуруючих фірм, які потім передадуть свої враження й оцінку рис кандидата.

•Візит до «майстра». У кожному місті є свій «майстер» – спеціаліст вищого класу в будь-якій професії. Кандидат, який успішно пройшов попередні етапи, повинен витримати екзамен у «майстра».

Вирішальним критерієм є запитання керівника до самого себе: «Як би я себе почував, якби ця людина працювала в мого конкурента, а не в мене?»

Етикет телефонної розмови

Телефонна розмова – один із різновидів спілкування, специфікою якого є те, що співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто виключається передача інформації через міміку, жести, вираз обличчя. Майстерність телефонної розмови полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу повідомити все необхідне й отримати відповідь.

7

Телефон сьогодні є важливим засобом комунікації, по ньому ведуться як особисті розмови, так і ділові бесіди, перемовини, узгоджується час ділової зустрічі. За останні роки середня тривалість телефонної розмови збільшилася втричі, хоч обсяг інформації, що передаться, залишився тим самим. Час телефонних розмов збільшився, зокрема, за рахунок емоційного забарвлення – це паузи між словами і фразами, прояв емоцій. Багато спеціалістів вважають, що в реєстрі безцільної трати ділового часу телефон стоїть на другому місці після неочікуваних візитів. Американські психологи навіть дійшли висновку, що телефон, попри всі його переваги, скорочує життя сучасної людини на 3-4 роки, і не через неприємні новини, а через постійне напруження нервової системи в очікуванні дзвінка в будь-яку хвилину.

І все ж за вмілої організації робочого часу та ретельної спланованості діалогу в наш час телефон є одним із найефективніших засобів зв’язку, налагодження та підтримки ділових контактів, вирішення оперативних питань, надання консультацій, висловлення прохань, запрошень, подяк, вибачень. Уміння правильно, розумно й ефективно користуватися телефоном робить його надійним помічником у напруженому житті ділових людей. Не завжди є час для зустрічі віч-на-віч. А протягом кількох хвилин по телефону можна вирішити будь-яке питання. Вважається, що добре підготовлена телефонна розмова може замінити чотири ділових листи.

Для телефонного діалогу показова обмеженість у часі, а також можливість технічних перешкод, тому запорукою успішного проведення службової телефонної розмови є компетентність, вміння виділити головне в інформації, заздалегідь правильно спланувати її хід, не затягувати час спілкування, бо це послаблює інтерес та увагу.

Етика телефонної розмови вимагає від ділової людини, перш ніж взяти слухавку й набрати певний номер, подумати, чи існує для цього необхідність, чи правильно обрано час для розмови. Обов’язково необхідно запитати у співрозмовника, чи є в нього час, і якщо ні, то коли можна зателефонувати.

Вимогами етичних правил ведення телефонної розмови також є:

–бути доброзичливим, у жодному разі не виказувати свого невдоволення;

–ставити запитання та уважно вислуховувати відповіді на них;

–бути тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає неприємною;

–для зростання симпатії називати співрозмовника на ім’я та по батькові;

–наголошувати на найсуттєвішому; числа варто повторити кілька разів, щоб уникнути прикрих непорозумінь;

–стежити, щоб вимова була чіткою, темп мовлення – рівним, а тон – спокійним, оскільки по телефону звучання голосу значно спотворюється;

–намагатися якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови, висловлюватися стисло й точно, правильно побудованими реченнями; стежити за логікою викладу своїх думок, послідовністю;

–розмовляти середнім за силою голосом.

Службова розмова складається з таких елементів:

8

–момент встановлення зв’язку;

–викладення суті справи (повідомлення мети, обговорення питання);

–закінчення розмови.

Момент встановлення зв’язку. Будь-яку телефонну розмову починають із привітання: Добрий ранок (день, вечір)! Доброго дня! Діловий етикет вима-

гає, щоб у відповіді на дзвінок було повідомлення про установу чи підрозділ.

Це можуть бути слова: приймальна, відділ кадрів, бухгалтерія. Службова особа, знявши трубку, повинна назвати своє прізвище, ім’я та по батькові. У відповідь теж називають себе й установу або свою посаду.

Тому, хто телефонує, не слід сподіватися, що його голос обов’язково впізнають – згідно з правилами етикету, йому потрібно відрекомендуватися. Якщо ж він забув назвати себе, співрозмовник може перепитати: Вибачте, з ким я розмовляю? Якщо до телефону підійшов не той службовець, слід перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну людину: Попросіть,

будь ласка, до телефону Людмилу Василівну (пані Людмилу, пані Сороку). Зазвичай відповідають так: Зачекайте, будь ласка, я зараз передам їй слухавку; На жаль, Богдан Віталійович у відрядженні, буде завтра. Можливо, Ви хотіли б йому щось передати? Коли до телефону підійде потрібна людина, потрібно знову привітатися і назвати себе.

Викладення суті справи полягає в тому, щоб стисло передати мету дзвінка, описати ситуацію, отримати конкретні відповіді. Щоб розмова не перетворилася на монолог, потрібно вчасно робити паузи і давати співрозмовнику можливість висловити свою думку. Це створює ритм діалогу, запобігає перебиванню. Важливу інформацію слід занотувати. Якщо потрібен час для уточнення даних, потрібно домовитися про додатковий дзвінок.

Закінчувати розмову має той, хто телефонує. Якщо абонент старший за віком, посадою або жіночої статі, слід дати можливість йому закінчити розмову. За певних обставин викликаний до телефону може ввічливо сказати, що поспішає закінчити розмову через нагальні справи.

Ділова телефонна розмова може тривати три хвилини. Її модель: встановлення контакту – 20 + 5 с; уведення в курс справи – 40 + 5 с; обговорення ситуації – 100 +5 с; заключне слово – 20 + 5 с. На перших порах вкластися в цей ліміт важко, але ця модель реальна. Невміння ж провести з максимальною користю телефонну розмову свідчить про невміння правильно та ефективно організувати свою працю.

У телефонному спілкуванні керівника важливу роль відіграє секретар. До його обов’язків і повноважень входить встановлювати контакт із потрібним абонентом, вести розмову в разі відсутності або зайнятості керівника, відповідати на дзвінки з проблем, які входять до компетентності секретаря.

9

Зверніть увагу!

Мобільний телефон і ділові стосунки

Мобільний телефон уже давно став атрибутом сучасної ділової людини. Він завжди знаходиться біля його власника, тому, як правило, ніхто інший відповісти на виклик не може і зникає необхідність кликати потрібну людину до телефону. Але, з іншого боку, цей дзвінок може бути незручним для абонента, тому відразу необхідно про це запитати, щоб не ставити людину в незручне становище.

Зовсім неприпустимо користуватися мобільним телефоном на конференціях, під час нарад. Не слід викладати мобільний телефон на стіл під час ділової зустрічі, щоб не демонструвати зневагу до співрозмовника, ніби розмова з ним є менш цікавою і значимою, ніж розмова, що очікується по телефону. Під час перерви в діловій бесіді для розмови по телефону краще вийти в іншу кімнату.

Основне правило користування мобільним телефоном: він не повинен стати причиною незручностей чи прояву неповаги до оточуючих.

Особливості наголошування слів

Норми наголосу в сучасній українській літературній мові вже усталились. Проте, як свідчить практика, саме на наголошення припадає чи не найбільша кількість помилок, що знижує загальний рівень мовлення. Особливо негативно це позначається на діловому мовленні, покликаному обслуговувати всі ділянки професійного і громадського життя суспільства.

Наголошення – обов’язкова ознака слова в його природному усному вияві, що полягає у виділенні голосом одного зі складів. Труднощі наголошування пов’язані з тим, що в українській мові наголос вільний, тобто не закріплений за якимось певним складом слова (а є мови, де наголос постійний: у польській мові, наприклад, він на передостанньому складі, у французькій – на останньому, у німецькій – на першому). Крім того, український наголос рухомий, тобто може змінювати місце в різних формах того самого слова:

місяць́ , але місяці;́автор, але автори.

Та незважаючи на це в багатьох випадках простежуються стала система і відповідні закономірності наголошування:

1.В іменниках називного відмінка множини спостерігається переважно наголошене закінчення: директори, шляхи, слова (але: вікна, костюми).

2.Іменники на -ання наголошуються так, як дієслова, від яких вони утво-

рені: читати – читання, писати – писання, завдати – завдання, пізнати – пізнання (а не читання, запитання, завдання). У двоскладових іменниках на-

голошується останній склад: знання, звання (але вміння).

3.На останньому складі наголошуються іменники, утворені від прикмет-

ників за допомогою суфікса -ин(а): старовина, глибина, величина, новина.

4.У географічних назвах на -щина, -чина наголошується той склад, що й

услові, від якого ця назва утворена: Васильківщина (бо Васильків), До-

неччина, Одещина, Харківщина, Сумщина, Полтавщина (але Галичина).

5.В іменниках із префіксом ви- наголос падає на префікс: випадок,

виняток, вигадка, виплата, витрата, видобуток, але: вимова, вимога,

10