Сучасний кінематограф

У 1990-х українське телебачення починає освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу ("Роксолана", режисер Борис Небієрідзе, "Острів кохання", режисер Олег Бійма). На рубежі 2000 р. низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана "Вогнем і мечем", у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану - йому належать також ролі в історичному серіалі "Чорна рада" Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001). Історичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Протягом 1990-х - першої половини 2000-х р. їм були зняті такі фільми, як "Голод-33" (1991) про трагічну долю української родини часів Голодомору, "Атентат - Осіннє вбивство в Мюнхені" (1995), "Нескорений "(2000) та" Залізна сотня "(2004), які стали спробою донести до глядача правду про життя та бойовий шлях командирів і воїнів Української повстанської армії. 

Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кінематографістів. У 2001 році починаючий постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі "Панорами" Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля "Йшов трамвай № 9". У 2003 році фільм "Мамай" Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії "Оскар". У 2005 році стрічка "Подорожні" молодого українського режисера Ігоря Стрембицького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 знято кілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її період був відображений в декількох кінострічках, в зокрема: "Помаранчеве небо" (2006, режисер Олександр Кирієнко), "Прорвемось!" (2006, режисер Іван Кравчишин), "Оранжлав" (2006, Алан Бадоєв). Фільм "Оранжлав" отримав приз за кращу режисуру на XV Міжнародному фестивалі "Кіношок" в Анапі (Росія). У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилера "Штольня" (продюсер і оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук).

 

Параджанов Сергій Йосипович

Народився Сергій Параджанов у Тбілісі в родині антиквара, він був третьою дитиною в сім'ї (сестри Рузанна й Аня). Батько — Параджанян Йосиф Сергійович, мати — Бежанова (Бежанян) Сірануш Давидівна.

Професія антиквара передавалася з покоління у покоління, і глава роду — Йосип Параджанов — сподівався, що його діти підуть слідами предків. Сергій обрав інший шлях, і батько ніколи не зміг йому цього пробачити. Але вишуканий смак і вміння відрізнити справжню річ від підробки передалися, і це потім неодноразово ставало у пригоді Сергієві, коли він, сидячи без роботи, підробляв скуповуванням антикваріату.^[1]

Середню школу Сергій закінчив тільки з двома «п'ятірками» — з природознавства і малювання. Технічні предмети тягнули на «трійку», і, проте, він вирішив поступати в Інститут залізничного транспорту, де провчився рівно рік.^[2] У 1941–1943 роках працював художником-технологом на тбіліській фабриці «Радянська іграшка».

У 1942–1945 роках він вчився на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії. Брав участь у концертній трупі, що обслуговувала військові шпиталі, провів близько 600 концертів. Після закінчення консерваторії вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК), у майстерню Ігоря Савченка. На цьому курсі вчилися відомі в майбутньому режисери: Олександр Алов, Володимир Наумов, Озеров, Марлен Хуцієв, Фелікс Миронер.

Працював асистентом режисера на фільмі «Тарас Шевченко» (режисер І. Савченко), асистентом режисера на фільмі «Максимко» (режисер А. Мишурін). Зняв дипломну роботу — фрагмент фільму «Андрієш» за мотивами молдавських казок. Через чотири роки Параджанов разом із режисером Яковом Базеляном зніме на кіностудії ім. Довженка повнометражний варіант цього сюжету.^[1] 28 червня закінчив ВДІК, був направлений на Київську студію художніх фільмів як режисер-постановник.

З Україною пов'язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. В Україні створив фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (всі — 1957), «Перший хлопець» (1958), «Українська рапсодія» (1961) «Квітка на камені» (1962, у співавторстві з А. Слісаренком).