11 .3. Валютне регулювання

Валютне регулювання — це система взаємозв'язаних механізмів державного та ринкового регулювання курсу валюти та руху валютних цінностей на національному та міжнародному рівнях.

У процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій одним із ключових параметрів є валютний курс, що відбиває взаємодію національної та світової економік. Правильне його визначення має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності обміну, взаємної вигоди у відносинах економічних суб’єктів різних країн. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливають на всю систему макро- та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції в економіці. Саме тому визначення та регулювання валютного курсу є важливим елементом економічної політики держави.

Державне валютне регулювання ─ сукупність форм та заходів, які за­проваджують уповноважені державні органи на національному та міжнародному рівнях для досягнення цілей валютної політики.

Рівні валютного регулювання:

- національний;

- міжнародний.

Типи валютного регулювання:

- ринкове;

- державне.

Методи валютного регулювання:

- адміністративні;

- економічні.

Форми державного валютного регулювання:

1. Прямої дії:

- корекція облікових ставок НБУ (дисконтна політика);

- валютна інтервенція;

- валютні обмеження;

- регулювання режиму валютного курсу.

2. Непрямої дії:

- управління валютними резервами;

- регулювання валютного балансу.

Ринкове валютне регулювання (див. «Типи валютного регулювання») спрямоване на:

- девальвацію національної грошової одиниці ─ дії, спрямовані на зниження обмінних курсів валют країни;

- ревальвацію національної грошової одиниці ─ дії, спрямовані на підвищення курсу національної валюти країни.

Стимулюється імпорт, гальмується експорт і стримується інфляція.

Форми валютного регулювання:

Важливу роль у забезпеченні нормального функціонування валютної системи відіграють централізовані золотовалютні резерви країни. Вони мають подвійне призначення:

- забезпечити країні запас ліквідності, достатній для виконання всіма резидентами своїх зовнішньоекономічних зобов’язань, якщо для цього недостатньо їх поточних валютних надходжень;

- надати в розпорядження органів монетарного регулювання додатковий інструмент впливу на грошову масу, валютний курс та інші показники для досягнення цілей монетарної і валютної політик.

1. Дисконтна політика ─ змінювання облікової ставки Центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів.

Підвищення облікової ставки Центральним банком стимулює при­плив іноземного капіталу з країн, де рівень облікової ставки нижчий, що створює додатковий попит на національну валюту і стимулює підвищення курсу національної валюти.

Зменшення облікової ставки Центральним банком обумовлює від­плив іноземного капіталу в країни з вищими ставками, що приводить до зростання попиту на іноземну валюту і зменшення курсу національ­ної валюти.

2. Валютні інтервенції─ пряме втручання Центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж інозем­ної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

3. Валютні обмеження ─ система урядових заходів, спрямованих на жорстке контролювання усіх операцій з іноземною валютою і кон­центрацію валютних резервів у

розпорядженні держави.

Причина запровадження валютних обмежень ─ хронічна нестача іноземної валюти.

Форми валютних обмежень:

- валютна блокада ─ заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні;

- валютні кліринги ─ спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі та ін­ших формах економічних відносин між кількома країнами. Розрахунки між контрагентами здійснюються у національній валюті. Це виключає необхідність використання інвалюти, зо­лота, оскільки кліринг передбачає взаємне узгодження платежів та надходжень;

- множинність валютних курсів ─ використання різних курсів для різних товарів, які експортують або імпортують. При торгівлі з країнами на сприятливих умовах це фактично означає субсидування, яке здійснюється через встановлення сприятливих валютних курсів та видачу експортерам дозволу не здавати певну частину валютної виручки.