3. Роздержавлення і приватизація. Особливості цих процесів в Україні.

Висока ступінь одержавлення власності в Україні суперечила потребам ринкових перетворень, адже об’єктивною необхідністю ринкової економіки є існування різноманітних форм власності та господарювання. Тому сьогодні формується нова система відносин власності, яка включає: приватну, колективну, державну форми власності, а також змішані їх форми. Економічне значення кожної форми власності визначається тим, якою мірою вона створює сприятливі умови для прийняття ринковими суб'єктами найбільш раціональних рішень в економічній діяльності.

Перехід до різноманітних форм власності може бути забезпечено двома основними шляхами – роздержавленням і приватизацією.

Роздержавлення являє собою сукупність заходів по перетворенню державної власності, спрямованих на усунення надмірної ролі держави в економіці. За своєю сутністю роздержавлення – це зняття з держави функцій прямого господарського управління, передачу відповідних повноважень у прийнятті управлінських рішень на рівень підприємств, але без зміни характеру власності, заміна вертикальних господарських зв’язків горизонтальними. Це находження оптимуму між централізацією і децентралізацією. Вирішення цієї проблеми зумовило реалізацію певних заходів з боку держави, зокрема:

• заміну директивного централізованого планування індикативним, рекомендаційним (з використанням системи пільг, замовлень, пільгового оподаткування);

• перехід від безтоварних відносин між підприємствами і державою до купівлі-продажу, тобто до ринкових відносин;

• перехід від державного забезпечення підприємств факторами виробництва до торгівлі ними та до укладення прямих договорів між підприємствами;

• припинення дотацій збитковим підприємствам, крім тих, що мають стратегічний характер;

• лібералізацію цін, тобто формування їх у відповідності до законів ринку.

Роздержавлення не означає усунення державної власності, воно лише надає державним підприємствам рівні права та умови господарювання з підприємствами інших форм власності, ліквідує монополію держави в економіці.

Приватизація – це перехід (відчуження майна) державної власності у власність окремих громадян, трудових колективів, юридичних осіб, а також формування на базі державних підприємств об’єктів зі змішаною формою власності (акціонерні товариства з часткою держави тощо).

Узагальнюючи, можна констатувати: приватизація має на меті оживити економічну діяльність підприємств; відродити економічні стимули до праці; збільшити конкурентоспроможність продукції; знизити витрати виробництва; забезпечити зростання науково-технічного прогресу; скоротити витрати державного бюджету.

У країнах з розвиненим підприємництвом приватизація є засобом підвищення ефективності суспільного виробництва, оздоровлення фінансів, зокрема зменшення витрат держави на фінансування суспільного сектора. Приватизація в нашій країні впродовж певного часу виступатиме як необхідний елемент формування нових приватних власників, первісного нагромадження капіталу, як чинник створення його історичних передумов.

В різних країнах методи приватизації були різними, якщо ж їх згрупувати, то до найбільш поширених належать:

• безкоштовна роздача частки державного майна в залежності від стажу праці, рівня заробітної плати;

• продаж об’єктів державної власності на аукціонах;

• акціонування, тобто перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.

Переважним способом приватизації в Україні став безкоштовний зрівняльний розподіл серед усього населення приватизаційних майнових сертифікатів з наступним обміном їх на акції підприємств, що приватизуються. Теоретично такий спосіб приватизації повинен був створити для переважної більшості працездатного населення своєрідні „рівні стартові умови” для входження в ринок, для формування так званого ефективного власника. Всупереч теорії, цей спосіб набув протилежного характеру: безпосередні працівники, незважаючи на придбані акції, не мають ніяких відносин з управлінням власністю, вони стали лише формальними співвласниками.

Широко використовувався також спосіб приватизації, оснований на перетворенні державних підприємств в акціонерні товариства. Окрім названих способів, законодавством України також передбачено: викуп об'єктів малої приватизації їх працівниками; викуп державного майна, зданого в оренду, орендарем об'єкта; продаж підприємства на аукціоні; продаж об'єкта за некомерційним і комерційним конкурсом.

Аналіз процесів приватизації в Україні дозволяє дійти висновку про відмінності їх наслідків порівняно з країнами розвиненого капіталізму. Якщо в останніх акціонування є способом мобілізації, централізації вільних капіталів для вирішення економічних проблем, непосильних приватному індивідуальному капіталу, то в Україні воно стало способом руйнування державної власності та утворення відчуженою від засобів виробництва робочої сили. Отже, безпосередні працівники знову залишились відчуженими від розпорядження умовами виробництва і створеним продуктом, від володіння створеним ними виробничим потенціалом.

Причому, особливо слід звернути увагу на той факт, що роздержавлення і приватизація самі по собі не ведуть до зростання ефективності суспільного виробництва. Вони лише утворюють основу формування повноцінних ринкових відносин, тому є не метою, а засобами реформування економічної системи суспільства.

Таким чином, власність – це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва. Вона визначає характер функціонування всієї системи виробничих відносин, а також цілі та мотиви розвитку суспільного виробництва. І будь-які докорінні зміни в економічних відносинах повинні починатися з відповідних перетворень у відносинах власності.