- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
- •Тема 1. Політична економія: предмет і метод.
- •Питання теми:
- •Етапи становлення та розвитку політичної економії.
- •2. Предмет, мета та функції політичної економії.
- •4. Економічні закони і економічні категорії.
- •5. Політична економія і економічна політика, їх взаємозв’язок.
- •Тема 2. Потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси.
- •Питання теми:
- •Сутність та класифікація потреб. Закон зростання потреб.
- •Тема 3. Економічна система суспільства. Еволюція економічних систем.
- •Питання теми:
- •2. Економічна система суспільства: сутність та структура.
- •3. Основні підходи щодо класифікації економічних систем суспільства.
- •Тема 4. Відносини власності.
- •Питання теми:
- •2. Типи, види та форми власності.
- •3. Роздержавлення і приватизація. Особливості цих процесів в Україні.
- •Тема 5. Форми організації суспільного виробництва.
- •Питання теми:
- •2. Товар і його властивості.
- •3. Походження, сутність і функції грошей. Закони грошового обігу. Інфляція: сутність і форми.
- •4. Закон вартості як закон розвитку товарного виробництва.
- •Тема 6. Ринок і ринкова система.
- •Питання теми:
- •Тема 7: Конкуренція і моделі ринку.
- •Питання теми:
- •2. Форми конкуренції та моделі ринку.
- •3. Види та форми монополій.
- •4. Монополістична конкуренція та її ознаки.
- •5. Економічні наслідки монополії. Антимонопольна політика України.
- •Тема 8. Капітал і заробітна плата.
- •Питання теми:
- •2. Соціально-економічна сутність капіталу, його структура.
- •3. Робоча сила як товар. Заробітна плата.
- •Тема 9. Держава як суб’єкт економічних відносин.
- •Питання теми:
- •2. Принципи і функції державного регулювання економіки.
- •3. Цілі та методи державного регулювання економіки.
- •4. Фінанси. Державний бюджет. Податки.
- •Тема 10. Основи підприємницької діяльності та її форми.
- •Питання теми:
- •2. Умови та принципи здійснення підприємницької діяльності.
- •3. Правові основи та організаційні форми підприємницької діяльності.
- •Тема 11. Структура і функціонування капіталу у сфері виробництва.
- •3. Концепції та форми прояву додаткового продукту.
- •4. Капітал як економічні відносини.
- •2. Загальна формула руху капіталу.
- •3. Концепції та форми прояву додаткового продукту.
- •4. Капітал як економічні відносини.
- •Тема 12. Особливості підприємництва в аграрній сфері.
- •Питання теми:
- •Тема 13. Форми суспільного продукту в процесі відтворення.
- •Питання теми:
- •2. Суспільний продукт і показники, що характеризують його величину.
- •3. Національне багатство, його структура.
- •1. Сутність, критерії та типи відтворення.
- •2. Суспільний продукт і показники, що характеризують його величину.
- •3. Національне багатство, його структура.
- •Тема 14. Розподіл і споживання національного доходу.
- •Питання теми:
- •1. Розподіл і перерозподіл національного доходу.
- •2. Використання національного доходу: споживання, заощадження, інвестиції.
- •3. Нерівність, бідність та державна політика перерозподілу доходів.
- •2. Використання національного доходу: споживання, заощадження, інвестиції.
- •3. Нерівність, бідність та державна політика перерозподілу доходів.
- •Тема 15. Економічне зростання та його фактори.
- •Питання теми:
- •1. Економічне зростання: сутність, типи і критерії.
- •2. Рушійні сили, фактори і показники економічного зростання.
- •1. Економічне зростання: сутність, типи і критерії.
- •2. Рушійні сили, фактори і показники економічного зростання.
- •Тема 16. Необхідність і сутність соціально орієнтованого ринкового господарства.
- •2. До питання щодо формування соціально орієнтованої ринкової економіки.
- •3. Соціально орієнтоване ринкове господарство.
- •Тема 17. Сучасне світове господарство. Глобальні проблеми людства.
- •Питання теми:
- •2. Міжнародний розподіл праці і його тенденції.
- •3. Сутність і форми міжнародних економічних відносин.
- •Форми міжнародних економічних відносин:
- •4. Місце України в світовому господарстві.
- •5. Глобальні проблеми людства.
- •Словник термінів
3. Цілі та методи державного регулювання економіки.
Свої економічні функції держава реалізує через цілу систему впливу на соціально-економічні процеси. Дана система включає певні методи й регулятори, за допомогою яких здійснюється цей вплив та забезпечується досягнення цілей державного регулювання економічної системи суспільства.
Безумовно, державне регулювання економіки має певні чітко визначені цілі, основними з яких є:
- повна зайнятість;
- економічне зростання;
- стабільність цін;
- економічна безпека;
- економічна свобода;
- рівність;
- ефективність;
- зовнішньоекономічна рівновага.
Слід зазначити, що в системі державного регулювання економіки можна виділити два аспекти – теоретичний і практичний.
Теоретичний аспект – це, певною мовою, систематичне наукове дослідження мотивів, дій, інструментів, направлених на формування найбільш ефективного розвитку національної економіки. Причому важливою функцією теоретичного аспекту є формування економічного мислення, в тому числі, розуміння того, що завдання держави – лише створення “ринкових умов”, в межах яких суб’єкти повинні самі знаходити найбільш раціональне вирішення.
Практичний аспект – це сукупність конкретних заходів, які застосовуються з метою реалізації державного регулювання економіки.
Регулювання – це система централізованих заходів, які проводить держава з метою утримання економічної системи суспільства в даному стані або забезпечення її розвитку на перспективу.
Так, залежно від складності завдань – стратегічних чи тактичних – розрізняють довгострокове і короткострокове регулювання.
При довгостроковому регулюванні здійснюється цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає у проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукомістких виробництв, підтримці відсталих в економічному відношенні регіонів.
Короткострокове регулювання використовується, перш за все, як антициклічне регулювання, через вплив на зміну сукупного попиту (величину споживчих та інвестиційних витрат) і антиінфляційне регулювання, реалізація якого здійснюється переважно через “політику доходів” (контроль за рівнем заробітної плати і цінами, а також грошовою масою).
Регулювання економіки державою здійснюється у вигляді двох основних форм: а) прямого втручання шляхом розширення державної власності на економічні ресурси та законотворчість; б) непряме втручання за допомогою різноманітних заходів економічної політики.
Отже, за характером впливу держави на економічних суб’єктів, регулювання поділяється на пряме (жорстке) і непряме (м’яке).
Пряме регулювання економічних відносин державою передбачає безпосереднє встановлення певних обов’язкових норм у взаємовідносинах економічних суб’єктів. Пряме регулювання – це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів (бюджетне інвестування державою відповідних програм; використання адміністративних важелів, що регламентують конкретні завдання та обмеження економічної діяльності, тощо).
Непряме регулювання економічних відносин державою передбачає вплив на діяльність економічних суб’єктів через зміну умов, в яких вона здійснюється. Непряме регулювання економіки здійснюється через економічні інструменти, за допомогою яких створюються передумови для відповідних змін в умовах функціонування ринкового механізму (податки, бюджетні витрати, кредити, грошове регулювання, ціни тощо).
Пряме і непряме регулювання економічних відносин у суспільстві відбувається шляхом використання певних методів.
Під методами державного регулювання економіки розуміють сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни, зокрема на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов для їх діяльності відповідно до національної економічної політики.
За рівнем впливу на економічних суб’єктів методи державного регулювання економіки поділяються на дві групи: методи прямого і методи непрямого (опосередкованого) впливу.
Так, методи прямого впливу змушують суб’єктів економіки приймати рішення на основі державних вказівок, а не самостійного економічного вибору. До них відносяться: держконтракт; держзамовлення; юридично встановлені норми амортизаційних відрахувань; розміри страхових внесків, статутних фондів підприємств; визначений порядок включення витрат у собівартість продукції; централізовані ціни; державні інвестиції; економічні, соціальні, екологічні стандарти, зокрема розмір мінімальної заробітної плати; ліцензії на право зайняття підприємницькою діяльністю; квоти; субсидії, субвенції, дотації; штрафи тощо.
Прямі методи часто мають високу ефективність внаслідок оперативного досягнення економічного результату. Проте, вони не позбавлені серйозних недоліків. Адже економіка – це сукупність багатьох суб’єктів, між якими існує складна система зв’язків. І якщо один із них змушений приймати нав’язане зовнішньо (державою) рішення, то це може призвести до порушення рівноваги, що склалася між учасниками ринку: ті агенти ринку, до яких безпосередньо не застосовуються ці заходи, будуть вимушені також реагувати на державний вплив.
При використанні методів непрямого впливу держава прямо не втручається в процес прийняття рішень суб’єктами економіки, а лише створює передумови для того, щоб при самостійному виборі суб’єкти надавали перевагу тим варіантам, які відповідають цілям економічної політики. Перевага даних методів полягає в тому, що вони не порушують ринкової ситуації – певний економічний суб’єкт приймає рішення самостійно. Недоліком є те, що їм характерний часовий лаг, який виникає між моментами прийняття державою заходів, реакцією на них економіки, і реальними змінами в економічних результатах господарської діяльності. До них відносяться: фінанси; податки; державний бюджет; кредити; грошова маса; ціни тощо.
Залежно від засобів впливу на ринок, що застосовуються, розрізняють правові, адміністративні та економічні методи.
Правові методи державного регулювання являють систему законодавчих та нормативних актів, що регламентують діяльність економічних суб’єктів (визначають правовий простір).
Адміністративні методи державного регулювання базуються на використанні сили державної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу. Адміністративні методи державного регулювання передбачають використання сукупності адміністративних інструментів, які здійснюють регулюючий вплив за допомогою правової інфраструктури (укази, розпорядження, ліцензування, квотування, встановлення фіксованих цін, стандартів, санації, штрафи за порушення тощо). Адміністративні методи державного регулювання ринку – це пряме управління державою, що здійснюється залежно від обраного способу управління економічними суб’єктами за такими напрямками:
Державний контроль над монопольними ринками. Через застосування антимонопольного регулювання держава встановлює межі розвитку підприємств; припустимі рівні рентабельності; регулюючі ціни.
Державний контроль над небажаними ефектами системи вільного підприємництва. Повна свобода ринкових відносин не забезпечує охорони навколишнього середовища і невідтворювальних ресурсів. Оскільки економічне регулювання тут безсильне, то держава встановлює відповідні правила і норми поведінки, які забезпечують відносну екологічну безпеку.
Забезпечення мінімально припустимого рівня добробуту й соціального захисту населення. З цією метою встановлюється гарантований мінімум заробітної плати, пенсії, межі робочого дня, допомоги безробітним, бідним тощо.
Захист національного ринку та національних інтересів у світогосподарських зв’язках (ліцензування експорту, державний контроль за імпортом капіталу, робочої сили, товарів тощо).
Реалізація цільових програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку країни. Вона передбачає елементи адміністрування щодо підприємств державного сектора через механізм державних замовлень, контрактів та управління майном.
Запровадження системи норм й стандартів. Держава прямо регламентує діяльність суб’єктів господарювання у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища через встановлення норм або вимог щодо їх стану.
Як видно із зазначеного вище, адміністративні методи помітно звужують свободу економічного вибору, а інколи і ліквідують. Останнє можливо, коли адміністрування економічно необґрунтоване, набирає рис абсолютизму, стає всеохоплюючим, тобто перероджується в адміністративно-командну (командно-розподільчу) тоталітарну систему.
Сфера застосування адміністративних методів регулювання достатньо широка. Вони є невід’ємною частиною господарського механізму країн з розвиненою ринковою економікою, тому що направлені на підвищення ефективності суспільного виробництва та добробуту населення. Без адміністративного регулювання ринкове господарство сьогодні уявити неможливо, проте, воно має чітко обмежені функції і межі та потребує обережного застосування.
Важливу роль в державному регулюванні відіграють економічні методи. Вони пов’язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку. До економічних методів державного регулювання відносять фінансову (фіскальну) і грошово-кредитну (монетарну) політику, а також цінове регулювання. Економічні методи державного регулювання передбачають використання таких інструментів, за допомогою яких створюються умови розвитку ринкових процесів у потрібному державі напрямі (ставки податків, митні тарифи, гроші, кредит, ціни, облікова ставка, норми амортизації, заробітна плата тощо).
Оскільки економічні методи займають провідне місце у сучасному господарському механізмі управління економічною системою суспільства та відіграють важливу роль щодо управління економічними відносинами між суб’єктами господарювання, розглянемо їх більш докладніше.
Слід також звернути увагу на той факт, що держава застосовує і неформальні засоби впливу на економіку. Тобто, держава використовує публічні лекції, рекламу, спеціальні програми на радіо і телебаченні, публікації в періодичних виданнях, соціологічні дослідження й опитування, впливаючи таким чином на формування громадської думки, суспільної свідомості, економічного мислення.