Частина іі.

Методичні рекомендації

Щодо організації

Самостійної роботи студентів

Відповідно до державних освітніх стандартів самостійна робота повинна становити не менш 50% часу, передбаченого для виконання основної освітньої програми та забезпечуватися комплексом заходів, серед яких: запровадження сучасного арсеналу форм і методів індивідуально-консультативної роботи викладача зі студентами; підвищення ролі індивідуальної компоненти під час організації самостійної роботи студентів; використання всього арсеналу педагогічних прийомів, засобів для створення умов, за яких кожна людина, яка навчається, отримує можливість виявити свою індивідуальність.

Основними завданнями самостійної роботи є: освоєння в повному обсязі основної освітньої програми; формування професійних якостей, знань, умінь і навичок майбутніх фахівців; розвиток і поглиблення професійних, наукових і практичних інтересів студентів; формування навичок самостійної навчальної, науково-дослідної й практичної роботи.

Самостійна навчальна і науково-дослідна робота виконується студентами під керівництвом керівника, що здійснює аудиторну роботу в навчальній групі.

Організація і контроль ходу та змісту навчальної самостійної роботи і її результатів здійснюється відповідно до графіків контролю самостійної роботи студентів.

Самостійна робота студентів передбачає: підготовку до аудиторних занять; поглиблене вивчення літератури на задану тему й пошук додаткової інформації; переклад іноземних джерел установленої тематики; виконання індивідуального навчально-дослідницького завдання з навчальної дисципліні протягом семестру; самостійна робота над окремими темами навчальних дисциплін; підготовка й оформлення схем, діаграм й інших завдань графічного характеру; обробка та підготовка огляду опублікованих статей у спеціалізованих і інших виданнях; підготовка до всіх видів контрольних випробувань; робота в студентських наукових кружках, участь у семінарах тощо.

Основними формами контролю самостійної роботи є: поточний контроль виконання індивідуального навчально-дослідного завдання; оцінка якості конспекту, виконаного з питань теми, досліджуваної самостійно; тестування, виконання письмової контрольної роботи; оцінка знань за модулями дисципліни.

Результати самостійної науково-дослідної роботи можуть бути опубліковані в спеціалізованих студентських або наукових, науково-методичних виданнях вищого навчального закладу, апробовані на науково-практичних студентських конференціях.

Змістовний модуль 1. Рекреація та рекреаційна діяльність як галузь наукового пізнання

Тема 1. Теоретичні основи формування рекреаційних комплексів

АНОТАЦІЯ:

Тема присвячується вивченню основного понятійного апарату дисципліні основних положень.

НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:

• вивчити основні поняття курсу;

• мати уявлення про типи рекреаційних комплексів;

• знати принципи і фактори розміщення рекреаційних комплексів.

ФОРМИ КОНТРОЛЮ:

1.Тестування.

2.Усне фронтальне опитування.

3. Усне індивідуальне опитування.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ:

Рекреація – це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою відповідних заходів і здійснюється у вільний від роботи час і має чітку природно-ресурсну орієнтацію

Рекреація – від латинського recreatio відтворення, відновлення. Структурно рекреація поділяється на:

оздоровлення (лікування, реабілітація, оздоровлення)

розваги

туризм

Рекреаційно-туристична індустрія забезпечує:

- 10% світового обігу виробничо-ресурсного ринку;

- 6% світового валового національного продукту;

- 7% світових інвестицій;

- 11% світових споживчих витрат;

- 5% світових податків;

- кожне 16-те робоче місце.

Історія вивчення рекреації стисло може бути представлено в вигляді двох періодів.

Географічний період: Ю. О. Веденін, М. С. Мироненко, В. С. Преображенським, І. Т. Твердохлебов й ін.

Сучасний період: О.О. Бейдик, М. И. Долишний, В. К. Євдокименко, М. П. Крачило, В. И. Мацола, Т. Ф. Панченко, Н. В. Фоменко, А. Александрова, І. Зорин, В. Квартальнов, М. Клаусон, Й. Майер, П. Марриотт, К. Миллз, Д. Николаенко, К. Рупперт, В. Скотт-Вилльямс, Дж. Р. Уокер, В. Фостер та ін.

Рекреаційний потенціал — це сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Рекреаційні ресурси — об'єкти і явища природного й антропогенного походження, які мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні й кількісні параметри й виступають матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення й лікування людей, формування й спеціалізації рекреаційних районів (центрів) і забезпечують їхню економічну ефективність.

Рекреаційні умови - сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційної діяльності (характер ландшафту й кліматичні особливості, наявність мінеральних джерел, біорізноманітність, можливості для занять тими або іншими видами спорту й т.д.), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційна територія - територія, що використовується для оздоровлення людей.

При цьому варто розрізняти рекреаційні території для короткочасної (лісопарки, зелені зони міст, водні об'єкти й т.п.) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні комплекси й т.п.) рекреаційної діяльності.

Рекреаційний об'єкт — місце з обмеженою площею, що використовується для відпочинку (лісова галявина, пам'ятка природи, пляж і т.п.).

Рекреаційна ємність — здатність території забезпечувати для певного числа відпочиваючий психофізіологічний комфорт і можливість спортивно-оздоровчої діяльності без деградації системи.

Рекреаційне навантаження — це сукупність безпосередніх впливів людини на природно-територіальний комплекс, насамперед на рослинний покрив (існує припустиме та критичне навантаження).

Вільний час — позаробочий час за винятком часу, що використовується для підтримання біологічного існування.

Рекреаційний час — частина вільного часу, що використовується для рекреаційної діяльності.

Рекреаційна діяльність – система заходів пов’язана з використанням вільного часу для оздоровчої й культурно-пізнавальної діяльності на спеціалізованих територіях, розташованих за межами постійного проживання.

Туризм – тимчасовий виїзд за межі постійного проживання з пізнавальною, оздоровчою метою без заробітку на термін від 24 годин до одного року.

Рекреаційна система — це комплексна геосистема, що поєднує в собі соціальні, техногенні й природні комплекси й має своєю метою відтворення психофізиологічних сил людини.

Типи рекреаційних комплексів та їх класифікації.

Комплекс (від латинського complexus – зв‘язок) – сукупність предметів, дій, явищ, що утворюють єдине ціле.

Рекреаційний комплекс – це територіально-рекреаційна система, яка відзначається певним рівнем взаємозв’язків між її складовими.

Територіально-рекреаційний комплекс - особлива форма територіальної організації господарства, яка формується в процесі взаємопов’язаного розвитку рекреаційної та інших видів господарської діяльності на компактній території, що має специфічні соціально-економічні та природні характеристики

Туристично-рекреаційний комплекс - це комплекс, що об’єднує систему туристично-рекреаційних закладів, обслуговуючих їх підприємств інфраструктури та інших галузей, які мають тісні виробничі та економічні зв’язки, спільно використовують ресурси з метою задоволення різноманітних оздоровчих, пізнавальних, культурних та інших потреб населення.

Курортно-рекреаційна система включає:

- конкретне місце розташування рекреації, тобто територіального та рекреаційного простору, представлених об’єктами природно-­ресурсного потенціалу;

- матеріальні та нематеріальні фактори виробництва;

- підприємства-продуценти рекреаційних послуг;

- ринкових посередників, що забезпечують комплексність послуг та ефективність функціонування системи;

- споживачів курортно-рекреаційних послуг;

- фактори і сили зовнішнього середовища, що впливають на си­стему.

Типи рекреаційних комплексів:

• туристський

• санаторно-курортний

• оздоровчо-рекреаційний

- культурно-рекреаційний

тощо

Принципи і фактори розміщення рекреаційних комплексів

Функції рекреаційного комплексу:

1. медико-біологічна;

2. соціально-культурна;

3. економічна;

4. екологічна;

5. міжнародна;

6. місто утворювальна.

Передумови виникнення рекреаційних комплексів:

1. природні;

2. соціально-економічні;

3. політичні;

4. демографічні;

5. матеріально-технічні.

Фактори розвитку рекреаційних комплексів

1. туристично-рекреаційні ресурси;

2. туристично-рекреаційні потреби.