6. Конституція як основний закон держави.

Основним джерелом конституційного права та Основним Законом нашої держави є Конституція України.

Термін “конституція” походить від латинського слова, що означає “устрій", “встановлення”. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, які претендують на право називатися демократичними.

Конституція – основний закон держави, що визначає засади державного устрою, структуру влади, систему державних органів, порядок їх формування, функції, компетенцію, правове положення особи.

Першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам’ятками політико-правової думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати ІV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу. На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР 1918 р., яка хоч і не була введена в дію, однак стала своєрідним акумулятором традицій надбань українського правничого досвіду.

Варто зазначити, що тогочасний український конституціоналізм досить плідно використовував прогресивні надбання світового конституціоналізму. Проте цей період розвитку тривав недовго і був перерваний затвердженням Конституції УРСР 1919 р. Ця Конституція була своєрідною рецепцією, певною мірою дублікатом Конституції РРФСР 1918 р., у сукупності з якою вона стала основним джерелом українського радянського державного права.

Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

Сучасна Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України.

Конституційний процес в Україні після здобуття державою незалежності в 1991 році пройшов такі етапи:

1) підготовка кількох проектів Конституції, які відображали позиції різних політичних партій та угруповань;

2) створення конституційних комісій та їх робочих груп, які за період з 1991 по 1996р. підготували і розглянули декілька проектів Конституції;

3) винесення одного з проектів на всенародне обговорення, яке тривало кілька місяців; аналіз результатів обговорення і внесення відповідних змін до тексту проекту Конституції;

4) активізація роботи над проектом Конституції після обрання Верховної Ради нового скликання і Президента України у 1994 р.;

5) укладення у червні 1995 р. між Верховною Радою і Президентом України Конституційного договору;

6) підготовка нового проекту Конституції;

7) прийняття Конституції України Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

Функції Конституції – це основні напрямки її впливу на суспільні відносини:

- юридична: Конституція – основне джерело права;

- політична: Конституція визначає основні принципи політичної діяльності;

- ідеологічна: Конституція встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності.

Конституцію характеризують окремі властивості:

1. Верховенство конституції, яке визначається її особливим місцем у системі законодавства, безумовною необхідністю для законів і підзаконних актів відповідати конституційним приписам.

2. Програмність. Крім закріплення існуючих суспільних відносин, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі про­граму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах.

3. Нормативність, яка характеризує конституції як єдиний юридичний документ, що складається із загальнообов'язкових правил (норм), котрі визначають поведінку державних органів, громадських об’єднань, громадян та інших суб’єктів.

4. Установчість. Ця властивість конституції полягає у її здатності наділяти певні суб’єкти (органи, організації) конкретними правами та обов’язками, чітко окреслювати їхню компетенцію.

5. Стабільність покликана підкреслити стійкість визначених у Конституції суспільних відносин і означає, що закріплені в ній принципові положення мають діяти протягом більш-менш тривалого часу.

Конституція України має найвищу юридичну силу та характеризується низкою положень:

1. Конституція виступає базисом для поточного законодавства. Всі закони та інші нормативні акти мають випливати з конституції й не суперечити їй.

2. Існує особливий, порівняно з усіма іншими законами, порядок прийняття, зміни та відміни конституції.

3. Контроль за додержанням конституції здійснює особливий орган. У нашій державі ним є Конституційний Суд України. Тільки до його компетенції належить вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України.

4. Міжнародні договори, які укладає держава, не можуть суперечити конституції країни. Якщо міжнародний договір суперечить або не відповідає конституції, його неможливо ратифікувати (а якщо він був ратифікований, то піддягає невідкладній денонсації, тобто відмові від його виконання або припиненню його дії).

Конституція України має певну структуру, яка являє собою досить чітку, логічно зумовлену систему взаємопов’язаних елементів.

Основний Закон України складається з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.

Розділ І “Загальні положення” включає 20 статей (ст.ст. 1-20).

Розділ ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” складається із 48 статей (ст.ст. 21-68).

Розділ ІІІ “Вибори. Референдум” включає 6 статей (ст.ст. 69-74).

Розділ ІV “Верховна рада України” (ст.ст. 75-101).

Розділ V “Президент України” (ст.ст. 102-112).

Розділ VІ “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” (ст.ст. 113-120).

Розділ VII “Прокуратура” (ст.ст. 121-123)

Розділ VIII “Правосуддя” (ст.ст. 124-131).

Розділ ІХ “Територіальний устрій України” (ст.ст. 132, 133).

Розділ Х “Автономна Республіка Крим” (ст.ст. 134-139).

Розділ ХІ “Місцеве самоврядування” (ст.ст. 140-146).

Розділ ХІІ “Конституційний Суд України” (ст.ст. 147-153).

Розділ ХІІІ “Внесення змін до Конституції України” (ст. 154-159).

Розділ ХІV “Прикінцеві положення” (ст.ст. 160, 161).

Розділ ХV “Перехідні положення” (п.п. 1-14).

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина.

Декларація про державний суверенітет України закріпила такі прояви (компоненти) державного суверенітету:

1) верховенство Конституції і законів Республіки на своїй території;

2) громадянство України;

3) недоторканність території України;

4) економічну самостійність України;

5) самостійність України в організації охорони природи і використанні її природних ресурсів;

6) самостійність у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації і всіх національностей, що проживають на її території;

7) право України на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки.

Суверенітет (верховенство – франц.) – особливість влади самостійно і незалежно здійснювати свої функції як всередині держави, так і за її межами.

Теорія Конституційного права України виокремлює державний, народний і національний суверенітет. Національний суверенітет – це право нації на самовизначення своєї долі.

Реалізацією права на самовизначення української нації став Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Він зазначав: «Виходячи зі смертельної небезпеки, що нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державності в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України і створення самостійної Української держави – України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Відтепер на території України мають силу винятково Конституція і закони України.

Цей акт набуває чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України».

Акт проголошення незалежності України був підтверджений всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. і став основою для становлення незалежної Української держави.