Генеральна прокуратура України

Національна академія прокуратури України

НЕСТОР НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 343.137.9

Запровадження медіації в кримінальному процесі україни

Вступ

Актуальність теми. Розвиток України як демократичної, соціальної та правової держави вимагає належних гарантій реалізації прав і свобод людини, що можливо завдяки подальшій імплементації у вітчизняну правову систему загальновизнаних міжнародних стандартів у сфері кримінального судочинства, зокрема медіації потерпілого та особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (victim-offender mediation), як найбільш поширеної форми відновного правосуддя. Ґрунтуючись на ідеї примирення сторін, відшкодування завданої потерпілому шкоди, усвідомлення особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, моральної і правової відповідальності за свої дії, цей метод вирішення спорів сприяє реінтеграції у подальшому такої особи в суспільство, запобіганню рецидиву, спрощенню розгляду окремих категорій кримінальних справ.

В Україні на сьогодні реалізовані окремі заходи на шляху запровадження медіації в кримінальному процесі. У квітні 2012 року Верховною Радою України було прийнято Кримінальний процесуальний кодекс України, що передбачає докорінні зміни у вітчизняному кримінальному процесі. Особливо важливі з них полягають в закріпленні на законодавчому рівні можливості укладення угоди про примирення між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим. Дана ініціатива має сприяти вдосконаленню кримінального судочинства, забезпечивши швидке відновлення прав потерпілого.

При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України, допускаючи можливість укладення угоди про примирення, безпосередньо саму процедуру медіації не врегульовує.

Комплексного та детального наукового дослідження питання про необхідність запровадження саме медіації в кримінальному процесі України не проводилось. Водночас ця проблема потребує глибокого осмислення, систематизації, узагальнення теоретичного і практичного матеріалу та розроблення на його основі пропозицій з удосконалення кримінального процесуального законодавства України. Наведені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації.

Значний внесок у вивчення проблеми запровадження медіації в кримінальному процесі України становлять роботи таких вітчизняних та зарубіжних учених, як: І. Айртсен, О. В. Аллахвердова, Х. Бесемер, Р. Буш, І. А. Войтюк, В. І. Галаган, Л. В. Головко, М. Гроенхейзен, Е. Ешуорт, В. В. Землянська, Х. Зер, Р. Г. Коваль, І. М. Козьяков, В. М. Куц, Н. Крісті, Д. Маєрс, Р. Р. Максудов, В. Т. Маляренко, Т. Маршала, Г. Мате, П. Мілберн, Ю. І. Микитин, Д. Несс, С. Г. Пен, М. Райт, М. Умбрайт, М. Г. Флямер, Д. Фолджер, Н. С. Шатіхіна.

Крім того, у працях таких науковців, як: Х. Д. Алікперов, С. А. Альперт, Л. В. Багрій-Шахматов, Ю. В. Баулін, Т. В. Варфоломеєва, М. Галантер, М. І. Гошовський, О. А. Губська, А. В. Єндольцева, Л. М. Карнозова, О. Ю. Костюченко, І. І. Котюк, А. Н. Красиков, О. П. Кучинська, Н. В. Лісова, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, О. В. Перепадя, Ю. Д. Притика, П. В. Пушкар, В. М. Тертишник, М. І. Хавронюк, Г. Хесль, В. В. Ценева, М. Е. Шумило, М. К. Якимчук,  Г. М. Якобашвілі, С. С. Яценко, А. М. Ященко проведені дослідження окремих інститутів кримінального права та кримінального процесу, наукові результати яких мали вагоме значення під час написання цієї роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексна розробка науково обґрунтованих положень та пропозицій щодо запровадження медіації в кримінальному процесі України, виявлення теоретичних і практичних питань у сфері правового регулювання та їх вирішення, у тому числі, шляхом надання рекомендацій з удосконалення чинного кримінального і кримінального процесуального законодавства та практики його застосування.

Для досягнення поставленої мети були визначені та вирішувалися наступні задачі:

• окреслити історичний розвиток правового регулювання примирення в кримінальному процесі України;

• визначити правову та соціальну суть медіації, як однієї з основних складових відновного правосуддя, охарактеризувати її головні принципи, а також визначити основні етапи процедури її проведення;

• сформулювати теоретичну модель правового статусу медіатора;

• проаналізувати зарубіжний досвід застосування медіації з метою її запровадження в кримінальному процесі України;

• на підставі аналізу норм чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства встановити правові передумови для застосування медіації;

• узагальнити практику застосування слідчими та судовими органами правових підстав звільнення від кримінальної відповідальності та закриття справ у зв’язку з примиренням винного з потерпілим;

• визначити перспективи подальшого запровадження медіації в правову систему України;

• розробити практичні рекомендації щодо запровадження медіації в кримінальному процесі України;

• внести пропозиції з удосконалення чинного кримінального і кримінального процесуального законодавства України з метою законодавчого закріплення медіації.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються при застосуванні медіації в кримінальному процесі.

Предметом дослідження є запровадження медіації в кримінальному процесі України.

Методи дослідження. Під час проведення даної роботи застосовувались загальнонаукові та спеціально-наукові методи, вибір яких обумовлено особливостями об’єкта, предмета, мети і задач дослідження. Методологічну основу становить насамперед діалектичний метод пізнання, за допомогою якого правові явища розглядаються в розвитку, взаємозв’язку та взаємодії, з урахуванням тих факторів і умов, що впливають на їх сутність, призначення, особливості. З числа спеціально-наукових методів у роботі застосовані: історичний, формально-логічний методи, аналізу і синтезу, абстрагування та узагальнення, системно-структурний і порівняльно-правовий методи, а також методи прогнозування та статистичний. За допомогою історичного методу досліджено еволюцію становлення і розвитку медіації в зарубіжній та вітчизняній практиці. Формально-логічний метод і метод аналізу та синтезу застосовано при дослідженні змісту складових частин медіації; правової категорії примирення (умови юридичної дійсності; часовий та вольовий моменти примирення; сфера застосування тощо); при формулюванні поняття медіації, складових частин (етапів) медіації, при визначенні особливостей правового статусу медіатора тощо; при складанні тексту норм, якими пропонується доповнити чинне законодавство або змінити його в інший спосіб. Метод аналізу та синтезу також використовувався під час збирання й вивчення практики застосування медіації і для проведення анкетування суддів, прокурорів, адвокатів та інших фахівців у галузі права з метою з’ясування окремих аспектів проблем, що досліджувалися. Для виконання цих задач також застосовувались методи абстрагування і узагальнення. За допомогою системно-структурного методу пізнання було проаналізовано будову правової категорії примирення і такі взаємозв’язки між її складовими, що створюють можливість проведення медіації та врахування її результатів. На основі цього методу також досліджувалися в сукупності відповідні положення чинного законодавства, що регулюють питання про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим (de lege lata), а також проекти відповідних нормативно-правових актів (de lege ferenda). Порівняльно-правовий метод застосовано при зіставленні положень щодо функціонування медіації у вітчизняній та зарубіжній практиці; при виявленні співвідношення результатів медіації як підстави звільнення від кримінальної відповідальності з іншими юридичними формами врахування таких результатів; під час порівняння позицій учених-правників щодо питань правової природи медіації, її складових частин тощо. Метод прогнозування використано при формулюванні перспектив розвитку медіації в кримінальному процесі України. На основі статистичного методу опрацьовано дані судової статистики, результати опитувань практичних працівників тощо.