13. Поняття представництва у цивільному процесі. Суб’єкти (представник і довіритель).

Представництво – ця врегульована цивільними процесуальними нормами форма надання допомоги однієї особою представником іншій особі шляхом вчинення від її імені та в її інтересах шляхом вчинення від її імені.

Процесуальне представництво носить матеріально – правовий характер. Матеріально – правові відносини виникають між представником та довірителем з приводу визначення і оформлення повноважень представника і ґрунтуються на угоді, або на трудовій угоді. Процесуально – правові правовідносини виникають між представником та судом з приводу розгляду та вирішення конкретної цивільної справи і регулюються нормами цивільно – процесуального права. Існують такі види представництва: За підставами виникнення 1) договірне представництво 2) законне представництво Договірне – підставою його виникнення є волевиявлення сторін таке представництво діє на підставі договору доручення. Воно здійснюється адвокатом і юрисконсультом.

Законне представництво – випливає на підставі закону, адміністративного акта чи іншого рішення суду за наявності таких юридичних фактів.

Ознаки:

1. процесуальне представництво можливе тільки у суді.

2. представник, під час здійснення наданих йому повнова­жень, вступає у правовідносини із судом та особою, інтереси якої він представляє.

3. особи, які мають юридичний інтерес у наслідках справи (сторони та треті особи), можуть брати участь у справі особисто або через представника, а та­кож поряд з ним.

4. повноваження процесуального представника повинні бу­ти посвідчені передбаченим ЦПК чином.

Довіритель є суб'єктом цивільних процесуальних право­відносин та має особистий юридичний інтерес у результаті розгляду справи, права та законні інтереси якої представляє інша особа в межах наданих нею повноважень. Довірителем може бути будь-яка особа, якій держава гарантує право на звернення до суду з будь-яких питань та правовідносин, що виникають у державі (позивачі, заявники, стягувачі), а також право на захист власних інтересів у цивільному процесі (від­повідачі, треті особи, заінтересовані особи).

Представник - це особа, яка діє в межах наданих їй і належним чином оформ­лених повноважень від імені та в інтересах іншої особи, з ме­тою захисту її прав та охоронюваних законом інтересів.

14. Види представництва у цивільному процесі.

1. За ступенем обов’язковості представництво в цивільному процесі можна умовно поділити на два види:

1. обов’язкове – виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту;

2. факультативне – виникає на підставі цивільно-правової угоди.

2. За підставами виникнення розрізняють законне та договірне представництво:

1. договірне – підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо);

2. законне представництво – підстави його виникнення передбачені законом. Законними представниками можуть бути батьки, усиновлювачі, піклувальники та інші особи, визначені законом.

3. За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представництво, його можна поділити на такі види:

1. представництво фізичних осіб – підставою такого представництво є закон або цивільно-правова угода;

2. представництво юридичних осіб – таке представництво базується, як правило на трудовій угоді.

4. Залежно від процесуального статусу довірителя можна виділити такі види процесуального представництва:

1. представництво прав та охоронюваних законом інтересів сторін. Йдеться про представництво порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позивача, відповідача; заявника та заінтересованих осіб у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення);

2. представництво третіх осіб. Йдеться про здійснення представницьких функцій від імені та в інтересах третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.