Символіка води та вогню у фольклорі

6

1.Хотіти напитися — прагнути кохання.

— Добрий вечір, удівонько! Дай води напитися. Хорошую дочку маєш, хоч дай подивитися!

— Стоїть вода на відничку, так ти і напийся., Сидить дочка в віконечку, так ти й подивися!

Або: "Що утята-лебедята — летять до криниці. Прилетіли до криниці — не пили водиці. Ішов козак до дівчини, зайшов до вдо­виці".

У народній ідеології символ певної сили чи явища сприймається як засіб або причина реалізації цієї сили, чи явища.

Пити воду — засіб викликати кохання. Відмова від води — відмова від кохання. Непошана до водного джерела — непошана до людського почуття:

"Так мені добре поміж ворогами,

Як тій криниченці поміж дорогами:

Хто йде або їде — водиці нап 'ється!

З мене молодої хто схоче сміється ".

Прагнути води — прагнути коханої, добувати воду — добувати кохану:

"У городі криниченька некопаная:

а ще ж моя дівчинонь­ка несватаная.

У городі криниченька викопаная.

А вже ж моя дівчинонька засватаная".

Або:

"Викопав я криниченьку, викопав я дві;

Викохав я дівчиноньку людям не собі".

Або:

— Ой пий, мати, тую воду, що я наносила; люби, мати, того зя­тя, що я полюбила.

— Ой не буду води пити, буду розливати; нелюбого зятя маю, буду розлучати.

— Не розливай, мати, води, бо важко носити. Не розлучай мене з милим: не тобі з ним жити.

Вода — здоров'я.

Молодій бажають: "Будь здорова, як вода, а багата, як земля, а пригожа, як рожа".

Аналогічні побажання і на вербне свято: б'ючи один одного свяченою вербою, вигукують: "будь високий, як верба, а здоровий, як вода".

Контакт з водою надає не лише здоров'я, а й краси, звідси купатись — прихорошуватись, залицятись: "Чи се тая криниченька, що голуб купався? Чи се тая дівчинонька, що я женихався?"

Антиподом цілющої холодної джерельної води є посуха, невтіш­не горе: "...Нема мені відрадоньки ні 'д отця, ні *д неньки. Сушать мене, в'ялять мене мої вороженьки".

Разом з тим, вода є симво­лом руху часу й долі:

"Як батька покинеш, сам марне загинеш.

Річенькою бистренькою за Дунай заплинеш".

Або:

"Не дав мені, Господь, пари,

та дав мені таку долю,

та й та пішла за водою.

Іди, доле, за водою, а я піду за тобою".

Вода — магічна сила для передачі магічних дій:

"Ой я тую та ту-гу-журбу на листи спишу.

А списавши, та на листоньки в тихий Дунай пущу.

Та пливи, туга, та пливи, журбо, по крутих берегах;

роздай, Боже ^Х), та тугу-журбу по моїх ворогах".

Вода "знає" людську долю... Про свого судженого можна довіда­тись у неї, пускаючи у воду вінки. Бульбашки на воді під час дощу провіщають тривалу негоду, сумні події.

"Ой на горі дощик, а бульбашки скачуть,

а за мною молодою всі родичі плачуть.

Ой на горі дощик, бульбашки дмуться,

а за мною молодою всі родичі б'ються.

Ой бийся же ти, мій родоньку, бийся побивайся,

та ти ж мене з сего краю та й не сподівайся".

Надмір води є небажаною перешкодою, яка, однак, може бути подолана, зокрема, із залученням магічної сили вогню: "А у броду неме льоду, нема переходу; ой коли ж ти мене любиш, бреди через воду". "Засвічу я свічку, перебреду річку".

Мутна вода символізує тугу, звідси психологічні характеристики - смуток, смутний (невеселий).

"Чому в ставу вода руда?

Мабуть, хвиля збила.

Чом дівчина невесела?

Мабуть, мати била".

Або: "Чо­го ти, мила, такая, як водиченька мутная?"

З образом води інтимними містичними зв'язками пов'язано ще чимало виразів та груп слів, об'єднаних поняттями

течії,

здоров'я,

прагнення,

руху, чистоти, спраги .

Символом астрального вогню в народному побуті є священний вогонь, тобто вогонь, добутий тертям ° чи принесений з храму.

Символом астральної води є освячена вогнем, хрестом та молитва­ми джерельна вода, вода з криниць, з річок або водогінна вода, освячена в церкві.

Вогонь і вода — головні атрибути усіх народних обрядів від народження українця і до його смерті.

Дитину обмивають свяченою водою, потім лікують і очищають нею. При першому ритуальному зближенні (на Купала) закохана пара, взявшись за руки, перестрибує священне вогнище (або його замінника — купу кропиви) і перепливає річку чи став.

— Добування вогню тертям теж було священним ритуалом. Не треба думати, що предки були настільки примітивними, що терли палочку об палочку. Священний вогонь — цс сонячний вогонь і добувався він шляхом обертання колеса (сонячного символу як за назвою так і за формою) навколо осі. Священний вогонь тому й вважався священним, що загорався в той же спосіб, що й Сонце (вважалося, що Сонце загорається від тертя).

На весіллі молодим переливають дорогу до церкви, молоду пе­реводять через вогонь на шляху до комори. Після комори обоє очищаються, вмиваючи одне одного біля криниц/або перепливаю­чи річку (став). Вогонь і вода — учасники усіх свят.

На Різдво біля куті ставлять горнятко із священною водою (або узваром), до якого притуляють запалену свічку. В кінці свята на городі спалюють усі ритуальні предмети з соломи й трав і очища­ються, перестрибуючи через вогнище і переводячи через нього ху­добу.

На Щедрий вечір, перед тим, як подати хліб на стіл, його тричі кладуть до криниці.

На Водохреще п'ють свячену воду; перед тим свічкою, запаленою від священного вогню трійці (ритуального трисвічника), викоптять три хрести на покуті.

На чистий четвер обмивають хату водою (за Сонцем), а на зорі палять солому;

на Великдень обмивають водою обличчя і виливають її у вогонь; на Зелені свята ллють воду на вогонь і т.д, і т.п.

ПОХОРОН Вогонь і вода проводжають українця і в потойбіччя. Покійника обмивають водою, дають в пучки запалену свічку, а біля хати запа­люють вогнище (вогнище запалюють також на 9-й, 40-й день і че­рез рік). Під час похорону моляться над водою і вогнем (свічка приліплена чи притулена до горнятка з водою).

Вогонь -- захист від туману, грози, смерті. Яскравою ілюстра­цією до цього уявлення є купальське свято, по суті, свято вогню (Ку+Пала, тобто дитя Пала, сонячного вогню). В центрі купальсь­кого свята є величезний купальський вогонь, у якому очищаються | закохані пари, перестрибуючи його, у якому спалюють смерть — І Марену ^г), а його попіл (По+Палу) є також очищувальним, ліку­вальним і таким, що запобігає хворобам і напастям.

Велике профілактичне значення священному купальському вог­ню надавали не лише українці, а й братні слов'янські народи. Так ритуали в усіх південних слов'ян передбачають перестрибування через купальський вогонь з метою "звільнення від ворожої сили хвороб, смерті і зв'язаних з нею міфічних істот". У Крайні (Югос­лавія) малих дітей, які самі перестрибувати не можуть, матері пе- І .реносять через вогонь для здоров'я. На кордоні між Штірією і Ка ринтією ранком 24-го червня збирають попіл купальських багать і лікуються ним від усяких хвороб °.

Лікувальні властивості купальського вогню і попелу пов'язані з його причетністю до могутньої життєвої сили сонячного бога Пала ^2>. У сучасній українській мові, як уже згадувалося, функціонує чима­ло слів, утворених від цього імені. До згаданих додамо: паливо, па­лати, палко, запал, спалах, палій, палахкотіти, паліти (наливатися сонячною енергією, соком), палітра (барви Пала), Палата — най­вища законодавча (первісне жрецька) установа та її приміщення (звідси й "палац"); палиця, палка — колись могутня ударна зброя — важка дубова гіляка з потовщеним сучковатим кінцем; паланка (паланга, фаланга) — первісно могутня ударна група воїнів-сонце-поклонників, аналогічно виразові "бойове козацьке коло", побудо­ваному на другій назві Сонця — "Коло"; паладію — первісно ви­сокий сановник в ієрархії сонячних жреців, паламар -- первісно священнослужитель бога Сонця, паломник — первісно мандрівний сонцепоклонник; паляниця — пшеничний хліб для принесення жертв Палу, палга (плита), паленина (вигоріле місце), паленка (го­рілка), поляна і багато інших.

Не випадково після першого весняного грому (коли Купало блискавкою падає на землю і води) дівчата біжать до криниці чи річки вмитись освяченою вогнем водою, а знахарки, для надання воді лікувальної сили, молять: "Іване Купало, прийди, скупайся в цій воді і освяти мені її!"

•—- Купало, як носій життєтворчої сили, є богом достатку, що й засвідчено в Густинському літописі — "Купало бяшс бог обілія". Достаток можливий, коли сили хаосу нейтралізовані, тому Купало захищає життя від зазіхань пекельних сил. За українською тради­цією купальське свято включає захист вікон і дверей кропивою ^}> від відьом і вовкулаків. Серби і хорвати з цією ж метою огороджу­ють село недопалками купальських смолоскипів, втикаючи їх у ти­ни.

Таких ритуальних дій та оберегів наш народ нагромадив за тися­чоліття свого розвитку на всі випадки життя, їх дослідження пот­ребує спеціального розгляду як з медичної, так і світоглядної по­зицій. Першою ластівкою у цьому плані є книжечка "Магія добро­ти" (Київ, 1990), з якої ми навели приклади нашіптувань і до якої відсилаємо тих, кого цікавить поглиблене знайомство з цією темою -

. Вода й сьогодні найпоширеніший засіб лікування у народній магії, надійний інструмент в руках знахарів, шептух, чарівників. Сприскування й обмивання і сьогодні відіграє важливу роль у народній медицині.

Умивання холодною джерельною водою до ворожби і після во­рожби є важливим запобіжним охоронним засобом для знахарів і ворожбитів. За народною медициною вода здатна знімати (обмива­ти) майже всі хвороби ^!) — притки, пристріти, уроки, призори ²⁾, журбу і всілякі немочі, крім чорного лиця, злого язика, стида і гріха Наводимо для прикладу кілька народних замовлянь та шеп­тань ^ї).

Якщо у дитини обличчя розгорілося і вона плаче, то мати, підозрюючи, що це робиться з уроку, умиває її з ночов і утирає своєю сорочкою або ж лиже язиком лице дитини навхрест, тричі повторюючи такі слова: "Яка мати породила, така й відходила".

Включення символу хреста в лікувальний обряд сталося, очевид­но, після прийняття християнства, хоча не виключено, що цей елемент обряду й дохристиянський, оскільки хрест, як і сварга і тризуб, були священними символами наших предків з найдав­ніших арійських і доарійських часів. У обряді — нашіптування для зняття уроку, яке наводимо нижче, правки, внесеш християнст­вом, вже безсумнівні.

— Доречно відзначити, що водолікування, як ефективний метод оздоровлення визнане в усіх значних медичних системах, починаючи від йоги (система Рамачараки) і християнської релігії (система Кнейпа), і, кінчаючи водолікарнями офіційної наукової медицини.

— Народні назви явищ породжених застосуванням магії (магічна термінологія):

притик, притичина — неприродне (приткнуте) „ускладнення”, завада, викликана магічною фізичною дією;

урок (зурочити, наврочити) — порушення природних функцій організму чи. психіки, магічною дією "сильного" слова;

призір — удар по природних життєвих функціях силами зору, тобто світловими.

( Шептання й замовляння наводяться за текстом збірника "Магія доброти". Народні замовляння та шептання; Київ, 1990.)

Свята вода " наливається у склянку або миску. З печі вибирають ножем одну по одній дев'ять жевріючих вуглин і, кидаючи їх у во­ду, читають тричі "Отче наш". Потім, тримаючи воду перед хво­рим, кажуть:

"Летіли сороки, схопили уроки з раба Божого (ім'я­рек), понесли на ліси, на болота, доти літали, поки уроки пропа­ли".

Занурюють руку у воду і мокрою рукою роблять знак хреста на руках, на ногах, плечах, обличчі і на грудях, промовляючи:

"З твоїх рук, з твоїх ніг, з твоїх плечей, з карих (сірих) очей, з веселої голови, з щирого серця, зо всіх суглобів".

Потім кроплять водою на лице, на груди й хрестоподібне на всього хворого. Решту води виливають у святий кут, під ікони.

Дохристиянське походження українських шептань і замовлянь виявляється не лише орієнтацією знахарів і ворожок на вогонь та воду, а й залишками в текстах шептань замаскованих звернень до старих, дохристиянських богів. Характерним щодо цього є звер­тання до прадавньої богині води Дани у наведеному нижче риту­алі. Ім'я Дани було суворо заборонене християнською церквою, тому в шептанні вона виступає під іменем п'ятінки-матінки ²⁾.

Способи освячення води (для народних обрядів) теж тягнуться з дохристиянської доби. Так, наприклад, для ліку­вання набирають непочатої води до сходу сонця, промовляючи такі слова:

"Здрастуй водо Уляно, земле Тетяно, колодязь Яків! Благослови води набрати для молитвеного, хрещеного, причаще­ного (ім'ярек)".

Якщо вода береться в річці, то зачерпується проти течії, якщо в криниці, то проти сонця (з заходу на схід). Поверта­ючись з водою, не можна оглядатися назад. У хаті, починаючи лікування, примовляють:

"Перший день понеділок, другий день вівторок, третій день — середа — це на поміч вода. Ти, земле Те­тяно, і ти, водо Уляно! Очищала ти коріння й креміння, очищай його серце і від крові, від костей, від нутра-живота".

Українська національна ідеологія життєтворення може бути інтерпретована як культ життєдавців — батька і матері. Шанують­ся як космічні батьки — творці Всесвіту, так і земні батьки, що вважаються земним втіленням небесних. В побуті і звичаях культ батьків забезпечував стабільність суспільства, повагу до старших, отже до традицій, до мудрості, до знань, які старіш зберігають. У добільшовицьких, селах батьки користувались незапе­речною владою і повагою, їх шанобливо називали лише в множині і, зрозуміло, ніякої матірної лайки тут виникнути не могло.

Те, що батьків до певної міри обожнювали, ставило їх світо­сприймання і поведінку в рамки відповідальності за живе, накла­дало на них обов'язки бути справедливим, добрим до живого, за­хисником традицій і ладу. Це пом'якшувало стосунки між старши­ми й молодшими, стримувало у старших самодурство, а в молод­ших — зухвалість.

Старші зберігали величезну скарбницю знань про найрізно­манітніші прояви і закономірності Життя, отже, були порадника ми у будь-якій життєвій ситуації. Ці знання передавались дітям урочисто і глибоко шанувались. Нині традиційна передача знань про Життя порушена, сучасна обмежена й недосконала наука та безпомічна офіційна медицина заступають традиційну тисячолітню народну мудрість. Ми, однак, спробуємо розповісти про ті зерна давньої мудрості, які попри лихоліття збереглися. Збереглися, як правило, знання закодовані в якнайекономнішій інформаційній формі — символічній.