2. Оформлення списку використаної літератури

Список використаної літератури – елемент бібліографічного апарата, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують із каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь–яких елементів, скорочення назв і т.ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей. Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований) чи в алфавітному порядку. Посилання на літературні джерела беруть у квадратні дужки, якщо одночасно посилаються на кілька літературних джерел, то такі посилання розділяють крапкою з комою. При наведенні посилань обов’язково зазначають сторінку, на якій наведено тезу чи цитату, що використовується у тексті. У такому випадку в квадратних дужках наводяться дві цифри, розділені комою.

Приклад.

[7, 19] – посилання на літературне джерело, що має номер 7 у списку використаної літератури, теза розміщена на сторінці 19.

[7, 16; 24,1] одночасне посилання на два літературних джерела. Перше з них джерело номер 7, теза розміщена на сторінці 16. Друге джерело за номером 24, теза розміщена на сторінці 1.

[9, 16; 24] одночасне посилання на два літературні джерела. Перше з них джерело за номером 9 у списку використаної літератури, теза розміщена на сторінці 16. Друге з них джерело за номером 24. Номер сторінки не наводиться.

Номер сторінки не зазначають, якщо джерело є законодавчим чи нормативним актом. Номер сторінки зазначати не обов’язково, якщо джерело є науковою статтею і містить кількість сторінок менше за 20. Проте, якщо наводиться цитата із статті, то номер сторінки зазначається обов’язково, навіть якщо джерелом цитати є наукова стаття.

Літературні джерела у списку використаної літератури оформлюються за їх бібліографічним описом. Приклад оформлення основних типів літературних джерел наведено нижче.

Приклад:

1. Барановський О. Визначення показників економічної безпеки// Економіка. Фінанси. Право. -1999. – №8. - С. 14 -16.

2. Боков В.В., Забелин П.В., Федцов В.Г. Предпринимательские риски и хеджирование в отечественной и зарубежной экономике: Учебное пособие/ Академия русских предпринимателей. - М.: Изд–во “ПРИОР”, 1999. - 128 с.

3. Валуев Б.И., Паламарчук А.И. Возможность углубления интеграции данных оперативного и бухгалтерского учета в основных центрах угроз экономической безопасности предприятий //Тр. Одесского политех. Ун–та: Науч. и произв.–техн. сб. по техн. и естеств. наукам. - Вып. 2(11). - Одесса, 2000.-С. 218 -221.

4. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків: Монографія. - Тернопіль: Економічна думка, Карт–бланк,2002. - 570 с.

5. Марюта А.Н., Смирнов С.А. Эвристический системний анализ экономики: Монография. – Днепропетровск: Наука и образование, 2004. – 294 с.

6.Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами. Закон України від 21 грудня 2000 р. №s 2181–ІІІ // ВВР.- К., 2001. – № 10. – С. 44.