8. Суспільне призначення фінансів та їх об’єктивна необхідність.

Специфічне суспільне призначення фінансів — забезпечити розподіл і перерозподіл вартості вало­вого внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового вико­ристання

Висхідним положенням для розкриття сутності фінансів є ро­зуміння того, що фінанси — це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язане з об’єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту. Це досягається через створення і використання різноманітних фондів фінансових ресурсів, призначених для задоволення суспільних інтересів та потреб.

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами вироб­ничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності

Найважливіша роль належить фінансам на рівні господар­ських структур. Тут створення й використання фондів фінан­сових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів че­рез застосування методів прискореної амортизації, забезпечен­ня великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкуренто­спроможності.. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають знач­ний виробничий ефект і швидко скуповуються.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої ор­ганізації виробництва. Вплив фінансів на ефективність вироб­ництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарю­вання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна ма­ти можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для сти­мулювання соціального розвитку, високих результатів вироб­ництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінан­си виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фі­нансових ресурсів на рівні підприємницьких структур допов­нюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державно­го бюджету або поза бюджетом.

У складі державного чи місцевих бюджетів — це витра­ти на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки — це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні фор­ми й методи використання фінансів для підвищення ефектив­ності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фон­ди конверсії та інноваційний фонд.

Пошук кращої можливості використання фондів фінансо­вих ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності ви­робництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі — од­не з основних завдань фінансової політики владних структур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язан­ні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, по­забюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюд­жетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ре­сурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага й послуги включають асигнування на націо­нальну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, осві­ту, охорону здоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчас­но й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

На сьогодні в світі існує наукова теорія суспільних благ, бі­ля витоків якої стояли відомі вчені, лауреати Нобелівської премії Джеймс Бюкенен і Поль Самуельсон. Це ще раз підтверджує думку про те, що роль фінансів у задоволенні соціаль­них потреб населення має виняткове значення. Через систему фінансів оформлюється індивідуальна мінова угода між при­ватними особами й державою. Ця угода грунтується на зістав­ленні благ і послуг, що надаються громадянам, і величиною сплачуваних податків. За теоретичними постулатами обмін за схемою "блага — податки" триває доти, доки корисність пос­луг перевищує податкову "ціну".

Загалом, можна дійти висновку, що в сучасних умовах, ви­користовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соці­альних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та насе­ленням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо.

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними по­казниками й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постій­ного удосконалення за такими напрямами:

• удосконалення методів створення й використання фон­дів фінансових ресурсів на основі науково обгрунтованих нор­мативів бюджетної забезпеченості;

• забезпечення переходу до середньострокового та перс­пективного фінансового планування фондів фінансових ре­сурсів на всіх рівнях управління економікою;

• удосконалення механізму залучення фінансових ресур­сів до інвестиційної сфери, у тому числі особистих накопичень громадян;

• запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним поси­ленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;

• створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;

• посилення фінансового контролю за діяльністю держав­них підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використан­ня державного майна, дотримання фінансової дисципліни;

• оздоровлення фінансового становища в державі та зміц­нення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за пла­тежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв'язків;

• удосконалення податкової системи, забезпечення опти­мального рівня податкових надходжень для формування фон­дів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.

Система суспільних інтересів і потреб досить різноманітна й охоплює загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві та особисті інтереси. До цього переліку слід додати ще й міжнародні та міждержавні інтереси. Зважаючи на обмеженість фінансових ресурсів і на протистояння інтересів один одному, доволі складно досягти оптимального співвідношення в їх задоволенні у процесі вартісного розподілу. Задоволення інтересів одних за рахунок ущемлення інших загро­жує суспільству негативними наслідками, пов'язаними з суто етичними міркуваннями, соціальним невдоволенням, економіч­ними негараздами, і навіть політичними потрясіннями. Тому як на макро-, так і на мікрорівнях слід якнайбільше уваги приділяти мотивації нарощування обсягів виробництва і реалізації продук­ції, робіт та послуг, обсягів фінансових ресурсів, а в ширшому розумінні — валового внутрішнього продукту та національного доходу держави, що може бути забезпечено через розвиток наці­онального підприємництва, створення нових підприємств, розв'я­зання платіжної кризи, збільшення кількості робочих місць та збільшення доходів і купівельної спроможності населення.

Оскільки об'єкт фінансових відносин один, а суб'єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений суперечливий характер. Кож­ний суб'єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб'єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

1. встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП;

2. забезпечення постійного одночасного зростання доходів кож­ного із суб'єктів;

3. збалансування інтересів суб'єктів фінансових відносин досяга­ється насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зо­крема і держави, у його виробництво.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і крите­ріїв ефективності на практиці не існує. Оцінка проводиться опосе­редковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує нормально й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальна напруга у суспільстві відсутня, то воно в цілому задоволене пропорціями роз­поділу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точ­них економічних показниках — рівні ВВП (ВНП) на душу населен­ня і темпах зростання ВВП.

Розмір валового національного доходу на душу населення харак­теризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв жит­тєвого рівня окремих країн. Як відносний показник він характери­зує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Розмір ВНП на душу населення за рік в різних країнах має дуже значні коливання. У 1995 р. найвищий показник — 40630 дол. CШA був зафіксований у Швейцарії. У Німеччині, наприклад, він стано­вив 27510, у США — 26980. Найнижчий рівень становив 80 дол. — у Мозамбіку. В Україні рівень ВНП на душу населення склав 1630 дол., у Росії — 2240. Україна входить до групи країн з рівнем дохо­дів нижче середнього у світі, який дорівнював 4880 дол.

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб'єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі — тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно перш за все сприймається не стільки рівень ВНП на душу насе­лення і маса доходів кожного суб'єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відо­мо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймає­ться негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-навсього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення.

Забезпечення зростання ВВП є основною формою вирі­шення фінансових протиріч у суспільстві. Падіння ВВП веде до фінансової кризи, яку не можна подолати, не зупинивши це падіння.