Тема 3. Форми організації навчання в початкових класах з валеології, основ безпеки життєдіяльності Зміст

1. Урок як основна форма організації навчання з валеології, основ безпеки життєдіяльності в початкових класах.

2. Позакласна й позашкільна робота з валеології, основ безпеки життєдіяльності.

3. Лабораторні й практичні заняття учнів з валеології, основ безпеки життєдіяльності.

4. Форми організації самостійної роботи учнів з валеології, основ безпеки життєдіяльності.

5. Значення екскурсій з валеології, основ безпеки життєдіяльності в початкових класах.

Завдання для самостійного вивчення:

1. Функції форм вивчення валеології, ОБЖД в початкових класах.

2. Аспекти аналізу уроку з основ безпеки життєдіяльності.

3. Нетрадиційні форми навчання основ здоров’я в початковій школі.

4. Шкільні валеологічні проекти.

5. Методика організації клубів, гуртків здоров’я в початкових класах.

6. Форми перевірки знань, умінь й навичок з валеології, основ безпеки життєдіяльності.

7. Гігієнічні вимоги до організації й режиму проведення учбових занять.

Література:

1. Мохнач Н. Н. Валеология. Конспект лекций / Н. Н. Мохнач. – Ростов н/Д : Феникс, 2004. – 256 с.

2. Панина Т. С. Современные способы активизации обучения [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / Т. С. Панина, Л. Н. Вавилова. – М. : Академия, 2006. – 176 с.

3. Програми дисциплин предметной подготовки по специальности 040700 – Валеология / под ред. Е. И.Тороховой. – М. : Флинта: Наука, 2000. – 208 с.

4. Савченко О. Я., Бібік Н. М., Бойченко Т. Є., Коваль Н. С. Основи здоров’я: програма для середньої загальноосвітньої школи. 1 – 4 класи. – К. : Початкова школа, 2006. – 432 с. – С. 187–201.

1. Урок як основна форма організації навчання з валеології, основ безпеки життєдіяльності в початкових класах.

Основною формою організації навчання з основ здоров'я в початковій школі є урок.

Урок –це логічно завершений цілісний елемент навчально-виховного процесу, в якому в складному взаємозв'язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливість учителя і його майстерність, індивідуальні і вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку.

У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). Урок відіграє інтегруючу роль – відображає та поєднує його компоненти (мету, зміст, методи, засоби навчання, взаємодію вчителя та учнів).

На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу з основ здоров’я у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні і практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

Від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу. Кожен урок основ здоров’я повинен матичотириєдину мету: навчальну, виховну, розвивальну, оздоровчу.Мета уроку в сучасній школі повинна відрізнятися конкретністю, з вказаними засобами її досягнення і її переводом в конкретні дидактичні завдання. Для того, щоби досягти мети уроку, необхідно вирішити три основні дидактичні завдання: актуалізувати попередні знання, вміння і навички, безпосередньо пов'язані із темою уроку; сформувати в учнів нові поняття і способи дії; організувати використання учнями знань і досвіду діяльності з метою формування у них нових навчальних та пізнавальних умінь і навичок, нового досвіду пізнавальної діяльності.

Структура уроку і форми організації навчальної роботи на ньому в значній мірі визначають ефективність навчання, його результативність.

Структура уроку повинна відображати закономірності процесу навчання як явища дійсності, логіку процесу навчання; закономірності процесу засвоєння, логіку засвоєння нових знань як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, логіку пізнавальної діяльності людини; логіку викладання; види діяльності учителя і учнів як зовнішні форми прояву сутності педагогічного процесу.

Існує кілька підходів до класифікації уроків, кожний з яких відрізняється певною ознакою.

Уроки класифікують за:

• дидактичною метою;

• метою організації занять;

• змістом і способами проведення уроку;

• основними етапами навчального процесу;

• дидактичними задачами, що вирішуються на уроці;

• методами навчання;

• способами організації навчальної діяльності учнів.

Уроки з основ здоров’яповинні відповідати таким вимогам:

1. Постійно здійснювати загально дидактичний принцип єдності навчання і виховання. Відповідно до змісту матеріалу правильно визначити навчальну та виховну мету уроку; уявляти які знання, вміння і навички будуть сформовані під час уроку, яка робота буде проведена для досягнення розвивального навчання.

2. Зміст навчального матеріалу повинен бути науковим, але не перевантаженим і доступним для розуміння дітей певного віку.

3. Під час вивчення нового матеріалу слід уникати випадкових хаотичних питань, а використовувати логічні, причинно-наслідкові зв'язки.

4. Для розвитку логічного мислення і пізнавальної самодіяльності учнів на уроці застосовувати різні види робіт.

5. Система методів і прийомів повинна бути такою, яка б забезпечила найбільшу ефективність роботи вчителя і пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі уроку.

6. Домашнє самостійне завдання повинно бути логічним продовженням або закінченням класної роботи. Інструктивні вказівки до його виконання мають бути своєчасними. В домашнє завдання варто вводити види робіт, що готують дітей до сприйняття нової інформації.

7. Навчально-виховний процес на уроці повинен сприяти збереженню та зміцненню здоров’я дитини, відповідати вимогам безпеки.

• За основною дидактичною метою в початкових класах виділяють такі типи уроків:

• вивчення нового матеріалу (засвоєння нових знань);

• закріплення і застосування знань, умінь і навичок;

• повторення і узагальнення знань і умінь (узагальнення і систематизації нових знань);

• перевірки і контролю результатів навчання.

У початковій школі перелічені типи уроків у «чистому вигляді» трапляються рідко. Як правило, зазначає О. Савченко, «переважає поєднання різних цілей навчання, а отже маємо справу з уроком мішаного типу, або, як його називають, комбінованим». На комбінованому уроці рівнозначно розв'язується кілька дидактичних цілей.

Зметою удосконалення побудови уроку як форми організації навчальної діяльності учнів застосовуються уроки, проведені у нестандартній формі (урок-казка, урок-драматизація, урок-змагання; інтерактивні уроки; інтегровані уроки тощо). Однак, такі уроки є різновидом одного з раніш зазначених типів, хоча їх структура має свою специфіку.

Комбінований урок – це найбільш поширений тип уроку в існуючій практиці роботи з основ здоров’я початкової школи. На цих уроках центральне місце відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам`ятовуванню, узагальненню та систематизації . На них має місце і повторення раніше вивченого, перевірка домашнього завдання, закріплення нового матеріалу.

Типова структура комбінованого уроку:

I. Організація класу (привітання, перевірка готовності робочих місць).

II. Перевірка домашнього завдання.

III. Актуалізація опорних знань дітей та їх життєвого досвіду.

IV. Оголошення теми та завдань навчальної діяльності учнів.

V. Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань).

VI. Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація знань).

VII. Підсумки уроку.

VIII. Повідомлення домашнього завдання (запис на дошці).

Компоненти структури комбінованого уроку залежно від характеру навчальної ситуації і педагогічної майстерності учителя взаємодіють між собою і часто переходять один в одного, міняють свою послідовність в залежності від організації пізнавального процесу. В таких випадках структура комбінованого уроку стає гнучкою, рухомою. Це дозволяє вчителю уникати в своїй роботі шаблону, формалізму. Так, в досвіді передових учителів засвоєння нових знань відбувається в процесі виконання самостійної роботи, а перевірка знань вплітається в організацію занять і виступає як показник активності школярів в коментуванні ходу своєї роботи, їх знань.

На кожному уроці з основ здоров’я в початкових класах важливим етапом є фізкультурні паузи, що спрямовані на зміцнення здоров’я дитини, дозволяють комбінувати статичне й динамічне положення, дають змогу відпочити та налаштуватися на подальшу роботу.

Нестандартні уроки. Нестандартний урок – імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи.

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало зацікавлення в учнів, сприяло б їхньому оптимальному розвитку й вихованню.

Нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. До того ж такі уроки більше подобаються дітям, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей.

Нестандартні уроки поділяють на такі типи:

1. Уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки-КВК).

2. Уроки громадського огляду знань (уроки-заліки, уроки-консультації, уроки взаємного навчання).

3. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-диспути, конференції, телеурок, усний журнал).

4. Театралізовані уроки (вистава, концерт).

5. Уроки-подорожі, мандрівки та інші.

Аналіз програми з «Основ здоров'я» даєзмогу виявити особливості методики проведення уроків у початковій школі:

Засвоєння інформації та формування життєвих навичок в учнівпотребують багаторазового вправляння. У зв'язку з цим у процесі навчання учнів доцільна практична, ігрова індивідуальна та групова діяльність учнів.

Обов'язковим є зв'язок з життєвим досвідом дітей, урахування умов, у яких діти перебувають удома.

На уроках доцільне широке використання фольклору –вивчення народних звичаїв, обрядів, застосування творчих завдань тощо.

Структура уроку має бути гнучкою, органічно поєднувати навчально-пізнавальну та оздоровчо-рухову діяльність, включати різні види діалогу, групової співпраці тощо.

Особливого значення для формування в учнів здорового способу життя та безпечної поведінки має емоційність наступність навчального матеріалу, його унаочнення (з цією метою доцільно широко використовувати навчальні екскурсії, відеофільми, кінофільми, слайди тощо).

Одним з важливих факторів ефективності реалізації змісту предмета є особистість учителя, його спосіб життя ставлення до власного здоров'я, особистий приклад.

О. Савченко вважає, що організація навчально-виховного процесу з курсу «Основи здоров'я» ґрунтується на таких засадах:

Перевага практичних дій і вправлянь учнів у засвоєнні навчального матеріалу; зв'язок теоретичних відомостей з можливостями їх практичного застосування.

Опора на особистий досвід дітей або його розширення, збагачення шляхом розповідей, ілюстрацій; тісний зв'язок з конкретним життям дітей даного класу.

Різноманітність поєднання форм організації навчальної діяльності: спостереження, слухання, розповідь, практичні дії, дослідницькі завдання, ігрові ситуації, діалоги, інсценізації, парна і групова робота.

Емоційність і гнучкість змісту та структури уроків; використання несподіваного за формою початку уроків (римування, девіз уроку, реквізит), запрошення цікавих людей (батьків, лікарів, пожежників, міліціонера), залучення віршованих текстів, інсценізація казок тощо.

Постійне мотивування дітей до уважного ставлення до свого здоров'я, заохочення успіхів дітей в опануванні умінь і навичок здорового способу життя і безпеки життєдіяльності.

Неперервність впливу на формування в учнів основних практичних результатів засвоєння навчального матеріалу. Зміст побудовано переважно за лінійним принципом. Але, щоб сформувати навичку, потрібно досить часто до неї звертатися, тому безвідносно до нової теми (а краще у зв'язку з нею) необхідно пригадувати попередній матеріал, заохочувати дітей, перевіряти виконання правил і порад, спілкуватися щодо цього з батьками.

2. Позакласна й позашкільна робота з валеології, основ безпеки життєдіяльності.

Т. Байбара, О. Біда та інші методисти розглядають позаурочну роботу як форму навчання, яка здійснюється школярами у позаурочний час. Вона визначається програмою і є обов'язковою для кожного учня. Така робота спрямовується на оволодіння учнями фактичним матеріалом, який використовується на наступних уроках, а також –на закріплення, розширення, поглиблення знань. Така робота виконується в класі під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя і вдома самостійно.

Як зазначається у педагогічній літературі, позакласна робота –це одна із форм організації навчально-виховного процесу в початковій школі. Її особливістю є те, що вона базується на добровільності, інтересі та бажанні дітей її виконувати, тому необов'язкова для всіх учнів класу. Вона спрямована на розширення і поглиблення знань, умінь та навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення основ здоров'я, сприяє найкращому розвитку індивідуальних здібностей учнів. Зміст цієї роботи виходить за межі програмового матеріалу, доповнюючи і розширюючи його.

Позакласна робота організовується за спеціально розробленою програмою, оскільки її зміст виходить за межі шкільної програми з навчального предмета. До складання програми висувається ряд вимог: доступність­­–врахування вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку і спрямованість на виховання інтересу в учнів.

Як зазначають Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова позакласна робота розвиває такі риси особистості, як колективізм, відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість, враховуючи специфіку уроку з основ здоров'я сприяє зміцненню та збереженню життя й здоров'я дитини.

За способом організацій діяльності школярів у дидактико-методичній літературі розрізняють такі види позакласної роботи:

• індивідуальну;

• групову;

• масову .

Індивідуальна позакласна робота проводиться з окремими учнями, які виявляють особливий інтерес до основ здоров'я. Пізнавальний інтерес зароджується в них на уроках курсу «Основи здоров'я» і в позаурочній роботі. Спочатку він нестійкий, ситуативний і проявляється у читанні дитячих книжок про здоров'я; перегляді телепередач. Однак все це школярі роблять безсистемно, нецілеспрямовано. Завдання учителя –вчасно помітити, виявити і перетворити це захоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту навчального предмета. Відповідно до цього індивідуальна позакласна робота повинна бути цілеспрямована, планомірна.

Учителеві необхідно виявити дітей, які цікавляться основами здоров'я, розвивати їхні інтереси, спрямовувати в потрібне русло, щоб потім спиратись на цих дітей у гуртковій і масовій позакласній роботі. Розпочинається індивідуальна позакласна робота з побудови завдань на тому змісті і тих видах діяльності, якими цікавиться дитина. Наприклад, учневі можна запропонувати знайти до кожної з тем загадки, прислів'я, цікаву інформацію. Їм можна давати окремі завдання: прочитати книжку, провести спостереження, не передбаченепрограмою, виготовити наочність. Наприклад, поспостерігати як впливає виконання щоденної ранкової зарядки на самопочуття.

Важливим видом індивідуальної роботи є позакласне читання. Необхідно навчити кожного учня самостійно працювати з книжками. На початковому етапі їх підбирають індивідуально з урахуванням інтересу до здоров'я та до читання як виду діяльності, рівня оволодіння технікою читання. Слід рекомендувати учням не тільки прочитати, а й скласти коротке оповідання, намалювати малюнок або відшукати ілюстрації до прочитаного. Пізніше завдання змінюють, зокрема пропонується самостійно підібрати дитячі книжки про здоров'я, а потім працювати над ними.

Ефективність індивідуальної позакласної роботи залежить від рівня усвідомлення учнем мети завдання, його вагомості, від оволодіння способами виконання й оформлення його результатів, а також від оцінювання товарищами й учителем.

Для заохочення учнів до виконання індивідуальних завдань слід використовувати на уроках знання і практичні вміння, яких діти набули в процесі позакласної роботи. Виявлення і розвиток індивідуальних інтересів дозволяє за спільністю об'єднувати і залучати дітей до групової та масової позакласної роботи.

Найпоширенішою формою групової позакласної діяльності молодших школярів є гурток. Дидактичними цілями роботи гуртка є розширення та поглиблення знань, засвоєння елементарних умінь, поглиблення пізнавального інтересу до вивчення здоров'я, розвиток індивідуальних здібностей і нахилів дітей, оволодіння практичними уміннями дотримання здоров'я.

Гурток об'єднує 15 – 20 учнів. Бажано, щоб вони були одного віку, що дозволяє ефективно керувати їх діяльністю. Робота гуртка може бути присвячена глибшому вивченню окремих тем або розділів навчальної програми, до яких школярі виявили особливий інтерес. Розглядаючи загальну проблему, учитель планує роботу гуртка не менше двох занять на місяць. Під час планування враховуються індивідуальні інтереси дітей, їх вікові особливості. Вони впливають на вибір об'єктів вивчення, найбільш доцільних методів роботи, форм звітності, поєднання теоретичних і практичних, репродуктивних і творчих завдань, групових та індивідуальних видів діяльності.

До гуртка треба залучати як учнів, що добре навчаються, так і тих, що відстають у навчанні. Робота в гуртку сприяє розвитку інтересу до основ здоров'я: навіть учні з поганою поведінкою починають поводитися краще, у багатьох з них виявляються здібності, ініціатива. У гуртку треба поєднувати індивідуальну творчу роботу кожного учня з колективною. Робота повинна бути організована так, щоб в учнів виховувалось почуття колективізму, відповідальності за доручену справу. Заняття гуртка проводять двічі на місяць.

Розпочинати заняття гуртка краще з якоїсь конкретної справи, наприклад екскурсії. Під час занять гуртка необхідно виготовляти наочні посібники, використовувати ігри, загадки, вікторини. Також необхідно залучати гуртківців до читання спеціальної літератури.

Приблизний план роботи включає такі розділи:

• Тема занять.

• Форма занять.

• Дата проведення занять.

• Зміст і методи фронтальної роботи на занятті.

• Зміст і методи індивідуальної роботи.

• Форма звітності.

Зміст кожного заняття відповідає темі плану. Учитель ретельно готується до його проведення, добирає цікаву інформацію, засоби наочності, зокрема відеофільми. Вибір методів і прийомів здійснюється аналогічно до їх вибору під час підготовки до уроку. Вибрані методи повинні передбачати активну участь дітей у роботі гуртка. Тому на його засіданнях організовується актуалізація відомих знань та умінь, відбувається здобуття нових знань з різних джерел. Учні звітують про результати виконання завдань у формі записів у таблицях, тематично підібраних ілюстрацій, самостійно виконаних малюнків чи тематичних розповідей за прочитаними книжками, переглянутими телепередачами. Активність дітей зумовлюється використанням ігор, загадок, вікторин, головоломок, але з чітко визначеною дидактичною метою.

Робота гуртка нерозривно пов'язана з різними формами масової поза-класної роботи. Члени гуртка беруть активну участь в організації та проведенні всіх масових позакласних заходів. До найпоширеніших форм масової позакласної роботи належать:

• тематичні читацькі конференції,

• усні журнали,

• тематичний перегляд науково-популярних фільмів;

• свята;

• конкурси;

• КВК.

Позакласне читання займає важливе місце у процесі вивчення основ здоров'я. Залучення дітей до цього виду роботи не тільки розширює їх кругозір з навчального предмета, але й зумовлює розвиток самостійності та формування бажання і вміння працювати з книжкою. Щоб керувати цією діяльністю, учитель повинен бути добре обізнаний з дитячою науково-популярною літературою, а також пам'ятати, що ефективність позакласного читання забезпечується при дотриманні ряду вимог.

Перша вимога –це мотивація пізнавальної діяльності. Перш ніж почати роботу із запропонованою книжкою, учні повинні усвідомити, для чого це необхідно робити. Найчастіше спочатку переважають зовнішні мотиви («прочитати оповідання чи книжку, щоб одержати гарну оцінку на уроці», «тому що учитель дав завдання прочитати»), які поступово змінюються внутрішніми, пізнавальними («... прочитати, тому що цікаво» «... хочу більше дізнатися про...» та ін.).

Друга вимога –поступовість і цілеспрямованість у підборі літератури за змістом і обсягом. На перших етапах роботи для позакласного читання слід пропонувати невеличкі, але цікаві оповідання, статті.

Третьою умовою є оволодіння учнями вмінням працювати з текстом, зокрема виділяти його основну думку, складати план прочитаного, переказувати за складеним планом, доводити свою думку на підставі сприйнятого тексту, чітко і правильно висловлювати думки про прочитане. Важливим є рівень самостійності дітей у позакласному читанні. Найкраще розпочинати цю роботу разом з учителем, але в міру оволодіння зазначеними уміннями самостійність зростає.

Організація позакласного читання передбачає підготовку школярів до цього виду діяльності, тобто усвідомлення мети і завдань та обговорення прочитаного, яке включає: вступне слово учителя, переказування учнями основного змісту, висловлювання своїх думок про те, що найбільше сподобалося і чому, визначення основної ідеї твору, порівняння з власними спостереженнями. Доцільно поєднувати таку роботу з різними засобами наочності, ігровими прийомами, творчими завданнями. Самостійність дітей проявляється не тільки у виконанні завдань, а й у виборі матеріалів для позакласного читання. Спочатку вчитель дає спільне для всіх учнів оповідання, потім учні вибирають одне із запропонованих, а далі самостійно знаходять доступну літературу на визначену тему.

Поширеною формою організації позакласного читання є проведення тематичного усного журналу. Важливою вимогою організації усного журналу є обов'язкова художня ілюстрація кожної рубрики, сторінки. Набір засобів має бути різноманітним: музичні твори, інсценівки, плакати, репортажі тощо. Кожна його сторінка може бути різною: короткі повідомлення окремих учнів, читання віршів, інсценування, перегляд кіно- і діафільмів, прослуховування магнітофонних записів, проведення ігор, вікторин, відгадування загадок. Успіх усного журналу залежить від розробки сценарію з чітко визначеною метою і від попередньої підготовки учнів.

У масовій позакласній роботі з основ здоров'я важливу роль відіграють масові заходи, які проводяться в окремих класах або в загальношкільному масштабі. Вони зближують школярів, розвивають у них почуття колективізму, згуртовують дитячий колектив.

Наймасовішою формою позакласної роботи є свята. Серед них: «Свято здоров'я», «Тато, мама і я –дружна сім'я» та інші. Кожне свято передбачає досягнення чіткої визначеної мети. Проведенню свята передує тривала підготовча робота.

Таким чином, усі організаційні форми навчання взаємозв'язані між собою і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. Під час уроків розвиваються знання і практичні вміння. Їх розвиток триває і поглиблюється під час виконання домашніх завдань, позаурочної роботи і на екскурсіях, під час позакласної роботи.

3. Лабораторні й практичні заняття учнів з валеології, основ безпеки життєдіяльності.

Лабораторно-практичні заняття – форма організації навчальної діяльності учнів, в якій домінує їх практична діяльність, що здійснюється на основі спеціальних розроблених завдань в умовах лабораторії. Лабораторні роботи діляться на фронтальні лабораторні роботи, практикуми.

Основне завдання сучасного вчителя  – залучити учня до активної та самостійної діяльності, перетворити його у суб’єкта цієї діяльності. Зацікавленість, викликана вчителем на уроці, за певних умов може перетворитися на стійкий інтерес до знань. Саме тому необхідно застосовувати під час викладання шкільних предметів таких форм і методів, що стимулювали б творчість учнів, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення, залучали позашкільні інтереси і захоплення дітей до навчального процесу. Це можливо через використання та запровадження в  школі інновацій, нетрадиційного навчання, насамперед нестандартних уроків. Незважаючи на величезне різноманіття, для більшості нестандартних уроків, як правило, характерні: цікавість до навчального матеріалу; значна творча складова; парні або групові способи роботи; активізація пізнавальної діяльності учнів; партнерство; зміна ролі вчителя та інші.

Однією із нестандартних форм організації уроків з основ здоров’я саме в початкових класах є лабораторна робота. До основних етапів такого уроку відносяться: пошукова робота, дослідницька робота, практична та творча робота, висновок.

Лабораторне заняття включає:

• проведення поточного контролю з підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи;

• виконання завдань теми заняття;

• оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи;

• захист звіту перед викладачами.

Лабораторна робота безпосередньо пов'язана з іншими видами шкільних занять. Вона сприяє реалізації міжпредметних зв'язків, принципу зв'язку теорії із практикою, розвитку інтелектуально-пізнавальної активності учнів. Крім того, проведення лабораторної роботи забезпечує реалізацію єдності пізнавальної та практичної діяльності учнів у процесі вивчення основ наук; задіяння низки аналізаторів, які сприяють прискоренню процесу формування наукових знань учнів, умінь використання методів науково-дослідницької діяльності.

Лабораторна робота сприяє формуванню в учнів матеріалістичних поглядів на природу, життя, здоров'я, упевненості в можливості її пізнання; умінь виявляти причинно-наслідкові зв'язки, функціональні залежності між фактами, явищами та процесами.

Значну частину лабораторної роботи займають спостереження та експеримент, у тому числі уявний. Уявний експеримент – це аналіз такої ситуації, яку у принципі відтворити неможливо, тобто це форма мислення, в якій реальні моделі замінені ідеалізованими уявленнями про них. Можна сказати, що уявний експеримент – це програвання в людському розумі деяких ідеалізованих ситуацій. Він є ефективною зброєю реалізації прогностичної функції науки в умовах шкільного експерименту, що здійснюється у процесі лабораторної роботи.

Організація проведення лабораторної роботи включає, перш за все, підготовку вчителя та учнів до її виконання. Учитель готує дидактичний роздавальний матеріал, озброює учнів теоретичними знаннями з теми лабораторної роботи, розробляє (оновлює) інструктивні картки, контролює хід підготовки до лабораторної роботи учнів, розробляє критерії та методику оцінювання лабораторної роботи та її результатів (поетапно, поопераційно, за проміжними та кінцевими результатами). Учні оволодівають у процесі виконання лабораторної роботи теоретичними та практичними знаннями, самостійно роблять «відкриття», шліфують окремі операційні вміння та навички самостійної експериментально-пошукової діяльності; набувають умінь планувати діяльність, фіксувати її проміжні та кінцеві результати; оцінювати їх вірогідність.

Учителю важливо також забезпечити чітку організацію проведення лабораторної роботи (повідомити тему, мету та завдання; провести інструктаж з учнями про хід виконання роботи; нагадати правила поведінки та техніки безпеки; розподілити клас на групи (у разі необхідності); повторити технологію виконання роботи; зорієнтувати учнів на кінцевий результат лабораторної роботи та ознайомити з критеріями його оцінки).

Практична діяльність учнів забезпечує використання знань, умінь і навичок у різних ситуаціях. Наприклад, предметна – це маніпуляція матеріальними об'єктами (робота з мікрокалькулятором, обладнанням, вимірювальними приладами, реактивами та ін.). Інтелектуальна діяльність учнів у процесі виконання практичної роботи – це бачення та виправлення своїх помилок, перенесення знань з одного предмета на інший, діагностування й моделювання навчально-пізнавальної діяльності.

Цілями практичного заняття можуть бути: розширення уявлень учнів про явища оточуючого світу, у т. ч. тих, що вивчаються, глибоке проникнення в їх сутність; формування в них умінь виявляти об'єктивні зв'язки та взаємообумовленість явищ; озброєння учнів спеціальними навичками,.

Основні вимоги до організації проведення практичного заняття: визначення його місця в системі уроків з даної теми; чітка постановка цілей та завдань; відбір змісту матеріалу та підготовка обладнання; проведення інструктажу з дотримання техніки безпеки вчителями та учнями; виконання випереджувальних завдань; ознайомлення з технікою безпеки; підготовка й обговорення форм звіту про виконану роботу; вивчення тих елементів практичних знань, умінь і навичок учнів, які вимагають подальшого формування та розвитку, відпрацювання на даному практичному занятті; раціональне поєднання форм навчальної діяльності учнів (репродуктивної, раціоналізаторської, творчої); розробка критеріїв оцінки результативності виконання практичної роботи, уведення в самостійну роботу учнів елементів гри та змагань як важливого фактора її стимулювання; здійснення контролю та корекції навчально-пізнавальної діяльності учнів; підбиття підсумків практичного заняття. 

З метою забезпечення ефективності практичного заняття учителю треба: підготувати учнів до виконання практичної роботи, тобто щоб вони не тільки добре знали зміст теоретичного матеріалу, на основі якого виконуватиметься практична робота, а й були ознайомлені з прийомами її виконання; забезпечити всіх учнів посібниками, приладами, інструментами, довідниками; контролювати хід виконання роботи, вчасно приходити на допомогу учням, не обмежуючи їхньої активності та самостійності; аналізувати та оцінювати виконання практичного завдання. Практичні завдання мають, як правило, тренувальний характер. При цьому інструктаж учителя повинен бути конкретним і зрозумілим, можливі неодноразові повторення, нагадування у процесі поетапного виконання практичної роботи. У міру набуття учнями практичних навичок і вмінь завдання ускладнюються, а інструктаж спрощується.

Результатом виконання практичних робіт з основ здоров'я повинно стати:

- сформованість способів навчально-пізнавальної діяльності. Виконання правил, вказівок, алгоритмічних приписів здорового і безпечного життя.

- досвід творчого застосування набутих способів навчально-пізнавальної діяльності. Розв’язання реконструктивних і творчих завдань, які реалізуються на програмовому змісті

- прагнення учня зберігати своє здоров’я (фізичне, соціальне, психічне, духовне) та життя (вести здоровий спосіб життя, додержувати правил безпечної поведінки);

- позитивне ставлення учня до самого себе та інших людей, до власного здоров’я та здоров’я інших;

- уміння керувати власними емоціями, почуттями, настроями відповідно до конкретних умов та оцінювати їх;

- дотримування правил спілкування налагодження стосунків в колективі правил поводження в громадських місцях;

- орієнтування у надзвичайних ситуаціях (не розгублюватися, використовувати елементарні навички само- та взаємодопомоги, використовувати навички безпечної поведінки у природному середовищі, в соціумі);

- уміння звернутися по допомогу (певних служб, окремих громадян), щоб зменшити негативний вплив небезпечної для життя і здоров’я ситуації;

- орієнтування на народні традиції у ставленні до власного здоров’я;

- використання знань з інших предметів та інших інформаційних джерел.