Семінарське заняття 2

Тема 1. Договір застави, його сторони, предмет і форма

Питання для усного опитування та дискусії

1. Підстави виникнення заставного правовідношення.

2. Договір як підстава виникнення застави.

3. Закон як підстава виникнення застави.

4. Сторони договору застави. Заставодержатель і заставодавець як сторони в договорі застави.

5. Майновий поручитель як сторона в договорі застави.

6. Предмет застави: загальна характеристика та ознаки.

7. Майно, яке не може бути предметом застави. Майно з спеціальним режимом здійснення права власності як предмет застави (цінні папери).

8. Форма договору застави. Нотаріальне посвідчення договору застави.

9. Реєстрація застави.

10. Вимоги до змісту договору застави.

11. Істотні умови договору застави. Права і обов'язки сторін в договорі застави.

Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: договір, закон, рішення суду, майновий поручитель, річ, цінні папери, майнові права.

Під час вивчення зазначеної теми потрібно з’ясувати підстави виникнення заставного правовідношення, правовому статус майнового поручителя як сторони договору. Особливу увагу слід приділити речам, які не можуть бути предметом договору застави, а також формі договору.

Слід використати такі нормативні акти: Цивільний кодекс України від 16.01.2003, Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995, Закон України „Про заставу” від 2.10.1992, Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.2001, Закон України „Про іпотеку” від 05.06.2003, Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Ст. 574 ЦКУ і ч.3 ст.1 ЗУ „Про заставу” дає перелік підстав виникнення застави. Найбільш поширеною підставою виникнення заставних правовідносин є договір, який можна укласти у вигляді окремого документа.

Договір застави є двостороннім, який набирає чинності, за загальним правилом, з моменту укладення договору (ст.638 ЦКУ – після досягнення згоди з усіх істотних умов). Якщо ж договір застави підлягає нотаріальному посвідченню – з моменту нотаріального посвідчення, якщо предмет застави відповідно до закону або договору повинен знаходитися у заставодержателя – з моменту передачі йому предмета застави, а якщо предмет передано до укладення договору – з моменту його укладення. У ч.2 ст.16 ЗУ „Про заставу” реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.

Законодавством встановлені обмеження щодо участі у заставних відносинах окремих суб’єктів цивільного права.

Відповідно до ч.1 ст.583 ЦКУ та абз.2 ст.11 ЗУ «Про заставу» заставодавцем може бути або боржник за основним зобов’язанням, або третя особа, яка в цьому разі виступає як майновий поручитель. Такий майновий поручитель не вважається поручителем у розумінні положень параграфа 3 гл. 49 ЦК. Майновий поручитель не є поручителем за договором поруки. Відмінність між цими видами забезпечення виконання зобов’язань полягає в тому, що поручитель за договором поруки відповідає перед кредитором за невиконання боржником основного зобов’язання, і у випадку такого невиконання несе відповідальність за це як солідарний або додатковий боржник за основним зобов’язанням (ст. 554 ЦКУ). У свою чергу майновий поручитель у договорі застави несе відповідальність перед кредитором за виконання основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета застави зокрема іпотеки, відповідно до ст.11 ЗУ „Про іпотеку”. У п.4. роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням ЗУ „Про заставу” від 24.12. 1999 р. підкреслено, що оскільки майновий поручитель не є боржником за основним договором, його зобов’язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суми, вирученої від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором.