4. Уміння подобатися

Бажання подобатися — природна потреба людини. Й уміння приваблювати людей до себе, завойовувати симпатію, знаходити друзів—до снаги кожному. Одні мають вроджені здібності принадливості, інші їх здобу­вають, якщо є таке бажання.

Змінити свій стиль спілкування на більш вигідний для себе може кожний, переконує Дейл Карнегі. Найпра­вильніший шлях до серця іншого — це «витончено дати зрозуміти, що ви визнаєте його значущість в його ма­ленькому світі й визнаєте це щиро». Розмовляючи з людиною, ви знайдете шлях до її серця лише тоді, коли поведете мову про те, що їй найближче, що цікавить її понад усе, чим вона захоплюється.

Якщо ви хочете, щоб люди раділи зустрічі з вами, зустрічайте їх приязно, з усмішкою. Вчинки «говорять» голосніше, ніж слова, а усмішка ніби «промовляє»: «Ви мені подобаєтеся. Ви робите мене щасливою. Я рада вас бачити».

Кожна людина створює сама себе. Уявіть собі образ, якому ви хотіли б відповідати й психологічно настройте себе: «Я життєрадісний, добрий, мудрий», й ви створите себе на власний смак. Бути гарним співрозмовником просто, потрібно знати всього одне правило: вступаючи у розмову, починайте з тих питань, з яких із співбесідни­ком у вас спільні погляди.

Чимало цікавих порад і в книзі Я на Камичекі «Ввічливість на кожний день». Він висловлює думку, що «успіх у товаристві залежить від багатьох причин, серед яких наша зовнішність (тобто те, чим наділила нас природа) посідає одне з останніх місць». На першому плані — внутрішня привабливість. Кожна людина має привабливі якості, потрібно їх лише розвивати. Меншескаржитися, менше розповідати про свої незгоди, розви­вати почуття гумору, прагнути бути життєлюбом — і успіх вам буде зебезпечений. Це важливо пам'ятати, оскільки саме з почуттів прихильності та симпатії народ­жується й їх найвищий прояв — любов.

Що можна зробити, щоб спілкування між нами при­носило менше прикростей, страждань, нерозуміння, зло­би? Для цього можна скористатися порадами Дейла Карнегі. Наприклад, для того, щоб привернути людей до себе, Карнегі пропонує шість правил:

виявляйте щирий інтерес до інших;

усміхайтеся;

пам'ятайте, що для людини звук її імені — найсо-лодший і найважливіший звук у людській мові;

будьте уважним слухачем, заохочуйте інших до розповіді про себе;

проводьте розмову в колі інтересів вашого співбе­сідника;

давайте людям можливість відчути їхню значущість і робіть це щиро.

Стосунки з сусідами, із знайомими, приятелями вима­гають взаємоповаги, якщо й не любові, то симпатії. Тому якщо ми хочемо щасливого життя, встановлення між людьми добрих стосунків, ми повинні вчитися їх нала­годжувати й підтримувати.

5. Закоханість і любов

У тлумачному словнику закоханість визначається як стан закоханого, закоханої, а слово «любов» має кілька значень:

почуття прихильності, що базується на спільності інтересш, на готовності віддати свої сили справедливш справі (любов до близьких, любов до Батьківщини);

почуття, що базується на інстинкті (материнська любов);

почуття, засадовими стосовно якого є статевий потяг, стосунки двох осіб, взаємно пов'язаних душевною близькістю (кохання);

схильність, потяг до чого-небудь (любов до робо­ти, мистецтва тощо).

Якщо запитати у людей, що таке любов, кожен дасть власну відповідь: один з відтінком смутку, інший з відтінком радості, третій —з болем...

Проте, незважаючи на різницю в судженнях^ усі ви­знають любов найвищим людським почуттям. Його мо­ральний зміст залежить не лише від рівня розвитку су­спільства, культури, але й від рівня розвитку особистості. Згадаймо хоча б рядки з «Марусі Чурай» Ліни Костенко:

Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.

Минуло багато років з того часу, як сліпий Гомер створив поему «Одіссея», а образ прекрасної Пенелопи й сьогодні захоплює нас. Пригоди надовго затримали Одіс­сея в дорозі, й на батьківщині його вважали загиблим. Щойно похоронний покрив батькові Одіссея Лаерту буде витканий, Пенелопа повинна вибрати нового чоловіка. Проте любов до Одіссея й відданість йому примушують її хитрувати: вдень вона невтомно тче килим, а вночі — розпускає. Так триває довгих три роки. Пенелопа дочекала­ся милого, й вони жили довго і в достатку.

Це нагадує казку із щасливим кінцем. Мудрість таких казок—у величезній моральній силі й красі героїв. Та у житті все значно складніше. Дружинам декабристів треба було розв'язати нероз­в'язне моральне завдання: зали­шитися з дітьми чи прямувати за чоловіками. Царський указ дозво­ляв їхати лише дружинам, дітям та родичам заборонялося їхати до Сибіру. Комітет міністрів ухвалив, що дружина, яка поїхала за чоловіком до Сибіру, залишається там до самої смерті чоловіка (одні були засуджені на максимальний термін—20 років каторги, інші—на 4 роки), а діти, прижиті в Сибіру, стають державними селянами.

їх було одинадцять —дев'ять дружин і дві наречені. Найстаршій —40 років, наймолодшій —22 роки. Вони вибра­ли Сибір, терпіли незручності та все ж були щасливими поруч з коханими.

Е. Фальконе. Ніімаліон і Галатея

Зовсім по-іншому склалося життя тих, хто хотів, але не міг з'єднатися з коханими. Іван Дмитрович Якушин не дозволив своїй дружині залишити малолітніх синів, переконаний, що лише мати, незважаючи на моло­дість (їй було двадцять років, шлюб вона уклала, пристрасно кохаючи, у шістнадцять), зможе дати дітям необхідне виховання. Анастасія Ва­силівна благала чоловіка дозволи­ти їй приїхати: «У мене до тебе всі почуття: любові, дружби, поваги, ентузіазму. І я віддала б усе на світі, щоб бути досконалою для того, щоб у тебе могло бути до мене таке саме виняткове почуття, яке я відчуваю до тебе. Ти можеш бути щасливим без мене, знаючи, що я знаходжуся з нашими дітьми, а я, навіть знаходячись з ними, не можу бути щасливою». Через чоти­ри роки чоловік дав дозвіл, та було пізно—дозволу не дав цар. До кінця життя вони так і не побачилися. Вона була молодша від чоловіка на чотирнадцять років, а померла раніше від нього на одинадцять років у сорокарічно­му віці, добре виховавши синів. Та сенс її життя, щастя поля­гали для неї у поєднанні з чоловіком.

В ім'я любові людина здатна на багато чого. Любов звели­чує її, допомагає вистояти, робить добрішою, хоча може й не приносити особистого щастя. Але без моральності, як прави­ло, любов не сприяє щастю, вона спустошує людину, робить її слабкою й жалюгідною. Декабрист Фаленберг, наприклад, був одружений на далекій родичці генерала Раєвського. Весілля відбулося всього за кілька місяців до повстання. Хвороба дружини, тривога за її стан, бажання швидше повернутися до неї примушують його дати неправдиві свідчення проти своїх колишніх товаришів. Та це не рятує його від каторги, а дружи­на, одужавши, укладає шлюб з іншим.

Психологи вважають: глибина й сила почуттів у лю­дей різні. Поверхові натури не здатні на глибокі почуття, вони можуть захоплюватися, але не спроможні по-справжньому кохати. їх почуття не пов'язані з наступни­ми життєвими планами, вони швидко змінюються. Гли­бокі й сильні почуття властиві людині з багатим й змістовним внутрішнім світом, вони відрізняються стійкістю, визначеністю, саме вони роблять життя повноцін­ним і щасливим.

Відрізнити закоханість від кохання буває непросто. Про це писав і Януш Корчак. «Що таке кохання? Чи любиш завжди, чи за щось, і чи завжди ти любиш тих, кого ти повинен любити, й так, як повинен? Однаково чи то більше, то менше? Й що таке вдячність і повага? Яка різниця між "любити" та "дуже подобатися"? Як дізнатися, кого більше любиш?»

У наш час більшість людей має можливість укладати шлюб за коханням. Головна проблема полягає в тому, як розпізнати любов, відрізнити від простого статевого по­тягу, не змішувати з закоханістю.

Головна відмінність кохання від інших проявів стате­вого потягу — спрямованість на конкретну людину. Статевий потяг сам по собі є безпредметним і може бути спрямований на будь-яку особу протилежної статі, нато­мість у коханні важлива насамперед сама людина, здатна відповісти на вашу духовну близькість, зрозуміти ваш світ, ваші погляди.