22.2. Міжамериканський банк розвитку

Міжамериканський банк розвитку (далі - МАБР) був створений в 1959р. з метою надання допомоги в прискоренні економічного і соціального розвитку в Латинській Америці та Карибському басейні.

Основними функції МАБР можна назвати1:

- сприяння вкладенням державного і приватного капіталу до Латинської Америки з метою розвитку;

- використання власного капіталу, засобів, отриманих на грошових ринках, й інших доступних ресурсів для фінансування першочергових економічних та соціальних проектів у регіоні;

- заохочення приватних капіталовкладень у проекти, сприяючі економічному розвитку, і доповнення приватних капіталовкладень, коли приватний капітал виявляється недоступним на нормальних умовах;

- співпраця з країнами-учасницями з метою орієнтації їх політики розвитку на ефективніше використання ресурсів при заохоченні більшої взаємодоповненості економік і розширення зовнішньої торгівлі;

- забезпечення технічної допомоги в підготовці, фінансуванні та здійсненні планів і проектів розвитку.

На сьогодні налічується 48 членів МАБР, включаючи 28 регіональних і 20 нерегіональних держав.

Організаційна структура представлена таким чином:

Перший щабель займають - Рада керівників і Комітет Ради керівників, їм підпорядковуються безпосередньо - Рада директо-рів-виконавців, яка є другим щаблем, а також третій щабель, який представлений Адміністрацією, президентами, департаментами, державними відділеннями та їх представниками.

Фінансові ресурси банку складаються із звичайних капітальних ресурсів (підписний капітал, резервний капітал і засоби, що отримуються у результаті запозичень), а також трастових фондів, що створюються державами-членами для фінансування конкретних проектів розвитку. Банк управляє спеціальними фондами, призначеними для пільгового кредитування економічно менш розвинених країн. Підписна частка капіталу банку складається із сплаченого капіталу і того, який може бути затребуваний. Основна частина акціонерного капіталу по підписці знаходиться у вигляді капіталу, що може бути затребуваним, або гарантій по запозиченнях банку на світових фінансових ринках.

Операції банку охоплюють увесь спектр економічного розвитку. Особлива увага приділяється продуктивним секторам (сільське господарство і рибальство, промисловість, включаючи добувну, туризм і малі підприємства, інфраструктура, енергетика і транспорт), соціальним секторам (охорона навколишнього середовища і державна система охорони здоров'я, освіта, наука і техніка, розвиток міського господарства), плануванню і реформам, фінансуванню й інвестиціям.

Банк має свої відділення у 26 країнах Латинської Америки й у Франції.

Крім МАБР, діють і інші кредитно-фінансові інститути: Міжамериканська інвестиційна корпорація (МАЙК), Карибський банк розвитку (КБР або Карибанк), Центральноамериканський банк економічної інтеграції (ЦАБЕІ), проте кількість країн, що беруть участь у них, а отже, й їх вплив на міжнародні процеси в цьому регіоні надзвичайно низький.

Група Африканського банку розвитку

Серед африканських фінансових організацій найбільший інтерес являє собою група Африканського банку розвитку (далі -АФЕР). Вона включає Африканський банк розвитку (АБР), Африканський фонд розвитку (АФР), Довірчий фонд Нігерії (ДФН)1.

Ці три інститути є самостійними юридичними особами. Два, що входять до групи Фонду, були створені згідно з положенням Угоди про створення Африканського банку розвитку (1964 p.).

Основні цілі АФЕР:

* сприяння економічному розвитку і соціальному прогресу регіональних держав-членів;

* фінансування інвестиційних програм і проектів;

* мобілізація ресурсів шляхом організації сумісного фінансування, здійснюваного банком спільно з дво- і багатосторонніми інститутами розвитку;

* сприяння веденню міжнародного діалогу і зростанню взаєморозуміння з питань розвитку, що стосуються Африки;

* заохочення державних і приватних інвестицій;

* надання необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Основні напрями діяльності:

* підготовка і проведення макроекономічних реформ;

* раціональне використання природних ресурсів і охорона навколишнього середовища;

* участь жінок у процесах розвитку;

* сприяння розвитку приватного сектору;

* скорочення рівня заборгованості та бідності;

* економічна інтеграція і багатонаціональні проекти;

* сприяння торгівлі.

Інші африканські кредитно-фінансові інститути: Східноафриканський банк розвитку (САБР), Банк розвитку держав Центральної Африки (БДЕАС), Західноафриканський банк розвитку (ЗОАД).

Участь України в міжнародних економічних організаціях

Найважливішим фактором, що сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків України, є членство України в міжнародних економічних організаціях. Це, насамперед, її членство в Міжнародному валютному фонді (МВФ) та в організаціях, що входять до Групи Світового банку: Міжнародному банку реконструкції і розвитку МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньому агентстві з гарантій інвестицій (БАГІ) і Міжнародному центрі із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС). МВФ і Всесвітній банк — юридично самостійні організації. Всесвітній банк покликаний сприяти економічному росту в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою і з цією метою здійснює допомогу шляхом довгострокового фінансування проектів і програм розвитку. МВФ покликаний забезпечувати в цілому баланс міжнародної валютної системи, включаючи надання допомоги країнам-членам шляхом короткострокового кредитування.

Сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам України її членство в Конференції Організації Об'єднаних Націй з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) і в Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНИДО), а також процес зближення України з Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Україна є учасником деяких економічних структур СНД, бере участь як спостерігач в Євразійському економічному співтоваристві (ЄврАзЕС). Вона виступила з ініціативою створення об'єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), що виступає нині як перспективна сполучна ланка економік Азіатсько-Тихоокеанського і Європейського реґіонів, і, насамперед, як міждержавна структура, що забезпечує в майбутньому постачання в Європу енергоносіїв з району Каспійського моря. Вона виступила також ініціатором створення Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) у складі 11 причорноморських країн, бере участь в Угоді про заснування Чорноморського банку торгівлі і розвитку та в інших пов'язаних з діяльністю ОЧЕС домовленостях. Не припиняється процес зближення України із наймогутнішим у світі регіональним політичним і економічним об'єднанням держав — Європейським Союзом, у зв'язку з чим прийнятий ряд програмних документів (наприклад, Закон від 18.03.2004 р. “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, Указ Президента України від 14.09.2000 р. № 1072/2000 “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу”). Паралельно йде процес зближення з Росією, Бєларуссю і Казахстаном у напрямку створення Єдиного економічного простору (Угода про формування Єдиного економічного простору від 19.09.2003 р.). В даний час чи не найважливішим фактором для України, з погляду розвитку ЗЕД, є її майбутній вступ до Світової організації торгівлі (СОТ), у якій вона виступає поки що як офіційний спостерігач. СОТ, членами якої нині є більш ніж 140 країн, створена підписаними 15.04.1994 р. у м. Марракеш (Марокко) Заключним актом і Угодою про створення СОТ в результаті перетворення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Юридичною базою СОТ є ГАТТ 1947 р. і результати Уругвайського раунду — восьмої чергової серії багатосторонніх переговорів учасників ГАТТ, що відбулися в 1986-1993 рр. Серед документів, доданих до Марракешської угоди про створення СОТ, — ряд домовленостей і угод відносно ГАТТ, що складають так зване “ГАТТ 1994 року” (наприклад, Угода щодо пов'язаних з торгівлею інвестиційних заходів (ТРІМС), Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС), Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), Угода про правила і процедури врегулювання розбіжностей (ДСУ), Механізм огляду торговельної практики (ТПРМ) та ін.

Основним завданням СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, створення глобального правового порядку в сфері торговельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших міжнародних економічних відносинах шляхом взаємного надання членами СОТ спеціального сприятливого правового режиму в економічній сфері для суб'єктів господарської діяльності, включаючи режим найбільшого сприяння в торгівлі, гармонізації національного законодавства відповідно визначеним базовим стандартам і нормам, врегулювання торговельних розбіжностей і спорів.

Україна вже прийняла ряд нормативних актів, спрямованих на гармонізацію її законодавства, у т.ч. про ЗЕД (наприклад, антидемпінгового), щодо системи ГАТТ/СОТ (наприклад. Укази Президента України від 06.04.1996 р. № 255/96 “Про Концепцію трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ” і від 05.02.2002 р. № 104/2002 “Про програму заходів для завершення вступу України до Світової організації торгівлі” ). Набуття Україною статусу члена СОТ призведе до зниження обмежень для її товарів на світових ринках, розширення експорту, підвищення рівня захисту внутрішнього ринку. Це буде сприяти також рішенню найважливішого стратегічного завдання на перспективу — вступу до ЄС, обов 'язковою умовою членства в якому є членство в ГАТТ/СОТ. Разом з тим, вступ до СОТ неминуче породжуватиме ряд неоднозначних наслідків, у першу чергу — посилення конкуренції на внутрішньому ринку України у зв'язку з вільним доступом в Україну товарів з країн СОT