20)Кодифікація права австро-угорщини та її судовий устрій

За Конституцією 1867 року в Австрії було створено триступеневу систему судів: повітові, окружні (крайові), вищі крайові суди.

Повітові суди були судами першої інстанції і діяли у складі одного (повітові) або трьох суддів (повітові колегіальні). Повітові суди розглядали цивільні справи і справи про проступки, а повітові колегіальні – деякі цивільні справи і справи про злочини, які не були підсудні судам присяжних. Дія цих судів поширювалась на декілька судових повітів, які входили до складу того або іншого адміністративного повіту.

Крайові суди як перша інстанція розглядали важливі цивільні справи. Вони виступали також як суди другої інстанції при розгляді справ, вирішених повітовими і повітовими колегіальними судами. Очолював крайовий суд президент. До його складу входили президенти сенатів (колегій), радники і технічні працівники.

Найвищою судовою інстанцією для всієї держави був Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні, створений цісарським патентом від 7 серпня 1850 року.

Всі цивільні справи і дрібні кримінальні справи розглядалися суддями одноособово. Кожний повітовий суд поділявся на цивільний і кримінальний відділи. Окружні суди виступали як суди першої інстанції при розгляді деяких цивільних (визнання особи померлою, усиновлення, торгівельні та вексельні спори тощо) і кримінальних справ, пов’язаних з тяжкими злочинами.

Найвищою судової інстанцією в державі був, як і до 1852 р., Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні. Він складався з першого президента, посада якого прирівнювалася до посади міністра, другого президента, п’яти президентів сенатів і 48 суддів.

Остаточне відокремлення суду від адміністрації здійснила Конституція Австрії 1867р. Суд присяжних складався з суддів сенату крайового суду і 12 присяжних засідателів. Останні виносили вердикт про вину, а судді визначали міру покарання. Списки присяжних засідателів щорічно складалися адміністративними органами. Для військовослужбовців існували військові суди трьох інстанцій – військовий суд, вищий військовий суд і верховний військовий трибунал. Військові суди жорстоко розправлялися з будь – якими порушеннями з боку солдатської маси і поблажливо ставились до осіб начальницького складу.

Торгівельні спори розглядали торгівельні суди у Відні, Празі та Трієсті (останній іменувався торгівельним і морським судом). Спірні питання між підприємцями і робітниками, а також робітниками одного підприємства вирішували промислові суди, засновані в 1896 році, лише в деяких містах.

Цивільні справи між австрійськими та угорськими підданими за кордоном в першій інстанції розглядали австрійські консулати як консульські суди.

Поза загальною судовою системою знаходився створений в 1867 році Імперський суд, який розглядав спори між австрійськими краями і справи з питань публічного права. Цей суд складався з президента, його заступника, 12 членів і чотирьох їх заступників. Усі вони призначалися імператором довічно з поданням рейхсрату.

Особливе становище в судовій системі займав Верховний маршалківський суд на чолі з великим придворним маршалком, який розглядав справи, пов’язані з членами панівної династії, за винятком імператора. Другою інстанцією для нього був вищий крайовий суд у Відні, а останньою – Верховний судовий і касаційний трибунал.

У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права — у Баварії, Саксонії, Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона. Вони захищали кріпосництво, зберігали феодальну залежність селянства, цеховий устрій, закріплювали відверто феодальні положення про «підвладних сільських обивателів», «панів і слуг» і т.ін.

Яскравим прикладом такого поєднання феодальних і буржуазних підходів може бути Австрійське цивільне уложення 1811 року. Воно містило в собі численні норми, які носили, по суті, буржуазний характер. Але одночасно тут передбачався суто феодальний поділ права власності на повний і неповний, а власників — на верховного і підлеглого, йшлося про спадкову оренду, про спадкове оброчне утримування, про встановлення невідчужуваного родинного майна і т.д. В цілому ж Австрійське цивільне уложення було кроком уперед в розвитку буржуазного цивільного права в Німеччині.

Значним пам'ятником цивільного права в Німеччині середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право. Саксонське уложення було побудоване відповідно до пандектної системи, а тому поділялося на п'ять частин. Відкривалося воно загальною частиною, потім йшли розділи, присвячені основним правовим інститутам: речове право, право зобов'язань (право вимагань), сімейне право, спадкове право. Уложення мало значні недоліки, нагадуючи скоріше підручник римського пандектного права, ніж законодавчий акт.

Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч феодальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій.