kurulenko_-_istoria_ekonomichnux_vchen

Рівняння пропозиції:

dX = I*σ,

де dX – приріст виробництва; I – обсяг інвестицій; σ– середня продуктивність інвестицій.

Рівняння попиту:

dM=d aI ,

де dM – приріст попиту; I – обсяг інвестицій; а – середня схильність до заощаджень, обернена величина якої визначає величину мультиплікатора.

Звідси випливає загальне рівняння макроекономічної рівноваги:

d I = I *σ ,a

тобто рівність між приростом доходу і приростом виробництва. Виходячи з даного рівняння можна отримати необхідну норму приросту інвестицій.

dII = a * σ

В цілому ж річний приріст інвестицій, що забезпечує певний приріст пропозиції товарів, повинен відповідати тому обсягу інвестицій, які в змозі забезпечити приріст попиту для покриття даного приросту пропозиції. Відповідно існує рівноважний темп приросту, за якого гарантовано повне використання існуючих в кожному періоді виробничих потужностей. Рівноважний темп приросту тим вищий, чим більшою є норма заощаджень і чим нижча капіталомісткість продукції.

О. Домар в своїй моделі динамічної рівноваги, на відміну від Р. Харрода, прагне врахувати постійні зміни ємності ринку. Але так само як і Р. Харрод підкреслює, що динамічна рівновага є нестійкою і тому необхідним є державне регулювання економічного зростання.

2.2. Неокейнсіанська теорія економічного циклу

Вже в творчості Р. Харрода були закладені основи теорії економічного циклу. Вона отримала свій подальший розвиток в працях відомого американського економіста Елвіна Х. Хансена (1887 – 1975), зокрема в його роботі „Економічні цикли і національний дохід” (1951).

Е. Хансен виділяє чотири типи циклічних коливань:

•„малі цикли” (2 – 3 роки), що спричинені нерівномірністю відтворення оборотного капіталу;

•„великі цикли” (6 – 13 років), причиною яких виступає нерівномірність інвестицій в основний капітал;

•„будівельні цикли” (17 – 18 років), пов’язані з особливостями капітального будівництва, наявністю лагів між виникненням потреби в нових будовах, спорудах та моментом її задоволення;

•„вікові цикли” (50 років і більше), викликані фундаментальними переворотами в науці і техніці, крупними зрушеннями в виробництві і суспільстві в цілому (ця ідея подібна до „довгих хвиль кон’юнктури М. Кондрат’єва на роботи якого посилається Е. Хансен).

За своїм характером теорія циклів Е. Хансена є інвестиційною,

оскільки, на його думку, циклічні коливання породжуються нерівномірністю капіталовкладень в товарно-матеріальні запаси, основний капітал, його пасивну частину основного капіталу (будівлі, споруди) і т.д. Усі інвестиції Е. Хансен поділяє на автономні та індуційовані. Автономні інвестиції тому і автономні, що не залежать від поточної господарської кон’юнктури. Їх головною причиною є науково-технічний прогрес, демографічні чинники, відкриття нових родовищ корисних копалин і т.д.

Автономні інвестиції „запускають” в дію механізм мультиплікації і викликають приріст національного доходу. А національний дохід, в свою чергу, через механізм дії акселератора (прискорювача) породжує індуційовані, стимульовані інвестиції. Поєднання, взаємодію мультиплікатора і акселератора Е. Хансен називає надкумулятивним процесом, системою

„надмультиплікатора”, дія якого в сукупності викликає економічне зростання та економічний бум. Проте рано чи пізно відбувається поворот від піднесення до спаду. Він може бути пов’язаний або з вичерпанням автономних інвестицій, причиною цього може бути зниження граничної ефективності капіталовкладень, зростання в фазі буму позичкового процента, або ж із скороченням граничної схильності до споживання, пов’язаної із збільшенням доходів.

Нове піднесення починається лише тоді, коли на стадії спаду поступово накопичуються імпульси для нових автономних інвестицій, перш за все, з’являються нові технічні вдосконалення.

На основі своєї теорії економічного циклу Е. Хансен запропонував ряд заходів державної політики антициклічного регулювання. Вона складалася з трьох груп: 1) вбудовані, вмонтовані механізми гнучкості (стабілізатори); 2) автоматично діючі компенсуючи контрзаходи; 3) керовані програми компенсації. Перший вид антициклічних заходів (вмонтовані стабілізатори) включав в себе прогресивний податок на доход, систему страхування із безробіття, систему підтримки цін на фермерську продукцію, пільгові кредити, систему суспільних робіт і т.д. Їх призначення полягало в тому, щоб гасити циклічні коливання, вилучаючи з ринку під час економічного буму частину сукупного попиту і збільшувати його на стадії спаду. Ці заходи мають автоматичну дію, оскільки не потребують попереднього узгодження з парламентом. Проте, вони не в змозі забезпечити перехід до загального зростання і зайнятості. Ця функція лягала на другу групу заходів антициклічної політики: зниження норми позичкового процента за допомогою зниження облікової ставки, норми обов’язкового резервування, операцій з облігаціями

державного запозичення; збільшення розміру позик, що надаються урядом, урядові гарантії по позикам і т.д. Ці дії також не потребували попереднього узгодження і повинні включатися автоматично, після досягнення економікою певного рівня параметрів (наприклад, рівня безробіття понад 7%). Третій тип заходів – керована програма компенсації циклу визначалася угодою між урядом і парламентом і зводилася до бюджетного регулювання. В періоди піднесення зростання приватних інвестицій і споживання повинно було обмежуватися. Це досягалося за допомогою збільшення надходжень до бюджету і утворення бюджетного надлишку. І навпаки, в період спаду скорочення ділової активності повинно було бути компенсоване за допомогою зростання витрат з державного бюджету, навіть за умови утворення і зростання дефіциту державного бюджету.

На поєднанні ефекту мультиплікатора і акселератора була побудована і

теорія циклічного розвитку відомого англійського вченого Джона Ричарда Хікса (1904 – 1989). Його перу належали такі праці, як „Цінність і капітал” (1939), „Містер Кейнс і класики” (1937), „До теорії економічного циклу”(1950), „Перегляд теорії попиту” (1956), „Капітал і економічне зростання”(1965) та ін.

Модель Дж. Хікса має наступний вигляд:

Yt=At + (1-s)*Yt-1 +v*(Yt-1 – Yt-2),

де Y – національний доход; A – автономні інвестиції; s – гранична схильність

до заощаджень; v – акселератор. В залежності від співвідношення мультиплікатора (або коефіцієнта граничної схильності до споживання) і акселератора динаміка національного доходу або його приросту може набути рівномірного або ж циклічного характеру. На думку Хікса циклічні коливання виникають при співвідношенні [(1-s)+v]2<4v. А за умови [(1-s)+v]2 >4v економіка перебуває в стані динамічної рівноваги. Отже, робиться висновок –

нециклічна динаміка можлива лише за високого коефіцієнта споживання.

3.Кейнсіансько-неокласичний синтез

3.1.Головна мета кейнсіансько-неокласичного синтезу

Дж. Хікс і Е. Хансен не лише зробили вагомий внесок в створення теорії циклічності, вони також були одними із ініціаторів поєднання сильних сторін кейнсіанського економічного вчення і неокласичної теорії – формування кейнсіансько-неокласичного синтезу. Активну участь в цьому процесі взяли також лауреати нобелівської премії американські економісти Пол Ентоні Семюелсон (р. нар. 1915) і Лоуренс Р. Клейн (р. нар. 1920).

При формуванні кейнсіансько-неокласичного синтезу переслідувалася мета: усунути деякі нечіткі, неоднозначні і суперечливі місця вчення Дж. М. Кейнса; поєднати мікроекономічний аналіз неокласиків і макроекономічний аналіз кейнсіанства; а також в певній мірі здійснити універсалізацію останнього. Неокласичний синтез повинен був дати адекватну відповідь на

виклики часу. В умовах економічного піднесення головною проблемою ставав не попит, а нагромадження ресурсів. Економічне піднесення супроводжувалося інфляцією і носило нестабільний характер. Звідси поставала проблема більш загальної концепції регулювання економіки, придатної для умов не лише спаду, але і економічного зростання.

З кейнсіанства „синтез” узяв дослідження ефективного попиту, умов реалізації, що визначають реальний рівень виробництва, теорію економічних циклів і антициклічну політику. З неокласичної теорії – теорію факторів виробництва, теорію розподілу, моделі економічного прогнозування.

3.2. Спрощена кейнсіанська макроекономічна модель

Одним з перших кроків із формування кейнсіансько-неокласичного синтезу стала побудова спрощеної (базової) моделі Дж. М. Кейнса,

запропонованої П. Семюелсоном в його відoмому підручнику „Економікс”

(1948). Її іще називають „кейнсіанський хрест” або „45-градусна модель”.

В даній моделі обсяг капіталовкладень (інвестицій) вважається заданим ззовні, а також приймається дещо інша гіпотеза відносно динаміки заощаджень і інвестицій. Функція споживання залежить від рівня національного доходу і вважається для простоти лінійною. Вона записується як:

C = a + c*Y,

де C – обсяг споживання; Y – національний доход; c – гранична

схильність до споживання; a – автономний обсяг споживання, що не залежить від обсягів національного доходу. Виходячи із заданої ззовні інвестиційної функції і використання „головного психологічного закону”, рівень національного доходу визначається як:

Y = a + c*Y + I, або

Y = a1−+cI ,

де I –обсяг інвестицій.

Спрощена модель піддається геометричній інтерпретації (рис. 1.1). На графіку використовувалися традиційні для неокласиків осі координат: на осі у

відкладався сукупний попит (Y ‘), а на осі х – сукупна пропозиція, що визначається рівнем національного доходу (Y). Рівність попиту і пропозиції відображає бісектриса OO’. Інвестиційна функція, що задається ззовні відображає пряма I, а функція споживання – C. Сукупний попит складається із

споживання і інвестицій. Точка z в якій лінія сукупного попиту перетинає бісектрису відображає собою точку рівноваги на товарному ринку, якій

відповідає	рівноважний	рівень		національного	доходу	(Yz).
Y ’				О’
		z		C+I

C

I

45о

О Yz Y

Рис. 1.1.Базова кейнсіанська модель

Вводячи в вихідну модель приріст інвестицій (∆I), витрати держави (G)

та враховуючи зовнішню торгівлю (NX), можна отримати розширену кейнсіанську модель (рис. 1.2).

O ‘

Y ‘ C+I+∆I+G+NX

С+І+∆І+G

С+І+∆І С+І

O Y* Y

Рис.1.2. Розширена кейнсіанська модель

Спрощена модель, жертвуючи аналізом фінансової сфери змогла чітко і ясно викласти основний принцип визначення рівноважного рівня

національного доходу та наглядно проілюструвати фундаментальну ідею кейнсіанства про можливість економічної рівноваги з неповною зайнятістю.

3.3.Модель Хікса-Хансена та її подальший розвиток

Наступним кроком неокласичного синтезу стала модель IS-LM Хікса-

Хансена. Вона не лише перевела інвестиційну функцію із зовнішніх у

внутрішні параметри, але й об’єднала дослідження реального (виробничого) сектора з аналізом грошового ринку.

r

IS

LM

E

r*

0

Y*

Y

Рис 2.1. Модель IS-LM

Модель Хікса – Хансена представляє собою графік, системою координат якого є рівень національного доходу (Y) і значення процентної ставки (r). Ситуацію на ринку товарів і послуг відображає крива IS. Умовою рівноваги

товарного ринку є рівність інвестицій і заощаджень – I = S. Функція інвестицій залежить від співвідношення граничної ефективності капіталовкладень і ставки позичкового процента. В силу цього, обсяг

інвестицій може визначатися як функція позичкового процента I = I(r). Заощадження ж у відповідності до „головного психологічного закону”

визначаються рівнем національного доходу, тобто S = S(Y). Таким чином, отримують функцію IS: I(r) = S(Y).

Рівновагу на грошовому ринку відображає крива LM. Попит на гроші визначається або трансакційними мотивами (потреба в грошах для здіснення

угод з купівлі-продажу) і є функцією доходу – L1 = L1(Y), або спекулятивними мотивами (перевага цінних паперів з метою отримання процента) і тому спекулятивний попит є спадною функцією норми банківського

процента – L 2= L2(r). Сукупний попит на гроші буде: L = L1+L2, або L = L1(Y) + L2(r), або L = L(Y,r). Пропозиція грошей M вважається величиною заданою і прирівнявши її до попиту на гроші отримуємо умову рівноваги на грошового ринку або функцію LM: L(Y,r) = M.

Точка перетину кривих IS і LM ( Е ) означає таке співвідношення між рівнем національного доходу і позичкового процента, за яких заощадження дорівнюють інвестиціям а попит на гроші – їх пропозиції, тобто обидва сектори товарний і грошовий перебувають в рівновазі.

Модель IS-LM дає можливість прослідкувати вплив на економічні процеси окремих складових державної економічної політики, зокрема крива IS

відображає вплив фінансово-бюджетної, а крива LM – грошово-кредитної політики держави.

Якщо розглядати усі ринки (товарний ринок , грошовий ринок, ринок

праці) як такі що взаємопов’язані, то загальна графічна модель IS-LM матиме наступний вигляд (рис.2.2).

r	IS	LM

	r*	1
W/p	W/p* 0
	Y*	Y

	Nd	2
	3
	N*
	Ns	Y=Y(N)
	N
	Рис. 2.2. Розширений варіант моделі IS-LM

Взаємодія товарного і грошового ринків (квадрант 1) визначають рівноважний рівень національного доходу (Y*). Він в свою чергу через

виробничу функцію впливає на попит на робочу силу (N*) (квадрант 2) і в кінцевому випадку – на рівновагу на ринку праці (квадрант 3).

Таким чином модель Хікса-Хансена становила собою різновид

концепції загальної ринкової рівноваги, що активно розроблялася неокласичною теорією ще з часів Л. Вальраса і дала змогу включити в неї кейнсіанське економічне вчення на засадах окремого випадку. Якщо відкинути кейнсіанські припущення про негнучкість заробітної плати то модель

IS-LM в повній відповідності до неокласичного тезису про саморегульваність ринкової економіки демонструє можливість автоматичного досягнення повної зайнятості. Автоматична тенденція до повної зайнятості в моделі ХіксаХансена породжується впливом ринку праці на грошовий ринок, який в свою чергу, взаємодіючи з ринком товарів, викликає зворотню реакцію на ринку праці. Таке трактування цілком влаштовувало неокласиків. Проте ортодоксальні кейнсіанці відкидали ідею про саморегулювання економіки. На противагу моделі Хікса-Хансена вони висували три аргументи, які робили неможливим автоматичне досягнення повної зайнятості:

1.негнучкість заробітної плати.

2.„пастка ліквідності”.

3.нееластичність інвестиційного попиту від процента.

Навіть якщо номінальна заробітна плата негнучка і економіка не попадає в пастку ліквідності, тенденція до повної зайнятості може бути заблокована несумісністю функцій заощадження і інвестицій.

В подальшому американський економіст Роберт А. Манделл (лауреат Нобелівської премії за 1999 р.) і англійський економіст Д. Флемінг внесли

корективи в замкнуту модель IS-LM і розробили відкриту модель IS-LM- BP (іноді цю модель називають MF-модель за початковими літерами прізвищ

авторів). Де BP – графік платіжного балансу. Дана модель враховувала суттєві зміни, що сталися в економіці розвинутих країн в повоєнний період, зокрема, посилення значення зовнішньоекономічних відносин і міжнародної торгівлі, зменшення безробіття і наростання інфляційних процесів. Основними

об’єктами моделі IS-LM-BP є вже не тільки норма процента і внутрішня пропозиція грошей але й обмінний курс національної валюти, що чутко реагує на будь-які зміни зовнішньоекономічної кон’юнктури. Також ця модель описує залежність бюджетної і грошово-кредитної політики від режиму валютних курсів.

3.4.Крива Філіпса

В60-х рр. ХХ ст. гостро обговорювалася проблема, яка була фактично одним із останніх теоретичних досягнень представників кейнсіанськонеокласичного синтезу, що отримала назву ефект Філіпса. Англійський економіст Албан Вільям Філіпс (1914 – 1974), що народився в Новій Зеландії, на основі статистичних спостережень за 1861 – 1957 роки у Великобританії прийшов до висновку, що існує обернена залежність між темпом зміни номінальних ставок заробітної плати і рівнем безробіття.

∆W

0

6%

U

Рис3. Крива Філіпса

На рис.3 зображено графік, що отримав назву кривої Філіпса. За систему координат служить ∆W – зміна номінальних ставок заробітної плати та U – рівень безробіття. До 1948 р. заробітна плата проявляла гнучкість в обох напрямках і в гору і вниз. В силу цього крива Філіпса перетинала горизонтальну вісь в точці, що відповідала рівню безробіття в 6%. В повоєнний період заробітна плата виявилась негнучкою в бік зниження і крива цього періоду лежала вище осі ОU. Розрахунки А. В. Філіпса показували, що збільшення безробіття в Англії понад 2,5 – 3% вело до різкого сповільнення зростання цін і заробітної плати.

Ричард Дж. Ліпсі теоретично обґрунтував криву Філіпса. Він припустив, що ступінь зміни номінальної заробітної плати є функцією величини надлишкового попиту на ринку праці. В свою чергу, П. Семюелсон створив модифіковану криву Філліпса, замінивши темп зміни номінальних ставок заробітної плати на темп зростання товарних цін, або рівень інфляції. В його інтерпретації крива Філіпса показувала, що існує обернена залежність між темпами інфляції і рівнем безробіття. Чим вищою є інфляції тим нижчим є рівень безробіття.

Використання кривої Філіпса в якості аналітичного інструмента здійснення макроекономічної політики дало змогу розраховувати умови рівноваги між достатньо високим рівнем зайнятості і певною стабільністю цін. В 60-х рр. серед урядових кіл багатьох розвинутих країн утвердилася думка про можливість зменшення розмірів безробіття за умови, що доведеться змиритися з дещо більш високими темпами інфляції. Саме ця теорія служила одним із обґрунтувань „війни з бідністю” Джона Кеннеді в США. Завдяки заходам грошово-кредитної та фіскальної політики вдалося знизити загальний рівень безробіття із майже 7% до 3,3%.

Проте, практика показала, що крива Філіпса може бути застосована лише до короткострокового періоду і лише для аналізу в умовах помірної інфляції, з постійними темпами. Кризові явища 70-х рр. кардинально змінили ситуацію. Статистичні дані вже не відповідали кривій Філіпса. Шоки пропозиції породили стагфляцію – поєднання економічного спаду, масового безробіття і високих темпів інфляції.

3.5. Творчість Д. Тобіна і кейнсіансько-неокласичний синтез

Значний внесок в розвиток неокласичного синтезу зробив американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1981) Джеймс Тобін (р. нар. 1918). Він модернізував деякі засадничі положення теорії Дж. Кейнса. В першу чергу, йому належить розробка проблем функціонування фінансових ринків. Так, Дж. Тобін доповнив аналіз інвестиційної функції Дж. Кейнса, встановивши що рівень інвестицій залежить від співставлення оцінки вартості фізичного капіталу на фондовому ринку з поточними витратами на заміщення вибуття даного капіталу. Коефіцієнт, що відображав дане співвідношеня, отримав назву показника „q Тобіна”. Також Дж. Тобіном була розвинута в рамках теорії „портфеля цінних паперів” теорія „переваги ліквідності”. На його думку, інвестор завжди вибирає між рівнем доходу і ризиком його втрати. Цей підхід застосовується ним не лише до наявних грошей, але й до всього набору фінансових і реальних активів. Кожній конкретній ситуації відповідає своя оптимальна структура портфеля активів. Грошово-кредитна і бюджетна політика, впливаючи на вибір тієї чи іншої структури портфеля активів, впливає тим самим і на реальні змінні величини економічної системи – інвестиції, заощадження, споживання. Даний аналіз отримав назву „портфельний підхід”.

В цілому ж представники неокласичного синтезу виступали за втручання держави в економіку і пропонували модель змішаної економіки.

Вони виходили з того, що сучасна економічна система розвинутих країн являється змішаною і являє собою поєднання приватного сектора із суспільним. Автори синтезу підкреслювали, що такі види діяльності як охорона здоров’я, освіта, охорона навколишнього середовища і т.д. не підкоряються дії законів попиту і пропозиції. Держава повинна контролювати і інші сфери, як, наприклад, встановлення заробітної плати. Представники некласичного синтезу вважають найбільш ефективним поєднання фіскальних і грошових методів регулювання економіки (на відміну від інших представників неокейнсіанства, які віддавали перевагу бюджетній політиці). В якості основних цілей

макроекономічної політики вони висували забезпечення високого, постійно зростаючого рівня реального суспільного продукту, низький рівень безробіття, стабільні ціни, збалансовані зовнішньоекономічні зв’язки, забезпечення сприятливого платіжного балансу.

3. Посткейнсіанство