1.1. Методика викладання економіки

ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Насамперед розглянемо назву курсу.

Методика — це система засобів, своєрідне «ноу-хау»,практика викладання.

Викладання — це процес передачі знання від однієї особи (вчитель) до тієї, яка бажає вчитися (учень). «Викладати курс», «викласти душу» — відчуваєте близькість понять?

Економіка — це система знань, які Ви отримали за роки навчання в КНЕУ.

!

Отже, вже сама тільки назва робить предмет вивчення нашої дисципліни конкретним. Цей курс присвячений проблемі: чи зможете Ви навчити інших людей економічним знанням, передати іншим те, що знаєте?

Кажуть, що Наполеону належить вислів «Ліпше одна гарна схема, аніж тисяча слів». Тому (і не лише тому) ми розробили загальну схему процесу навчання, якою користуватимемось в процесі викладання. (Кожну лекцію з МВЕ студент може проаналізувати за допомогою рис. 1.)

В цій концентуальній схемі, що розроблена автором ще 1979 р., методика розглядається як система різних методичних прийомів та засобів, спрямованих на актуалізацію пізнавальної діяльності тих, хто вчиться.

При цьому важливо підкреслити, що в економічному навчанні необхідна не тільки система знань та навичок, а й певний досвід творчої діяльності, соціально-економічного спілкування. В комплексі це повинно стимулювати спрямованість особистості на самоосвіту та вміння використовувати нові знання в нових ситуаціях. Таке завдання потребує широкого використання в практиці вивчення економічних дисциплін ігрових методик навчання як сучасних форм активізації навчальної діяльності.

Однак будь-яка схема — це завжди спрощення. Її можна доповнювати і вдосконалювати в міру вивчення курсу. Розглядаючи цю схему, Ви маєте пригадати основні дидактичні положення, вивчені в курсі «Педагогіка та психологія діяльності». Почнемо з такого поняття:

Рис.1. Методика викладання в системі навчання

!

Методика викладання — це оптимальне поєднання загальнодидактичних методів, прийомів і засобів навчання. Ці прийоми і засоби застосовуються в таких відомих Вам формах навчання, як лекцїї, уроки, семінари, практичні заняття, науково-дослідна робота, курсова робота, реферат, практика, випускна (дипломна) робота тощо.

На рис.1 подано деякі форми активізацїї методики викладання. Їхню кількість можна збільшити, але використання цих форм завжди визначатиметься конкретними знаннями, навичками й уміннями, досвідом творчої діяльності та соціального спілкування, здатністю до самоосвіти ваших майбутніх учнів.

МВЕ є основою в циклі психолого-педагогічної підготовки бакалавра з економіки до практичної діяльності викладача в навчальних закладах різного типу. Не склавши іспит з цього предмета, Ви не одержите дозволу на викладання. Матеріали цього курсу даватимуть відповідь, як саме, в який спосіб має діяти викладач, щоб основи економічних знань стали надбанням тих, хто вчиться. Складність полягає в тому, що викладач мусить не тільки забезпечити засвоєння учнями матеріалів з певних програм навчання, а й сформувати в них економічне мислення.

Бесперечно, технологічний аспект МВЕ ´рунтується на певних професійних прийомах. Але в цілому МВЕ — це не так технологічна, як світоглядна дисципліна. Якщо викладач не матиме власного світогляду, відповідного рівня економічного мислення, йому важко буде сформувати таке в учнів або підлеглих.

Великому Д.І. Менделєєву належать слова: «Тільки тоді, коли людина, що володіє знаннями, спробує передати їх іншим, тоді, і тільки тоді, вона по-справжньому зрозуміє, що таке трудність, складність» [71, с. 236]. Радимо Вам запам’ятати ці слова людини, яка, погодьтеся, добре знала свій предмет. Це допоможе Вам, коли Ви будете готувати та проводити уроки, рольові вправи, ігри тощо.

Російсько-грузинський поет Булат Окуджава згадував, що після закінчення Літературного інституту він був направлений у грузинське село на роботу. Там він вирішив «нести культуру в маси» і прочитати селянам лекцію про творчість О.С. Пушкіна. Коли Б. Окуджава вийшов на сцену сільського клубу й побачив повний зал, він довго мовчав, потім тихо промовив: «Пушкін — великий російський поет». І знову замовк, так само і вдруге і втретє. У залі була мертва тиша. Більше Окуджава не зміг сказати нічого, але назавжди зрозумів: процес передачі знань — це дуже складна справа.

!

Із власного досвіду можу сказати: якщо багатьом студентам сниться іспит, якого вони не можуть скласти, то для мене, як викладача, один з найстрашніших снів — це велика аудиторія, що перед нею я стою мовчки, бо нічого не можу сказати. Отже, методика викладання — складна й важлива справа, якої Вам треба навчитися.

Пригадайте ситуацію. Захворів викладач. Замість нього прийшов інший. Програма курсу і кваліфікація педагога такі самі. Але що змінилося? Чому? Чи помітили Ви, що в різних підручниках дещо по-різному викладаються ті самі економічні категорії й концепції? Чому так? Згадайте, який підручник з економіки Вам рекомендує викладач? А який Вам більше подобається? Чому?

Якби було можливо, щоб кілька викладачів по черзі прочитали Вам лекцію на ту саму тему, Ви остаточно впевнилися б у тому, що цікавість і змістовність лекції залежать не стільки від навчального матеріалу, скільки від способу, методики його викладання.

?

Прочитавши ці рядки, дехто може знизати плечима: «Це все прекрасно, але навіщо воно мені?»

Уважно подивіться на свою долоню. Хіба на ній написано, що вміння передавати свої знання іншій людині Вам ніколи в житті не знадобиться? Не нами сказано «на віку, як на довгій ниві», отож давайте спробуємо визначити ймовірність того, що вміння викладати економічні знання Вам знадобиться.

Прошу кожного виставити у відсотках імовірність ситуації, що потребуватиме такого вміння:

1. Потреба набути другу освіту й диплом	—
2. Можливість ліпше зрозуміти економічні поняття, викладаючи їх іншим	—
3. У майбутній діяльності треба буде щось пояснювати колегам	—
4. Треба буде виховувати своїх дітей	—
5. Можлива робота в школі ліцеї технікумі вузі	—
Усього	— 100 %

Отже, ці знання потрібні кожному, ясна річ, з різних причин. Ситуація, коли треба буде навчитися самому і навчити інших знанню основ економіки виникне у Вашому житті обов’язково. Тому визначте ймовірність використання методичних навичок для пояснення економічних категорій і явищ. Погодьтеся, що вивчити цей курс буде корисно.

Важливо відзначити, що в плані знання предмета, тобто економічної підготовки, Ви поза конкуренцією. Поміркуйте, що простіше — навчити Вас методиці викладання економіки чи підготувати в педагогічному університеті економіста?

З іншого боку, Ви не повинні відхрещуватися від нових знань і вмінь, бо ніколи не станете добрим фахівцем, якщо не виховаєте в собі здатність до сприйняття нового, до вміння працювати з людьми тощо.

Весь педагогічний цикл саме і слугуватиме розвитку Вашого інтелекту, Вашої особистості, Ваших творчих здібностей, утвердженню Вашого майбутнього професійного іміджу й престижу.

Що ж таке методика викладання? Спробуйте самостійно сформулювати це поняття на основі тих визначень, які подані нижче.

1. Методика — це мистецтво, це сплав навчального матеріалу, особистості вчителя, який є носієм національної й світової культури, а також особистості учнів і рівня їхньої загальної та економічної культури.

2. Методика — це технологія організації пізнавальної діяльності учнів. Вона нематеріальна, як будь-яка системна організація, але без методики (як і без системної організації) неможливо нічому навчити, нічого зробити.

3. Методика — це те, що створює умови для розуміння чогось, наприклад ринкової економіки. Методика — це сама організація пізнавальної діяльності учнів. Її не бачать, як будь-яку організацію, але без неї не може бути навчального процесу.

4. Методика — це таємниця засвоєння предмета, що ´рунтується на логіці засвоєння.

5. Методика викладання — це невидима організаційна структура, своєрідна кристалічна решітка, та канва, в яку вплетені знання та навички тих, хто навчає, і тих, хто навчається. Методику навчання можна порівняти з мостом через річку Знання, який без взаємного педагогічного та людського співробітництва не поєднає обидва береги цієї річки.

Взагалі методика викладання — це, на мою думку, ніби японський «сад каменів». У книзі «П’ятнадцятий камінь саду Рьоандзі» В. Цвєтов пише: «Це як наочна модель пізнання, метафора науки. Ми впевнені, що бачимо те, що є, до кінця, і на думку не спадає, що є щось іще, чого ми не бачимо. Цілком однакова кількість каменів поставала перед їхнім (відвідувачів саду.— О.А.) зором. Але кожен бачив свої чотирнадцять каменів. Може, Соамі (монах.— О.А.) хотів сказати, що справа не в камінні, а в людях, що приходять до саду? Чи не в тому суть саду, що люди сприймають те саме по-різному, кожний — по-своєму? І попри все те, нікому не спадає на думку стверджувати: «Я бачу світ правильно, а інші — ні» [129, с. 6].

На кожній лекції, семінарі або практичному занятті намагайтеся вчитися у своїх педагогів методичній майстерності, але не забувайте, що оригінальна, добре розроблена методика викладання — це одна з форм інтелектуальної власності, котра охороняється законом так само, як інші її форми.

Роль методики викладання економічних дисциплін, на наш погляд, незаслужено недооцінюється. Дійсно, в практиці викладання економічних знань (крім фінансових та кадрових проблем) труднощі виникають не з приводу змісту економічних категорій та концепцій, а з приводу форм передачі, а головне засвоєння цих знань на рівні мислення та поведінки людини. А це вже галузь методичних проблем навчання.

Сучасна методика викладання економічних дисциплін не повинна повторювати помилки старої педагогічної практики. Примусити учня «жахатися» економіки дуже просто, якщо викладати її як дуже складну, нудну та далеку від реального економічного життя дисципліну. На жаль, в багатьох випадках в шкільній та вузівській практиці ще діє принцип: «Не зрозумів — дурень!», який надто болісно діє на психіку того, хто навчається.

Багато років автор посібника проводила опитування студентів КНЕУ про роль шкільної та вузівської освіти в розвитку їхніх творчих здібностей. Ця роль оцінюється студентами як недостатня. Цікаво, що добре пам’ятають студенти тільки тих викладачів, які мали свою нетрадиційну методику викладання і спілкування з учнями.

Навіть підручники з основ економіки, видані в Україні як базові, переважно лише описують економічні поняття та закономірності, зорієнтовані на інформативне навчання. Наприклад, в підручнику для загальної школи та в підручнику для економічних ліцеїв завдання на засвоєння знань для більшості тем практично однакові.

Чому нам так подобаються кращі іноземні підручники? Тільки тому, що (на відміну від вітчизняних) у цих підручниках присутня сучасна психологічно обгрунтована логіка та методика викладання навчального матеріалу, побудована на особливостях психології мислення, навчання, діяльності та розвитку творчої особистості того, хто навчається.

Ми впевнені, що викладач економіки повинен бути викладачем нового типу. Існує багато рецептів, яким повинен бути викладач, ми, натомість, підкреслимо те, яким викладач не повинен бути. Він не може:

— не поважати тих, кого навчає;

— не знати свій предмет;

— не мати почуття гумору;

— не володіти методикою викладання.

Вивчення курсу МВЕ грунтується на Ваших знаннях економіки, з одного боку, та основ педагогіки, психології, педагогічної майстерності й вікової психології — з іншого. Так, у «Записках по педагогике», виданих І.В. Скворцовим, інспектором Рождественської жіночої гімназії четвертим виданням ще в 1893 р. знаходимо глибоку, висловлену просто і точно думку (цит. мовою оригіналу, курс. наш. — О.А.):

«Педагогика говорит о том, как воспитать ум, волю и чувство ребенка, и все ее положения составляют не что иное, как выводы из наблюдений над душевной жизнью детей. Следовательно, прежде чем знакомиться с правилами и советами относительно воспитания и обучения, рассеянными в сочинениях различных педагогов и мыслителей, необходимо поближе познакомиться с основою педагогики — Психологией. Иначе многие педагогические положения покажутся непонятными, отрывочными, проверять их придется только личным психологическим опытом, который во всяком случае недостаточен, как бы ни была богата психическая жизнь того или другого отдельного лица.

Для большинства педагогических положений не будет опоры, они покажутся основанными единственно на произволе педагога; не будет точного критерия для оценки правильных советов педагогики и отклонения неправильных или почему-либо неприменимых к тому или иному частному случаю.

!

Многое приходится принимать на веру и, так сказать, брести в деле воспитания ощупью, не зная или не умея точно уяснить себе оснований того или другого совета педагогики. Без изучения педагогики только в ее последних выводах, без знакомства с их педагогическими основами, пришлось бы отказаться от всякой самостоятельности в дальнейшей разработке педагогических положений, а тем более в применении их на практике.

?

Человек, изучивший только верхушки науки и незнакомый с ее корнями, не может дать ей дальнейшего развития; все его прибавки к прежним выводам и новые исследования в педагогической сфере невольно будут иметь поверхностный, неустойчивый, случайный характер... Психология — фундамент педагогики» [82, c. 5].

Схематично це можна зобразити так:

Рис. 2. Взаємозв`язок МВЕ з іншими дисциплінами

Специфіка курса «Методика викладання економіки», який є заключним у психолого-педагогічному блоці підготовки бакалаврів з економіки до педагогічної діяльності, полягає в тому, щоб навчити студентів творчо та психологічно виправдано використовувати різні методичні прийоми для засвоєння учнями різних економічних дисциплін, тобто відкрити в собі своєрідне «економічне око».

Згідно з цим завданням курс МВЕ складається з трьох модулів:

— формування економічного мислення та поведінки як мети

економічної освіти.

— вивчення методики проведення різних форм навчальних занять з економічних дисциплін, контролю та оцінки знань, засобів активізації методики навчання.

— психолого-педагогічна неповторність кожного викладача.

Схематично ці модулі представлені на рисунку 3.

Рис. 3

До кожного модуля входять лекції, практичні (семінарські) заняття та завдання для самостійної роботи студентів, а також виконання й захист курсової роботи, іспит і захист випускної роботи.

Залежно від змісту кожного модуля розроблені навчальні завдання та запитання. Так, по першому модулю даються запитання та завдання, по другому — система завдань трьох рівнів складності (А, В, С), з тим, аби кожний студент міг скласти індивідуальну програму. Для третього модуля розроблено практикум з педагогічної майстерності для майбутнього викладача економічних дисциплін.

Перед іспитом кожний студент вже матиме рейтингову оцінку по кожному модулю і за результатами загального рейтингу може бути звільнений від іспиту.

Особливістю викладання курсу МВЕ є те, що студентів економічного вузу не треба вчити економіці. Слід створити умови, за яких вони вчили би викладача, що викладає методику, економічним знанням. У практиці викладання цього курсу не треба нав`язувати студентам стандартних рішень. Є чудове прислів’я — «Благо творить не той, хто годує людину рибою, а той, хто навчить її рибалити».

Вивчивши курс МВЕ, студент має навчитися добору найефективніших методичних прийомів, використанню цих прийомів і технічних засобів у процесі викладання. Запропонована система методичних вправ і завдань допоможе бакалавру з економіки з`ясувати для себе, наскільки глибоко він засвоїв економічні знання й методичні засоби їх передачі, а викладачу — досить швидко і об’єктивно оцінити підготовку слухачів.

У викладача курсу МВЕ, по суті, три завдання:

— викласти курс;

— навчити студента використовувати знання з методики при виконанні навчальних завдань з цього курсу;

— підготувати студента-бакалавра з економіки до самостійної викладаць­кої роботи.

Виконуючи навчальні завдання, студенти готуються до проведення лекцій і уроків різних типів, до аналізу конкретних ситуацій тощо.

Кінцевою метою викладання курсу є колективна розробка в навчально-ігровій формі методичних матеріалів з курсу «Економіка в школі» в межах затвердженої Міністерством освіти програми. Кожна група має виробити власну концепцію курсу і набір методичних матеріалів. Кращі студентські розробки можуть бути використані як учителями шкіл, вузів, так і учнями. За це студент отримує «Орден МВЕ» і право дострокового складання іспиту. Такі авторські матеріали є, по суті, наочними і методичними розробками з основних тем курсу.

При розробці курсу МВЕ були поставлені такі спеціальні цілі:

— дати вступні відомості з базових понять і принципів методики викладання;

— створити умови для виявлення можливостей студентів щодо розробки методичних посібників з економіки;

— ознайомити студентів з передовим педагогічним досвідом.

Усе це, образно кажучи, можна назвати так — «відкрити педагогічне око». Методичне мистецтво — це і є розробка системи практичних занять, наочних посібників, вправ, ситуацій, рольових ігор, тестів тощо, тобто різних форм діяльності з навчальним матеріалом.

Після завершення вивчення курсу студент повинен уміти:

1. Підготувати й провести урок з економіки з урахуванням рівня знань учнів.

2. Організувати умови для самостійної роботи учнів з навчальним матеріалом.

3. Контролювати і оцінювати знання учнів з економіки.

Мета курсу — допомогти студентам-економістам «відкрити в собі третє око — педагогічне», бо «економічні» очі вони вже повинні мати, отримавши економічну підготовку в КНЕУ.

Рис. 4.

Це те, що у Вас уже є Це те, що у Вас буде

(економічні очі) (додаткове педагогічне око)

Інформація для роздумів. Уважаємо слушним ознайомити читача з позицією представників відомої в усьому світі школи Вальфдорської педагогіки [55, c. 54—59].

1. Якщо Ви замислювалися над питанням, якою ж є добра педагогіка, то напевно, дійшли висновку, що сказати це важко. Справді гарна, добра педагогіка зв`язана з потребами часу, до того ж у двох різних значеннях. По-перше, в різні культурні епохи існувало різне розуміння доброї педагогіки. По-друге, коли дитина росте, педагогіка має зростати разом із нею.

У сучасну епоху теж можна знайти старі педагогічні методи. У дзен-буддійському монастирі, наприклад, ви побачите, що монах-початківець два роки працює тільки в саду, прибирає й т.п. Але поки він зайнятий такими справами, він перебуває поблизу вчителя, майстра, у нього розвивається відчуття, що це за людина, якою вона є. Гарна педагогіка полягає в тому, що поряд з дитиною є добра людина. І це переноситься на дитину.

2. Методику викладання неможливо опанувати лише за допомогою вправ. Методика має розвиватись, виходячи з передумов виховання. І вона може розвинутися з них, якщо її народжує вчитель і вихователь з живого відчуття себе в усьому світовому цілому.

В основі нашої педагогіки лежить намагання знайти методику викладання й життєві передумови виховання за посередництвом такого читання в людській природі, в якому поступово розкривається сутність людини [61, c. 39].

3. У геніального вчителя є здібності. Не знання, а саме здібності. Того, що він вивчає в семінарі, він потім не повинен згадувати. Знання змінюються, трансформуються в здібності. Такі речі можна порівняти з умінням писати. Ми ж не згадуємо, коли пишемо, того, що робили, коли цьому вчились.

Учителю треба бути певною мірою дитиною, точніше — знову стати нею через власну особисту творчу роботу. Що це за робота? Є методи викладання, але дуже гарний угорський педагог сказав: «Нам потрібні не методи, а настанови. Однак такі настанови лише тоді стануть реальністю, коли за ними стоїть особистість».

Геніальний учитель повинен уміти імпровізувати. Знати, що потрібно кожній дитині в даний момент. Та про будь-який предмет знати, як викладати його, щоб не вбити здібності дитини (так, аби зрозуміти дитину, ми мусимо присісти на рівень її росту). Цього можна навчитися тільки на практиці. Пізніше я прочитав у Штайнера: «Ваше знання буде непридатним, якщо на початку року Ви вже знаєте, як викладати. Удача прийде, якщо протягом навчального року Ви зрозумієте, що це таке — добре викладати. А з початком наступного року все має повторитися знов.

... Якщо Ви станете гарним учителем, Ви ніколи (в духовному розумінні) не «вийдете на пенсію», ніколи не скажете: «Я вже знаю, як треба». Цього ніколи не можна знати. Ясна річ, треба займатись методикою. Але методи слід забути для того, щоб вони перетворилися на здібності. Якщо людина, пишучи кожну літеру, пригадує, як треба її виводити, це означає, що вона ще не навчилася писати» [140, c. 54].

_g 1.2. Україна перебуває в стані переходу від адміністративно-організованого до економічно-організованого суспільства. За цих умов класична схема ієрархія-культура-ринок має бути розглянута стосовно взаємозв`язку цих найважливіших чинників впливу на людей та інструментів управління ними з системою освіти, особливо економічної.

Під ієрархією ми розуміємо систему управління як відношення влади і людини. Культура в нашому контексті розглядається як система визнаних суспільством групових цінностей, соціальних норм і моделей поведінки. Ринок — це система рівноправних відносин по горизонталі, що ´рунтуються на купівлі-продажу товарів і послуг, на відносинах власності та рівновазі інтересів продавця і покупця.

Кожний з цих елементів — системне явище. Вони існують у перехідний період у різних фазах, тому що зміни в них відбуваються з різною швидкістю та глибиною. Наприклад, якщо зміни в системі управління можна впровадити досить швидко, то в культурі мають здійснитися зміни економіч­ного, психологічного та управлінського мислення, що потребує тривалого часу. Культура як етнопсихологічний феномен — це пам`ять суспільства. Суспільні цінності, трудова та повсякденна мораль — це те, що можна швидко зруйнувати, але треба дуже довго формувати. Освіта й виховання відіграють велику роль у культурі суспільства, бо вони безпосередньо впливають на мислення і поведінку людини. Треба відзначити, що ієрархія, культура та ринкові відносини в процесі взаємодії можуть давати синергічні ефекти.

Важливою галуззю економіко-соціологічного знання є вивчення економічної поведінки людей і чинників, що цю поведінку визначають.

Як відомо, поняття «економічна поведінка» складається з

мотивації, що спрямована на підвищення свого добробуту (підвищення кваліфікації теж),

мислення, що віддзеркалює економічні зв`язки та відношення між суспільними, виробничими та особистісними суб’єктами,

вчинків, що базуються, з одного боку, на національних традиціях, а з іншого — на спеціальних знаннях та вміннях, які реалізуються в контактах між суб`єктами економічної діяльності.

Схематично вплив культури на формування конкретної поведінки людини можна відобразити схемою рис. 5 [20, с. 15].

Рис. 5. Вплив культури на формування поведінки

Для розуміння проблем економічної культури та економічної освіти дуже важливо спинитись на таких моментах.

1. Існують об’єктивні труднощі засвоєння сучасної економічної культури та ринкового мислення.

2. Ринкові відносини вимагають (незалежно від наших бажань) від людей нового рівня економічних знань.

Ми повністю поділяємо погляди Р.В. Ривкиної, яка ще в 1989 р. в статті «Економічна культура як пам’ять суспільства» [106, с. 39] писала, що «оздоровить экономику можно только через оздоровление экономической культуры... Нужно сформировать у людей критическое отношение к дефектам экономической культуры, которое будет способствовать их изживанию... Необходимо отказаться от позиции, что можно поднять экономику, «перескочив» через дефекты массовой культуры, проигнорировав их, сделать вид, что их нет... Короче, нужно ликвидировать механизм «культурного торможения»... заменив его механизмом прогрессивного влияния культуры на развитие экономической культуры как социальной памяти».

Виховання і культура (з релігією включно) — це материнське лоно економіки. Такою є концепція відомого американського спеціаліста професора Френсіса Фукуями [92, c.11].

Як відомо, ХХІ вік прийнято вважати майбутнім століттям азіатсько-тихоокеанського регіону. Фукуяма пояснює це тим, що в Азії населення може вільно слідувати матеріальним інтересам. Він пише: «Безумовно, вільні ринки і стабільність політичної системи — обов’язкові умови економічного зростання. Але також безсумнівно й те, що культурна спадщина далеко­східних суспільств, етика праці, сімейного життя, ощадливість, релігія, котра, на відміну від ісламу, не накладає обмежень на форми економічної поведінки та інші моральні якості, що міцно сидять у людях, аж ніяк не менш значущі для пояснення економічної діяльності людей». Нині світ уражений стрімким економічним піднесенням Японії, Китаю та так званих малих драконів (Тайвань, Південна Корея, Сінгапур і Гонконг). Сподіваючися зрозуміти витоки стабільного економічного зростання цих країн, американці та європейці були здивовані поясненнями «капітанів» економічного дива. Всі вони вказували на Конфуція та його ціннісні орієнтири (існує навіть поняття «конфуціанський культурний регіон»). Визначні політики південно-східного регіону неодноразово визнавали, що своїми економічними успіхами їхні країни зобов`язані конфуціанським цінностям, які вміло інтегровані як у сферу виховання особистості, так і в її господарську діяльність. Особливу увагу приділяють етичному аспекту підприємницької діяльності, що випливає з морального імперативу Конфуція.

Як відомо, суть конфуціанського вчення полягає, за висловом Льва Толстого, в тому, що «істинне (велике) вчення навчає людей вищому добру — оновленню людей та перебуванню їх у цьому стані». Щоб опанувати це найвище благо, конче потрібні благоустрій народу, благоустрій у родині, благоустрій у самому собі (щоб серце було чисте). Треба мати вищі знання, вивчати самого себе. Цікавий факт, що першим до Конфуція в російській культурі звернувся О.С. Пушкін. У чернетках «Євгенія Онєгіна» були такі рядки: «Мудрец Китая нас учит юность уважать — от заблуждений охраняя, не торопиться осуждать...» [92, c. 12].

Необхідність визначення в Україні національного шляху до економічно організованого суспільства потребує розуміння як українського менталітету, так і специфіки нашої економічної культури, хоч створити більш-менш ´рунтовний її образ нині досить важко. У цих питаннях, проте, вельми важливим є розумне співвідношення патріотизму та запозичення зарубіжного досвіду. Навіть молодь вже згодна з тим, що замість слів «менеджер» і «бізнесмен» краще вживати «керівник (керуючий)» і «підприємець», а кількість «шопів» та «супермаркетів» вже перейшла всі можливі межі. Водночас не варто забувати, що суть будь-якого націоналізму полягає в штучному роздмухуванні почуття власної вищості та такому ж штучному відторгненні від уроків і досягнень світової культури.

Велич нації виявляється у зміцненні національних традицій та доцільному використанні світового досвіду. Сучасний економічний стан України потребує різкого підвищення культури технологій, праці, комуні­кацій тощо. Досить сказати, що з кожної тисячі винаходів в Україні впроваджується у виробництво тільки один! Рівень економічної й загальної культури яскраво виявляється у виступах деяких «обранців народу» у Верховній Раді.

Суттєва і показова для оцінки економічної підготовки особистості — проблема витрати грошей. Те, що так звані новиє рускіє або нові українці витрачають гроші на «Мерседеси», курорти, казино й таке інше, характеризує низький рівень їхньої споживацької культури як складової загальної економічної культури нашого суспільства.

За умов адміністративно-командної системи люди вступили лише у виробничі відносини, що зовсім не рівнозначно економічним. Економічна поведінка (мотивації, мислення, вчинки) існувала тільки в домашньому господарстві, де більш-менш вдало будувалися ринкові відносини.

Витратне господарювання виховувало майже в усіх соціальних групах утриманство, недбалість, марнотратство та ін. Часто-густо такі настанови маскувалися традиційними національними цінностями: гостинністю, безкорисливістю тощо. Поряд з цим часто відкидалися такі цінності, як ощадливість, намагання заробити, які безпідставно ототожнювалися зі скупістю, жадібністю. Тяжіння до добробуту, заробленого чесною працею, часто називалося куркульською, приватновласницькою психологією, підприємництво й діловитість — наживою та орієнтацією на буржуазні стандарти життя. Як вдало висловився М. Шмельов у дуже відомому есе «Аванси і борги», нашому суспільству притаманний «економічний романтизм, густо замішаний на економічній малограмотності» [137, c. 27].

Усе це створювало такий тип господарського життя, який краще назвати антиекономічним або абсурдно економічним. Виникає запитання: чи здатна наша надто деформована структурно економіка ефективно функціонувати згідно з правилами ринкових відносин?

За період так званої перебудови в області соціальної психології сталися певні зміни, але вони ще недостатні.

Поступово руйнується менталітет «радянської людини», що ´рунтувався на ідеї патронату держави. Більшість населення починає усвідомлювати, що кожна людина має сама домагатися успіхів, а держава та уряд лише гарантують і захищають права і свободи своїх громадян. Особливо помітні зміни відбуваються в мисленні та поведінці молоді, що дає надію на підвищення рівня економічної культури суспільства в майбутньому.

Майбутнім учителям з економіки корисно буде прочитати статтю О. Меншикової та Т. Попової «Чи потрібні дітям економічні казки» [76, c. 43]. Вони пишуть: «Пересічних громадян шокують і дратують незнайомі слова — приватизація, лібералізація, брокер, біржа. Крім порожніх полиць та брудних бризок з-під коліс «Мерседесів» і «Тойот», простому споживачеві ринок ще нічого не приніс. Тому ми вважаємо, що сподівання вітчизняного бізнесу треба зв`язувати не з тими, кому зараз 50, 40, 30 і навіть 20 років, а з тими, хто сьогодні вчиться в школі або ходить до дитячого садка, з тими, хто продає в переходах газети, любить грати в «Монополію» і точно знає, що Аліса — не тільки героїня Люїса Керрола, а ще і собаченя — фірмовий знак біржі...»

Ринок поки що для наших дітей є дуже непоказним видовищем: пусті полиці в державних магазинах і багаті вітрини різних «шопів»; «човники», які упрівають під непомірним вантажем; брудні товкучки навіть на центральних вулицях; батьки, що не можуть купити дитині якусь дешевеньку цукерку, бо не знають, як «звести кінці з кінцями»; занадто високі ціни і цілковита невпевненість у завтрашньому дні.

Дітям нашої держави випала нелегка доля — разом з батьками «випливати» з болота неуцтва й бездіяльності. Без знання економіки зробити це неможливо.

Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю культуру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через освіту й виховання.

Кожна нація бажає щастя своїм дітям. Кожне економічне піднесення супроводжувалося змінами в освіті. У цьому плані цікаво звернути увагу на особливості підготовки економічної еліти в розвинених країнах. Актуальним є не тільки усвідомлення культурних особливостей, а й розробка методології добору позитивного іноземного досвіду в галузі освіти і виховання. У розробці концепції економічної освіти в Україні слід вивчати відповідний досвід інших країн. Але в кожній справі треба виходити зі своїх національних можливостей, бути патріотами своєї Батьківщини.

Ми мусимо довести, на що спроможні, тільки тоді нас у світі сприйматимуть серйозно. Вислів «ніколи нікого не наслідуйте, будьте самим собою» можна вживати в багатьох випадках. Але особливо він слушний у методиці викладання.

Від того, наскільки ефективною буде допомога дітям та підліткам щодо поглиблення їхніх економічних знань, багато в чому залежить майбутнє України.

Проте вивчення економічних понять і категорій — це лише один бік шкільної економічної підготовки. Ми абсолютно впевнені, що процес реформування постсоціалістичної економіки доводить необхідність вирішення відповідних морально-етичних проблем. Той, хто добре знає Андріївський узвіз у Києві, пам`ятає Музей однієї вулиці. Там демон­струється книга «Экономика и нравственность в экономике», яка була видана ще у 1902 році!

Поєднання етики й економіки може здаватися неможливим поєднанням протилежностей. Але в українській, російській, англійській, німецькій (може й в інших мовах) слово «добро» може бути як матеріальним (майно), так і моральним терміном^*. Аналіз походження інших моральних категорій засвідчує їхній зв`язок з економічними категоріями. Наприклад, одна з заповідей Мойсея засуджувала зазіхання на чужу власність: не кради!

В усіх економічних формаціях економічна поведінка людини дуже жорстко регулювалася її матеріальними потребами, але нині на перший план виходить і дещо інше, наприклад, питання взаємозв`язку економіки та екології. Ми вже зрозуміли, що природу не можна нескінченно використовувати. В цьому теж виявляється економічний закон межі. Отже, суспільство, тобто наші діти і ми, має обмежити деякі свої апетити: перейти до платного природокористування, відмовитись від деяких продуктів і товарів (наприклад, виробів з хутра і шкіри диких звірів, слонової кістки та ін.), пропагувати здоровий спосіб життя тощо (підготуйте урок на цю тему).

Дуже важливо виходити з національного менталітету та моральних цінностей. Уже минув етап орієнтації суто на Захід. У нашій країні формується новий тип економічної культури, і економічна освіта відіграватиме в цьому провідну роль.

Для створення в Україні економічно організованого суспільства необхідно, щоб система економічної освіти як складова культури була адекватна вимогам управління за умов ринкових відносин. Всі ці елементи мають бути між собою в певній гармонії. При цьому треба підкреслити, що культура і мораль створюються в суспільстві дуже довго, але, на жаль, надто швидко руйнуються. Завдання економічної освіти полягає в перетворенні потрібних економічних знань в економічне мислення, а далі в економічну поведінку та економічну дисципліну як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Я завжди намагалася зрозуміти: «Чому ми не можемо працювати, як працюють у цивілізованих країнах? Чому в нас склалася звичка до низької якості праці? Чому повага до чужої і своєї праці, хазяйський підхід траплявся як виняток?» З іншого боку, нам якось дико чути, що діти відвідують батьків зі своїми бутербродами, а в ресторані на спільній вечірці кожний платить за себе, для нас є дивним укладання «брачного контракту». Це інший менталітет, інше економічне мислення. Коріння його, безумовно, — в культурі, трудовій моралі, системі навчання й виховання.

Колись відомий економіст-реформатор академік Л.І.Абалкін в інтерв’ю «Місячний ландшафт, або, що зросте на нашому соціальному ´рунті» відзначив, що «соціальний гумус — зе культура праці, побуту, спілкування, що накопичується десятками років, і він потребує тривалого якісного відновлення...» [1, c. 2]. Коли почалася перебудова, реформатори гадали, що «відчиняться двері, й до економіки прийдуть економічно грамотні, ініціативні, діяльні та працелюбні підприємці, але ... ми спочатку побачили місячний ландшафт. Тобто, як на Місяці, був знятий культурний прошарок...» Багато наших молодих бізнесменів нагадують або Остапа Бендера, або онуків лейтенанта Шмідта, або мільйонера Корейка, або Буратіно. Це випливає з низького рівня як економічних знань, так і культури. Але значною мірою — це наслідки адміністративно-командної системи, поганого юридично-правового забезпечення підприємницької діяльності, хибної податкової політики тощо. Ну що ж, будемо сподіватись, що економічна освіта незабаром «оживить» мертву пустелю і люди побачать перші пагонці справді цивілізованого ринку. Як вважав Песталоцці, країна може розвиватись тільки завдяки молоді.

g 1.3. Зміст цього параграфу має установчий і проблемний характер, тому що з названими питаннями студенти-економісти обізнані досить глибоко. Але нам необхідно дійти спільної думки щодо того, які знання та навички мусять мати молоді люди, як ліпше й раціональніше викладати в школі основи економічних знань. При цьому необхідно пам`ятати, що підприємництво — це багато в чому творча діяльність, а економіці, як і мистецтву, потрібні таланти. Ми вважаємо, що важливим виховним завданням викладача економіки є формування культури підприємця.

Нас не цікавитимуть обивательські погляди на імідж підприємця (розкішна вілла, блискучий «Мерседес», відпочинок на Канарських островах, казино й рулетка). Нам треба розглянути економічні функції, соціально-політичну відповідальність і роль підприємництва. Світовий досвід свідчить, що в тих країнах, де держава створює добрі умови для формування підприємницького прошарку, швидше досягаються успіхи в економічному розвитку країни.

То що ж таке підприємництво? Підприємництво як вид економічної діяльності в тому чи іншому вигляді існувало майже завжди (згадайте біблійну притчу про «підприємця», який не закопав свої гроші в землю, а примножив їх). Інше питання, що то було за підприємництво, де і як воно розвивалось, як до нього ставилася офіційна влада.

Як відомо, підприємницька діяльність була в Україні дуже розвиненою. У ХVIII ст. тільки на Лівобережжі щороку відбувалося майже 400 ярмарків. Дрібна торгівля провадилася на 700 місцевих ринках. Великі ярмарки в Ніжині, Ромнах, Києві, Полтаві тривали по кілька тижнів і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку. Вчитель економіки має добре знати діяльність відомих українських підприємців — сім’ї Н.А. Терещенка, Б. Ханенка, Л.У. Бродського та інших [56, c. 121].

У командно-адміністративній системі існувала атрофія ринкового мислення, синдром «боязні власного підприємництва». Для їх подолання потрібні роки — для молодих людей віком 18—30 років на це стане 2—3 роки, для одержання власного досвіду підприємницької діяльності ще 1—2 роки. Для становлення підприємництва на бажаному рівні за розрахунками спеціалістів потрібно 8—10 років.

Отже:

1. Підприємництво — це особливий вид господарської діяльності, для якої обов`язковими умовами є: свобода вибору напрямків і методів діяльності; самостійність у прийнятті рішень; відповідальність за прийняті рішення та їхні наслідки й пов`язаний з ними ризик; орієнтація на одержання комерційного успіху, прибутку.

2. Підприємництво — це визначений стиль і тип поведінки, що складаються з таких рис, як: ініціатива; пошук нетрадиційних рішень; масштабність та ризик; ділова хватка та ін.

Рис. 7

3. Підприємництво — це особлива функція в економіці, що забезпечує: розвиток і вдосконалення господарського механізму; постійне оновлення економіки; створення інноваційного середовища; загальне збагачення населення.

В економічній літературі надзвичайно поширений іншомовний термін «бізнес» (мабуть, усе іноземне виглядає «шикарніше»). Що ж таке бізнес? Це: система ведення справи; створення продукції, яка потрібна людям; робота; середовище в нашій соціально-економічній системі; те, як ми живемо.

Спробуйте самі вибрати таке визначення, що відображувало б множину різних видів діяльності та понять.

На наш погляд, найліпшим визначенням бізнесу можна вважати таке: «система виробництва для задоволення потреб і бажань суспільства»

Цікаво, в чому вбачаєте Ви різницю в поняттях «підприємництво» і «бізнес»?

З прагматичного погляду така різниця існує. Дехто навіть вважає, що «бізнесмен схожий на добру домовиту дружину, яка не шукає лелеку в небі, коли має в жмені синицю», а підприємець — це «стрімкий гірський потік, для якого головна мета — процес руху (рух може бути творчим, продуктивним, а може і руйнівним. — О.А.) [90, c. 18].

У житті набагато Якщо дороги

більше тих, немає,

хто здався сам, я її

ніж тих, прокладу!

кого перемогли.

Г. Форд Д. Рокфеллер

Рис. 8

Підприємець — це (виходячи з наведених щойно міркувань) людина, яка спроможна несподівано для інших зробити блискучий комерційний хід на законних підставах.

Отже, підприємець — це неординарна, творча людина . Але ця неординарність випливає з великої кількості конкретних знань у фаховій галузі. Тому підприємницький ризик грунтується значною мірою на свідомому та підсвідомому розумінні конкретної ситуації, на знаннях, економічному мисленні.

Найбільша небезпека для ринкових відносин — це вихід на ринок дилетантів-підприємців, що не мають відповідної кваліфікації.

Складність сфери діяльності підприємця зумовлена тим, що на цю діяльність впливає, з одного боку, економіка, політика, техніка, з іншого — юриспруденція, психологія, етика.

Відтак для розвитку підприємницького середовища в Україні потрібно:

— змінити ставлення до приватного підприємництва;

— вирішити правові аспекти власності та прав громадян на підприємницьку діяльність;

— впровадити виважену та стимулюючу податкову політику;

— надати маркетингові послуги, сервісне обслуговування та соціальні гарантії підприємцям.

Рис. 9. Що впливає на діяльність підприємця

На рис. 10 подаються основні елементи підприємницького успіху: від бачення проблеми (підприємницької ідеї) до її успішного вирішення [100, c. 207].

Уважно розгляньте цю схему та визначте, на які складові підприємницького успіху може впливати шкільна освіта.

Цікаво, в якому співвідношенні перебувають особисті якості людини і прихильність до неї фортуни.

Практики вважають, що особисті якості людини зумовлюють лише 10 % успіху (вони мають бути дуже високими, щоб у потрібну хвилину в достатньому обсязі бути використаними), а 90 % — це своєрідна «посмішка долі».

Рис. 10. Орієнтовна схема підприємницького успіху

Спадає на думку анекдот про Талейрана, котрий, призначаючи посла, вручає йому вірчі грамоти. Посол починає палко дякувати, пояснюючи, що не сподівався на таке щастя. Тоді Талейран забирає ці грамоти і каже: «Йдіть собі, молодий чоловіче, я не можу призначити послом невдаху, який невпевнений у собі».

Вірте у свою зірку

Що таке талант підприємця? Підприємницький талант — це:

— уміння організувати виробництво товарів і послуг;

— уміння приймати рішення, які товари й послуги виробляти і як;

— уміння брати на себе ризик;

— здібності до інноваційної діяльності.

Підприємництво — це не тільки тяжіння до зиску, а й спосіб мислення ініціативної людини, що швидко мобілізує наявні ресурси на організацію виробництва в якійсь прибутковій галузі.

Унікальні здібності та риси характеру принесли світову славу таким керівникам-практикам, як Генрі Форд («Форд»), А. Слоун («Дженерал моторз»), А. Моріта («Соні»), К. Мацусіта («Мацусіта») та інші. Аналіз діяльності 90 керівників провідних корпорацій дозволив виділити такі риси: високий професіоналізм; здатність вести за собою людей, вселяти довіру; здатність перекласти свої плани зрозумілою для інших мовою; діяти за умов великої невизначеності та ризику (гаслом американської компанії ІВМ є «Думай»).

Погодьтеся, що багато цих рис дуже нагадують якості, потрібні справжньому вчителю.

Цікаво порівняти риси творчого мислення взагалі та якості підприєм­ливої людини. Творче мислення характеризується вмінням відрізняти факти від думок, реальне від того, що здається; перенесенням нагромадженого досвіду на нові явища і водночас вмінням приймати оригінальні рішення; вмінням виділяти головне й не потопати в дрібницях; конструктивним пошуком причин недоліків; умінням знаходити найбільш раціональні шляхи та засоби усунення недоліків [66, c. 36—37].

Дух підприємництва притаманний усім або майже всім. Але не кожному вдається його розвинути, не кожний може ним скористатися. І далеко не кожний матиме підприємницький успіх.

Характерними рисами підприємливої людини вважають спроможність побачити проблему; виявити ініціативу щодо її вирішення; прийняти рішення; не шкодувати своїх сил та енергії; сміливо йти на ризик; розуміти ринок та його розвиток; розробити власну стратегію і тактику; створити певну організацію; керувати людьми; впроваджувати нововведення; доводити проблему до остаточного вирішення і здобути підприємницький успіх (прибуток + самозадоволення + задоволення суспільної потреби).

Зрозуміло, що вершиною творчої реалізації підприємця є стратегічний менеджмент. Головне в моделі ідеального менеджера це:

порядність

професійність підприємець

працелюбство

Інакше кажучи, стратегічний менеджер — це ідеальна модель підприємця, хоч з названих складових можуть постати як менеджери-лідери, так і менеджери-бюрократи. Дуже влучним є порівняння менеджера з мисливським собакою, який іде по сліду. Він знає, кого переслідує, але не знає, куди виведе його цей слід. Як пише відомий американський бізнесмен (засновник міжнародної консультативної фірми «Роберт Панеро Ассошиейтед») Роберт Панеро: «За умов ринку необхідно домагатися того, щоб постійно бути у вищій точці пізнавання. Ми маємо шукати нові проекти, переглядати старі, шукати нові теми та види діяльності» [89, c. 94].

Було б дуже бажано при викладанні економіки виховувати в учнів відкритість зовнішньому світові, визнання за кожною людиною права на творчу працю, орієнтацію на специфічні соціально-культурні цінності працівників, особливо молоді (потенціал підприємства), людей похилого віку (пам`ять підприємства), вміння прогнозувати, інтерес до інновацій, уміння працювати в колективі, не принижуючи здібностей інших його членів.

Дуже важливо показати учням місце підприємця в ринковій економіці. Це зв`язано з тим, що його здібності та енергія, його готовність ризикувати, те, як він приймає рішення і веде справи, залишаються в підводній частині айсберга. Тому більшість вважає підприємця тільки інвестором, тобто капіталістом. Але це не зовсім так.

Головним для підприємця є не те, що він має свій або чужий капітал, а те, як він цей капітал використовує. А це визначатиметься морально-етичними критеріями, нормами поведінки того культурного прошарку, до якого належить підприємець.

За умов раціональної економічної діяльності прибуткові підприємства стають передумовою загального блага.

Майбутній учитель економіки має добре уявляти співвідношення моральності з економічним мисленням.

Закони ринку видаються дуже «простими»:

• ціну визначає попит,

• чим більше буде товарів, тим швидше знижуватимуться ціни і почнеться конкуренція виробників, а не споживачів.

Але неодмінною умовою дотримання цих законів є свобода підприємницької діяльності, що грунтується на певних законодавчих підвалинах і підприємницькій культурі. Рівень підприємницької культури сприяє діловим стосункам з іноземними партнерами, а відтак — розвитку економіки України. На жаль, рівень економічної культури й етики національного бізнесу нині не відповідає потребам розвитку ринкових відносин.

Іноземні бізнесмени звертають увагу на те, що наші підприємці ще не позбулися деяких стереотипів мислення, які не відповідають реаліям економічного життя. Наприклад, поширена думка, що створення спільних із західними фірмами підприємств — це найкращий спосіб вирішити всі проблеми (причому за рахунок іноземного партнера). Але неможливо одержати нову технологію чи кредити «за так»^*. Проф. Гарвардського університету Дуглас Котлер вважає, що, з одного боку, країни СНД — великий потенційний ринок, але з іншого — там панує зовсім інша культура ділових стосунків, незвична і незрозуміла для американців. Іноді це їх просто відлякує [92, c. 3].

Незважаючи на те, що підприємницька культура досить загальне поняття, воно широко обговорюється в усьому світі як в теоретичному, так і в практичному планах.

Підприємницька культура — це етична й поведінкова основа діяльності підприємця. Характерною рисою культури підприємництва вважається те, як вона долає суспільні конфлікти.

Аналізуючи відповідальність підприємців перед суспільством, вважають за необхідне «добровільне самообмеження в прагненні до егоїстичних ідеалів заради загального блага» (швейцарець Ганс Ульрих). Як довело опитування, успішна діяльність великих підприємств залежить від взаємодії принаймні семи змінних величин, що схематично відображені в книзі Петерса і Уотермана «В пошуках досконалості»[92, c. 79]. Як бачимо, в основі цієї схеми (рис. 11) лежить поняття підприємницької культури.

Рис.11. Взаємозв`язок елементів підприємницької культури

Найважливішим у схемі є принцип «розподілених цінностей». Бо саме вони становлять суть підприємницької культури. Економічний успіх і етика не виключають, а залежать одне від одного. Орієнтована на мораль підприємницька ініціатива як усвідомлений і глибокий внесок до спільного блага має випереджати державне регламентування. Етика грунтується на добровільності, а не на примусу. Російський філософ В. Соловйов в статті «Таємниця прогресу» стверджував, що суть таємниці в цих словах: «Той, хто спасає, спасенним буде». Бажано, щоб державні діячі не забували про це.

З етичних рис сучасного та майбутнього менеджера треба особливо наголосити на таких:

•  достойна поведінка за умов, коли можлива «гнучка» чесність;

•  прагнення зрозуміти психологію людини (настрій, темперамент, інтереси тощо).

Розглянемо коротко діяльність підприємця як керівника персоналу (це ще одна причина, через яку економістам треба вивчати педагогічний цикл). Складовою підприємницького успіху слід вважати, поряд з компетентністю, комунікабельність, вміння працювати з людьми. Підприємець (як і вчитель), щоб вселити довіру до себе, повинен: не давати порожніх обіцянок; завжди додержувати слова; ліпше промовчати, ніж сказати неправду.

Необхідно виховувати в учнях негативне ставлення до спрощеного аналізу (використання різних резюме, дайджестів і т.п.). У майбутньому така поверховість матиме ще більш негативні наслідки, оскільки відбувається експансія інформаційної революції.

Досвід, наприклад, японської системи освіти є особливо цікавим у плані етичного виховання. Японія значною мірою зобов`язана своїй перевазі над рештою країн саме вмінню японців вчитися (від колиски до могили). Принагідно зауважимо, що поняття «освіта» і «виховання» відображуються тим самим ієрогліфом.

Груповій поведінці японців притаманні: дисциплінованість, відданість авторитетові, почуття обов`язку.

Дисциплінованість японців — це дотримування встановленого порядку, це дії, які не зачіпають інтересів інших, це слідування визначеним правилам і нормам поведінки, особливо в стосунках зі старшими. Як відомо, система стосунків у японських організаціях так і зветься — «як у японській родині» (оябун-кобун).

Добре відома допитливість японців, їхнє бажання дійти до суті речей, їхні прагматизм і практицизм. Наприклад, у побутовому плані японцям властиві ввічливість; акуратність, вимогливість і порядок; витримка; ощадливість; допитливість.

Витримка — це стрижнева риса японської нації.

Гадаю, непогано було б ознайомити наших школярів з життєвими правилами японців:

• упокорюйся ситуації;

• · обмежуй себе в розвагах;

• ·· вважай самого себе причиною своїх негараздів і навіть нещасть.

Цікаво, що про японців кажуть, начебто вони народжуються і помирають, жодного разу не звернувшися до юриста, а багато компаній навіть не мають юридичного відділу. Згідно з національною традицією сторона, яка піде на поступки, має право на одержання переваг при вирішенні іншого питання.

Готуючи учнів до підприємницької діяльності, викладач економіки на конкретних прикладах має доводити, що, хоча дух підприємництва і збільшення капіталу є рушійними силами економічного зростання, само економічне зростання — не самоціль, воно має слугувати суспільству.

Школярам корисно знати, що коли ознайомитися з життям визначних бізнесменів, політиків, митців та інших людей, які мали підприємницький успіх, можна дійти висновку, що більшість із них заслуговують на свою долю і що великими бізнесменами майже ніколи не стають дрібні спекулянти, а лише ті люди, які мають великі цілі, наполегливо і послідовно втілюють задумане в життя.

Одним із секретів підприємницького успіху, як це не парадоксально, дуже часто є зневага до грошей. Гроші — це не мета, а тільки засіб підприємницької діяльності. Як відомо, легше знайти гроші, ніж правильно їх використати. Якщо дурню (в економічному розумінні) дати багато грошей, він їх розтринькає або втратить на невдалих спекуляціях. Ось чому дітей треба насамперед навчити правильно витрачати ту суму грошей, якою вони можуть розпоряджатися. Гроші, як влучно висловився один підприємець, — це солдати, яких можна посилати в бій тільки за перемогою, а не за смертю. І так само здобувати цю перемогу потрібно ціною мінімальних втрат. Скнара, який труситься над грішми, — це вже не підприємець, а «скупий лицар», який, як кажуть банкіри, давно забув, що сейфи не прямують за катафалками.

Підприємництво завжди передбачає велику частку ризику, велику частку непевності. Як висловився відомий український банкір П. Мірошников: «Бізнес — це гра...» Але ігри бувають різні, й у підприємницькій діяльності ліпше використовувати на 90 % шахи, а на 10 % рулетку, ніж навпаки. Самі підприємці свідчать, що найбільше задоволення вони отримують від реалізації своєї мрії. А коли справу зроблено, вони починають шукати нову ідею.

У нашій історії чимало прикладів того, що можливими мотивами українського підприємництва в його вищому етичному розумінні були не тільки намагання одержати прибуток, а й творчий підхід, сімейні почуття, прагнення до збереження свого діла, до суспільного визнання. Це, безумовно, картина ідеального підприємництва. У реальному житті все набагато складніше. На людину-підприємця впливає конкуренція, тіньова економіка, заздрість, спокуса «дирижизму», економічні проблеми тощо. Майбутньому вчителю дуже важливо з`ясувати для себе й для своїх учнів питання: «В чому етика бізнесу? Чи є сумісними «брутальні засоби» з принципами справжнього підприємництва?»

У традиціях українського підприємництва питання моральності посідали чільне місце. Ми вже згадували про музей однієї вулиці. Там можна побачити багато фотографій київських підприємців, які залишили в рідному місті чимало споруд для громадських потреб.

Можна провести екскурсію на цю тему: матеріалу вистачить!

З іншого боку, за умов конкурентної боротьби для того, щоб застрахуватися від банкрутства, можна розробити стратегію виробництва, рекламу, асортимент продукції тощо, але можна також змовитися щодо монопольної ціни. Можна вкладати гроші у благодійні справи, а можна приховувати доходи, щоб не сплачувати податки. Ось чому такою важливою є законодавча основа — ризик схибити з правильного шляху у діяльності підприємця завжди досить значний.

Як каже Р. Панеро: «Менеджер завтрашнього дня — особа абсолютної чесності. З цього погляду він не може бути гнучким ... «Гнучка» чесність — це той випадок, коли людина відверта зі своїми керівниками й хитрує з «чужими». Така чесність нагадує бомбу сповільненої дії» [89, с. 101].

Філософія сучасного підприємництва вимагає формування гуманітарної свідомості підприємця: поваги до самоцінності людського життя; дбайливого ставлення до природи, загальнолюдських цінностей, демократичних прав і свобод; законослухняності; віри в людей і в себе та ін.

«Гуманістичні заповіді» цівілізованого підприємця В. Шепель [134, c. 105] сформулював таким чином:

— особиста гідність кожного є недоторканною;

— постійне вивчення людей, знання їхніх потреб та інтересів — запорука успішного співробітництва;

— головне у спілкуванні з людьми — завоювати довіру;

— справедливість і сумління в поєднанні з волею — гаранти ділової порядності;

— вміння розкривати інтелектуальний потенціал людей — найвищий показник управлінської майстерності;

— неперервне духовне й моральне самовдосконалення — свідчення ресурсної перспективності керівника.

Дуже важливо, щоб ці категорії не тільки «об’єктивно визнавалися», а стали особистими якостями підприємця.

Враховуючи, що економічна освіта має поєднуватись з формуванням морально-етичних цінностей та орієнтацій, в процесі викладання економіки (особливо для школярів) особливу увагу слід приділяти етиці підприємницької діяльності. Це ж іще в Євангелії від Марка записано: «Яка ж користь людині, що здобуте ввесь світ, але душу свою занапастить?» Засновник Римського клубу Ауреліо Пeччeї писав, що саме в людині містяться джерела всіх наших проблем, на ній зосереджені всі наші прагнення і сподівання, в ній всі початки і всі кінці, в ній же основа всіх наших націй. [Печчеї А. Человеческие качества, М., 1985, с. 234]

Дійсно, в особистості людини, в її поведінці, як і в цілому в механізмі людської цивілізації, тісно переплітаються такі риси, як почуття власності та прагнення збагатитися, природний егоїзм та тяжіння до справедливості, заздрість, скнарість та гуманізм, дух суперництва та потяг до самовдоско­налення; здатність до брехні та здатність до співчуття та каяття...

У зв’язку з тим, що «заздрість» та «жадібність» є гальмом у розвитку творчих та підприємницьких здібностей, під час обговорення проблеми «Як мінімізувати в нашому менталітеті «заздрість» та «жадібність» студенти можуть за допомогою рисунків відобразити власне розуміння цих вад та пояснити школярам різного віку, чому це так заважає кожному в житті та в підприємницькій справі. Пам’ятаєте у Еклезіаста (5, 11) «Ситість багатого спати йому не дає» [22, 11].

Якість майбутнього українського підприємництва значною мірою залежить від системи цінностей, що в них виховується дитина в сім`ї і школі. Водночас дитина відчуває на собі вплив тієї системи цінностей, яка панує в суспільстві, тобто культури. До заздрощів з приводу чужого прибутку спричиняється низька культура та недостатня поінформованість обивателя.

Гельмут Шекк взагалі вважає заздрість джерелом усіх зрівняльних економічних теорій. Проте і прожити зовсім без заздрощів важко, оскільки вони притаманні людській природі.

Як мінімізувати заздрість?

Рис. 12. Заздрість

Придумайте відповідний рисунок самі!

Таким чином, викладач як носій економічної культури мусить відповідати таким вимогам.

1. Викладач економіки повинен мати глибоку професійну економічну підготовку. При цьому він сам має бути особистістю з розвиненим економічним мисленням.

2. Економічне навчання як процес зміни економічної поведінки людини передбачає глибокий зв’язок з розвитком та формуванням цивілізованої підприємницької етики.

3. Важливою професійною якістю викладача є його вміння корисно та цікаво подати навчальний матеріал для кожної вікової аудиторії. При цьому не треба забувати, що економіка як поведінкова наука вимагає широкого використання ігрових методик викладання.

4. Викладач повинен постійно займатись самоосвітою і самовихованням.

Дидактичні висновки. Кожній людині, окрім певних професійних знань і бажання зробити якийсь бізнес, потрібен характер. Так і випускнику школи потрібні не тільки економічні знання, а й певні підприємницькі риси характеру, морально-етичні настанови.

Ось чому дуже важливо зупинитися на виховній функції економічних знань. Ми розглядаємо економічне навчання як пізнавальний процес неперервної зміни поведінки особистості. Тому що тільки вчинок є мірою економічних знань, економічного мислення та економічної поведінки. Але кожний зі мною погодиться, що виховати людину куди важче, ніж дати їй знання. Викладач (як і родина) в кращому випадку може лише вказати напрям духовного та морально-етичного розвитку людини. На заняттях з економіки учні мають переконатися, що економічний успіх і етика на високому рівні завжди доповнюють одне одного.

Існує поняття «культура підприємництва», до якої входять ділова етика та менеджмент як управління. У процесі вивчення економіки в школі дуже важливо довести, що етика бізнесу — це і моральна, й економічна категорія. Діловий авторитет — це великий капітал для кожного підприємця. Вчити цьому наших дітей треба якомога раніше.

Отже, система економічного виховання має спиратися на етику підприємницької діяльності. Психологи стверджують, що морально-етичні цінності складаються в дитинстві. Провідну роль у цьому відіграє сім’я. Але в процесі шкільного навчання теж слід створювати умови для виховання високих морально-етичних норм економічної поведінки як складової поведінки взагалі. На жаль, наше ділове життя дає дедалі більше прикладів нецивілізованих відношень між партнерами в бізнесі, прикладів обману, шахрайства, неприхованого розбою.

В економічному навчанні є актуальним виховання кожної людини за принципом (формулою):

інтелект + чесність + характер

Зрозуміло, що таке виховання дуже складне, але тільки воно сприяє перетворенню учня на підприємця (якщо, зрозуміло, це є бажанням учня).

Викладачу треба знати чимало відповідних ситуацій і прикладів (особливо з реального життя підприємців) і вміти методично правильно їх використовувати в процесі економічного навчання.

Сучасна філософія підприємництва грунтується на демократичних методах управління, тому що в усьому світі зрозуміли: неможливо примусити працювати творчо. Є тільки один вихід: створювати умови для творчої роботи.

В економічному навчанні ця тенденція також зберігається, бо вже доведено, що в творчих умовах навіть середня людина дивовижно багата на ідеї (автор вважає, що практично всі ми такі).

Підготовка сучасного викладача економіки вимагає справжнього розуміння ним процесу створення (формування) економічного мислення та методичних особливостей викладання. Вчителю важливо для себе з’ясувати сучасну філософію освіти в сім`ї, школі, вузі та на роботі, специфіку вирішення проблем економічної освіти.

Метою викладача економіки є створення умов (навчальних і творчих) для розвитку економічного способу мислення та поведінки, що грунтується на конкретній системі економічних понять, концепцій тощо. Рівень їх засвоєння залежатиме від освітнього закладу (школа, технікум, вуз, перекваліфікація).

Що для цього потрібно? Насамперед кожний вчитель сам має бути носієм економічної культури, мислення і поведінки, сам мати бажання навчати інших, знати, які дати знання, в якій методичній формі. Зрозуміло, що для цього треба створити концепцію економічної освіти.