2. Літографія. Монотипія

Літографія (від грець. камінь і графо – пишу, малюю) – гравюра на камені відноситься до галузі плоского друку. В якості друкарської дошки використовується особлива порода вапняку, що має пористу поверхню. Художник малює на камені олівцем, пером чи пензлем. Після спеціальної хімічної обробки на камінь накатується фарба і робиться відтиск.

Гаварні П. Спокусниця. Літографія. Сер. ХІХ ст. Оноре Домьє (Франція). Законодавче черево. Літографія. 1834.

Автолітографія – це оригінальна літографія, виконана самим автором.

Кольорова літографія друкується з кількох каменів – для кожного кольору окремий камінь, причому при накладенні одного кольору на інший утворюються додаткові відтінки, що утворюють складні кольорові переходи.

Літографія (від lithos – камінь і grapho – пишу), специфічний вид друкованої графіки, при якому відбитки отримують перенесенням фарби під тиском з плоскої, нерельєфної друкарської форми безпосередньо на папір; також твір, виконаний літографським способом. Друкарською формою в літографії слугує гладка або зерниста поверхня каменю-вапняку, на яку жирною тушшю або жирним літографським олівцем наноситься зображення; після травлення каменя кислотою, що діє на не вкриту жиром поверхню, рисунок змивають і натомість наносять типографську фарбу, що пристає тільки до непротравлених часток каменя. У сфері образотворчого мистецтва літографію зазвичай відносять до гравюрних технік, хоча процес її створення не пов’язаний з гравіруванням, тобто з механічною обробкою друкарської форми.

Винайдена А. Зененфельдером у Німеччині між 1796–1798, літографія привернула увагу художників великою свободою авторського виконання, широким діапазоном графічних засобів, великою точністю відтворення штрихового рисунка. Специфічна мова художньої літографії оформилася в творах майстрів французького романтизму (Т. Жеріко, Е. Делакруа) і працюючого в 1820-і рр. у Франції Ф.  Гойї, а також у графіці О.  Домье, найбільшого майстра цієї техніки в мистецтві 19 ст. Нові художні можливості літографії були відкриті майстрами імпресіонізму (Е.  Мане, О. Ренуар, Е. Дега, К.  Піссарро), близькими до них художниками Німеччини Германии (М. Ліберман) і США (Дж.  Уїстлер). Наприкінці 19 ст. особливу гостроту, драматизм і, одночасно, декоративну виразність привнесли в літографію (особливо кольорову) художники, пов’язані з постімпресіонізмом, символізмом, стилем модерн (О. Редон, А. де Тулуз-Лотрек, Е. Вюйяр у Франції, Ф. Ропс у Бельгії, Е. Мунк у Норвегії).

Ведерников А.С. Інтер’єр майстерні. 1968. Кольорова ліногравюра Шевченко А.В. Вулиця вночі при місяці. 1934. Монотипія.

1056-1057Остромирово Євангеліє ()

Монотипія – графічна техніка, що сполучає можливості гравюри і живопису. Зображення наноситься олійними фарбами на металеву пластину, з якої робиться відтиск на папері. Техніка ця вимагає надзвичайної швидкості роботи, оскільки друкувати потрібно одразу, доки не висохли накладені на цинкову дошку олійні фарби. Отриманий відтиск може бути єдиним. Звідси і сама назва техніки – монотипія (від грець. один відтиск).

5. Книжкова ілюстрація та види прикладної графіки.

Українська графіка бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі у ХІІІ ст. дала плідний ґрунт для розвитку книжкової графіки.

Ілюстрація, ініціал, заставка та сторінки

рукописної книги ««Остромирово євангеліє»

(1056-1057 рр).

Художники оздоблювали книгу орнаментальними заставками, вигадливими заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстраціями (мініатюрами), а також численними дрібними малюнками на берегах сторінок. Графіка рукописної книги бере початок з ХІ ст. Рукописні книги ще з Київської Русі почали переписуватись зі слов’яно-візантійських зразків. Переписуванням і оздобленням книг тоді займалися головним чином ченці при монастирях та митрополичих дворах. Вони використовували спеціальне горіхове чорнило, яке зберегло свою стійкість до цього часу. Сторінка тексту старанно й повільно записувалася гарним почерком.

Графіка шрифту мала три назви: устав, півустав і скоропис. Такі шрифти писалися загостреними гусячими перами. Найпоширенішим елементом в оздобленні рукописної книги є чорно-біла або кольорова заставка прямокутної форми, яка завжди вміщувалася перед початком тексту розділу. Такі заставки мали суто декоративне значення. Крім загального декоративно-орнаментального оздоблення, рукописи також ілюструвалися сторінковими сюжетними малюнками – мініатюрами. Це багатокольорові зображення канонічних святих, або київських князів того часу. З ХУ ст. з’являються мініатюри з композиціями побутового та історичного змісту.

До нашого часу дійшло дуже мало давніх рукописів – чудових взірців давньоукраїнського книжкового мистецтва. Чимало їх загинуло під час воєн та пожеж. Але й ті, що збереглися, дають нам уявлення про високе мистецтво художників давніх часів. Графічне оздоблення книги набуло іншого характеру у ХУІІ-ХУІІІ ст., коли масове книгодрукування повністю витіснило нелегкий труд книгописців та ілюстраторів.

Особливе значення має робота художника в книзі. Основа книжкового мистецтва – ілюстрація. Художник-ілюстратор стає ніби співавтором книги, трактуючи літературний твір, розширюючи і доповнюючи текст зоровими образами. Допомагаючи читачеві зрозуміти думку автора, більш глибоко зрозуміти епоху і матеріальний (предметний) світ, що супроводить літературну оповідь.

Джон Флаксмен (Англія). Ілюстрація до «Іліади» Гомера. Гравюра Т.Піролі. 1793.

Природно, що художник-графік бере участь в роботі над книгою не лише в якості ілюстратора. Він же створює і орнаментально-шрифтове оформлення оправи (палітурки), титульного аркуша та всіх інших елементів прикрашення книги.

Шрифт є найкращим посередником між автором і читачем, завдяки якому до нас доходять ідеї, думки автора, а також вся інформація, вміщена в книзі, журналі, газеті. Тому так багато уваги приділяли розробці шрифтів найвидатніші художники минулого і сучасності (Леонардо да Віні, А.Дюрер та багато інших).

Кассандр А.М. Шрифт «Bifor». 1929. Сторінка газети «Дейлі Ньюс» (1942)

Розроблений для рекламних плакатів, він з розміщенням тексту та ілюстрацій. виглядає двокольоровим і відрізняється

спрощеною формою літер.

У ІІ пол. ХІХ ст. на вулицях міст з'явився плакат – особливий вид графіки, який рекламував товари, запрошував відвідати театри та виставки. З того часу плакат міцно увійшов у наш побут, і без нього не мислиться повсякчасне життя. Існує кілька видів основних плакатів. Це – політичний, театрально-видовищний, торговий, плакати з техніки безпеки та охорони здоров'я.

Холодний П. Українське кооперативне свято. Г. Ван де Вільде. Реклама для компанії

Плакат. 1926. «Tropon». 1898. Кольорова літографія.

Передбачалось що рисунок на літографії зображує процес відділення жовтків яєць від білків – компанія «Tropon» випускала харчові концентрати.

Найважливішим видом графіки, що отримав найбільший розвиток останнього часу стала так звана промислова графіка. Художники промислової графіки працюють над оформленням різноманітних упаковок для товарів, фабричними чи фірмовими знаками, грамотами, поштовими марками, афішами, театральними програмами, етикетками тощо, необхідними в нашому житті. Над створенням красивих зручних речей працюють художники дизайнери.

Дизайн пакування та його і графічне оздоблення.

Кетлін Кейн. Плакат, бюлетень і сумка для торгового центру, що об’єднує багато магазинів під одним дахом.