Іі Внутрішні фактори:

1) компетентність у підприємницькому менеджменті;

2) досвід у вибраній сфері підприємницької діяльності;

3) контроль фінансової діяльності;

4) достатній розмір власного капіталу;

5) використання стратегічного планування;

6) належна організація обліку, аналізу, аудиту;

7) сучасний техніко-організаційний і економічний рівень виробництва.

2. Підприємництво – це багатопланове явище, що може бути описаним з економічного, психологічного і політичного поглядів.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи.

Ознаки підприємницької діяльності:

1) свобода вибору напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

2) постійна наявність факторів ризику;

3) орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

4) інноваційний характер діяльності.

Підприємництву притаманні такі стиль і тип господарської поведінки:

1) ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

2) готовність ризикувати;

3) гнучкість і постійне вдосконалення;

4) цілеспрямованість і наполегливість у бізнесі.

Головні функції сфери підприємницької діяльності:

1) ресурсна (продуктивне використання ресурсів);

2) організаційна (організація маркетингу, виробництва, реклами та інше);

3) творча (новаторські ідеї, ініціативність).

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- громадяни України та інших держав;

• юридичні особи – підприємства (організації) усіх форм власності.

Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар, продукт, послуга;

Принципи здійснення підприємницької діяльності:

- вільний вибір діяльності;

- залучення на добровільних засадах майна і коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності;

- вільний найом працівників;

- залучення всіх видів ресурсів;

- вільне розпорядження прибутком;

- самостійне здійснення ЗЕД.

Підприємництво може бути представлене такими видами:

1) будь-якими видами виробничої діяльності;

2) різноманітними видами торговельної діяльності;

3) діяльністю з надання послуг;

4) комерційним посередництвом тощо.

3. Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка може забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і, насамперед, нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів.

Схема дій за цієї моделі слідуючи: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

4. Одним з найважливіших стратегічних факторів сталого економічного розвитку і досягнення нормальних умов життєзабезпечення населення є формування цивілізованого сучасного підприємництва в економічному просторі України, у всіх сферах і галузях виробництва, на кожному підприємстві.

Внутрішнім механізмом ринкового господарювання є конкуренція. Щоб бути конкурентноздатним за таких обставин необхідно постійно і безперервно вдосконалювати виробничі сили і виробничі відносини на базі інноваційного відтворення. Щоб увійти рівноправним і гідним партнером в світове господарство і світовий ринок необхідно сформувати підприємницький тип відтворення в країні.

В першу чергу, підприємництво повинно розвиватися у виробничій сфері. А в Україні підприємці в основному зайняті в посередницькій сфері – торгівлі, банківській справі тощо. До сфери виробництва не доходять їхні капітали.

Такий шлях становлення підприємництва – це зациклення на початку шляху його зародження, який був притаманний півтора – два століття тому, і таке підприємництво не стає фактором підйому економіки, а веде до розбазарювання природних, трудових, інтелектуальних і інших ресурсів.

По-друге, для економічного розвитку необхідна достатня кількість підприємців, які володіють відповідними здібностями, професіоналізмом, відповідним досвідом. Таких підприємців Україна поки що не формує. Люди, здібні до інновацій в галузі виробництва, не задіяні, відповідна наукова і освітянська база для їх підготовки відсутня.

Звісно, щоб вижити в сучасній ринковій економіці, підприємці мусять вчитись і тому, як “утекти” від податків, мати успіх в комерційній діяльності, адаптуватися в кримінальній, корупційній атмосфері тощо. Але така “наука” не сприяє формуванню справжніх підприємців, спроможних отримувати стійкий, високий підприємницький дохід, а підприємницьким структурам бути стабільно конкурентноздатними на національному і світовому ринках.

А саме підприємницький доход є важливим внутрішнім джерелом розвитку економіки, а підприємці – тією виробничою силою, яка перетворюється в стратегічний фактор розвитку національної економіки.