5. Правові основи й організаційні форми мають забезпечувати безперешкодне й ефективне функціонування підприємницьких структур у ринковій економіці.

Правовою основою підприємництва є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, фінансово-кредитного, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства.

Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні здійснюється низкою законів (їх понад шістдесят), і, насамперед, законами про підприємництво, власність, підприємства, банки і банківську діяльність, інвестиції, оподаткування, зовнішньоекономічну діяльність тощо. Поряд з цим діють також Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів.

З-поміж великої кількості юридичних актів основним є Закон України "Про підприємництво", який визначає загальні правові, економічні та соціальні заходи здійснення підприємницької діяльності фізичними та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємства і його державної підтримки.

В одному з розділів вищеназваного Закону "Умови здійснення підприємницької діяльності" обумовлені: процедура державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності; найом і соціальні гарантії працівників, здійснювані підприємцем; відповідальність і порядок припинення діяльності суб’єктів підприємництва.

Також в цьому Законі визначаються взаємовідносини підприємців і держави, які охоплюють загальні гарантії майнових прав підприємців, державні підтримку і регулювання підприємництва, діяльність іноземних підприємців.

У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації . Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу є фірма. Фірма – це загальна назва, і тому крім назви фірми будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності.

Основними ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, є:

- кількість учасників створюваного господарського суб’єкта;

- хто є власником використовуваного капіталу;

- джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

- межі майнової відповідальності;

- спосіб розподілу прибутку і збитків;

- форма управління суб’єктом господарювання.

Вибір організаційно-правової форми залежить від багатьох чинників:

- відповідальність (обмежена, необмежена, необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера);

- оподаткування;

- потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);

- управлінські здібності підприємця;

- передбачувана тривалість існування фірми;

- можливість зміни власника.

З урахуванням названих та інших чинників підприємець:

- визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов’язків;

- вирішує питання про порядок створення статутного фонду фірми;

- вибирає форму організаційної побудови підприємництва і схему управління ним;

- погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (правової основи підприємництва).

Широко відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібні володіння; 2) товариства; 3) корпорації. Кожна з цих форм має певні переваги і недоліки.

Одноосібне володіння - це підприємство, власником якого є фізична особа або ж сім’я. Вона отримує певний дохід, але несе весь тягар господарського ризику.

Переваги: - відносна простота заснування;

- незначні витрати на засновницьку справу;

- повна самостійність, свобода і оперативність підприємницьких дій;

- максимально можливі спонукальні мотиви до найефективнішого господарювання;

- забезпечення конфіденційності діяльності.

Недоліки: - мають місце труднощі із залученням великих капіталів;

- повна відповідальність за борги;

- відсутність спеціалізованого менеджменту – власник сам виконує всі функції;

- невизначеність термінів функціонування.

Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така форма організаційного об’єднання передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин партнерів є договір.

За ступенем участі партнерів у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); товариство з додатковою або обмеженою відповідальністю.

Повне товариство – коли всі учасники займаються спільною підприємницькою справою і несуть солідарну відповідальність за його зобов’язання всім своїм майном.

Командитним називається товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобов’язання всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно такого організаційного утворення.

Товариство з додатковою відповідальністю - коли партнери відповідають за його зобов’язання перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів – і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників в кратному розмірі.

Товариство з обмеженою відповідальністю - коли учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності.

Для всіх товариств спільним є те, що їх створення і функціонування здійснюється на основі установчої угоди між партнерами.

Переваги товариств – збільшення фінансової незалежності та діє спроможності:

- велика свобода та оперативність господарських дій;

- додаткові можливості розвитку ефективного менеджменту.

Недоліки:

- крах одного з партнерів може спричинити банкрутство всіх;

- недостатність досвіду господарювання і несумісність партнерів спричинятимуть малоефективну діяльність;

- непередбачуваність господарської діяльності збільшує господарський ризик.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить акціонерам. Одна його частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – нерозподілений прибуток, використовується на реінвестування.

Функції власності та контролю поділені між акціонерами і менеджерами.

Переваги: - залучення необхідних інвестицій.

Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) корпорація може об’єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів НТП, нарощування виробничого потенціалу;

- потужній корпорації простіше нарощувати об’єми виробництва;

- кожний акціонер як співвласник несе лише обмежену відповідальність;

- корпорація може функціонувати дуже тривалий період.

Недоліки – розподіл функцій власності та контролю між акціонерами та менеджерами часто веде до суперечок;

- корпорація сплачує більші податки;

- існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб.

Різноманітні підприємницькі утворення мають право на засадах добровільності об’єднувати свою інноваційну, маркетингову, виробничу, постачальницько-збутову, фінансову і соціальну діяльність. В Україні з дозволу Антимонопольного Комітету можливе створення інших добровільних об’єднань: асоціацій, консорціумів, концернів, холдингів.

6. Підприємництво може здійснюватись у двох основних видах (типах):

- виробниче підприємництво;

- посередницьке підприємництво.

Виходячи з загальнодержавних інтересів пріоритетного значення має набувати перший тип, оскільки суспільне багатство залежить насамперед від стану сфери матеріального виробництва, про це вже говорилось вище (3,4 розділи плану).

7. Крім двох основних типів підприємництва, виділяють ще один – підприємництво в фінансовій сфері, що, з одного боку, належить до посередницької діяльності, а з іншого – до надання безпосередніх послуг.

Підприємництво у специфічній фінансовій сфері може здійснюватись банкірами або фінансистами шляхом створення й організації діяльності банків або інвестиційних компаній.

Банками є спеціалізовані установи, що акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, надають ці грошові кошти у тимчасове користування у вигляді кредитів.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди – це фінансові установи, які мають на меті отримання прибутку за рахунок постійного кругообігу власного і позичкового капіталу у формі інвестування (вкладень) існуючих і нових виробництв.

Інвестиційні компанії і фонди поділяються на два види:

1. Установи, створені з метою концентрації коштів потенційних вкладників, їхніх подальших вкладень у діюче виробництво або центри надання комерційних послуг, отримання за рахунок цього прибутку і виплати вкладникам доходу на їхні вклади в певних відсотках.

2. Установи, метою створення котрих є концентрація капіталів для реалізації якихось важливих проектів на галузевому чи регіональному рівнях.