4. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди

Необхідно підкреслити, що характер шкоди (моральної) не визначається об'єктом, якому вона завдається. Моральна шкода може мати місце як при порушенні особистих прав, так і майнових інтересів. Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Отже, як вважає український правознавець З. Ромовська, наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. З такою позицією не погоджується ряд правників. На їх думку, слід застосовувати принцип презумпції заподіяння моральної шкоди неправомірною дією і передбачати, що потерпілий відчуває страждання, якщо правопорушник не доведе зворотне. Моральна шкода має розглядатися постійним супутником кожної протиправної поведінки щодо фізичної особи.

На сьогодні застосування принципу презумпції моральної шкоди прямо не випливає з чинного законодавства. Загальне правило про розподіл тягаря доказування, встановлене ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. І з цієї точки зору потерпілий повинен довести факт спричинення йому моральної шкоди, щоб суд вирішив питання про відшкодування на його користь. Однак огляд судової практики показує зворотне. Суди фактично застосовують презумпцію заподіяння моральної шкоди: встановивши факт вчинення неправомірної дії, суди передбачають, що моральна шкода заподіяна, і в подальшому розглядають питання про розмір її відшкодування в грошовій чи в іншій формі.

І така практика навіть за сьогоднішнього стану законодавства не позбавлена законних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 57 ЦПК засобами доказування є: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

Тому заява позивача про те, що він відчував фізичні або душевні страждання, є прямим доказом факту заподіяння моральної шкоди, а оцінка цього доказу - прерогатива суду. Прямих доказів протилежного відповідач, природно, надати не може. Показання свідків чи висновок експертизи можуть бути лише непрямими доказами заподіювача шкоди.

Наступною умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є протиправність поведінки - невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Відповідно до форм юридичних обов'язків протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. При цьому, під протиправною дією розуміють поведінку, що заборонена законом, а під протиправною бездіяльністю - невчинення особою дій, які вона була зобов'язана за законом вчинити.

Норми, які передбачають захист цивільних прав за допомогою такого способу, як відшкодування моральної шкоди, містяться не лише в нормах цивільного, а й інших галузей права.

Наявність причинного зв'язку між протиправним діянням і моральною шкодою, що є третьою підставою відповідальності за завдану моральну шкоду, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки. Неправомірне діяння повинно бути головною причиною, що з неминучістю тягне за собою заподіяння моральної шкоди, необхідною умовою настання негативних наслідків у вигляді фізичних або душевних страждань.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і моральною шкодою дає можливість визначити суб'єкта І відповідальності та її межі, тобто 1 особа має нести відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана саме її поведінкою.

Моральна шкода підлягає відшкодуванню лише за наявності вини особи, яка її завдала (ч. 1 ст. 1167 ЦК), у формі як умислу, так і необережності. Необхідність врахування вини закріплюється також у законах України «Про інформацію» (ст. 49), «Про туризм» (ст. 33) та інших.

Особа звільняється від відповідальності з відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини. Це є наслідком дії в цивільному законодавстві презумпції (припущення) винуватості, сутність якої полягає в тому, що особа, яка завдала шкоди, вважається винною в цьому до тих пір, поки не доведе відсутність своєї вини. Якщо у процесі дослідження всіх матеріалів справи не вдасться спростувати цю презумпцію, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У разі завдання моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. При цьому, якщо шкоду завдано спільно, тобто взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром, заподіювачі шкоди несуть перед потерпілим солідарну відповідальність (ст. 1190 ЦК).

У ч. 2 ст. 1167 ЦК встановлюються випадки так званої безвинної відповідальності органу державної влади, органу влади.

Автономної геспуоліки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи за завдану ними моральну шкоду, а саме:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

При цьому слід зазначити, що коли шкода завдана життю або здоров'ю фізичних осіб - володільців джерел підвищеної небезпеки - внаслідок їх взаємодії, то моральна шкода підлягає відшкодуванню залежно від ступеня їхньої вини за правилами ст. 1188 ЦК. Якщо ж шкода завдана майну фізичної особи, то права на відшкодування моральної шкоди без вини заподіювача шкоди у потерпілого не виникає;

2) якщо шкоди завдано особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

З) в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є цивільне правопорушення, структурними елементами якого є чотири вищеописані складові (за винятками, встановленими чинним законодавством України).

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди - це елемент цивільно-правового спору, що вирішується судом.

Оскільки випадки та обставини, за яких може бути заподіяна шкода, мають широке коло, законодавець допускає відшкодування завданої моральної шкоди грішми, іншим майном або в інший спосіб (абз. 1 ч. 3 ст. 23 ЦК Укарїни). Потерпілі, які самостійно здійснюють свої цивільні права, мають право дати згоду на пропозицію відповідача про відшкодування шкоди в натуральному вигляді, тобто певними товарами чи послугами.

Однак у законодавстві та у судовій практиці, а також у теоретичних розробках провідним визнається грошове відшкодування моральної шкоди.

Важливою проблемою, що і постає перед судом під час вирішення справи про відшкодування моральної шкоди, є обчислення розмірів грошової (майнової) компенсації. Однак якщо обсяг і розмір компенсації майнової шкоди визначений законом (більш того, розмір такої шкоди об'єктивно існує у вигляді ціни речі або розміру витрат), то розмір відшкодування моральної шкоди має визначити суд.

Принцип еквівалентного відшкодування, який взагалі властивий цивільному праву, не застосовується при відшкодуванні шкоди, заподіяної особистим немайновим правам і благам: обсяг шкоди неможливо точно вирахувати, оскільки моральна шкода не має вартісного еквіваленту. Будь-яка компенсація такої шкоди не буде адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її, розмір може мати суто умовний вираз.

Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, згідно з п. постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. №4 враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власної ініціативи чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Президія Вищого арбітражного суду України в п. 6 роз'яснення від 29.02.1996 р. №02-5/95 вказала, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи - заподіювача шкоди, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

При цьому в судових рішеннях обов'язково мають наводитися мотиви визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Слід пам'ятати, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК).

Відповідно до ст. 1190 ЦК, у разі завдання моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Згідно зі ст. 1193 ЦК розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого та матеріального стану відповідача (фізичної особи).

Особливості відшкодування шкоди, завданої особі в результаті дорожньо-транспортної пригоди

Наслідком практично кожної дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) є заподіяння майнової та(або) моральної шкоди принаймні одному з її учасників та(або) третій особі. Найпоширеніший вид ДТП - зіткнення транспортних засобів, наслідком якого, як правило, є їх ушкодження. У деяких випадках унаслідок ДТП шкоди може бути завдано також життю та здоров’ю людей. Через велику кількість дорожньо-транспортних пригод в Україні проблема відшкодування шкоди, завданої унаслідок ДТП, залишається актуальною.

З метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої у зв’язку з експлуатацією транспортних засобів, з 1 січня 2005 року в Україні запроваджено обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Однак слід пам’ятати, що наявність в учасників ДТП полісів обов’язкового страхування цивільної відповідальності не є беззастережною гарантією відшкодування усіх збитків, яких зазнала особа внаслідок ДТП.

Якщо ДТП спричинена взаємодією (зіткненням) кількох транспортних засобів (ТЗ), то обов’язок відшкодувати завдану потерпілій особі шкоду лежить на винній особі, а за наявності у винної особи полісу обов’язкового страхування цивільної відповідальності також на страховій компанії, яка його видала. У разі наявності у потерпілої особи полісу страхування від ризиків, пов’язаних з експлуатацією автомобіля (так званий поліс «КАСКО»), обов’язок відшкодування збитків, завданих потерпілій особі пошкодженням належного їй ТЗ, лежить також на страховій компанії, яка видала вказаний поліс.

З метою забезпечення повного та своєчасного відшкодування шкоди, яка була завдана особі унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та, зокрема, шкоди, спричиненої ушкодженням транспортного засобу, слід взяти до уваги наведені нижче рекомендації.

Оформлення дорожньо-транспортної пригоди та повідомлення страховика про настання страхового випадку

У випадку ДТП володілець транспортного засобу, інші учасники пригоди мають вжити необхідні заходи, спрямовані на забезпечення відшкодування шкоди, завданої унаслідок ДТП. Зокрема, учасники ДТП зобов’язані терміново повідомити про настання ДТП державтоінспекцію, а також невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з моменту події -- страховика, з яким було укладено договір страхування, про настання ДТП. Крім того учасникам ДТП необхідно проінформувати один одного про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика і надати відомості про відповідні страхові поліси, а також вжити можливих заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди. Учасники ДТП зобов’язані зберегти транспортний засіб чи пошкоджене майно в такому стані, в якому воно знаходилося після ДТП, до тих пір, доки їх не огляне призначений страховиком аварійний комісар або експерт.

Несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку може бути підставою для відмови страхувальнику у виплаті страхового відшкодування. Потерпілому учаснику ДТП не слід покладатись на те, що винна особа самостійно виконає свій обов’язок повідомлення страховика, який видав їй поліс страхування цивільної відповідальності. Про настання страхового випадку потерпілій особі у встановлений законом строк доцільно письмово повідомити «свого» страховика, а також страховиків, які видали поліси страхування цивільної відповідальності іншим учасникам ДТП.

Оформлення ДТП можливе без виклику працівника ДАІ на місце ДТП. Відповідно до п. 2.11 чинних Правил дорожнього руху, якщо внаслідок ДТП немає потерпілих та не завдано матеріальної шкоди третім особам, а транспортні засоби можуть безпечно рухатися, водії (за наявності взаємної згоди в оцінці обставин скоєного) можуть прибути до найближчого поста ДАІ або в орган чи підрозділ міліції для оформлення відповідних матеріалів, попередньо склавши схему пригоди та поставивши підписи під нею.

У разі, коли в результаті ДТП пошкоджено лише застраховані транспортні засоби, немає загиблих і травмованих, допускається оформлення відповідних матеріалів представником страхової організації без участі працівника підрозділу ДАІ за згодою учасників пригоди. Представник страхової організації (аварійний комісар) має повідомити про ДТП підрозділ ДАІ, на території обслуговування якого сталась пригода.

Необхідно звернути увагу також на те, що оформлення ДТП без участі працівників ДАІ наразі не звільняє винну особу від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Але 18 вересня 2011 року набирає чинності Закон України від 17 лютого 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування». Відповідно до нього особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду. Таке право матимуть особи, що оформляють ДТП за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за наявності згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин настання події та відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Наразі у більшості випадків ДТП оформляють за участю працівників ДАІ.

Під час оформлення ДТП потерпілому учаснику, зокрема, водію пошкодженого ТЗ необхідно отримати такі документи та відомості:

довідку, видану працівниками ДАІ, про завдані його транспортному засобу пошкодження;

дані про власника (власників) інших ТС, що є учасниками ДТП;

прізвище, ім’я, по-батькові та місце проживання іншого учасника (учасників) ДТП (водіїв ТЗ);

дані полісу страхування цивільної відповідальності іншого учасника (учасників) ДТП: номер полісу, найменування та адреса страхової компанії);

найменування та(або) місцезнаходження судового органу, що буде розглядати справу про адміністративне правопорушення за складеним працівниками ДАІ протоколом.

Отримання страхового відшкодування від страховика, який видав поліс страхування цивільної відповідальності

Після отримання повідомлення про ДТП, страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов’язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо у визначений законом строк аварійний комісар або експерт не з’явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов’язаний відшкодувати потерпілій особі витрати на проведення експертизи.

Важливо пам’ятати, що потерпіла особа не зобов’язана забезпечувати доставку пошкодженого транспортного засобу до місця проведення оцінки пошкоджень, вказаного Страховиком. Саме страховик зобов’язаний направити спеціаліста з проведення оцінки до місцезнаходження пошкодженого майна.

Для того щоб отримати відшкодування особа має подати страховику заяву про виплату страхового відшкодування, до якої додаються довідки про ДТП, довідки відповідних медичних закладів про тимчасову втрату працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної ДТП, завірені у встановленому порядку.

За результатами розгляду поданих документів, страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.

Необхідно зауважити, що виплата відшкодування має бути здійснена протягом одного місяця з дня отримання страховиком вищевказаних документів.

Страховик зобов’язаний відшкодувати:

шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілого в результаті ДТП (шкоду, в тому числі моральну, пов’язану з лікуванням потерпілого, тимчасовою або стійкою втратою працездатності, смертю потерпілого);

шкоду, заподіяну майну (шкоду, пов’язану з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, майна потерпілого, доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху тощо).

Особливості визначення розміру шкоди, завданої майну потерпілої унаслідок ДТП особи

За загальним правилом власнику пошкодженого транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з його відновлювальним ремонтом з урахуванням зносу, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП. Також підлягають відшкодуванню витрати, пов’язані з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця здійснення ремонту на території України чи до місця проживання власника або законного користувача транспортного засобу, який керував ним у момент ДТП. Розмір матеріальних збитків визначається у висновку експерта, який був запрошений страховиком або потерпілою особою у разі ненадання експерта страховиком або незгоди потерпілого з його висновком.

Порядок визначення розміру матеріальних збитків, завданих пошкодженням колісного транспортного засобу, врегульовано Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року (далі – Методика). Розмір матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Необхідно враховувати також ту обставину, що відповідно до п. 32.7 ст. 32 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не відшкодовує шкоду, пов’язану із «втратою товарного вигляду» транспортного засобу. На практиці страховики ототожнюють поняття «втрата товарної вартості», яке застосовується в Методиці, з поняттям «шкода, пов’язана з втратою товарного вигляду», наведеним у вищезгаданому Законі. Таке ототожнення дає їм підстави відмовлятись від відшкодування завданих потерпілій особі збитків в частині втрати товарної вартості. Тому запрошені страховиками експерти величину втрати товарної вартості ТЗ інколи навіть не визначають.

Однак за Методикою розмір втрати товарної вартості (ВТВ) включається до суми матеріального збитку. Тому власник пошкодженого транспортного засобу має право на відшкодування завданих збитків і у цій частині, а тому з метою захисту своїх майнових прав може звернутися до суду з позовом про відшкодування ВТВ за рахунок особи, винної у настанні ДТП.

При цьому слід звернути увагу на ту обставину, що величина втрати товарної вартості не нараховується і, відповідно, не підлягає стягненню з винної у скоєнні ДТП особи у таких випадках:

якщо строк експлуатації пошкодженого легкового автомобіля перевищує 5 років для автомобілів виробництва країн СНД, 7 років – для інших автомобілів;

якщо пошкоджений легковий автомобіль експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний), а строк експлуатації перевищує 3,5 роки для автомобілів виробництва країн СНД, 5 років – для інших автомобілів;

якщо строк експлуатації пошкодженого вантажного автомобіля, причепа, напівпричепа або автобуса перевищує 3 роки для транспортних засобів виробництва країн СНД та 4 роки – для інших країн;

у разі заміни кузова до оцінювання пошкоджень;

якщо транспортний засіб раніше був аварійно пошкоджений або має корозійні руйнування;

у разі заміни окремих пошкоджених складників, що не потребують пофарбування та не погіршують зовнішній вигляд транспортного засобу (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо);

в інших випадках, передбачених п. 8.6.2 Методики.

Також необхідно мати на увазі, що сума страхового відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої встановлюється при укладенні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2% від ліміту відповідальності страховика в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Франшиза не застосовується при відшкодуванні шкоду, заподіяної життю та/або здоров’ю потерпілих. Сума франшизи, на яку було зменшене страхове відшкодування, має бути компенсована потерпілому страхувальником або особою, цивільна відповідальність якої застрахована, у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування. Якщо ж така особа добровільно не компенсувала суму франшизи, то потерпілий може звернутися до суду з позовом про стягнення суми франшизи.

При визначенні експертом розміру завданої потерпілій особі майнової шкоди, до складу якої, зокрема, включається вартість відновлювального ремонту, враховуються також суми податку на додану вартість. Однак при визначенні суми страхового відшкодування, що підлягає виплаті потерпілій особі, страхова компанія може врахувати або не враховувати суму податку на додану вартість. Відповідно до листа ДПА України від 21 серпня 2009 року № 10143/16-1516 «щодо порядку врахування страховою компанією сум податку на додану вартість при проведення розрахунку розміру страхового відшкодування» у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об’єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється з урахуванням сум ПДВ. У разі ж коли придбання послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об’єкта здійснюється у неплатника ПДВ, то розрахунок суми виплати і сама виплата здійснюється без урахування сум ПДВ.

Особливості визначення розміру моральної шкоди, завданої потерпілій внаслідок ДТП особі

Питання відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті ДТП, також має свою специфіку. Моральна шкода, завдана в результаті ДТП, відшкодовується виключно за рішенням суду. Відповідно до ст. 23 ЦК України відшкодовується моральна шкода, яка полягає:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (п. 1 ст. 23 ЦК України);

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів (п. 2 ст. 23 ЦК України);

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна (п. 3 ст. 23 ЦК України);

у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також її ділової репутації (п. 4 ст. 23 ЦК України).

При цьому страховик відшкодовує моральну шкоду лише у перших двох випадках (п.п. 1, 2 ст. 23 ЦК України). Якщо ж суд ухвалив відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену 3 та 4 пунктами ст. 23 ЦК України, то таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у настанні ДТП. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом. Страховик на підставі рішення суду відшкодовує не більше, ніж 5% ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні ДТП.